114419 (617197), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Гуманізм, формування цілісної картини світу — провідні тенденції розвитку української національної школи. Особливо значимі ці ідеї для змісту початкової мовної освіти, оскільки характерною рисою дитячої творчості є синкретизм — органічне поєднання різних видів мистецтв в одній художній дії (Л.Вигодський).
Організація спостережень у процесі гри, спілкування з довкіллям, музикою, картиною, літературним твором є однією з проблем методики інтегрованого уроку. Інтеграцію ми використовуємо у процесі навчання учнів писати твори. Якщо твір буде результатом свідомої роботи розуму і почуттів, продуктом власної творчості, то в ньому обов'язково відіб'ється особистість учня, його настрій, прагнення, уподобання. На таких уроках ми створюємо умови для збагачення словника учнів новими зворотами, образами, заглиблюємося у джерела народної творчості Навчаємо дітей бачити і відчувати красу рідного краю на екскурсіях, які передують урокам розвитку мовлення; на картинах художників, у власних малюнках, на кольорових репродукціях та фотографіях, у віршах, які діти спочатку навіть не вміють слухати, а потім і самі пробують писати.
Синтетична природа театрального мистецтва створює можливості для розвитку мовлення, уваги, спостережливості, пам'яті, фантазії, а також сприяє поліпшенню психологічної атмосфери міжособистісного спілкування.
Застосування засобів театральної педагогіки вимагає від нас, учителів початкових класів, постійного самовдосконалення. Молодші школярі беззаперечно визнають авторитет свого учителя, вважають його думку пріоритетною. Учні копіюють наші вислови, жести, міміку, тон, манери, що через багаторазове повторення може позначитися на самостійних формах їхньої поведінки, причому привласнюватися може як позитивний, так і негативний досвід. Таким чином, володіння учителем мовними та позамовними засобами виразності є важливим чинником у формуванні особистості учня.
Інтонаційні вправи
Навчаючи дітей, ми вчимося самі. Насамперед поставимо собі запитання: кого може схвилювати чи переконати монотонне, байдуже мовлення? Адже слухати урок — велика розумова праця, яку значною мірою полегшує невимушений, емоційно-образний, жвавий виклад теми мовлення. На практиці ми вчимося володіти диханням, голосом, дикцією, інтонацією, темпом, жестом і мімікою. Поповнюючи свої знання, ми передаємо їх нашим учням. Крім розчитки, на уроках читання ми виконуємо тренувальні вправи на дихання. Наприклад:
— видихнути повітря з легень (губи «трубочкою»);
— вдихнути через ніс на рахунок 1—2—3 («роздути»' животики);
— розширити грудну клітку, «розсуваючи» ребра (1с);
— «підтягнути» животики (1 с);
— затримати дихання (1 с);
— видихнути через рот на рахунок 1—2—3—4—5;
— зробити короткий вдих ротом і носом, видихнути на рахунок 1—2—3—4—5; знову короткий вдих — видихнути на рахунок 6—7—8—9—10; вдих — видих 11-12-13-14-15; вдих - видих 16—17—18— 19—20. З часом повітря можна затримувати довше.
Правильне дихання забезпечує чистоту, красу, різноманітність відтінків голосу.
Проконсультувавшись з учителями музики, м зробили висновок про можливості розвитку голос З цією метою доцільно виконувати такі вправи.
Цокіт копит
А тепер спробуйте відтворити такий цокіт копит:
Найкраще виконувати подібні вправи у формі змагання, конкурсу, гри. Вправу можна доповнити діями, але жодним чином не слід перевантажувати дітей.
Можна «пограти» голосом у «Зозулю» самому, вдвох, групами.
Зозуля
Зозуля кує галасливо в ліску:
«Ку-ку!
Ку-ку! Ку-ку!
Ку-ку!»
Доносить луною нам пісню таку:
«Ку-ку!
Ку-ку! Ку-ку!
Ку-ку!»
Повідай, зозуленько, правдоньку всю —
Чи доля всміхнеться мені на віку?
«Ку-ку!
Ку-ку!
Ку-ку! Ку-ку!»
Чи може ти граєш зі мною у гру?
Та пісню співаєш мені ось таку:
«Ку-ку!
Ку-ку! Ку-ку!
Ку-ку!»
Злети й падіння
Щоранку думкою злітаю вгору, ↑
Та відчуваю болісне падіння вниз,
За те, що маю я запал до спору, ↑
Та ще чимало хибних рис.
Діапазон голосу кожної людини має свою верхню і нижню межу. Встановіть «робочу» ноту вашого голосу — «стелю» і найнижчу — «дно» на прикладі такої вправи:
Поступово слід переходити до інтонування речень у тексті.
