114419 (617197), страница 5
Текст из файла (страница 5)
У межах педагогічного дослідження ми визначаємо артистизм як якість, що формується у процесі духовно-практичного освоєння особистістю певних видів творчої діяльності з метою задоволення потреби у професійному самовдосконаленні й самоосвіті. Розвиток і формування артистизму має особливу значущість для студентського віку. На цьому етапі становлення особистості відзначається активний розвиток моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізація характеру, оволодіння повним комплексом соціальних ролей дорослої людини. Пора пізньої юності характеризується романтичним ставленням до навколишнього світу, емоційною піднесеністю психічного життя, посиленням інтелектуальних основ пізнання дійсності. Ці особливості є сприятливим моментом у процесі формування професійно необхідних якостей педагога-музиканта.
Артистизм розглядається не тільки як здатність до перевтілення, а й як цілісна система особистісних якостей, які сприяють вільному самовираженню особистості. Тим самим особистість наче створює себе наново. Цей процес містить у собі не тільки задум, але й втілення цього задуму, успішність якого залежить від глибини підготовчої роботи й від високого ступеня сформованості особистості [7]. Актуалізуючи важливість даного педагогічного завдання, можна з упевненістю сказати, що використання засобів театральної педагогіки відкриває великі можливості для формування артистизму особистості як прояву її педагогічної майстерності.
Досліджуючи вищезазначену проблему, нами були виділені такі структурні компоненти артистизму особистості: психофізичний; емоційно-естетичний; художньо-логічний. Основу психофізичного компонента становлять фізичні дані: володіння своїм організмом, тембром і силою голосу, дикцією, мімікою, пантомімікою – і психічні процеси: увага, спостережливість, уява, афективна пам’ять, вольові прояви.
Емоційно-естетичний компонент пов’язаний з експресивними сторонами особистості музиканта, його сенсорним досвідом, де найбільш важливе значення має здатність до емоційної сприйнятливості, керування своїм емоційним станом і творчим самопочуттям, володіння темпоритмом.
Художньо-логічний компонент у структурі артистизму включає здатність учителя музики логічно вибудовувати систему комунікативних дій, піддавати її аналізу й коригуванню. Артистизм реалізується при активній художньо-розумовій діяльності й включає таку професійно-особистісну якість, як режисирування свого творчого самопочуття, психофізичних станів у процесі педагогічного спілкування. Це вимагає наявності емпатії, рефлексії, театрального мислення, імпровізаційності у поведінці.
Як основна концептуальна передумова дослідження виступило обґрунтування багатих можливостей хорового мистецтва і його безпосередньої близькості до театрального жанру. На основі такого споріднення стало можливим застосування форм і методів театральної педагогіки у хоровому колективі.
Хорова виконавська діяльність майбутнього вчителя музики посідає особливе місце у цілісному процесі виховання його музично-педагогічної культури, що є засобом впливу на духовний світ учнів, фундаментом, на якому формується педагогічна майстерність. Ефективність формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів-музикантів у процесі хорової підготовки забезпечується тим, що: хоровий спів доступний широким масам; використання комплексу форм, методів і прийомів театральної педагогіки дозволяє психологічно й емоційно розкріпачити особистість, звільнити психофізичний апарат від звичних затисків і напруги; робота в хорі сприяє виробленню гарного тембру голосу, музично виразної мовної інтонації, вдосконалює артикуляційний апарат, розвиває міміку, допомагає оволодінню засобами вербальної та невербальної комунікації; хоровий спів сприяє розвитку уяви, фантазії, “театрального мислення”, збагаченню афективної пам’яті, формуванню “емоційного тезауруса”, емпатії та рефлексії; виконавська хорова діяльність розвиває почуття форми, темпоритму, почуття жанру, поетичність, сприяє проникненню в “дух мови”; репертуар хорового колективу, що включає кращі зразки класичної та народної музики, є незамінним засобом залучення до справжніх художніх, морально-естетичних цінностей, сприяє формуванню й розвитку духовної культури педагога-музиканта; активна концертна діяльність хорового колективу сприяє розвитку й удосконаленню психофізичного апарата, а також формуванню вольової та емоційної стійкості особистості; творчий характер діяльності у хоровому колективі перешкоджає виникненню “психологічного бар’єра” між його учасниками, створює сприятливий емоційний клімат для оптимізації педагогічного спілкування.
