114653 (617260), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

В цілому самостійна робота школяра ґрунтується на правильній з погляду учбової діяльності організації його класної учбової діяльності. Зокрема, це відноситься до зв'язку і переходу від зовнішнього контролю вчителя до самоконтролю школяра і від зовнішньої оцінки до формування його самооцінки. Це, у свою чергу, припускає вдосконалення його контролю і оцінювання самим вчителем. Відповідно, позитивна відповідь на питання про те, чи може у школяра формуватися здібність до справжньої самостійної роботи, залежить від сумісних дій вчителів і школяра, від усвідомлення ним особливостей цієї роботи як специфічної форми учбової діяльності, що пред'являє до її суб'єкта особливу вимогу і що доставляє йому інтелектуальне задоволення. Аналіз видів учбової роботи школяра показує, що самостійна робота характеризується власною пізнавальною потребою, самоконтролем, власним режимом роботи, свободою вибору місця і часу цієї роботи.

У зв'язку зі всім сказаним вище доцільно поставити питання про необхідність розробки спеціальної програми навчання школярів самостійній роботі по іноземній мові. На думку І.А.Зімньої, програма повинна включати:

1. Діагностування школярем власної пізнавальної потреби розширення, поглиблення, додавання якій-небудь сукупності іншомовних знань до того, що він отримує в школі.

2. Визначення своїх власних інтелектуальних, особових і фізичних можливостей, зокрема, об'єктивна оцінка вільного від відвідин школи часу.

3. Визначення мети самостійної роботи – найближчої і віддаленої.

4. Самостійний вибір школярем об'єкту вивчення і його обґрунтування для себе.

5. Розробку конкретного плану, довгострокової і найближчої програми самостійної роботи.

6. Визначення форм і часу самоконтролю [15, 80].

Отже, необхідно відзначити, що здійснення школярем самостійної роботи як специфічної форми учбової діяльності, що грає значну, якщо не визначальну роль в підвищенні рівня учбово-пізнавальної мотивації учнів, вимагає попереднього його навчання прийомам, формам і змісту цієї роботи вчителем. Це підкреслює важливість організуючих функцій вчителя, що управляють, і в той же час необхідність усвідомлення школярем себе як справжній суб'єкт учбової діяльності.

1.2 Значення самостійної роботи учнів на уроці

З психології відомо, що знання, отримані самостійно, шляхом подолання посильних труднощів засвоюються міцніше, ніж отримані в готовому вигляді від вчителя. Адже в ході самостійної роботи кожен учень безпосередньо стикається із засвоюваним матеріалом, концентрує на ньому всю свою увагу, мобілізуючи всі резерви інтелектуального, емоційного і вольового характеру. Залишатися нейтрально-пасивним він не може. Крім того, що самостійна робота викликає активність учнів, вона володіє ще однією важливою якістю – носить індивідуалізований характер. Кожен учень використовує джерело інформації залежно від своїх власних потреб і можливостей. Ця властивість самостійної роботи додає їй гнучкий адаптивний характер, що значно підвищує відповідальність кожного окремого учня і як наслідок його успішність [38, 37].

У раціональному використанні самостійної роботи криються також значні резерви підвищення мотивації.

Розуміючи переваги самостійної роботи як такої, спробуємо виявити її застосовність до предмету іноземна мова. Чи не суперечить ця організаційна форма навчання, що припускає, що учень знаходиться «наодинці з собою», сутності предмету, в якому на першому місці – спілкування з людьми, партнерство?

Поза сумнівом, усна мова і в першу чергу говоріння здійснюються безпосередньо у присутності співбесідників, роль яких в школі виконують вчитель і товариші по навчанню. Проте навчання говоріння припускає певні підготовчі стадії, що гарантують спілкування, для яких самостійна робота є найбільш адекватною формою. У самостійну роботу доцільно включати також окремі ланки роботи над мовним матеріалом — знайомство з ним і частково тренування в його вживанні.

Що ж до читання, то цей вид діяльності здійснюється читачем головним чином наодинці з собою, отже, самостійна робота цілком йому відповідає.

Виявимо матеріальну основу, тобто розглянемо джерела інформації, якими учні можуть користуватися в ході самостійної роботи. До них відносяться перш за все підручник (книга для учнів), що включає граматичний довідник, словник (іноземний – український), лінгво-країнознавчий довідник.

