114623 (617254), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Вплив виду і генотипу. Організм людини є сприйнятливим до збудників гонореї і менінгококового менінгіту, а майже всі тварини до них резистентні (несприйнятливі). Подібні приклади свідчать про наявність у макроорганізмів видової резистентності (опірності). В літературі наводяться численні приклади генотипової резистентності. Наприклад, збудник сибірки здебільшого уражає травоїдних тварин. Поряд з цим є дані про те, що генотип алжирських овець робить їх відносно резистентними до цієї хвороби [3].
Реактивність макроорганізму, його імунобіологічна готовність знешкодити патогенні мікроби тісно пов'язані зі станом довкілля, умовами життя і побуту, характером праці й харчування, санітарно-гігієнічними умовами тощо.
На сприйнятливість макроорганізму до інфекції певним чином впливають вік і стать у зв'язку з фізіологічними особливостями. Наприклад, до одних інфекційних хвороб діти більш сприйнятливі, до інших, навпаки, менш сприйнятливі, ніж дорослі. Різна вікова резистентність до інфекції залежить від характеру обміну речовин, функцій органів внутрішньої секреції і особливостей імунітету.
На підвищення сприйнятливості до інфекційних хвороб особливо впливає характер харчування. Зокрема, білкове голодування супроводиться порушенням білкового обміну, що призводить до зменшення синтезу специфічних антитіл, зниження активності фагоцитів. У результаті голодування макроорганізм може втрачати не лише індивідуальний, а й видовий імунітет.
Значно впливають на сприйнятливість до інфекційних захворювань гіповітамінози. Наприклад, гіповітаміноз С зумовлює зниження опірності до туберкульозу, дифтерії, стрептококових, стафілококових та інших захворювань, а гіповітаміноз А сприяє розвиткові ксе-рофталмії, шкірних уражень, бронхопневмонії, грипу тощо.
Погані санітарно-гігієнічні умови праці й побуту, фізична і розумова перевтома, пов'язані з нерівномірним розподілом робочого часу і порушенням режиму життя, зумовлюють ослаблення захисних механізмів проти багатьох інфекційних захворювань. Охолодження, а також перегрівання знижують стійкість організму до патогенних і умовно патогенних мікроорганізмів, сприяють розвиткові пневмоній та інших захворювань.
Відомо, що видалення надниркових залоз, гіпофіза або щитовидної залози у тварин помітно знижує стійкість їх до різних інфекційних захворювань [13].
З літератури відомо, що гормон кортизон пригнічує запальний процес, а отже, сприяє розвиткові інфекції, соматотропний гормон, навпаки, активізує запальну реакцію, виявляючи цим самим проти-інфекційну дію. Отже, роль гормонів у виникненні та розвитку інфекційного процесу безсумнівна і неоднотипна.
На сприйнятливість організму до інфекції особливо впливає порушення нормальної діяльності ЦНС. Введення заразного матеріалу (в основному нейротропних збудників) у мозок дослідним тваринам здебільшого закінчувалось їхньою смертю. Психічні розлади також знижують регулюючу функцію ЦНС. Встановлено, що у психічно хворих набагато частіше спостерігаються інфекційні хвороби, ніж у нормальних людей.
Джерелом інфекції є заражений організм людини або тварини.
Розрізняють такі шляхи передачі інфекції від людини.
1. Контактно-побутовий шлях, коли захворювання передається безпосередньо або через предмети, що оточують хворого.
2. Повітряно-крапельний шлях, коли інфекція передається через крапельки слини, що потрапляють у повітря при розмові, чханні, кашлі. Так можуть передаватися туберкульоз, грип, коклюш, дифтерія, кір тощо.
3. Передача інфекції через воду, в яку потрапляють мікроби з виділеннями хворих (холера, черевний тиф, дизентерія та ін.).
4. Через заражені харчові продукти.
5. Через укуси кровосисних членистоногих (наприклад, малярія).
6. Через грунт: наприклад, кишкові захворювання, правець.
У динаміці розвитку інфекційного процесу розрізняють такі періоди: інкубаційний, провісників (продромальний), розпалу хвороби і період реконвалесценції (одужання). Першою особливістю інфекційного процесу є те, що ознаки захворювання виявляються не відразу після зараження, а через певний прихований, інкубаційний період. Він може тривати від кількох годин до кількох днів (дифтерія) і навіть тижнів (черевний тиф). Протягом інкубаційного періоду відбувається розмноження й нагромадження мікробів та їхніх отрут, підвищення реактивності організму до збудника і його токсинів, що й виражається у виявленні і розвитку ознак захворювання.
