Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У функціонально-смисловому відношенні монологічне мовлення дитини виражає різні повідомлення і, закономірно, що вони не можуть бути однотипними, адже об'єктивна дійсність відображається в свідомості мовця й виражається у його висловлюваннях різними своїми гранями. Коли дитина описує ведмедика, їй достатньо бачити іграшку й перелічити зовнішні ознаки цього предмета. Дитина описуватиме не самого ведмедика, а розповідатиме історію, яка трапилася з ведмедиком. Для цього дитина повинна уявляти дії ведмедика, що розвиваються в часі (йшов лісом, зустрів мисливця й песика, знайшов пасіку, наївся меду тощо). Щоб міркувати, наприклад, чи втік ведмедик від песика, дитина має знати, хто з тварин швидше бігає, їхні звички, тобто об'єктом дитячого мовлення стають такі ознаки або дії, які треба, по-перше, виявити й, по-друге, зіставити інформацію у причинно-наслідковому відношенні.

Отож характер об'єкта повідомлення може бути різним, чим і зумовлений вибір того чи іншого типу монологічного висловлювання. Розгляньмо співвідношення типу мовлення й характеру об'єкта повідомлення на прикладі художнього тексту А.Григорука «Півень»: «Ходить Півень-молодець, на голові гребінець. Ніс гостренький, хоч куда, а під носом — борода. Ніс у півня долотцем, хвіст у півня — колісцем. На хвості у нього взори, на ногах у нього шпори. Шпорами Півень порох розгрібає, кури з курятками скликає: — Курочки-хазяйки! Пістренькі, рябенькі, гарненькі, біленькі кудкудалочки»

У цьому контексті бачимо перелічення зовнішніх ознак і дій півника. Об'єктом мовлення фрагмента є предмет (у широкому розумінні), а мовлення має характер опису.

У наступному фрагменті наведеного прикладу об'єктом мовлення є предмет у причинно-наслідковому відношенні до іншого предмета: « — Збирайтеся кури з курятками, із півнятками, я вам зернятко знайшов, ось яка моя любов!». Це причинно-наслідкове висловлювання є міркуванням, оскільки в ньому доводиться наявність дії і стану (дарую мою любов) на основі причинних зв'язків з іншими діями (знайшов зернятко). В міркуванні об'єкт мовлення має абстрагований характер як відношення між діями.

Ось уривок тексту, в якому об'єктом мовлення є послідовні дії й стани, що розвиваються: «Кури з курятками збирались, розкудкудакалися, посварились і зернятком не поділилися. Півень-когутик... рідню помирив: цю — за хвіст, ту — за дзьоб, сам зернятко вхопив, з їв, на пліт підлетів, крилами замахав на все село закричав: — Ку-ку-рі-ку-у!» — представляє собою повідомлення-розповідь.

Усі запропоновані контексти є прикладами функціонально-смислових типів мовлення. Отже, важливим для методичної науки є лінгвістично коректна допомога дитині в розвитку мовлення, у виборі нею в повідомлення: опису, розповіді чи міркуванні (залежно від характеру об'єкта дитячих думок, суджень) тих чи інших мовних засобів, що відповідають нормам літературної мови та зумовлюють особливості мовної форми різних типів зв'язного мовлення.

Розгляньмо фрагмент тексту, що за типом є описом: «Мліє степ у малинових променях передвечірнього сонця. Мліє й сходить до небастепова імла — теж малинова. А тумани щезають, розвіваються синіми та теплими вітрами й вітерцями». У ньому перелічуються одночасні дії й ознаки предметів.

Перебудуємо певним чином тему уривка з оповідання Г.Тютюнника «Небезпечний приятель», тобто трансформуємо опис на розповідь, склавши динамічний розповідний контекст, у якому дії розвиваються в логічній послідовності, а не в статиці, як в опису, а тому і факти значною мірою зміняться, наприклад: «Млів степ у малинових променях передвечірнього сонця. Мліла й сходила до неба степова імла — теж малинова. Щезали тумани. Розвіювалися вони синіми та теплими вітрами й вітерцями».

Змінимо ще раз фрагмент наведеного вище прикладу: «А тумани вже давно щезли: отже, вони розвіялися синіми та теплими вітрами й вітерцями». У цьому міркуванні робиться висновок про погоду, виражаються причинно-наслідкові вивідні відношення, яких не було ні в опису, ні в розповіді.

Маємо наступне: у першому прикладі — предмети і дії з їх ознаками; в другому — дії, що розвиваються, змінюються; у третьому — причинно-наслідкові зв'язки, які стимулюють трансформацію фактів, про які йшлося. Отож зміна характеру об'єкта мовлення приводить до зміни змісту тексту та типу мовлення.

Таким чином, обов'язковою умовою зміни різновиду надфразної цілісності є зміна характеру об'єкта мовлення. Це загальне, логічно-поняттєве значення виражається в тому, що в будь-якому опису перелічуються ознаки в широкому розумінні; в будь-якій розповіді повідомляється про дії, що розвиваються, що змінюються, або про дії чи стани, що уточнюються; у будь-якому міркуванні необхідне повідомлення у вигляді висновку, до якого дійшов мовець на основі встановлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами.

