114032 (617055), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Творчі розповідання виступає як засіб етичного виховання, засіб розвитку художньо творчих здібностей дітей. Дитина засвоює і розуміє прекрасне не лише шляхом споглядання, а, головним чином, в активній творчій діяльності. Процес пізнання навколишнього світу вже з дошкільного віку повинен йти паралельно з формуванням творчих здібностей дітей. В ігровій, трудовій, навчальній діяльності дітям треба не тільки запам’ятати і відтворити певні дії, а й виявити власну ініціативу, вміння по-своєму передати задум, скомбінувати з елементів життєвого досвіду нові образи і ситуації. У такому взаємозв’язку пізнавального і творчого процесу виявляється в дитини розуміння навколишнього життя, її ставлення до нього, особливості сприймання й уявлення, інтереси і здібності.
Творче розповідання має важливе значення для морального виховання дітей. Придумуючи розповідь, дитина насамперед говорить про те, що її найбільше хвилює, цікавить. Це допомагає вихователеві краще вивчати індивідуальні особливості дітей, правильно накреслити необхідні виховні заходи.
Теми розповідей, запропоновані дітям, можуть бути різноманітні і спрямовані на виховання у них позитивних рис характеру і поваги до старших, добрі стосунки з товаришами, любов до природи тощо.
Програма дитячого садка ставить конкретні завдання що до навчання дітей творчої розповіді. Починається ця робота з шостого року життя. В старшій групі треба розвивати уміння дітей складати сюжетні розповіді, казки, дотримуватися композиції викладу, характеризувати персонажів казки або розповіді; придумувати події, які передують тим, що відтворені на картинах або є продовженням їх змістом. Вихователь повинен учити дітей виявляти творчу ініціативу, придумувати продовження і закінчення розповідей, придумувати оповідання на тему, запропоновану вихователем, складати зв’язний сюжет, який послідовно розвивається, застосувати в мови образні слова, епітети, порівняння. Діти повинні вчитися придумувати сюжетні й описові розповіді на основі узагальнень, одержаних при читанні дитячих книжок.
У програмі підготовчої групи передбачається у самостійній творчій розповіді вчити дітей придумувати оповідання і знаходити відповідний стиль розповіді. При цьому використовувати різні варіанти творчих розповідей, придумувати продовження і закінчення розповідей, складати розповіді ч и казки за планом вихователя, за темою, запропонованою ним, до аналогії художнього твору; придумувати розповіді чи казки на самостійно обрану тему. Зростають вимоги до якості дитячих розповідей. Вони повинні мати чітку композиційну структуру ( опис умов, дійових осіб, розгортання дії, кульмінація, розв’язка). Діти повинні правдиво зображувати у розповідях на реальні теми, не відхиляючись від основної теми та змісту розповіді.
Творче розповідання – продуктивна діяльність. Кінцевим результатом її повинна бути зв’язна послідовна розповідь. Тому велике значення в цьому виді діяльності має вміння розповідати, оволодіння структурою зв’язної розповіді.
З перших занять з творчого розповідання необхідно звертати увагу дітей на те, що означає вказівка «придумати розповідь» чи « розповісти про те, що з тобою трапилось». При правильному розумінні цих завдань перше з них активізує роботу творчої уяви, а друге – покращує процес відтворення. Забезпечення названих умов позитивно впливає на творчість дітей.
Придумані дітьми розповіді можна умовно класифікувати залежно від використаного на занятті матеріал на такі види: творчі розповіді на наочній основі – це розповідь за сюжетною ігровою обстановкою, сюжетна розповідь про одну іграшку; придумування початку або кінця до подій, зображених на картині; описові розповіді про природу.
Творчі розповіді на словесні основі – це придумування кінця до початку розповіді чи казки вихователя, розповідь на тему запропоновану вихователем, самостійне складання дітьми казок.
Найлегшим видом занять є розповіді про іграшки. Для занять такого виду можна використовувати образні та дидактичні іграшки: башточки, матрьошки, прапорці та інші. Іграшка як добре знайомий предмет викликає інтенсивну роботу думки, підвищує інтерес до розповідання. В старшій групі починити цю роботу можна із завдання придумати окремі ігрові дії з даною іграшкою. Після опису іграшки треба розповісти, як можна з нею гратися ( наприклад, провести дидактичну гру «Магазин іграшок», «Подарунок»).
