114032 (617055), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Щоб добитися від дітей самостійної творчої роботи, вихователька повинна пояснити свою розповідь, так би мовити, показати, як її скласти. Тому попервах зразок розповіді краще поєднувати з планом розповіді.
План розповіді – це 2-3 основні запитання, які визначають зміст і послідовність викладу. Після 2-3 занять із зразком розповіді план стає самостійним, провідним прийомом навчання; він підносить мовні вміння дітей на вищий щабель. У процесі заняття треба поповнювати план новими запитаннями, які активізують увагу дітей, індивідуалізують завдання.
Перед складанням розповідей на початковому етапі рекомендується колективний розбір плану. Картина або тема озонується спільна для всіх дітей, тому зразок може обмежити їхню творчість. Ще до складання розповідей вихователька обговорює з дітьми окремі запитання плану, показуючи можливість урізноманітнення змісту розповіді. На один і той же пункт плану вона пропонує по-різному відповісти кільком дітям. Це допоможе активізувати словник, розвинути ініціативу, що так потрібно для складання розповіді. Для колективного розбору добираються найважливіші з виховного боку питання.
На деяких заняттях можна застосувати прийом складання розповіді за частинами картини або колективне складання. Його використовують при складанні розповіді за картиною, яку можна поділити на певні частини (наприклад, картини «На річці», «Перше травня», «Кішка з кошенятами», «Кури»), а також при складанні розповіді описового характеру з колективного досвіду.
Запитання виховательки – досить поширений прийом навчання, але в процесі розповіді, як правило, він не використовується, і лише після закінчення розповіді його вживають для уточнення або доповнення її. Треба уникати «пустих» запитань ( «Що ще скажеш?», «Більше не про що не розкажеш?»). Вони часто викликають випадкові відповідь.
Коли дитина відповідає, їй можна допомогти, підказавши потрібне слово або речення, виправивши помилку.
Оцінка – також навчаючий прийом. Суть її полягає в тому, щоб діти наслідували те, що схвалив вихователь, і уникали того, що він засудив. Тому оцінки, які даються в кінці розповіді не мають дидактичного значення. І вихователька, і діти не пам’ятають, які були розповіді, діти не зможуть сприйняти зауважень виховательки. Доцільніше давати коротку оцінку в ході слухання розповідей. Вихователька повинна у своїй оцінці відмітити спроби творчості, вдале розкриття сюжету, виразність мови, повноту передачі тощо. В підготовчих групах до оцінювання розповідей треба залучати і дітей.
Під час описування предметів, іграшок, картинок діти вчаться виділяти характерні ознаки предметів, знаходити для опису точні слова і вирази, знаходити відмінне і однакове в процесі порівняння предметів. Заняття-вправи на описування предметів та зображення їх готують дітей до проведення дидактичних ігор на описування. Такі заняття запропонувала у свій час Є.І.Тихєєва, вона надавала їм великого значення в розвитку точності і логічності словника, зв’язної мови, мислення, у збагаченні кругозору дітей.
Заняття на описування предметів проводяться в усіх групах дитячого садка. В молодшій і середній дітей участь описувати предмети, дивлячись на них, з допомогою виховательки, а в старшій та підготовчій групах завдання ускладнюють: діти описують предмети не лише маючи їх перед очима, а й по пам’яті, самостійно. Діти повинні навчитися складати «загадки» про предмет або його зображення – описувати найбільш характерні ознаки, не називаючи предмет, впізнати його за описом.
Протягом року проводяться 2-3 заняття на описування, щоб підготувати дітей до наступних дидактичних ігор, до придумування сюжетних розповідей. Надалі завдання на описування входять до складу інших занять з розвитку мови.
На перших заняттях вихователька використовує загальний наочний матеріал ( 6-8 досить великих предметів або іграшок). Потім можна проводити заняття з індивідуальним роздавальним матеріалом. Для цього треба добирати іграшки не великі, різного типу (але приблизно однакової складності).
Для занять на описування можна рекомендувати такі набори іграшок, предметів або зображень їх на картинках: прапорці різного кольору, дробленні з різного матеріалу (паперові, з матерії); човники – з пластмаси і металевий, човник і пароплав; ляльки в різному вбранні; мат решки різної величини; іграшки – машини різного виду ( вантажна, легкова, пожежна та інші); іграшки, що зображують тварин, - кішка і собака, конячка і корова, качка і гуска, вівця і коза; шматок цукру і шматок крейди; олівець і ручка; стілець і крісло, крісло і диван; гілочки ялинки і сосни, дуба і клена тощо.
