114549 (617233), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Залежно від конкретних завдань, зміст навчального матеріалу, рівня творчої пізнавальної діяльності учнів, місця бесіди в дидактичному процесі виділяють різні види бесід.
Широке поширення має евристична бесіда (від слова «еврика» знаходжу, відкриваю). У ході евристичної бесіди вчитель, опираючись на наявні в знання, що вчиться, і практичний досвід, підводить їх до розуміння й засвоєння нових знань, формулюванню правил і висновків.
Для повідомлення нових знань використаються бесіди, що повідомляють. Якщо бесіда передує вивченню нового матеріалу, неї називають вставною або вступної. Ціль такої бесіди полягає в тому, щоб викликати в учнів стан готовності до пізнання нового. Закріпляючі бесіди застосовуються після вивчення нового матеріалу.
В ході бесіди питання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальна бесіда) або учнями всього класу (фронтальна бесіда).
Однієї з різновидів бесіди є співбесіда. Воно може проводитися як із класом у цілому, так і з окремими групами учнів. Особливо корисно організовувати співбесіда в старших класах, коли учні проявляють більше самостійності в судженнях, можуть ставити проблемні питання, висловлювати свою думку по темі або інших темах, поставленою вчителем на обговорення.
Успіх проведення бесід багато в чому залежить від правильності постановки питань. Питання задаються вчителем всьому класу, щоб всі учні готувалися до відповіді.
Питання повинні бути короткими, чіткими, змістовними, сформульованими так, щоб будили думку учня. Не слід ставити подвійних, що підказують питань або, що наштовхують на вгадування відповіді. Не слід формулювати альтернативних питань, що вимагають однозначних відповідей типу «так» або «ні».
У цілому, метод бесіди має наступна перевага:
– активізує учнів;
– розвиває їхня пам'ять і мовлення;
– робить відкритими знання учнів;
– має більшу виховну силу;
– є гарним діагностичним засобом.
Недоліки методу бесіди:
– вимагає багато часу;
– містить елемент ризику (школяр може дати неправильну відповідь, що сприймається іншими учнями й фіксується в їхній пам'яті);
– необхідний запас знань.
Робота з підручником і книгою найважливіший метод навчання. У початкових класах робота із книгою здійснюється головним чином на уроках під керівництвом учителя. Надалі школярі усе більше вчаться працювати із книгою самостійно. У курсі кожного навчального предмета є теми досить складні, зухвалі утруднення при засвоєнні учнями. У таких випадках учителеві не завжди доцільно відразу ж після викладу нового матеріалу проводити бесіду по його засвоєнню (запам'ятовуванню). Найкраще дати можливість учнем попрацювати самостійно з підручником, а потім уже проводити бесіду.
Це обумовлюється закономірностями пізнавальної діяльності. Щоб міцно засвоїти той або інший матеріал, потрібне кількаразове звертання до його вивчення. Усяка наступна робота, якщо вона правильно організована, не тільки сприяє кращому запам'ятовуванню знань, але й дозволяє знаходити в них нові деталі й відтінки, глибше підходити до їхньому осмисленню. На жаль, на це не завжди вистачає часу. Потрібно правильно організувати роботу з підручником, щоб учні не просто читали його, а продовжували більш глибоко осмислювати й засвоювати досліджуваний матеріал. Найважливішими прийомами при використанні цього методу є наступні: а) чітка постановка мети роботи з підручником, б) вказівка питань, які повинні бути засвоєні учнями, в) визначення порядку самостійної роботи й прийомів самоконтролю, г) спостереження за ходом самостійної роботи й надання допомоги окремим учнем, д) бесіда по закріпленню нового матеріалу.
Існує ряд прийомів самостійної роботи із друкованими джерелами. Основні з них:
Конспектування короткий виклад, короткий запис змісту прочитаного. Конспектування ведеться від першого (від себе) або від третьої особи. Конспектування від першої особи краще розвиває самостійність мислення.
Складання плану тексту. План може бути простий і складний. Для складання плану необхідно після прочитання тексту розбити його на частині й озаглавити кожну частину.
Тезування короткий виклад основних думок прочитаного.
Цитування дослівна витримка з тексту. Обов'язково вказуються вихідні дані (автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік видання, сторінка).
Анотування короткий згорнутий виклад змісту прочитаного без втрати істотного змісту.