Аналіз змісту хорової підготовки у ВНЗ дозволив виявити, що при певній організації навчально-виховної роботи й цілеспрямованому використанні форм і методів театральної педагогіки можна значно збагатити, активізувати процес формування артистизму особистості майбутнього вчителя музики, зробити його педагогічно керованим.
У результаті емпіричного дослідження з вивчення стану проблеми нами були обґрунтовані специфічні особливості хорового співу, при навчанні якого активно використовуються форми й методи театральної педагогіки. Його особливості знаходять своє вираження насамперед у відсутності зовнішньої фізичної дії, в особливому поєднанні методів хорового й театрального мистецтва. На кожній хоровій репетиції, на концерті, як правило, організуються творчі види діяльності. Вони насичені розмаїттям форм і методів, дидактичних засобів і матеріалів.
Використання досягнень театральної педагогіки у процесі формування артистизму особистості майбутнього вчителя музики потребувало не тільки внесення змін у зміст програми хорового класу, але й спеціальної підготовки відповідних йому форм, методів і прийомів навчання. Уся сукупність форм і методів представлена у вигляді певної класифікації, яка розділяє їх на різні групи залежно від ролі, що виконується у процесі формування артистизму.
Враховуючи синтетичний характер хорового й театрального мистецтва, їх специфічні особливості, у процесі формування артистизму особистості майбутнього педагога-музиканта доцільно використовувати систему спеціальних методів. Вона включала в себе 6 груп, кожна з яких мала своє функціональне призначення.
I. Традиційні методи (словесні, наочні, практичні).
II. Методи проблемно-творчого характеру (створення проблемних ситуацій, постановка навчальних проблем).
III. Методи “занурення” у середовище художніх образів і музично-естетичних цінностей.
IV. Методи організації творчої діяльності (використання позанавчальних форм роботи хорового колективу).
V. Методи стимулювання до активного освоєння необхідних професійно-педагогічних якостей (ігрові, ситуації змагання).
VI. Методи педагогічної діагностики рівня сформованості артистизму особистості майбутнього вчителя.
Група традиційних методів (словесних, наочних, практичних) була призначена для накопичення знань у галузі освоєння вокально-хорової техніки й прийомів акторсько-сценічної майстерності; організації співочої діяльності, розвитку навичок хорового виконання.
Група методів проблемно-творчого характеру активно застосовувалася на всіх етапах формування артистизму особистості майбутнього педагога-музиканта. За допомогою цих методів на практичних заняттях хорового класу створювалися проблемні ситуації зіставлення й порівняння подібних або контрастних образів у творах репертуару; виявлялися найбільш доцільні виразні засоби для передачі основної драматургічної лінії.
Група методів створення спеціальних ситуацій “занурення” у певне музично-естетичне середовище дозволяла через систему переживань, закладених в образному змісті творів, створювати певну атмосферу на репетиції. Прослуховування аудіо- і відеозаписів сприяло освоєнню музичної культури різних епох, стилів і напрямків.
Група методів організації творчої діяльності, пов’язаних з активною позанавчальною діяльністю студентського хорового колективу, мала особливе значення у дослідно-експериментальній роботі. Велика концертно-виконавська практика, шефські концерти у школах та на підприємствах, тематичні концерти-бесіди, студентські фестивалі, творчі зустрічі з авторами пісень допомагали створювати сприятливі умови для реалізації та закріплення придбаних професійно-педагогічних навичок на публіці.
Методи стимулювання до активного освоєння набутих навичок сприяли ефективності розв’язання поставлених професійних і творчих завдань. З цією метою практикували створення ситуацій змагання у процесі розучування пісень, освоєння педагогічних прийомів і систематичне застосування імпровізацій при виконанні хорових творів.