Матеріал в цих довідниках відібраний відповідно до програми для кожного класу і співвіднесений з віковими можливостями учнів. Всі пояснення дані в доступній адресатові формі, який і зможе використовувати їх в самостійній роботі.

Важливим джерелом інформації для самостійної роботи є тексти підручника і додаткові тексти, що включаються в учбовий процес вчителем. Учням все більшою мірою слід прищеплювати відношення до тексту як своєрідного авторитетного довідника, який є носієм не тільки змістовно, — смислової інформації, але і лінгвістичної. У зв'язному тексті лексико — граматичний матеріал постає в природних, диктованих комунікативними значеннями зв'язках; композиція тексту також може служити зразком. Тому доцільно спонукати учнів до дослідницького пошуку по тексту, щоб вони могли витягувати з нього необхідну інформацію [42, 18].

Яким чином слід направити увагу учнів на ці джерела інформації, щоб в ході самостійної роботи вони змогли використовувати їх оптимальним чином? Це питання управління самостійною роботою. Треба мати на увазі, що вона є лише відносно самостійною в учбових умовах. Учні випробовують непряму дію вчителя, що дозволяє їм відчути себе активними суб'єктами навчання. Вчитель, по-перше, сприяє виклику мотивації самостійної роботи, по-друге, забезпечує її раціональний і результативний хід. Самостійна робота протікає тим успішніше, чим більш добровільний характер вона має. Тому вчитель повинен створювати лише підстави для зародження в учнів потреби в ній. Має сенс створювати таке положення, при якому учні відчули б дефіцит засвоєного матеріалу для спілкування, слід вказати їм на конкретне джерело інформації для заповнення цього дефіциту, на прикладах, при роботі над лексичним і граматичним матеріалом і при читанні.

Викликавши мотив і заронивши інтерес до неї, вчитель повинен забезпечити її проведення, залишаючись при цьому „за завісою”. Управління ходом самостійної роботи має дві рівноцінні цілі: міцне засвоєння знань, розвиток навиків і умінь, з одного боку, і одночасне оволодіння прийомами учбової праці, тобто формування „методики учнів”. Сучасні дидакти надають особливе значення цій стороні самостійної роботи, убачаючи в розвитку методики учнів передумови безперервної освіти.

У деяких підручниках з німецькій мові приводяться пам'ятки, в яких у формі рад пропонуються раціональні прийоми оволодіння іноземною мовою. Повчальна сторона представлена в них не явно: вчитель не повчає, а дає учням об'єктивно існуючі оптимальні правила учбової праці. Вони підказують найвірніший і надійніший шлях оволодіння основними видами мовної діяльності, новими організаційними формами виконання вправ [49, 64].

Наступний дидактичний засіб непрямого керівництва самостійною роботою – навідне питання, яке точно концентрує увагу на важливій стороні пізнаваного явища, відсікаючи другорядне, звужуючи зону пошуку. Адже в самому питанні частково міститься відповідь. Навідні питання зазвичай складає вчитель, враховуючи при цьому мовний досвід кожного класу. Вони можуть бути більш менш розгорненими, але повинні охоплювати всі «больові точки» мовного явища, що вивчається. Навідні питання допоможуть також направити самостійну роботу над лексикою. Спонукання учнів до засвоєння словника в процесі мовної діяльності часто приводять до того, що вони упускають з вигляду способи зв'язку слів відповідно до смислової сумісності і на основі граматичних форм, що негативно позначається на їх мові. Тому перед виконанням мовних вправ доцільно пригадати схеми поєднань, поставити навідні питання.

Допомагає управляти самостійною роботою і опора. Вчитель тільки задає ситуацію. В ході самостійної роботи учні осмислюють її змістовно – смисловий план в єдності із засобами виразу, тобто підбирають опори з різних джерел інформації (це можуть бути: текст, вправи, спеціальним чином організований словник у вигляді функціонального – смислових або лексичних таблиць, схеми). Цим опорам додається форма, визначувана мовним завданням. Інтенсивна «інвентаризація» мовного матеріалу, вироблювана відповідно до індивідуальних можливостей, з орієнтацією на конкретне мовне завдання, значною мірою сприяє його повному засвоєнню. Операція опорами дозволяє учням вирішити два завдання: збагатити свою мову і розширити свій методичний арсенал. Вони оволодівають способами побудови вислову, його плануванням, підбором адекватних засобів виразу думок, оформлення їх відповідно до комунікативного задуму.