Дуже важливо не тільки те, що сказано, але й те, як сказано. Тому в букварний період такі вправи спрямовані на розвиток у дітей здібності слухати і відповідати, відтворювати почуте, розуміти, тлумачити його зміст і відтворювати вголос.
Далі, коли вже діти читають нескладні тексти, розвиток мовленнєвого слуху нерозривно пов'язаний з розвитком техніки читання і мовлення. У цей період дітей зацікавлять вправи на інтонування тексту: читання з різними намірами. Такі вправи не тільки допомагають позбавитися неправильної вимови і вад мовлення, але й сприяють виробленню чіткої та виразної вимови голосних і приголосних звуків, окремих слів, словосполучень, речень із різним інтонаційним відтворенням; розвивають зорове сприймання; вчать керувати голосом у процесі читання, мовлення, дихання, тобто сприяють формуванню навичок правильного, швидкого, свідомого і виразного читання тексту.
Емоційно насичений матеріал завжди добре сприймається дітьми, легко усвідомлюється, засвоюється ними.
Позамовні засоби увиразнення, підсилення емоційності — міміка і жест. У роботі з дітьми можна використовувати жести вертикальні, стверджувальні; горизонтальні, заперечувальні; вказівні (вказують на предмет); описові (вимовив «кавун» — і описав рукою коло, сказав «душею відчуваю» — і поклав руку на серце); ті, що вказують на прохання, благання, емоційні (передають різноманітні почуття: гнів, розпач, розгубленість, безпорадність, радість; їх вважають психологічними — вони тісніше пов'язані з підтекстом, аніж з текстом); ритмічні (зливаються з ритмікою звука, слова, підкреслюють не окремі моменти мовлення, а весь його ритм — відбивання такту, диригування).
Жест і міміка, як правило, «працюють» у парі. Наприклад, вияв захоплення, надзвичайної втіхи супроводжується сплеском у долоні, піднесенням рук «розкриленими» вгору і посмішкою; почуття бридливості виявляється жестом стримування-відкидання рукою і похмурим, скривленим у гримасі обличчям.
Якою може бути посмішка? Ніяковою, якщо людина не розуміє того, що їй кажуть. А може виражати презирство до того, про що йдеться. У поєднанні з киванням головою на знак згоди посмішка заохочує того, хто говорить, розповідати далі.
Оскільки міміка і жести лише допомагають слову, то слід опанувати багатство мови.
Інтонаційно-образні ігри
Піктограма настрою із застосуванням схем-опор
1-й варіант. Діти одержують 6 карток, на яких зображені обличчя з різною мімікою (радість, сум, гнів, подив, увага, замисленість). Вони мають послухати музичний твір, визначити настрій музики, піднявши картки. Як дидактичний матеріал можна використовувати твори з альбомів для дітей П.Чайковського, Р.Тумана, В.Косенка, М.Степанидка, Г.Васька.
2-й варіант. Описати усно настрої двох музичних творів, що прозвучали, порівняти їх з картками настроїв. Твори мають бути контрастними за характером, наприклад П.Чайковський, «Хвороба ляльки» — «Нова лялька», В.Косенко, «Не хочуть купити ведмедика» — «Купили ведмедика». Набір протилежних визначень: весело — сумно, задоволено — сердито, сміливо — нерішуче, святково — буденно, ясно — похмуро.
Завдання «Музичний портрет»
1-й варіант. Уявити характер, настрій персонажа із казки, наприклад «Буратіно», слухаючи його музичний портрет (М.Замороко. Токкатина. Колискова. Вальс. Марш. Із циклу «Джаз для малюків»).
2-й варіант.
— Композитор К.Хачатурян створив балет, у якому головними героями є «живі» овочі та фрукти. Послухайте музичні фрагменти і розкажіть про Чи-поліно, Синьйора Помідора, Грушу, Гарбуза.
Завдання нарізні види імпровізації (ритмічна, музична).
Створити ритмічний супровід до казки про Червону Шапочку. Який характер її кроків, коли вона йде спокійно, поспішає, біжить?
Згадати, який предмет у казці про Попелюшку зіграв важливу роль? (Годинник.) Пригадати, як рухалися стрілки годинника на початку і наприкінці балу? Чому? Створити імпровізацію годинника на початку і наприкінці балу.
Завдання на пластичну імпровізацію.
1-й варіант. Вибрати героя казки і створити його образ рухами, жестами, мімікою.
— Ми на репетиції у театрі. Хто із героїв казки вийшов на сцену?
