Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Перший вид розповіді є для педагога психологічно простішим, сам був учасником подій, про які розповідатимуть діти, і в нього більше можливостей допомогти їм. Другий вид психологічно складніший, оскільки ніхто не спостерігав того, про що розповідатиме дитина. Керувати розповідями в цьому випадку складніше, і діти потребують допомоги дорослого.

Вид розповіді зазвичай визначає прийом навчання. Найбільш ефективні додаткові запитання, зразок розповіді вихователя, план розповіді. Як додаткові можна назвати такі: вказівки, аналіз і оцінка дитячих розповідей, підказування потрібного слова, спільна розповідь вихователя і дитини.

Творча мовленнєва діяльність (творчі розповіді) розвивається у старшому дошкільному віці, коли в дітей нагромаджується достатньо великий обсяг знань про навколишній світ, що є змістом словесної творчості. Діти засвоюють складні форми зв'язного мовлення, лексику. У них з'являється можливість діяти за задумом. Уява з репродуктивної, механічно відтворювальної дійсності перетворюється у творчу (Л.С. Виготський).

Питання щодо формування дитячої словесної творчості досліджували Л.М. Ворошніна, Н.В. Гавриш, М.М. Коніна, Є.П. Короткова, Н.О. Орланова, Л.О. Пеньєвська, Є.І. Тихеєва, О.С. Ушакова, Є.О. Фльоріна, А.Є. Шибицька, та ін. Вони розробили тематику й види творчого розповідання, прийоми й послідовність навчання. Творче розповідання дітей розглядається як вид діяльності, що охоплює особистість дитини в цілому: вимагає активної роботи уяви, мислення, мовлення, прояву спостережливості, вольових зусиль, участі позитивних емоцій.

Словесна творчість — найскладніший вид творчої діяльності дитини. Особливості творчого розповідання полягають у тому, що дитина має самостійно придумати зміст (сюжет, уявлювані діючі особи), спираючись на тему і власний досвід, висловлюючись у формі зв'язної розповіді. Потрібне також уміння придумувати зачин, хід подій, кульмінацію і розв'язку. Не менш складне завдання — точно, виразно й цікаво передати свій задум.

Педагогічними умовами навчання дітей творчо розповідати є наступні:

1. Постійне збагачення досвіду дітей життєвими враженнями екскурсії, спостереження за працею дорослих, розгляд картин, альбомів, ілюстрацій у книгах і журналах, читання книжок).

2. Збагачення й активізація у дітей словника і граматичних форм, які найкраще передають часову послідовність.

3. Вправляння дітей зв'язно розповідати при дотриманні структури зв'язного висловлювання, композиції розповіді. Цих навичок діти навчаються на попередніх вікових етапах, відтворюючи літературні тексти, особливо близькі до словесної творчості (типу розповіді) народні казки, розповіді про іграшку, придумування кінцівки й початку зображеного на картинці епізоду.

4. Правильне розуміння дітьми завдання «придумати», тобто створити дещо нове, розповісти про те, чого не було, або чого дитина сама не бачила.

Теми для творчої розповіді можуть бути з конкретним змістом: «Як хлопчик знайшов котика», «Подарунок мамі», «Як Дід Мороз прийшов на Новий рік у дитячий садок», «Як я гуляла в зоопарку». Коли діти навчаться придумувати розповіді з конкретним змістом, можна ускладнити завдання — запропонувати розповідь на загальну тему «Про веселий випадок», «Про цікавий випадок».

У методиці розвитку мовлення не існує сталої класифікації творчих розповідей, але умовно виділяють такі види: розповіді реалістичного характеру; казки.

Прийоми навчання творчої розповіді залежать від умінь дітей, навчальних завдань і виду розповіді. В методиці роботи варто застосувати такі прийоми: спільне розповідання дітей з вихователем за запитаннями; придумування вихованцями продовження авторського тексту; придумування дітьми початку й закінчення розповіді; складання казки на самостійно обрану тему; складання розповіді на самостійно обрану тему (за попередньо продуманим планом).

2.2 Формування навичок опису

Чинні програми навчання і виховання дітей орієнтують вчителів, навчати дітей п`ятьма-десятьма реченнями описувати іграшку, картинку, реальних осіб.

У психолінгвістиці встановлено, що дитина в процесі мислення може фіксувати об'єктивно існуючі логічні зв'язки, зокрема темпоральні (часові) зв'язки між явищами дійсності, та виражати їх у мові у вигляді особливого функціонально-смислового типу мовлення — опису.

Одночасні зв'язки, що реалізуються в описах, безпосередньо підлягають спостереженню, але й вони, як і різночасні (різновид темпоральних), що виражають послідовність у розповіді, та каузальні (причинно-наслідкові, абстрактні, приховані зв'язки) в міркуванні, потребують логічного осмислення.

Логічною основою опису є розумові процеси, завдяки яким формується судження, що є поняттям логіки. У мові йому відповідає речення як мовна одиниця. Судження у процесі мислення поєднуються між собою у синхронні логеми — мислительні форми для сприйняття, відображення, вираження різноманітних ознак, виявлених у статиці або в динаміці.