Резензування написання короткого відкликання з вираженням свого відношення про прочитаний.
Складання довідки відомостей про що-небудь, отриманих після пошуків. Довідки бувають статичні, біографічні, термінологічні, географічні й т. д.
Складання формально-логічної моделі словесно-схематичного зображення прочитаного.
Складання тематичного тезауруса упорядкованого комплексу базових понять по розділі, темі.
Складання матриці ідей порівняльних характеристик однорідних предметів, явищ у працях різних авторів.
Такі короткі характеристики основних видів словесних методів навчання. Другу групу по цій класифікації становлять наочні методи навчання.
Наочні методи. Під наочними методами навчання розуміються такі методи, при яких засвоєння навчального матеріалу перебуває в істотній залежності від застосовуваних у процесі навчання наочного приладдя й технічних засобів. Наочні методи використаються у взаємозв'язку зі словесними й практичними методами навчання.
Наочні методи навчання умовно можна підрозділити на дві більші групи: метод ілюстрацій і метод демонстрацій.
Метод ілюстрацій припускає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт, замальовок на дошці й ін.
Метод демонстрацій звичайно пов'язаний з демонстрацією приладів, досвідів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів й ін.
Такий підрозділ засобів наочності на ілюстративні і демонстраційні є умовним. Воно не виключає можливості віднесення окремих засобів наочності як до групи ілюстративних, так і демонстраційних. (Наприклад, показ ілюстрацій через епідіаскоп). Впровадження нових технічних засобів у навчальний процес (телебачення, відеомагнітофонів, комп'ютерів) розширює можливості наочних методів навчання.
При використанні наочних методів навчання необхідно дотримувати ряд умов:
а) застосовувана наочність повинна відповідати віку учнів;
б) наочність повинна використатися в міру й показувати її треба поступово й тільки у відповідний момент уроку;
в) спостереження повинне бути організоване таким чином, щоб всі учні могли добре бачити предмет;
г) необхідно чітко виділяти головне, істотне при показі ілюстрацій;
д) детально продумувати пояснення, що дають у ході демонстрації явищ;
е) наочність повинна бути точно погоджена зі змістом матеріалу;
ж) залучати самих учнів до знаходження бажаної інформації в наочному приладді або демонстраційному пристрої.
Практичні методи. Практичні методи навчання засновані на практичній діяльності учнів. Цими методами формують практичні вміння й навички. До практичних методів ставляться вправи, лабораторні й практичні роботи.
Вправи. Під вправами розуміють повторне (багаторазове) виконання розумової або практичної дії з метою оволодіння їм або підвищення його якості. Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на різних етапах навчального процесу. Характер і методика вправ залежить від особливостей навчального предмета, конкретного матеріалу, досліджуваного питання й віку учнів.
Вправи за своїм характером підрозділяються на усні, письмові, графічні й трудовий-трудові-трудові-учбово-трудові. При виконанні кожного з них учні роблять розумову й практичну роботу.
По ступені самостійності учнів при виконанні вправ виділяють:
а) вправи по відтворенню відомого з метою закріплення відтворюючі вправи;
б) вправи по застосуванню знань у нових умовах тренувальні вправи;
Якщо при виконанні дій учень про себе або вголос проговорює, коментує майбутні операції, такі вправи називають коментованими. Коментування дій допомагає вчителеві виявляти типові помилки, вносити корективи в дії учнів.
Розглянемо особливості застосування вправ.
Усні вправи сприяють розвитку логічного мислення, пам'яті, мовлення й уваги учнів. Вони відрізняються динамічністю, не вимагають витрат часу на ведення записів.
Письмові вправи використаються для закріплення знань і вироблення вмінь у їхньому застосуванні. Використання їх сприяє розвитку логічного мислення, культури письмового мовлення, самостійності в роботі. Письмові вправи можуть сполучатися з усними й графічними.
До графічних вправ ставляться роботи учнів по складанню схем, креслень, графіків, технологічних карт, виготовлення альбомів, плакатів, стендів, виконання замальовок при проведенні лабораторно-практичних робіт, екскурсій і т. д.
Графічні вправи виконуються звичайно одночасно з письмовими й вирішують єдині навчальні завдання. Застосування їх допомагає учнем краще сприймати, осмислювати й запам'ятовувати навчальний матеріал, сприяє розвитку просторової уяви. Графічні роботи залежно від ступеня самостійності учнів при їхньому виконанні можуть носити відтворюючий, тренувальний або творчий характер.