Тому в процесі навчання кожного з монологічних типів мовлення (розповідь, опис, міркування) слід ураховувати їх загальнопонятійні значення, диференційований, певний характер об'єкта мовлення та специфічні мовні засоби вираження.

Типи мовлення діти інтуїтивно виділяють з потоку мовлення дорослих на основі притаманного їм відчуття й сприймання мови, що формуються і поглиблюються у процесі емпіричного засвоєння цілісних надфразних єдностей. Типізовані монологічні композиції у процесі розвитку дитячої мови закріплюються у сталих мовних побудовах, що стають невід'ємною формою для кожного різновиду дитячого монологічного мовлення за умови, якщо методика передбачає для сприйняття дитиною зразкові тексти, виключно літературно-нормативні зразки, що враховують як специфіку синтаксичних моделей, так і граматичне та мовностилістичне оформлення типів мовлення.

Які граматичні категорії засвоює дитина в процесі практичного оволодіння різними типами надфразних монологічних композицій?

Якщо методика побудована на врахуванні особливостей типів мовлення, що проявляється у своєрідному функціонуванні речень, граматичних категорій, то діти, по-перше, оволодівають різними засобами вираження предикативності у видочасових формах дієслів; по-друге, опановують способи і форми дієслів і, по-третє, оволодівають засобами реалізації модальності взагалі. Такі граматичні форми потрібні для вираження змінності, динамічності розповіді та статичності (буттєвості) опису.

Розділ 2. Формування навичок розповіді та опису у молодших школярів

2.1 Формування навичок розповіді

Розповідь — зв'язний, послідовний, логічний виклад певних подій, що розгортаються у часі. Структура розповіді вимагає чіткої наступності, не допускає перестановки в часі (початок події, її розвиток і кінець). Елементи композиції розповіді такі: 1) експозиція; 2) зав'язка; 3) розвиток подій; 4) кульмінація; 5) розв'язка.

У розповідях використовуються засоби, що передають динаміку подій: видочасові дієслівні форми; лексика, що передає час, місце, спосіб дії; слова для зв'язку речень.

У дитячому садку дітей вчать складати два основні види монологів — самостійну розповідь і переказ. Вони різняться тим, що в першому випадку дитина добирає зміст для висловлювання й оформляє його самостійно, а в другому — матеріалом для висловлювання слугує художній твір.

Переказ — осмислене відтворення літературного зразка в усному мовленні. Переказуючи, дитина передає готовий авторський зміст і запозичує готові мовленнєві форми (словник, граматичні конструкції, внутрішньо текстові зв'язки).

За джерелом висловлювання виділяють такі монологи: 1) за іграшками й предметами; 2) за серією картинок; 3) з власного досвіду; 4) творчі розповіді.

Залежно від провідного психічного процесу, на який спирається дитяче розповідання, у методиці прийнято виділяти розповіді за сприйманням, з пам'яті, за уявленням. Розповідання за зоровим, дотиковим або слуховим сприйманням має описовий характер і підводить дитину до міркування. Розповідання з пам'яті — це розповідь з досвіду, про пережите. Це складніша діяльність, ніж розповідання за сприйманням, оскільки спирається на довільну пам'ять. Розповідання за уявленням — це творчі розповіді дітей. З психологічного погляду основою таких розповідей є творча уява.

Прийоми навчання розповіді

Засобом навчання зв'язного мовлення є розповіді дітей. У працях О.М.Бородич, Н.В.Гавриш, М.М.Коніної, Є.П.Короткової, ЛЛ.Пеньєвської, О.І.Соловйової, Є.І.Тихеєвої, О.С.Ушакової, СІ.Фльоріної та ін. розкрита роль розповідання у розвитку зв'язного мовлення дітей, своєрідність використання прийомів навчання різних видів монологічного мовлення.

У методиці виділяють такі прийоми навчання розповіді.

Спільна розповідь — побудова коротких висловлювань, коли дорослий починає фразу, а дитина її закінчує. Вчитель виконує найскладнішу функцію — планує висловлювання, пропонує його схему, називаючи початок речення, підказує послідовність, способи зв'язку. Спільне розповідання поєднується з драматизацією різних сюжетів.

Зразок розповіді — короткий живий опис предмета чи виклад певної події, доступний дітям для наслідування і запозичення. Зразок підказує дитині приблизний зміст, послідовність і структуру монологу, його обсяг полегшує добір словника, граматичних форм, способів внутрішньо-текстового зв'язку. Він показує приблизний результат, якого повинні досягти молодші школярі. Зразок належить до прямих прийомів навчання і використовується як на початку заняття, так і в ході його для корекції дитячих розповідей. Як різновид зразка розповіді використовується частковий зразок — початок або кінець розповіді.