Складнішим видом роботи є розповідання за сюжетною ігровою обстановкою ці заняття наближаються до розгорнутого творчого розповідання з опорою на наочний матеріал. Діти повинні скласти невелику сюжетну розповідь про групу іграшок. Це потребує складної аналітико-синтетичної діяльності. Кожну іграшку дитині треба наділити певними якостями, визначити її місце в розповіді, сюжеті. Спочатку варто створювати найпростішу ігрову обстановку з невеликою кількістю іграшок. Наприклад, дітям пропонується тема «В гостях у ляльки Каті». Вихователь влаштовує лялькові кімнату в якій за столом сидять 3-4 ляльки і розглядають книгу. Діти розповідають, хто прийшов до Каті в гості, що нового розповіла чи показала їм Катя. Або ситуація «Лялька захворіла». В ліжку лежить «хвора» лялька. Біля неї сидять на стільчиках ще дві ляльки. Діти повинні придумати і розповісти, чому лялька захворіла, хто прийшов її провідати, про що їй розповідають подруги.
На таких заняття ігрові дії і ситуації створюються самим вихователем. Діти вчаться складати на цій основі зв’язну розповідь. За допомогою наочності можна змінити сюжет, доповнити обстановку новими предметами чи частково замінити їх. Можна скласти цілу серію невеличких розповідей ( «День народження ляльки», «Подарунки на день народження», «Лялька пригощає гостей», «Гості веселяться» та інші). На перших етапах навчання вихователь дає дітям зразок розповіді, надалі обмежується лише темою чи планом.
Якщо в розповідях за сюжетною ігровою обстановкою дитині дається фактично готовий матеріал і вона повинна його лише «оживити», то значно складнішої уяви вимагають творчі розповіді про одну іграшку. Дитина повинна самостійно придумати образні ситуації, дії з даною іграшкою. Тому це завдання ставиться лише в підготовчій групі. Спочатку дітям можна запропонувати різні іграшки. Про одну з них розповідає вихователь, про інші повинні розповісти діти. Доцільно дозволити під час розповіді взяти іграшку в руку, показати деякі дії з нею. Складнішим завданням є складання дітьми розповідей про одну іграшку, але з різними сюжетами. Якщо дітям важко його виконати, вихователька може запропонувати кілька варіантів розвитку сюжету.
Коли діти оволодіють умінням складати реалістичні розповіді, можна запропонувати їм скласти казку про іграшки. Доцільно включити казкові персонажі – Буратіно, Кота у чоботях, Дюймовочку, Червону Шапочку та інші; а також іграшки –тварини, які часто діють у казках, - зайця, ведмедя, лисицю. Наприклад, про ляльку діти можуть придумувати казку про те, куди пішла лялька, з ким вона зустрілася, які пригоди з нею трапилися.
Різновидністю таких занять є розповіді-інсценівки, які придумають самі діти. Специфіка цих розповідей, казок полягає у тому, що дитина одночасно виконує три завдання: придумує сюжет, рухає іграшки по столу, розповідає слухачам про дії іграшки. С початку роль розповідача у дітей труднощі, тому що вимагає швидкої реакції, розподіл уваги ніж показом і словом. На заняттях-інсценівках дітям треба давати більше часу для обдумування завдання, програвання сюжету в уяві. На першому занятті вихователь дає пояснення, як саме розповідати: «Требо розповідати про іграшку і відразу пересувати її на столі. Одного разу маленький зайчик прибіг до своєї мами ( пересуває іграшку) і говорить: «Мамо, а я в лісі бачив якогось звіря. Він був рудий з великим пухнастим хвостом. Можна з ним погратися?» Під час діалогу вихователь трохи рухає ту іграшку яка нібито говорить, і теж показує дії до кінця. Вихователь повторює зразок ще раз, потім викликає дитину повторити. А далі діти розповідають самостійно придумані дії і інсценують сюжети. На наступних заняттях з демонстраційним, а потім і з роздавальним матеріалом можна використати вже дві іграшки, а також елементи декорації (будиночки, тварини, дерева, стіл, посуд тощо).
На заняттях-інсценівках треба трохи уповільнити темп, щоб дати дітям змогу обдумати розповідь, про себе її проговорити. Свої уміння розповідати про іграшки діти переносіть у повсякденне життя, скажімо, при доказі театру іграшок.
За таким самим принципом проводять заняття на складання дітьми творчих розповідей за картинами. Творче розповідання за картиною можливе лише тоді, коли діти навчаться добре бачити і розуміти картину та відтворювати зміст зображеного в зв’язній мові. Творча розповідь за картиною включає в себе: події, які передують зображеним, момент, зафіксований на картині, і наступні події (або тільки два з трьох названих елементів).
У підготовчій групі на одному занятті можна пропонувати одночасно декілька картин (відомих і нових). Діти обирають за бажанням одну з них для складання творчої розповіді. Це розвиває самостійність дітей, підвищує інтерес до заняття, урізноманітнює його хід.
