113715 (616933), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Яке б приміщення не займали навчальні майстерні, вони повинні відповідати єдиним нормативам площі на одиницю устаткування і на робоче місце. Нормативи становлять у середньому 5,5 - 4,0 м2 на робоче місце на слюсарному відділенні, 4 - 5 м2 на робоче місце на столярному відділенні, 5 - 6 м на один невеликий металообробний верстак. У цілому приміщення столярного і слюсарного відділень майстерень мають бути не менші, як 66 м , а приміщення комбінованих майстерень — 90 м2. Мінімальна висота приміщень майстерень— 3 м. Крім виробничої площі, як було вже сказано, у навчальних майстернях передбачають допоміжні приміщення. Перш за все це інструментальні, де зберігаються інструменти і вироби учнів, а також оброблювані матеріали. За типовими проектами на інструментальні відводиться по 16 м2. Для більшої зручності їх бажано розміщувати поряд з відповідними відділеннями майстерень. Оскільки в майстернях звичайно використовують трифазний струм, в інструментальній монтують розподільний щит. Тут же встановлюють знижувальний трансформатор на 36 В для живлення ламп місцевого освітлення. У кожному відділенні навчальних майстерень установлюють умивальники з розрахунку один умивальник на 20 учнів. Типовими проектами в навчальних майстернях передбачено запасний вихід на випадок пожежі. Цей вихід використовується також для транспортування матеріалу і відходів [20].
Основним устаткуванням у навчальній майстерні є слюсарний і столярний верстаки, свердлильні та токарні верстати для обробки деревини і металів. Досить актуальним на сьогодні є питання про створення устаткування, яке регулювалося б за висотою. Адже на тому самому робочому місці доводиться працювати учням V — VII класів, які значно відрізняються за зростом. У попередньому розділі згадувалося вже про те, що, працюючи на робочих місцях, які не відповідають зросту, учні не можуть дотримуватися правильних робочих поз, що в свою чергу негативно впливає на розвиток організму дитини.
Рис. 1. Слюсарний верстат
Подано вже пропозиції щодо регулювання робочих місць за висотою. При роботі на деревообробних і металорізальних верстатах цього досягають за рахунок дерев'яних підставок, які кладуть під ноги.
У практиці роботи шкіл можна зустріти спеціальні конструкції слюсарних і столярних верстаків. Наведемо конструкції деяких з них. На рис. 4 показано слюсарний верстак, запропонований учителем московської школи. Верстак призначений для виконання учнями V—XI класів слюсарних і електромонтажних робіт. Його можна використати як стіл для конспектування пояснень учителя і виконання графічних робіт. Для цього лещата встановлюють трохи лівіше від середини кришки верстака [17].
При проведенні електромонтажних робіт лещата 11 з верстака знімають і прибирають у лівий ящик. Верстак має досить простий підйомний пристрій для регулювання висоти кришки разом з лещатами, що дає змогу змінювати висоту верстака від 730 до 1000 мм.
Каркас 8 верстака виготовлений із зварених стальних труб і кутника. Кришка 9 стола — це металева рама, в яку закладено дошки з твердих порід деревини товщиною 30 мм. Зверху кришку покривають листовим металом товщиною І - 2 мм. Під кришкою верстака розміщують два висувних ящики 5 для зберігання інструментів та пристроїв і сидіння 6. Знизу до кришки кріплять упор 2.
Фіксатори 4 фіксують напрямні трубки кришки в трубах ніжок каркаса. Кришка піднімається за допомогою гвинта 7.
На кришці з правого боку розміщують готовальню З для розмічального і вимірювального інструменту, на лівому боці кришки кріплять пюпітр /, на якому розміщують інструкційні і технологічні карти. Готовальню і пюпітр можна регулювати за висотою.
Для випрямлення і розмічання заготовок у правому кутку кришки за допомогою гвинтів кріплять стальну плиту 10.
На рис. 2 показано столярний верстак, запропонований учителем праці Білоцерківської школи, який можна регулювати за висотою. Він розрахований на двох учнів. Кришку верстака 8 виготовляють з двох дощок твердої деревини. Посередині верстака проходить лотік 2 для інструментів. Зліва і справа лотік закінчується вікнами, через які під час прибирання викидають стружку. Прямокутні бруски опор скріплені двома дерев'яними 4 і двома металевими 3 розпірками. До кожної металевої розпірки кріплять труби механізму підйому 5, а також два кронштейни для більшої стійкості верстака. Механізм підйому верстака складається з двох труб діаметром 30 мм, двох гвинтів з гайками (відповідно з лівою і правою різьбами) і маховика.
При обертанні маховика за рухом годинникової стрілки опори верстака розходяться і кришка опускається. При обертанні маховика проти руху годинникової стрілки опори займають вихідне положення, піднімаючи кришку. Верстак забезпечений двома стільцями, які також можна регулювати за висотою. Для виконання рисунків і записів до задньої затискної коробки можна закріпити планшет.