Синхронні логеми пов'язані з простором, що виражає порядок розміщення існуючих об'єктів. У процесі такої розумової діяльності утворюються ланцюги логічних суджень, які відображають зв'язки одночасного вияву ознак в об'єкті. Наприклад: «У Катрусі була висока температура. її морозило».

Кожна логема, реалізуючись мовними засобами, має внутрішні зв'язки, основою яких є об'єктивно існуючі відношення між самими явищами дійсності, що відображаються в свідомості мовця за допомогою типових мовних структурних моделей у вигляді опису.

Опис має значення повідомлення і є сталою мовленнєвою структурою надфразової єдності (більшою, ніж одне речення). Його функція — описувати предмети, явища, події, дії тощо. Лише перелік ознак предмета чи дії ще не є описом, а тільки способом, що використовується у ньому.

Опис як різновид усного та писемного мовлення — це поєднання предметного значення об'єкта думки з його способом мовного вираження (висловлення у вигляді переліку одночасних ознак цього предмета, тобто описовий спосіб).

Для реалізації мовного змісту навчання опису з метою розвитку монологічного мовлення дошкільників доцільно використовувати такі різновиди методів: 1. Методи первинного введення граматичних форм — сприйняття й осмислення значення змісту словосполучень і речень. 2. Методи активізації описових синтаксичних конструкцій у говорінні дітей та збагачення усного мовлення дитини різноманіттям словосполучень і речень. 3. Методи активізації побудови дитячих висловлювань (описів).

1. Методи введення граматичних форм — сприйняття й осмислення значення змісту словосполучень і речень

Це взаємопов'язані дії вихователя і дітей, спрямовані на усвідомлення наявного в реченні повідомлення, на осмислення логічних зв'язків реальності, виражених за допомогою словосполучення. До них можна віднести мовні вправи, дидактичні ігри на осмислення значення фразеологізмів, метафор, синонімів, антонімів; спостереження над різними видами описових текстів, читання художніх текстів з наступним виокремленням у них описів.

2. Методи активізації описових синтаксичних конструкцій та збагачення усного мовлення (говоріння) дитини словосполученнями і реченнями

У дітей уже сформувалося мовне чуття описових граматичних форм, вони запам'ятали модель описових синтаксичних конструкцій. Отож, потрібно, щоб діти збагачували своє усне мовлення (говоріння) різноманітними описовими конструкціями, необхідними в майбутньому для складання описів. До названих методів доцільно віднести такі: 1. Дидактичні ігри. 2. Метод аналогії. 3. Мовні вправи.

3. Методи активізації побудови дитячих висловлювань. Це методи активного вправляння дитини в побудові описових контекстів, що сприяють розвиткові опису як функціонально-смислового типу мовлення, активізують розумову діяльність і творчість дошкільника. Вони поділяються на дві групи: репродуктивні та творчі.

Розділ 3. Практична частина

В процесі вивчення питання якості формування навичок дітей 2 класу щодо розуміння та розрізнення типів текстів, була проведена робота на підсумковому уроці.

Під час уроку дітям були роздані листочки з елементами різних видів текстів (в друкованому вигляді по три приклади текстів). Під час проведення педагогічного було перевірено 30 учнів.

Учні досліджуваного класу мають середній та високий рівень розвитку (за даними психологічних досліджень).

12 балів дитина отримує в тому випадку, якщо вона визначила правильно всі види текстів.

В 9 балів – якщо два види тексту.

6 балів – якщо один вид тексту.

Висновки про рівень формування мовленнєвих вмінь та навичок дитини молодшого шкільного віку робиться на основі аналізу й узагальнення даних, що отримані в результаті дослідження.

Результати проведеного оцінювання

Отже, можна зробити висновок, що діти, які приймали участь у дослідницьких педагогічних експериментах загалом мають високий та середній рівень розвитку мовленнєвих якостей. Формуванню мовленнєвих вмінь та навичок сприяє різноманітні прийоми та методи роботи вчителя з дітьми.

Висновки

Різні типи структур монологічного мовлення діти засвоюють і в процесі оволодіння синтаксичними категоріями: порядком слів, однорідністю і неоднорідністю змістових частин (у протиставленні опису розповіді), деякими сполучниками із значенням чергування, виникнення і зіставлення для оформлення розповіді; причинно-наслідковими формантами в міркуванні; типологічною тональністю, що диференційовано притаманна кожному типові монологічного мовлення.

У розвитку мовленнєвих навичок дітей оформляти різні типи монологічного зв'язного мовлення велике значення має засвоєння і лексико-семантичних одиниць. Діти оволодівають різними семантичними групами дієслів із значенням послідовності, повторюваності, одноразовості, миттєвості дій, якщо вони чують від дорослих доречні мовні зразки різних монологічних типів мовлення, що структурно оформлені у вигляді певної системи мовних засобів для вираження їх структурно-диференційованого загальнопоняттєвого змісту надфразних комплексів.