За інкубаційним періодом настає продромальний (період провісників хвороби), що характеризується наявністю деяких загальних ознак захворювання: невеликим підвищенням температури, загальним нездужанням тощо. У період розпалу хвороби інфекційний процес, досягши високої інтенсивності, тримається на цьому рівні певний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях.
За сприятливого перебігу хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою якого є спадання температури, поліпшення загального самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікованого організму від збудника хвороби [3,244].
Форми інфекцій. Розрізняють інфекції гострі та хронічні, явні та приховані, мішані та вторинні. Гострі інфекції часто характеризуються раптовим початком та порівняно короткочасним перебігом (грип, кір, скарлатина та ін.). Деякі інфекції, наприклад, туберкульоз, бруцельоз, малярія найчастіше мають хронічний характер і відзначаються тривалим перебігом.
В окремих випадках інфекція може бути мішаною, коли одночасно відбувається зараження збудниками двох або більше патогенних видів. Часто інфекція може зумовлювати ослаблення організму, який стає схильним до інших захворювань. Так, наприклад, після грипу або кору розвивається запалення легень, дитина, хвора на кір, захворює на дифтерію або навпаки. В таких випадках говорять про вторинну інфекцію.
Якщо організм, що переніс якусь інфекційну хворобу, в результаті повторного зараження знову захворює на ту саму хворобу, то говорять про реінфекцію. Суперінфекція — це повторне зараження організму, в якого ще перебігає основне захворювання. Загострення процесу в період видужання називається рецидивом.
Питання про спадкову передачу інфекційних захворювань досі ще остаточно не з'ясоване. Багато дослідників заперечують можливість у людини такої передачі, зумовленої інфікованими статевими клітинами. Разом з цим експериментальне доведено можливість передачі заразних хвороб від хворої матері плоду через плаценту (стафілококові захворювання, черевний і поворотний тиф, вірусний гепатит, сифіліс, СНІД та ін.) і під час родів (бленорея новонароджених).
Інфекційні хвороби поділяють на екзогенні та ендогенні. При екзогенних зараженнях збудник проникає в макроорганізм ззовні — від хворих, бацилоносіїв, через заражені ним харчові продукти, воду, повітря, предмети, Грунт тощо. Ендогенні хвороби, які ще називають аутоінфекціями, виникають в результаті активування власних мікроорганізмів, це може статися внаслідок порушення відносної сталості внутрішнього середовища макроорганізму, впливу зовнішніх факторів.
Характер поширення інфекційних захворювань серед населення може бути різний. Якщо спостерігаються окремі випадки інфекційних хвороб, то говорять про спорадичні (поодинокі) захворювання.
Значна кількість випадків інфекційного захворювання, пов'язаних між собою спільним джерелом або спільними шляхами поширення, називається епідемією (епізоотією— серед тварин). Якщо епідемія досягає надзвичайно великих розмірів, охоплюючи цілі країни і навіть континенти, її називають пандемією.
З історії відомі приклади багатьох пандемій у минулому. Так, у VI та XIV ст. спостерігалися пандемії чуми, а з 1817 по 1963 р. було сім пандемій холери. У 1972—1973 рр. вірус грипу спричинив пандемію, яка охопила 2,5 млрд людей, майже на 1,5 млрд чоловік більше, ніж пандемія цього захворювання у 1957 р.
Хвороби людини. У 1882 р. Р.Кох відкрив туберкульозну паличку — збудника інфекційного захворювання, яке має хронічний перебіг у людини, свійських і диких тварин, птахів, —туберкульозу. Це пряма або дещо зігнута «паличка» з заокругленими кінцями завдовжки 1—4 мкм (рис. 1). Туберкульозні палички нерухомі, іноді вони мають здуття на кінцях; спор і капсул не утворюють, грампозитивні, досить стійкі до високої температури, висушування, кислот.
У поширенні цієї хвороби особливо важливу роль відіграють умови життя. Війни, голод, безробіття, економічні кризи, стихійні лиха тощо спричинюють різке зростання захворювання населення на туберкульоз. Сучасна економічна криза в Україні ще раз підтвердила цю істину. З 1991 по 2001 р. кількість хворих на туберкульоз у нашій країні збільшилась майже у 2 рази.
Одна з найдавніших відомих інфекційних хвороб людини — холера. Збудники її — бактерії, що за формою нагадують кому (рис. 2).
Відкрив збудників холери Р. Кох. Холерний вібріон належить до грамнегативних бактерій, не утворює капсул і спор, це рухливий монотрих.