Добираючи матеріал для описування і порівняння, слід пам’ятати про його доступність для дітей даного віку, відповідність знанням про навколишнє; у програмі визначено обсяг знань для кожної вікової групи.
На початку заняття вихователька нагадує дітям про те, що вони розглядали багато іграшок, предметів, картинок. Повідомляє, що сьогодні вона також принесла іграшки (предмети, картинки). Далі ставить перед дітьми мету – розглянути іграшки (предмети, картинки) і розповісти про них все, що дитина знає. У середній групі дається зразок опису. Наприклад: « Послухайте, діти, спочатку розповім я про іграшку, а потім розповідатимете ви. Це стіл. Він дерев’яний. Зробили його на меблевій фабриці. За ним можна обідати, працювати, писати, малювати»; або : «Це лялька Оксана. У неї чорні коси, а в них червона стрічка. Одягнена Оксана в плаття – біла з синіми смужками. На ногах біленькі шкарпеточки й сині черевички. Ляльку Оксану можна годувати, складати спати, возити в колясці».
Після цього вихователька пропонує дітям описати аналогічну іграшку чи предмет ( наприклад, ляльку Таню в іншому вбранні), що дасть їм змогу скласти свою розповідь, легко наслідуючи зразок. Викликана дитина виходить до столу виховательки, бере в руку іграшку, розглядає її і, повернувшись обличчям до групи, починає описувати. Крім зразка застосовується також план. У середній групі діти спочатку не можуть утримати в пам’яті весь план опису. Тому в ході описування виникає потреба нагадувати їм питання плану, допомагати навідними запитаннями. Робити це требо спокійно. У старшій і підготовчих групах дітей треба привчати до самостійного описування. Вони повинні будувати свою розповідь логічно, послідовно, відповідно до запитань плану.
У другому півріччі в старшій та підготовчій групах зразка вже можна не давати, а обмежитися лише планом: як називається іграшка, якого вона кольору, форми, з чого зроблена, як з нею можна гратися?
Протягом заняття треба викликати і тих дітей, що вміють описувати, і тих, що не вміють. Якщо викликана дитина не зможе скласти розповідь-опис, можна запропонувати цю ж іграшку для описування іншій дитині. Якщо й для інших це буде важко, варто в ході заняття дати свій зразок опису.
На заняттях слід підтримувати спроби дітей привносити в опис свій досвід. Для описування добирають знайомі предмети, і діти можуть в описі передавати свої враження від них.
Описані іграшки спочатку залишаються на столі виховательки, якщо вони потрібні для порівняння, для класифікації, а потім їх треба сховати, щоб вони не відволікали увагу дітей. Добирати для описування предмет діти можуть як за вказівкою виховательки, так і самостійно. Тут требо враховувати інтереси дітей, їхні уміння. В процесі заняття можна використати хорове звуконаслідування, читання віршів, загадування загадок, гру дітей з іграшкою. Це зробить заняття цікавішим.
Для ускладнення завдання дітям 5 років (друге півріччя) можна давати для описування групу іграшок. Діти повинні не тільки описати їх, а й точно визначати, як вони стоять (спереду, ззаду, зліва, справа). Можна також запропонувати дитині поставити іграшки так, як вона хоче, а потім розповісти про них. З метою ускладнення дітям старшої і підготовчої груп можна давати завдання описати за уявленням, по пам’яті, - наприклад, описати свою собаку або кішку, свої іграшки, кімнату, одяг.
Розвитку логічного мислення, спостережливості, пам’яті, уваги, зв’язної мови значною мірою сприяє порівняння, яке використовується в ході описування на шостому – сьомому роках життя. К.Д.Ушинський зазначав, що порівняння є основою будь – якого розуміння і мислення, що все в світі ми пізнаємо не інакше, як через порівняння.
Старші дошкільники описують два предмети, порівнюючи їх і відзначаючи в описі їхню відмінність та схожість. Можна й окремо описати один предмет, а в другому визначати лише відмінне й спільне.