У мовленні дітей, з котрими послідовно, доступно й наполегливо проводиться робота з їхнього логіколінгвального розвитку, простежуються навички актуального членування речень зв'язного мовлення. Висловлювання таких дітей уже дають змогу з'ясувати, який зміст має безпосередньо попередній контекст, і що нового вносить наступний.

Таким чином, у типологічних структурах достатньо розвиненого зв'язного мовлення окремих дітей використовуються ті ж лексичні, стилістичні, синтаксичні й граматичні категорії, що і в реченнях. Тільки в різних типах мовлення вони мають значення, коли співвідносяться з іншими реченнями, а не стосуються окремо взятого речення. У складі монологічних типів мовлення дітей вони набувають вторинного аспекту функціонування, що має істотне структурно-типологічне значення. Ось чому важливо вже в дошкільному закладі та в родині підходити до практичного формування монологічного мовлення дітей не як до навчання потоку говоріння взагалі, а з позиції оволодіння дітьми функціонально-усвідомленим звуковим потоком мовлення з увагою до типізованих різновидів, а також засвоєння ними предикативних, лексико-граматичних, синтаксичних категорій у їх текстуальному функціонуванні. Тобто потрібно застосувати функціонально-смисловий підхід до монологічних типів зв'язного мовлення.

Для формування навичок розповіді та опису використовують різні прийоми. До прийомів формування навичок розповіді належать: спільна розповідь, зразок розповіді, аналіз зразка розповіді, колективне складання розповіді, моделювання, оцінювання. Формування навичок опису включає такі методи: методи введення граматичних форм – сприйняття і осмислення значення змісту словосполучень і речень, методи активації описових синтаксичних конструкцій та збагачення усного мовлення дитини словосполученнями і реченнями, методи активізації побудови дитячих висловлювань.

Список використаної літератури

1. Ананьев Б.Г. К теории внутренней речи в психологии // Психология чувственного познания. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. — 486 с.

2. Бабич Н.Д. Лінгвопсихологічні основи навчання і вивчення мови. — Чернівці: Рута, 2000. — 174 с

3. Баев Б.Ф. Питання генезису внутрішнього мовлення // Питання психології мислення і мови / Наук. зап. ін-ту психології. — К.: Рад.шк., 1959. -Т. ХНІ. — С.145—165.

4. Баєв Б.Ф. Актуальні питання внутрішнього мовлення та його формування у дітей // Питання психології навчання і виховання. Наук..-досл. ін-т психології УРСР, Українське відділення Т-ва психологів при АПН РРФСР. — К.: Рад. шк., 1961. — С. 32—48.

5. Баєв Б.Ф. Внутрішнє мовлення учнів та його роль у навчанні // Українська мова в школі. — 1969. — № 1. — С.14—29.

6. Білодід I.К. Психологічні основи індивідуального мовлення // Філософські питання мовознавства. — К.: Наук, думка, 1972. — С. 91-111.

7. Богуш А.М. Методика навчання дітей української мови. — К.: Вища шк., 1993. — 327 с

8. Бородич А.М. Методика развития речи детей. — М.: Просвещение, 1981. - 255 с.

9. Боть Л.П. Психолінгвістичний аспект дитячого мовлення // Актуальні проблеми менталінгвістики. — Черкаси: ЧДУ, 2001. — Ч. 2. — С.3-5.

10. Варзацька Л.О. Навчати мови і мовлення на основі тексту: Посіб. для вчителів. — К.: Рад. шк., 1986. — 104 с.

11. Вашуленко М. С. Державний освітній стандарт з української мови (початкова ланка) // Поч. школа. — 1997. — № 2. — С.2—6

12. Вашуленко М.С. Перспективність і наступність у мовленнєвому розвитку дошкільників та учнів першого класу // Дитинство: наступність і перспективність у навчанні й вихованні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку / Укл. Д.С. Мазоха, О.О. Борисова, Н.В. Ігнатенко. — Переяслав-Хмельницький, 2000. — С. 138—140.

13. Вашуленко М.С. Теорія і практика навчання української мови у 4-річній початковій школі. — К.: Освіта, 1992. — 216 с.

14. Вашуленко М.С. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4-річного початкового навчання // Поч. школа. - 2001. - № 1. - С 11-15.

15. Взаємозв’язане навчання мови і мовлення. Т. Рузинська. //Початкова школа. - №11, 2002.

16. Навчання української мови в 2 класі. М. Вашуленко //Початкова школа. - №1, 2003.

17. Розвиток діалогічного мовлення школярів на уроках української мови. С. Дубовик. // Початкова школа. - №7, 2002

18. Усний переказ як засіб розвитку зв’язного мовлення. О.Лобчук. // Початкова школа. - №2, 2002

Додаток

Урок 24. Текст-розповідь і текст-опис

Мета. Дати учням первинне уявлення про текст-розповідь і текст-опис у їхньому зіставленні; формувати практичне уявлення про різні типи висловлювання залежно від поставленої мети; учити дітей складати найпростіші міркування; розвивати мовлення, вміння будувати зв'язні висловлювання; виховувати культуру мовлення.

Обладнання. Таблиця «Типи текстів».

Хід уроку

I. Організація класу до уроку.

Характеристики

Список файлов курсовой работы