Вид Vibrio cholerae поділяється на чотири біовари: cholerae, eltor, proteus і albensis. Перші два біовари є збудниками холери у людей. Холерні вібріони утворюють екзотоксин холероген, який виявляє ентеротоксичну дію і відіграє важливу роль у патогенезі цієї інфекційної хвороби. Збудники холери при зниженій температурі можуть зберігатися в грунті до 2 місяців, у випорожненнях — до 5 місяців, а в морській і річковій воді — до 4 тижнів. На харчових продуктах вони можуть існувати до 10 діб.
Рис. 1. Чиста культура туберкульозних бактерій (Mycobacterium tuberculosis): 1 — тип, який уражує людину; 2 — тип, який уражує биків; 3 — тип, який уражує птицю
Рис. 2. Холерний вібріон (Vibrio cholerae)
Поширений і в наш час у багатьох країнах, збудник холери належить до біовару eltor. Його було відкрито в 1906 р. на карантинній станції Ель-Тор (Саудівська Аравія), звідси він і дістав свою назву. Він є дуже інфекційним, набагато стійкішим проти антибіотиків, ніж інші біовари холери.
Епідемії холери не припиняються й дотепер. Так, наприкінці січня 1991 р- вона почалася в Перу, а до кінця червня в семи країнах Латинської Америки на холеру захворіло біля мільйона чоловік, три тисячі з яких померло. У 1994 р. в Дагестані епідемія холери захопила майже всі райони; десятки людей померли від цієї тяжкої недуги. Останніми роками холера з'явилась і в Україні в Криму, Одеській, Миколаївській та інших областях [3].
Дифтерія. Дифтерійні коринебактерії (Corynebacterium diphtheriae) — прямі або злегка зігнуті палички, поліморфні, грампозити-вні, неспороносні аеробні або факультативне анаеробні організми; в бульйонній культурі утворюють сильні екзотоксини. Джерелом інфекції є хворі на дифтерію і носії. Хвороба передається повітряно-крапельним шляхом, а також через різні предмети [3].
У 90-х роках в Україні різко зросла захворюваність населення на дифтерію. Так, влітку 1993 р. було зареєстровано біля 2 тисяч інфікованих, з яких 50 чоловік померло, у тому числі 15 дітей. В Україні було об'явлено надзвичайний стан, і тільки масова імунізація стала надійним заслоном проти епідемії.
1.2 Факультатив як одна із ефективних форм роботи вчителя в позаурочний час
Перед факультативними курсами, так само як і перед основними біологічними дисциплінами, постає задача всіляко сприяти загальному навчанню школярів. Поряд з цим факультативні заняття повинні не тільки підтримувати і зміцнювати інтерес учнів до природи, але й орієнтувати їх на професії, пов'язані з її вивченням. Ці дві основні задачі не є ізольованими, вони тісно зв'язані між собою.
Серед загальноосвітніх задач, поставлених перед факультативами, особливе значення має виховання наукового, діалектико-матеріалістичного світогляду. Воно ведеться шляхом розширення і поглиблення загальбіологічних понять, залучення фактів з історії науки, що показують розвиток наукових проблем, критику релігійних догм і ідеалістичних трактувань.
Оскільки загальбіологічні поняття можуть бути розкриті лише на спеціальному матеріалі, виникає задача — відібрати для вивчення відповідні питання [12].
Світоглядні і загальбіологічні ідеї звичайно тісної зв'язані з конкретним матеріалом, а він нерідко належить до різних областей біології, тому вирішити весь комплект загальноосвітніх задач, нехай обмежений одним поняттям, навряд чи можна в одному курсі, тим більше що цей комплекс не єдиний, оскільки, крім загальбіологічних понять, факультативний курс повинний містити визначені політехнічні і спеціальні відомості.
Виходячи з задач політехнічної підготовки, факультативні курси повинні бути побудовані так, щоб при вивченні їхні школярі могли одержати визначену суму знань про наукові основи мікробіологічних виробництв і спеціальних служб, включаючи відомості про біологічні основи мікроорганізмів, їх види, значення в природі, негативний та позитивний їх вплив.
Необхідно врахувати задачі гігієнічної пропаганди: вплив промислового та природного оточення на людину і на здоров'я людини, основні принципи культивування мікроорганізмів.
З метою профорієнтації учнів на медичні і педагогічні спеціальності необхідно дати школярам знання по фізіології і гігієні людини, а для пропаганди мікробіологічних знань по фізіології та морфології мікроорганізмів та бактерій.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