2-й варіант. Учитель пропонує початок гри: «За сімома горами, за сімома морями є країна Вітрів. У ній живуть найрізноманітніші вітри». Придумати образ вітру і передати його в пластичній імпровізації.
Ефективність усіх запропонованих вправ може значно зрости, якщо вчитель у процесі навчання і під час роботи над вправами виховуватиме в учнів увагу до слова, до його звучання, вироблятиме звичку контролювати свої думки й слова, не пропускати поза увагою жодної помилки, порушення елементів техніки мовлення та техніки читання.
Результатами нашого творчого пошуку, плідної співпраці з науковцями кафедри методики початкового навчання педагогічного факультету РДГУ стало створення творчої групи, до складу якої увійшли досвідчені вчителі Л.В.Сингаївська, Т.Б.Суржук, Т.Ф.Пишечкіна, Т.В.Патутіна. Очолює творчу групу заступник директора школи, учитель вищої категорії, старший вчитель О.І.Сорокіна. Науковий керівник — кандидат педагогічних наук, доцент кафедри методики початкового навчання, фахівець з навчання виразності читання З.О.Захарчук.
Розробляючи уроки, вчителі керуються дидактичними принципами професора, академіка, доктора педагогічних наук Г.П.Коваль.
На шляху впровадження застосування мистецьких елементів було визначено напрям нашої діяльності — режисура уроку.
Наша діяльність передбачила таку подачу навчального матеріалу, коли прочитання та інтерпретація художнього твору вчителем знаходили своє відображення в образному втіленні головної думки твору, теми уроку.
Роль учителя в такій діяльності визначалась як «режисер уроку», «постановник уроку», а урок перетворювався на цікаву виставу. І вчитель, як режисер, мав забезпечити право дітей на їхнє місце у прекрасному спектаклі під назвою «Урок».
Безумовно, далеко не для кожного уроку читання можна забезпечити партитуру (це потребує багато знань, умінь і часу на підготовку), але уроки, на яких за основу беруться тексти, що мають глибоке виховне спрямування, змістовно й емоційно насичені, ми виділили в окрему групу (цикли). Загалом це уроки, на яких діяльність вчителя значною мірою спрямовується на розвиток та вдосконалення навичок виразного читання школярів.
Головним завданням вчителя-режисера на уроках читання є чітке визначення в композиції уроку основних смислових епізодів і найголовнішого серед них (кульмінаційного); знаходження провідних прийомів та відповідних видів роботи; визначення стилю комунікації з учнями; визначення своєї ролі та ролі учнів у кожному епізоді; вирішення уроку в кольорі, знаходження його музичного образу.
Одним із ключових моментів є обов'язкове читання вчителем навчальних текстів за підготовленою заздалегідь партитурою читання та навчання учнів робити логіко-емоційну розбивку текстів.
Попередня ретельна підготовка таких уроків забезпечить зорове Імпровізаційно-творче самопочуття і вчителя — режисера, і учнів — акторів.
Якщо такі уроки активізують основні форми сприйняття (слухову, зорову, тактильну) і помітно покращують розумову діяльність учнів, то це вже крок до розвитку духовних сил особистості. Систематичний, достатньо глибокий розвиток і вдосконалення розвитку чуттєвих форм сприйняття, не мовленнєвих форм мислення поверне в школу, за образним висловом Я.Корчака, «Попелюшку, що мандрує світом — відчуття».
Ми вважаємо, що найголовнішим генератором творчої діяльності дітей в початкових класах передусім може стати дійсно творча і цілісна особистість учителя — людини небайдужої до справжньої краси в людях, природі, мистецтві. Адже саме від його натхненної роботи з дітьми, фахово-педагогічної підготовки та творчого підходу до «режисури» кожного уроку, особливої захопленості своєю справою безпосередньо залежить рівень творчої активності молодших школярів, їхнє свідоме бажання виявити власні творчі здібності, нахили в художньо-творчій діяльності.
2.3 Формування артистизму як професійної навички майбутніх учителів музики в умовах занять з хорового класу
Сучасний етап суспільного розвитку характеризується певними змінами у сфері освіти: відбувається переосмислення педагогічних цінностей, виникає необхідність пошуку нових шляхів розвитку особистості, найбільш повного розкриття її творчого потенціалу. Вирішення проблем освіти неможливе без серйозних змін у системі підготовки вчителя, бо саме він є носієм нових педагогічних ідей, провідником їх безпосередньо в життя.
Взаємодія педагога й вихованців завжди пов’язана зі спілкуванням, яке проявляється у стилі поведінки, яка виражається в манері говорити, висловлювати свої почуття й настрої, у рухах і жестах. У зв’язку з цим проблема формування артистизму особистості майбутнього вчителя й оволодіння ним акторсько-сценічними вміннями є актуальною. Поставлений голос, добре розвинене мовлення, природні й невимушені жести, висока комунікативна культура є складовою професійних умінь педагога.
