114892 (617346), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

2. Учитель кладе картки на стіл. Викликаний учень підходить до стола, бере одну з карток, показує її класові і читає. Клас повторює слово хором.

3. Учитель роздає картки учням. Потім кожний з них (по черзі) показує слово класові і читає його.

4. Учитель показує картку з певним буквосполученням, учні пишуть у зошитах відповідні значки фонетичної транскрипції.

5. Учитель показує буквосполучення, учні пригадують слова з цим буквосполученням.

Ці вправи треба виконувати в швидкому темпі. Вчитель повинен добиватися блискавичної реакції. В окремих випадках можна пригадувати відповідні правила.

По суті описана робота є вивченням правил у максимально практичній формі.

Такі вправи не повинні забирати багато часу, але їх треба часто повторювати. Вони є дійовим способом закріплення в пам'яті буквено-звукових зв'язків.

Коли учень уже ознайомився з певним правилом, треба організувати подальшу роботу з ним. Нерідко вона зводиться до відтворення учнем, на вимогу учителя, правила з наступним наведенням кількох прикладів. Проти такого прийому контролю не можна заперечувати, якщо це один з видів його. Але якщо вивчення правила і запам'ятання його стають самоціллю, треба рішуче заперечувати проти такої практики [1, c.68].

Розглянемо деякі прийоми роботи над правилами читання, які допомагають здійснити потрібний зв'язок між вивченням теорії та її практичним застосуванням.

1. Приступаючи до читання тексту або вправи, учитель виписує на дошці важкі для учнів слова.

Над цими словами йде попередня робота, яка включає і пригадування відповідного правила. Після цього читається текст. Отже, попереднє пригадування правила має безпосередній зв'язок з розв'язуванням практичного завдання — читання тексту, теорія органічно переплітається з практичною мовною діяльністю.

Важливо підкреслити, що таким прийомом роботи учитель не тільки розвиває в учнів практичні навички, а й досягає кращого запам'ятовування формулювання правила, бо його фіксація в пам'яті підкріплюється тією практичною діяльністю, в якій бере участь учень.

2. Після прочитання тексту вчитель звертає увагу учнів на слова, які їм важко було читати, і спонукає учнів пригадати правила, які пояснюють читання цих слів.

3. Учитель пропонує учням окремо написати слова, які викликали в них при читанні певні труднощі, і організує періодичне повторення їх з елементами теоретичного коментування.

Підручник для кожного класу містить систему текстів, робота над якими є важливим елементом навчального процесу. Навчання читання на цих текстах має свої відмінності в кожному класі. Розглянемо насамперед специфічні особливості роботи над текстами в 5.-му класі.

У - 5-му класі формується механізм читання. Отже, треба створити сприятливі умови для розвитку відповідних навичок. Для цього важливо, щоб у процесі читання увага учнів, їх зусилля були спрямовані саме на подолання труднощів, зв'язаних з озвученням текстів. Читання повинно бути плавним, з правильним паузуванням, без вимушених зупинок, потрібних для роздумів про те, як читати те чи інше слово; важливо також, щоб учні правильно ділили текст на мовні такти [6, c.99].

Щоб процес читання відбувався саме так, треба учнів підготувати до нього. Заздалегідь треба знати ті труднощі, які можуть виникнути при читанні. Мова йде про незнайомі або погано вивчені лексичні та граматичні елементи, недостатньо засвоєні фонетичні, орфоепічні явища. Що ж до лексико-фразеологічного та граматичного матеріалу, то він опрацьовується в попередніх усних вправах, і коли учні читають текст, що містить цей матеріал, то вони ним уже в певній мірі усно володіють. Слід підкреслити, що мова йде про певне, а не повне володіння, якого не можна добитися за той короткий час, що передує читанню тексту. Внаслідок попереднього опрацювання учні уміють вимовити дану лексичну одиницю або граматичну форму, скласти розповідне, питальне, заперечне речення, що включає її, зрозуміти розповідь, звернення, в яких вживається виучуване явище. В 5-му класі перед читанням часто буває доцільно усно опрацювати і зміст тексту, бо це полегшує введення нового мовного матеріалу. Зрозуміло, що при такому попередньому опрацюванні лексичних та граматичних явищ величезну роль відіграють різні види наочного приладдя, особливо картини.

1.6. Місце перекладу на рідну мову в роботі над текстом

П ри роботі над текстами підручника перед вчителем постає таке важливе питання: в якій мірі треба використовувати переклад на рідну мову?