Найскладнішим для дітей є описові розповіді про природу. Тому ця робота проводиться в підготовчій групі. Особливості і методику навчання дітей творчого розповідання про природу дослідила Н.Ф.Виноградова. Спочатку діти розповідають про конкретну пору року. Потім розповіді будуються на порівнянні природних явищ (зима і літо, річка восени і весною).
Перед розповіданням про конкретну пору року треба запропонувати дітям розповісти спочатку про погоду потім про рослини і тварин, про те, як в цю пору року трудяться дорослі і діти, тощо. Можна запропонувати, наприклад, такий план: Яка погода буває весною? Що відбувається весною з деревами і кущами? Як живуть весною птахи і звірі? Що люди роблять на городах і в садах?.
Особливий інтерес являють творчі розповіді на порівняння природних явищ. Такі теми створюють широкі можливості не тільки для того щоб урізноманітнювати зміст, а й для використання різних граматичних і синтаксичних структур, зокрема поширених і складних речень. На таких заняттях можна використати словесні вправи. Наприклад: «Як можна сказати про сніг? Про березу? Про осінь?..»; «Підбери слова, близькі до слова холодний», «Підбери слова, протилежні словам холодний, похмурий, ясний» тощо.
Завдання розвитку мови рішаються і у внеучебноє час. Мова педагога являється тим джерелом, з якого дитина черпає правильність вимови, граматичну оформленість, точність і виразність, зв'язність і змістовність. Педагог повинен уникнути спрощених слів, а у разі використання їх дітьми давати правильну вимову, назви, не порушуючи процесу спілкування.
Під час одівання, умивання, прийому їди та інші , вихователь постійно звертається до дітей, супроводжуючи і свої і їх дії поясненнями. При цьому малюки не тільки учаться одягатися, умиватися, убирати іграшки і т. п., але і засвоюють нові слова - назва предметів, одежі, меблів, посуду, дізнаються з яких деталей полягають знайомі їм предмети (у туфельки є каблук, шкарпетка, застібка, а у черевика - шнурки). Разом з освоєнням назв предметів діти вчаться розуміти і позначати словом різні дії: одні і теж дії з різними предметами - налити (суп, компот, молоко), є (суп, котлету, хліб), пити (чай, компот, молоко), надіти (пальто, шапку, черевики), повісити (пальто, кофтину на вішалку), покласти (ложку на стіл, шапку на поличку); різні дії з одним предметом - надіти, зашнурувати, зняти, поставити (черевики). Дитина опановує умінням розрізняти і називати якості предметів - м'яка, тепла (шапка), теплий, смачний (суп, хліб), круглий, червоний ( м'яч).
Про розуміння малюком мови вихователь може судити по результату виконання дитиною різноманітних доручень. Дитина повинна зрозуміти мову дорослого, утримати доручення в пам'яті і виконати його: посадити мишку на паличку, віднести великий м'яч в ящик, принести ляльку в червоному платті, допомогти однолітку зав'язати шарф і т. д. Якщо малюку важко у виконанні доручення, вихователь прибігає до наочності, показуючи і одночасно розповідає, що і як потрібно зробити.
У повсякденному житті педагог вирішує ще одну важливу задачу - вивчає воспітанників слухати і розуміти мову дорослого, звернену до всієї групи. Якщо виникає необхідність, то за висловом, адресованим всім дітям, слідує індивідуальне звернення, наприклад: " Діти, зараз ми акуратно поставимо всі іграшки, складемо кубики, уберемо книги, а потім будемо одіватися на прогулянку. Все будуть прибирати іграшки. Ігорьок, ти поставиш машину в гараж. Оленька вкладе велику ляльку в ліжко, а Наташа покладе маленьку ляльку в коляску. Ось іграшки і відпочинуть, поки ми будемо на вулиці". Після виконання дітьми дорученнями треба похвалити їх, відзначити правильність виконання тих або інших дій. Корисно розповісти дитині про те що він вже зробив: "Молодці, хлоп'ята, всі дружно прибирали іграшки . Ігорьок поставив машину в гараж, маленька лялька вже спить, книжки лежать на поличці".
Для активації мови дітей вихователь спонукає їх звертатися один до одного: "Лена, покажи шкарпетку, запитай, чия це шкарпетка. Вадик, подивися, Саша сидить сумний. Запитай його: яку іграшку ти хочеш?" Навіть такі короткі фрази дуже важливі для активації мовних контактів дитини з однолітками, оскільки надалі на цій основі сформується звичка звертатися один до одного з різних приводів. А поки діти в різних ситуаціях вчаться промовляти фрази услід за вихователем.
Годинник прийому дітей в групу і прогулянку можна використати для розмови з дітьми та такі дидактичні ігри, як: ігри-доручення, ігри-путішествія, ігри-пропозиції ("Що було б..?"), ігри-загадки, ігри-бесіди (ігри-діалоги).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