Група методів педагогічної діагностики рівня сформованості артистизму особистості призначалася для проведення різноманітних педагогічних вимірів, що служили засобом забезпечення планомірного характеру управління цим процесом.
Запропонована система організації навчально-виховного процесу в хоровому класі сприяє ефективному розв’язанню великої кількості різноманітних завдань: звільненню та розкріпаченню психофізичного апарата, оперативному керуванню своїми психічними станами й творчим самопочуттям, розвитку уяви й виробленню навичок перевтілення; збагаченню чуттєво-емоційного досвіду й афективної пам’яті; формуванню “театрального мислення”; збагаченню духовної культури майбутнього вчителя.
Використання вищенаведених форм та методів роботи над формуванням артистизму особистості дозволяє переконатися в тому, що творчий колектив є могутнім чинником її морального вдосконалення, розвиває організаторські здібності, комунікативну культуру. Активна концертно-виконавська діяльність хору сприяє виробленню емоційної та вольової стійкості особистості.
2.4 Формування навичок театральної майстерності на уроках читання
Очевидно, що тільки вчитель-митець може виховати творчу особистість. Традиційні уроки, як основна форма навчання, не задовольняють потреби учнів у самовираженні, самореалізації. Саме тому навчально-виховний процес постійно удосконалюється завдяки введенню нових технологій, методів, прийомів навчання.
Краше може навчити той, хто вчить цікаво. Усвідомити цю думку має кожен учитель. Адже паростки творчості є майже у всіх дітей — треба лише створити відповідні умови для їх розвитку. Своєрідність творчих здібностей молодших школярів часто вражає нашу уяву своїм змістом, глибиною, багатогранністю.
Дитина — природжений актор, який постійно виконує якусь роль у дитячій грі.
Навчання малюків відбувається через гру. Учні початкових класів ще добре пам'ятають і люблять своїх ляльок, ведмедиків, граються машинками, вірять, що десь живуть Чебурашка, крокодил Гена, Незнайко і Мальвіна. І якщо їхні улюблені іграшки та казкові персонажі завітають у гості, то урок стане цікавим, схожим на казку. Тоді ручка перетвориться на чарівну паличку, а самі діти — на чарівників.
Улюблена гра на уроках читання — розмовляти голосами казкових персонажів. Дітям подобається добирати слова, щоб охарактеризувати дійових осіб. Наприклад, на дошці написані слова й учні мають підкреслити ті, що характеризують того чи іншого героя, довести свою думку.
Дуже продуктивні уроки читання з використанням елементів театральної педагогіки. Це майстерне читання текстів, застосовування міміки і жестів, використання відповідної атрибутики і бутафорії, а також інсценування, ігрові прийоми.
Зазвичай урок починається з музики і поезії. Звучить музика, учитель виразно читає вірші, діти слухають твори у виконанні акторів, вчаться складати партитуру, читають оповідання в особах, розігрують сценки на задану тему або за прочитаним оповіданням, казкою, байкою.
«Без казки не можна уявити дитинство», — ці слова В.Сухомлинського знаходять практичне втілення в роботі з дітьми. Тому найбільше програмових творів, які було інсценовано — це саме казки.
Крім слів, люди використовують для спілкування і жести. Якими жестами найчастіше послуговуємося ми? Це жести привітання, прощання тощо. Найвиразніше передають внутрішній стан людини очі. Погляд може деколи сказати більше, ніж слова.
Потрібно вчитися розуміти мову обличчя. Крім того, досить чітко передає стан людини і її хода. Отже, і міміка, і жести, і манера ходи допоможуть краще зрозуміти людину, її внутрішній стан. Це полегшує спілкування з нею.
Дітям дуже подобається пантоміма. Розпочинати цю роботу слід з найпростішого — з відгадування загадок.
Наприклад:
1. До дошки вийшов хлопчик у зеленій курточці, потім її зняв, а під нею виявилася червона сорочка з чорними плямочками. Це... кавун.
2. Хлопчик у халаті з прикріпленими до нього латками. Діти їх знімають і плачуть. Це... цибуля.
Від таких конкретних прикладів можна переходити до пантомімічного зображення творів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