У практиці навчання іноземної мови можна іноді зустріти дві помилкові тенденції в розв'язанні цього питання. Перша — це надмірне використання перекладу; учитель вважає, що все, що учні читають, треба негайно перекласти. В результаті учні багато разів перекладають ті самі речення, а це призводить до марної затрати часу і до неправомірного домінування рідної мови на уроках.

Друга — повне ігнорування перекладу. Учитель не вважає за потрібне упевнитися в розумінні учнями окремих слів, речень, абзаців, він вважає, що неясна догадка про зміст прочитаного краща, ніж точне розуміння за допомогою перекладу.

З вичайно, таке приблизне, неточне розуміння текстового матеріалу аж ніяк не задовольняє вимог, що ставляться перед шкільним викладанням іноземної мови.

У чні повинні точно розуміти те, що вони читають, а це неможливо без ясного розуміння як лексичних, так і граматичних елементів писемної мови, яку вони сприймають. Учні повинні уміти перекласти кожне речення і розуміти значення всіх складових елементів цього речення.

Сказане аж ніяк не означає, що учителеві треба на кожному кроці перевіряти уміння учнів перекласти те, що вони читають. Переклад потрібний лише тоді, коли в учителя нема впевненості в тому, що учні досить чітко усвідомлюють зміст читаного. Отже, мова йде про переклад важких для учнів уривків тексту,— уривків, що містять нові, недостатньо засвоєні мовні явища. А коли учні читають те, що вони добре засвоїли, потреби в перекладі немає. Звичайно, таке розв'язання поставленого питання можливе при умові, що вчитель добре знає, як учні засвоїли вивчений матеріал і вміє знаходити в тексті саме ті речення, розуміння яких треба перевірити [7, c.156].

Дуже велике значення для успішного здійснення цих настанов має додержування учнями такого правила: якщо якесь речення, уривок у тексті він не зрозумів, потрібно відразу ж запитати учителя про його значення.

Учні лише тоді будуть звертатися до вчителя в разі виникнення труднощів, коли бачитимуть доброзичливе ставлення до себе і відсутність негативної реакції з його боку.

При такій організації роботи вибір частин тексту, які треба перекласти, значно полегшується. Учитель може бути впевнений, що учні своїми запитаннями допоможуть йому виявити важкі для них уривки. До речі, сказане не означає, що учитель обов'язково сам перекладає незрозуміле. Найчастіше учитель навідними запитаннями, нагадуванням допомагає учням самим подолати ці труднощі.

Розділ 2: Особливості видів навчального читання

2.1. Види навчального читання

Читання — це складне вміння. Щоб учні оволоділи ним, треба застосовувати систему вправ, які б, з одного боку, розвивали окремі навички, з яких складається уміння читати, а з другого,— синтезували їх у навчанні зрілого читання. Як ми вже відзначали, зріле читання передбачає досконалу техніку читання. Це означає блискавичне асоціювання графічних образів слів, словосполучень з їх звучанням, правильний поділ тексту в процесі читання на мовні такти, тобто на групи слів, зв'язані у вимові, точне ритмомелодійне оформлення. Тому читання вголос ми виділяємо як окремий вид роботи, що його використовує вчитель у різних дозах на всіх етапах навчання [6, c.85]. Читання вголос створює ґрунт для читання про себе. Останній вид читання характеризується відсутністю зовнішнього озвучення, швидкістю сприймання змісту тексту. Розвиток уміння читати про себе і є основною метою навчання читання в школі. Продовжуючи перелік різних видів навчального читання, ми повинні спинитися на синтетичному читанні і читанні з елементами аналізу. Синтетичне читання характеризується тим, що читач безпосередньо сприймає зміст без опосередкуючих міркувань, зв'язаних з аналізом лексичних, граматичних явищ тексту.

При читанні з елементами аналізу читач час від часу спиняється, щоб шляхом аналітичного розгляду певних лексичних, граматичних явищ досягти розуміння речень, уривків, які він не може зрозуміти одразу.

Аналітична робота над текстом розвиває навички синтетичного читання, вона також готує учнів до розуміння важких текстів, читання яких здійснюється за допомогою словника. Зрозуміло, що синтетичне і аналітичне читання можуть здійснюватися як при читанні вголос, так і про себе.

Т епер розглянемо докладніше названі вище види читання.