До трудових-учбово-трудових вправ ставляться практичні роботи учнів, що мають трудову-виробничо-трудову спрямованість. Метою цих вправ є застосування теоретичних знань учнів у трудовій діяльності. Такі вправи сприяють трудовому вихованню учнів.
Вправи є ефективними тільки при дотриманні ряду вимог до них: свідомий підхід учнів до їхнього виконання; дотримання дидактичної послідовності у виконанні вправ (спочатку вправи по завчанню й запам'ятовуванню навчального матеріалу, потім (на відтворення (застосування раніше засвоєного (на самостійний перенос вивченого в нестандартні ситуації (на творче застосування, за допомогою якого забезпечується включення нового матеріалу в систему вже засвоєних знань, умінь і навичок. Украй необхідні й проблемно-пошукові вправи, які формують в учнів здатність до здогаду, інтуїцію.
Лабораторні роботи це проведення учнями за завданням учителя досвідів з використанням приладів, застосуванням інструментів й інших технічних пристосувань, тобто це вивчення учнями яких-небудь явищ за допомогою спеціального устаткування.
Проводяться лабораторні роботи в ілюстративному або дослідницькому плані.
Різновидом дослідницьких лабораторних робіт можуть бути тривалі спостереження учнів за окремими явищами, якось: над ростом рослин і розвитком тварин, над погодою, вітром, хмарністю, поводженням рік й озер залежно від погоди й т. п. У деяких школах практикуються в порядку лабораторної роботи доручення школярам збору й поповнення експонатами місцевих краєзнавчих музеїв або шкільних музеїв, вивчення фольклору свого краю й ін. У кожному разі вчитель становить інструкцію, а учні записують результати роботи у вигляді звітів, числових показників, графіків, схем, таблиць. Лабораторна робота може бути частиною уроку, займати урок і більше.
Практичні роботи проводяться після вивчення великих розділів, тим і носять узагальнюючий характер. Вони можуть проводитися не тільки в класі, але й за межами школи (виміру на місцевості, робота на пришкільній ділянці).
Особливий вид практичних методів навчання становлять заняття з навчальними машинами, з машинами-тренажерами й репетиторами.
Така коротка характеристика методів навчання, класифікується по джерелах знання. Її неодноразово й досить обґрунтовано критикували в педагогічній літературі. Головним її недоліком уважається те, що дана класифікація не відбиває характер пізнавальної діяльності учнів у навчанні, не відбиває ступінь їхньої самостійності в навчальній роботі. Проте саме ця класифікація користується найбільшою популярністю у вчителів-практиків і вчених-методистів.
4. Методи самостійної роботи учнів по осмисленню й засвоєнню нового матеріалу
Поряд з усним викладом досліджуваного матеріалу вчителем значне місце в процесі навчання займають методи самостійної роботи учнів по сприйняттю й осмисленню нових знань.
Це дуже важливі методи. К.Д. Ушинський, наприклад, вважав, що тільки самостійна робота створює умови для глибокого оволодіння знаннями й розвитку мислення учнів.
У чому ж полягає сутність самостійної навчальної роботи? Розкриваючи це питання, Б.П. Єсипов відзначав, що «самостійна робота учнів, що включає в процес навчання, – це така робота, що виконується без особистої участі вчителя, але по його завданню в спеціально надане, для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, проявляючи свої зусилля й виражаючи в тій або іншій формі результати своїх розумових і фізичних (або тих й інших разом) дій». Розглянемо сутність цих методів.
Робота з підручником по осмисленню й засвоєнню нових знань. Сутність цього методу полягає в тім, що оволодіння новими знаннями здійснюється самостійно кожним учнем шляхом вдумливого вивчення матеріалу по підручнику й осмислення фактів, що втримуються в ньому, прикладів і теоретичних узагальнень, що випливають із них (правил, висновків, законів і т. д.), при цьому одночасно із засвоєнням знань учні здобувають уміння працювати із книгою. Дане визначення, може бути, і не є бездоганним, але, проте, воно дає досить чітке подання про характер цього методу й підкреслює в ньому дві важливі взаємозалежні сторони: самостійне оволодіння учнями досліджуваним матеріалом і формування вміння працювати з навчальною літературою.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