Аналіз зразка розповіді привертає увагу дітей до послідовності й структури розповіді. Спочатку вихователь сам пояснює, з чого починається розповідь, про що говориться потім і яка кінцівка. Поступово до розбору змісту й структури зразка залучаються діти. Цей прийом спрямований на ознайомлення їх з побудовою різних типів монологів, він підказує їм план майбутніх розповідей.

Складання дітьми плану розповіді — спочатку це два-три навідних запитання вчителя, що допомагає дітям визначити зміст і послідовність розповіді. Пізніше діти складають план розповіді відповідно до своїх задумів (про що вони хочуть розповісти). План розповіді використовується в усіх видах розповідання.

Колективне складання розповіді (з колективного досвіду) переважно використовується на початкових етапах навчання розповідати. Цінність цього прийому полягає у тому, що він дає змогу наочно уявити весь механізм побудови зв'язного тексту, разом актуалізувати окремі деталі пережитого, висловити їх у мовленні, сформувати єдину сюжетну лінію, реалізувати спільний задум. Різновидом його є складання розповіді підгрупами — «командами».

Моделювання використовується у старших групах. Модель — це схема явища, яка відображає його структурні елементи й зв'язки, найістотніші сторони й властивості об'єкта. В моделях зв'язних висловлювань — це їх структура, зміст (взаємини героїв і розвиток подій у розповіді), засоби внутрішньо-текстового зв'язку.

Поширеною моделлю є круг, поділений на три нерівні рухомі частини, кожна з яких відображає початок, основну частину й кінцівку розповіді. Спочатку модель виступає як зображення структури тексту, що сприймається, а потім — як орієнтир для самостійного складання розповіді.

Оцінювання дитячих розповідей спрямоване на аналіз розкриття дитиною теми розповіді, її послідовності, зв'язності, виразних засобів мови. Оцінювання має навчальний характер. Насамперед вчитель підкреслює переваги розповіді — цікавий і оригінальний зміст, незвичайний зачин, діалог героїв, образні слова й вирази.

У процесі навчання розповідати використовуються й інші прийоми: додаткові запитання, вказівки, виправлення помилок, підказування потрібного (влучного) слова, прослуховування дітьми своїх розповідей, записаних на магнітофон.

Отже, прийоми навчання дітей розповідати різноманітні. Методика їх використання змінюється на різних етапах навчання і залежить від виду розповіді, поставлених завдань, від рівня сформованих умінь, від активності дітей та їхньої самостійності.

Розповіді дітей з досвіду

Цей вид розповіді має велике значення для розвитку зв'язного мовлення. Діти привчаються до широкого мовленнєвого спілкування. У них розвивається уміння використовувати свій чуттєвий досвід, передавати його у зв'язній розповіді; чітко, зрозуміло, образно висловлювати свої думки. Розповіді з досвіду спираються на сприйнятий, осмислений і збережений у пам'яті дитиною матеріал. Це розповіді про ті події, свідками або учасниками яких були самі діти.

Розповіді з досвіду характеризується тим, що дитина добре знає те, про що говорить. Складність полягає в тому, що в процесі розповідання у дітей виникають нові асоціативні зв'язки, коли один образ викликає інший. Ця обставина порушує логіку й послідовність викладу, заважає зв'язному розповіданню. Виникають ситуативні елементи в мовленні.

Вміння розповідати про враження з досвіду набуваються значною мірою у практиці повсякденного спілкування дитини з навколишніми, але головним чином у процесі навчання, тобто на заняттях. Основою для цього виду розповіді є змістовне, різноманітне повсякденне життя дітей: спостереження, екскурсії, прогулянки, свята, ігри, цікаві події.

Методику навчання розповідати з досвіду розробили Є.І. Тихеєва, Л.О. Пеньєвська, Є.П. Короткова та ін.

Тематику розповідей намічають з огляду на те, якими інтересами живуть діти в дитячому садочку й дома, які події відбулися в їхньому житті. Вчитель має спілкуватися з батьками, щоб дізнаватися про нове й цікаве про життя дітей удома.

Методика рекомендує такі теми висловлень дітей: як відбувалося новорічне свято; про свою кішку, песика (хом'ячка, морську свинку); як працювали на городі; що бачили на кухні; як святкували; що бачили під час екскурсії (до бібліотеки, зоопарку, музею); як відпочили влітку; наше місто; мій найкращий друг (подруга) тощо.

У методичних посібниках наводиться багато цікавих тем, але вихователь не може взяти будь-яку з них і запропонувати дітям для розповідання. Він повинен бути впевненим, що дошкільники мають запас знань і уявлень з тієї чи тієї теми.

Розповіді з досвіду поділяють на два види: 1) розповіді, що відображають колективний досвід дітей (екскурсія на пошту, завод, фабрику, до музею); 2) розповіді, що відображають індивідуальний досвід дітей («Як ти провів вихідний день», «Розкажи про свій дім», «Розкажи про свою улюблену іграшку»).

Характеристики

Список файлов курсовой работы