2.2. Читання вголос

Читання вголос — важливий вид роботи, який закладає основи механізму читання та розуміння тексту. Щоб учні навчились добре читати, вони повинні точно асоціювати графічні образи слів, словосполучень з відповідними звуковими. Цього можна навчити тільки читанням уголос, бо воно дає можливість контролювати та скеровувати процес озвучення тексту, вчасно виправляти недоліки. Правильно організоване читання вголос сприяє тому, що кожне слово тексту фіксується у свідомості як чіткий, віддиференційований від інших слів графічний та слухо-моторний образ, зв'язаний з певним значенням.

Говорячи про значення читання вголос у навчанні іноземної мови, ми повинні застерегти від перебільшення важливості цього виду роботи. Деякі вчителі приділяють йому надто багато часу, роблячи цей вид читання обов'язковим елементом кожного уроку в усіх класах [4, c.360].

Т реба пам'ятати, що цей вид читання не є самоціллю. Це засіб досягти певних результатів, які були схарактеризовані вище. Тому читання вголос треба часто практикувати у 5—6 класах, коли формується механізм читання іноземною мовою, і рідше у наступних класах. У старших класах таке читання допомагає виправити хиби в техніці читання та закріпити набуті навички. Вчителеві треба користуватися цим видом роботи цілеспрямовано, чітко усвідомлюючи ті конкретні наслідки, які треба здобути.

Розглянемо деякі конкретні вправи, які включають читання вголос.

1. Учні читають текст після попереднього усного опрацювання всього лексико-фразеологічного та граматичного матеріалу. Спочатку учитель сам читає весь текст.

Такий вид роботи над текстом корисний у 5-му класі. Попередня підготовка допомагає сконцентрувати увагу і всі зусилля учнів на буквено-звукових зв'язках, засвоєння яких тільки почалось.

2. Учні читають текст після попереднього усного опрацювання частини матеріалу, але вчитель не читає текст учням.

Таке читання практикується в 6-му класі, коли механізм читання вже в значній мірі сформований.

3. Учні читають текст уголос без попереднього його опрацювання.

Таке читання доцільно практикувати в 7-му і старших класах.

4. Учні читають уголос новий текст, побудований в основному на знайомому матеріалі, але в цьому тексті трапляються і нові слова, які можна прочитати по аналогії з уже вивченими лексичними одиницями або користуючись відомими правилами читання [5, c.259].

Таку вправу, яка має на меті навчити учнів самостійно читати нові слова, доцільно проводити, починаючи з 7-го класу. Якщо при читанні вголос учні роблять тривалі паузи, намагаючись прочитати те або інше слово, потрібно дати їм додаткові вправи з читання нових слів на основі вивчених правил.

Говорячи про розвиток навичок читання вголос, треба вказати на можливість прояву формалізму в цій роботі. Учні спрямовують свої зусилля на те, щоб правильно прочитати текст і тим самим виконати завдання, поставлене вчителем, звертаючи при цьому мало уваги на зміст тексту.

Така психологічна настанова зароджується на початковому етапі, коли правильне озвучення є центральним завданням і основною трудністю, яку учням доводиться долати. Тому увага учнів зосереджується саме на цьому. Але є ще й інші фактори. Зміст перших текстів, які читають початківці, дуже примітивний і не становить ніяких труднощів для розуміння, а якщо певні труднощі й виникають, то вони легко усуваються попереднім усним опрацюванням тексту. Все це і приводить іноді до того, що розвиток навичок читання набуває однобічного характеру.

Як бачимо, тренувальні вправи на читання вголос повинні супроводитися такими прийомами роботи, які примушують учнів уважно ставитися до змісту читаного тексту. Для цього треба використовувати тексти, зміст яких ще не відомий учням, і ставити завдання, які допомагають перевірити засвоєння цього змісту і спрямовують на нього увагу учнів.

Д о таких вправ можна віднести:

1. Відповіді на запитання вчителя.

Щоб не утрудняти учнів складанням відповідей іноземною мовою, доцільно ставити запитання, які потребують короткої відповіді: «так» чи «ні».

2. Висловлювання вчителем тверджень, які дещо змінюють зміст прочитаного.

Учні повинні або погодитися з тим, що сказав учитель, або не погодитись і внести відповідні поправки.

3. Переклад окремих уривків на рідну мову.

Характеристики

Список файлов курсовой работы