Після того як діти навчаться добре описувати предмети, можна планувати й проводити дидактичні ігри на описування. Однією з умов проведення дидактичної гри є її жвавість, певний ритм, активна участь у ній всіх дітей. Якщо ж діти не вміють розповідати про предмети, то гра може втратити ці свої цінні якості. У дидактичних іграх на описування закріплюються вміння дітей описувати предмет або картинку досить повно, послідовно, за суттєвими ознаками. Це такі ігри: «Чарівний мішечок», «Відгадай хто це», «Відгадай яка квітка» (дерево, тварина), «Магазин іграшок», «Школа», «Пошта», «Мандрівники», «Що предмет розповідає про себе?», «Опиши картинку», «Що однакове і що різне», «Мандрівка по кімнаті», «Відгадай, кого або що ми задумали» та інші.
Основними навчальними прийомами в дидактичних іграх є план та зразок розповіді - опису. Методика застосування їх така ж, як і в заняттях – вправах на описування. Як приклад можна нависти дидактичну гру: «Відгадай, хто це» (п’ятий рік життя). Обирається ведучий, який сідає біля виховательки і заплющує очі. Вихователька, а потім і діти, описують зовнішній вигляд одного з дітей. Ведучій відгадує. Якщо він відгадав правильно, то сідає на місце, а той, хто загадував стає ведучім. Якщо ведучій помилився, він повинен прочитати на пам'ять вірш, сказати скоромовку, заспівати пісню тощо.
Ігри з наочним матеріалом готують дітей до більш складних словесних ігор на описування у старшій і підготовчій групах («Відгадай, що ми задумали», «Де був?», «Мандрівка» та інші). Ось, наприклад, дидактична гра «Мандрівка» ( сьомий рік життя). Вихователька розподіляє дітей на групи, і всі вирушають у мандрівку. Кожна група домовляється, куди і яким видом транспорту вони поїдуть. Одні – поїздом, інші – літаком чи пароплавом або кіньми. Відповідними рухами діти символізують вид транспорту, який обрали. Всі групи розходяться по ділянці дитячого садка і запам’ятовують те, що зустрічають в дорозі. Через деякий час вихователька «по радіо» подає сигнал повернутися з мандрівки. Діти підходять і по черзі розповідають, де були, що бачили.
Безумовно, ігри типу «Мандрівки» вимагають широкого кола знань про навколишнє життя, вміння відібрати з свого досвіду потрібне найбільш характерне, зв’язно розповісти про це іншим. Дидактичні ігри позитивно впливають на навчання дітей, привчають їх до самостійності.
Розповіді з власного досвіду. Матеріалом для такої розповіді є попередній досвід дітей у вигляді спогадів чи уявлень. Дитині треба виділити найістотніше з пережитого, передати свої враження у зв’язній, зрозумілій для слухачів формі. Треба придумати початок, зв’язку, розгортання дії та її кінець. Для цього дитина повинна навчитися логічно, послідовно мислити, виражати свої думки реченнями, які зв’язані між собою і випливають одне з одного.
Навчання дітей розповіді з власного досвіду на заняттях відбувається в старшій та підготовчій групах.
Обов’язковими умовами для таких розповідей є наявність у дітей яскравих і досить точних уявлень про предмет розповіді та особисто зацікавленість, бажання поділитися своїми думками. Якщо з теми, яку вихователька хоче запропонувати для розповідання, у дітей немає точних уявлень або якщо ця тема не збуджує яскравих переживань, треба, за виразом й Є.І.Тихєєвої, «організувати» їх. Вихователька повинна збагачувати знання дітей про навколишній світ, більше проводити з ними екскурсій, спостережень.
Добираючи тему, вихователька повинна дбати, щоб зміст розповіді не тільки розвивав мислення дитини, а й виховував її почуття, викликав інтерес до навколишнього життя, виховував її в дусі колективізму, дружби.
В основі творчої розповіді лежить творча уява. В нових комбінаціях синтезуються уявлення пам’яті, перетворюються засвоєні раніше знання.
У дітей дошкільного віку переважає відтворююча уява. В практичній, предметній діяльності (грі,конструюванні, малюванні) відтворююча уява широко проявляється вже в ранньому і молодшому дошкільному віці. В словесній діяльності вона виникає лише в кінці шостого і на сьомому році життя.
Продуктом творчого розповідання дітей виступає логічно послідовна розповідь сюжетного чи описового характеру. За змістом вона може бути реалістичною чи з елементами фантазування (придумування казок).
Навчання дітей вмінню придумувати творчі розповіді позитивно впливає на розвиток мови. Діти вправляються в активному використанні словника рідної мови, вчаться граматично правильно будувати речення, логічно поєднувати їх у розповіді. Це допомагає дитині оволодіти усною, а пізніше і письмовою мовою, вчить їх правильно виражати свої думки.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