У педагогічній діяльності утворюється особлива структура здібностей, яка втілює в собі взаємодію педагогічних, літературних, акторських, режисерських умінь, що підпорядковуються педагогічній спрямованості. Їх розвиток сприяє вирішенню безлічі завдань: підвищенню ефективності педагогічної взаємодії, створенню творчої атмосфери співробітництва в педагогічному процесі й максимальному розкриттю творчого потенціалу всіх його учасників.
У педагогіці не викликає сумніву той факт, що артистизм необхідний учителеві будь-якої спеціальності, але в особливій мірі він знаходить відображення в діяльності викладача музики. О.Апраксіна підкреслює, що артистизм учителя музики – не мрія, а нагальна потреба, доступна тому, хто дійсно бажає розвивати в собі цю якість [3].
Мета статті – розкрити особливості артистизму як одного з професійних навичок майбутнього вчителя музики, обґрунтувати форми й методи, що сприяють ефективному формуванню цієї якості.
У вітчизняній педагогіці склався цілий напрямок дослідження проблем розвитку особистості засобами драматичного мистецтва. Ідея використання досягнень театральної педагогіки у підготовці вчителя не є новою. У педагогічній діяльності питання формування артистизму й акторсько-сценічних умінь знайшли відображення в роботах цілої низки дослідників. Так, окремі аспекти проблеми розроблені у працях А.Макаренка, сучасних педагогів Ю.Азарова, І.Зязюна, В.Кан-Калика, Н.Никандрова. Вагомий внесок у дослідження проблеми артистизму зробила Л.Майковська, подавши цілісне уявлення про художньо-комунікативний аспект діяльності майбутнього вчителя музики.
У той же час огляд стану досліджуваної проблеми і наш власний практичний досвід роботи з хоровими колективами свідчать про те, що проблема формування артистизму особистості у сфері навчально-виховної та музично-виконавської діяльності вищої школи розроблена недостатньо. Можливості театральної педагогіки використовуються неефективно, хоча наявні праці становлять для цього серйозну наукову базу. Існуючі методи підготовки до професійної діяльності не завжди відповідають вимогам життя. У ВНЗ невиправдано використовуються малопродуктивні форми навчання, механічно копіюється вітчизняний і закордонний досвід, недостатньо враховуються особливості регіональної соціокультурної ситуації.
Особливе місце у цілісному процесі виховання музично-педагогічної культури майбутнього вчителя музики посідає хорова виконавська діяльність. Хоровий спів – це колективний творчий процес, і, безсумнівно, на особливу увагу заслуговує вивчення методів театральної педагогіки в умовах роботи колективу. Актуальність цієї теми викликана загостренням протиріч між сучасними вимогами до професійного рівня педагогів-музикантів і відсутністю умов, що забезпечують зростання педагогічної майстерності фахівців і стратегію їх виховання у процесі вузівської підготовки.
Артистизм є необхідним компонентом педагогічного професіоналізму й майстерності. У науковій літературі визначення цього поняття подається неоднозначно. Так, В.Загвязинський уважав, що артистизм – це особлива, образно-емоційна мова творення нового; проникливий стиль співтворчості педагога й учня, орієнтований на розуміння й діалог з іншим, другодомінантність; витончене й тонке мереживо створення живого почуття, знання й змісту, що народжуються “тут і зараз” [5]. Це здатність майже миттєво переключатися на нові ситуації, опинятися в новому образі... Це багатство особистісних проявів, образний шлях постановки й вирішення проблеми, гра уяви, добірність, натхнення, відчуття внутрішньої волі. О.Булатова, доповнюючи визначення В.Загвязинського, відзначає, що артистизм – не тільки здатність красиво, переконливо щось передати, але й передати, емоційно впливаючи на вихованця. Справжній артистизм – це краса й багатство внутрішнього світу педагога, уміння вирішувати завдання, проектувати майбутнє, представляючи його в образах, використовуючи фантазію та інтуїцію, гармонійно зіставляючи логічне й естетичне. Артистизму не можна навчитися, прочитавши або запам’ятавши положення, що містяться у книгах. Можна зрозуміти й прийняти ідеї, включитися в роботу щодо виявлення й розвитку здібностей і вмінь, пов’язаних з фантазією та інтуїцією, імпровізацією, технікою й виразністю мови й рухів, самопрезентацією, відкритістю, переконливістю у служінні добру й красі, у пробудженні й вирощуванні кращих якостей довірених педагогові молодих людей [2].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