Таким чином, всі дидактичні засоби управління самостійною роботою, що рекомендуються, сприяють як міцнішому засвоєнню мови, так і формуванню „методики учнів”, здійснюють внесок в розвитку самоконтролю, який є вищим показником володіння іноземною мовою, заставою його вдосконалення.

Самоконтроль припускає здатність учнів до критичної оцінки своїх знань і дій, що виявляється за його власною ініціативою.

Самостійна робота з її можливостями, активізуючими учіння, сприяє розвитку зовнішнього самоконтролю. Дидактичні засоби управління самостійною роботою, особливо навідні питання і опори ведуть до розчленовування цілого, що дає можливість сконцентрувати увагу (довільну) на істотних ознаках, а це зрештою приводить до розуміння цілого. До того ж учні в міру необхідності можуть повернутися до джерела інформації, щоб знайти підтвердження правильності своїх дій. Все це укріплює і розширює «фонд» еталонів і шліфує механізм звірення [14, 81].

До засобів зовнішнього самоконтролю відносяться ключі і тести для самоперевірки, широко представлені в УНК з німецької мови і використовувані в самостійній роботі. Ключі виконують роль еталону для звірення, тести для самоперевірки розвивають сам механізм звірення.

Зовнішній самоконтроль – атрибут самостійної роботи – виступає в учбовому процесі в єдності з контролем вчителя, який також є зовнішнім. Їх сумісне застосування сприяє розвитку внутрішнього автоматичного контролю, завдяки якому учні можуть зосередити всі свої помисли на змістовно-смисловому плані мови; вживання мовного матеріалу контролюватиметься автоматично, як це відбувається в рідній мові.

Уміле управління самостійною роботою припускає її чітку організацію. В зв'язку з цим представляється важливим з'ясувати, чи повинна самостійна робота здійснюватися на уроці або удома. Є думка, що слід убачати в самостійній роботі лише спосіб збільшення часу на заняття мовою ще і поза школою. Поки не будуть сформовані прийоми учбової праці, самостійна робота повинна виконуватися в основному на уроці. Плануючи урок, вчитель повинен передбачити час на неї, а також на виконання вправ, направлених на вдосконалення мовної діяльності (вони повинні включати матеріал, засвоєний в ході такої роботи).

Самостійна робота і діяльність учнів під керівництвом вчителя мають, зрозуміло, одну мету, але вони знаходяться на різних регістрах. Функція самостійної роботи — підготовка до мови, що здійснюється «за завісою» навіть якщо вона відбувається на уроці. Робота з вчителем — це спілкування «на сцені». Використовуючи далі ці вирази, ми виділяємо спеціальну організаційну форму самостійної роботи на уроці — «репетицію», під час якої відбувається інтенсивна підготовка до мови: учні самостійно працюють з джерелами інформації, звертаються до пам'яток, використовують навідні питання, опори, користуються засобами зовнішнього самоконтролю [14, 96].

У міру того як учні оволодівають уміннями учбової праці в ході самостійної роботи, витрачаючи на неї все менше часу і добиваючись більшої результативності, центр тяжіння переноситься на самостійну роботу вдома (залежно від етапу навчання).

Об'єм самостійної роботи на початковому етапі навчання невеликий, правильніше говорити про її елементи в основному в ході проведення ігор. Має сенс, наприклад, включати в неї завдання на «лінгвістичну кмітливість», спонукати дітей по контексту визначати рід і число іменників, особу і тимчасову форму дієслова.

У п’ятому класі об'єм самостійної роботи поступово зростає, вона починає здійснюватися в основному при виконанні домашніх завдань. Результати її контролюються на наступному уроці Підготовка до самостійної діяльності і власне діяльність повинні бути явними для учнів. Тому їм рекомендується регулярно виконувати невеликі завдання, а потім обговорювати інформацію, отриману, наприклад, в ході самостійного читання.

У кабінетах іноземних мов повинен знаходитися спеціальний матеріал, призначений для самостійної роботи школярів із залученням технічних засобів навчання.

Характеристики

Список файлов курсовой работы