Рис. 2. Столярний верстак, який можна регулювати за висотою
У майстернях установлюють токарні і свердлильні верстати для обробки деревини і металів. Токарні верстати рекомендуються невеликі з висотою центрів до 150 - 160 мм і відстанню між центрами 600 - 800 мм; свердлильні верстати бажано мати з найбільшим діаметром свердління 12 мм.
Для шкільних майстерень випускають спеціальні фрезерні верстати. Для заточування інструментів установлюють заточувальні верстати (наждачні точила).
У навчальних майстернях установлюють також допоміжне устаткування: одну-дві розмічальні плити, рихтувальну плиту, муфельну піч, випробувальний стенд для електромонтажних робіт.
Устаткування розташовують у навчальних майстернях з урахуванням певних правил, виходячи з певних нормативів. Так, верстаки розташовують ближче до робочого місця вчителя, розмічальну плиту — ближче до вікна. Верстаки встановлюють так, щоб з кожного робочого місця було видно і чути все, що показує і говорить учитель. Нормативи на відстань між устаткуванням, устаткуванням і стінами майстерні встановлюють, виходячи з санітарно-гігієнічних норм і правил безпеки. Наприклад, віддаль між рядами слюсарних верстаків повинна становити не менше 900 мм.
Рис. 3. Розміщення обладнання в столярному відділенні шкільних майстерень
На рис. 3 показано розміщення обладнання в столярному відділенні шкільних майстерень: 1 — двомісні столярні верстаки 2 — настільні токарні верстаки; 3 — комбінований фугувальний настільний верстак (з дисковою пилкою); 4 — електроклеєварка; 5 — точило; 6 — шафа для наочних посібників; 7 — робоче місце вчителя (а — столярний верстак; б — стіл; с — класна дошка)
Розміщення обладнання в слюсарно-механічному відділенні шкільних майстерень показано на рис. 1:1 — чотиримісні слюсарні верстаки; 2 -токарно-гвинторізні верстаки; 3 — свердлильний верстак; 4—наждачне точило; 5 - стіл для паяння; 6 — розмічувальна плита; 7 — робоче місце вчителя (а — слюсарний верстак; б — стіл; с — класна дошка); 8 — шафа.
Особливу увагу слід звернути на обладнання робочого місця вчителя, яке повинно бути взірцем для учнів.
Верстак і стіл учителя розміщують на помості висотою приблизно 20 см, щоб учитель краще бачив учнів, а вони його. На стіні кріплять класну дошку, а під нею креслярський інструмент. Шафа призначена для зберігання таблиць і навчальної технічної документації. У деяких школах верстак учителя роблять поворотним, щоб учні могли подивитися з різних боків, як виконувати трудові прийоми [15].
При виконанні практичних завдань у майстернях учні користуються різним інструментом, який можна поділити на дві групи: індивідуального і загального користування. Широке застосування на заняттях у майстернях знаходять також різноманітні пристрої і наочні посібники (плакати, моделі, таблиці, колекції).
2.2 Санітарно-гігієнічні вимоги і режим роботи в шкільних майстернях
Дані фізіології і гігієни праці свідчать про те, що фізична праця, яка за своїм характером відповідає віковим можливостям організму і виконується в оптимальних гігієнічних умовах, сприяє розвитку як окремих органів і систем, так і в цілому організму дитини і підлітка.
У процесі трудового навчання учні набувають рухових навичок і вмінь; у них утворюються нові умовно-рефлекторні зв'язки, під впливом фізичної праці вдосконалюється координація рухів, зміцнюється кісткова система, розвивається м'язова система, поліпшується робота дихальної і серцево-судинної систем, підвищується обмін речовин.
Спеціальні дослідження показали, що в осіб, які займаються фізичною працею, обмін речовин відбувається інтенсивніше, ніж у тих, хто займається переважно розумовою працею. Установлено також, що для нормального функціонування організму витрати енергії на м'язову роботу повинні становити на добу не менше, як 5,0 - 5,4 МДж (1200 - 1300 ккал) у дорослих і 3, -4,2 МДж (800 - 1000 ккал) в учнів. Менші витрати на м'язову роботу негативно позначаються на процесах росту й розвитку дітей і підлітків.
Трудове навчання має велике значення як засіб переключення учнів з одного виду діяльності на інший, що, згідно з ученням І. М. Сєченова, найбільше сприяє відновленню працездатності [17].
Це положення переконливо ілюструють дослідження. У звичайні навчальні дні, як показали спостереження, у більшості учнів працездатність порівняно з вихідними показниками (до початку занять) зростає до кінця першого уроку. Потім вона трохи коливається на цьому рівні протягом другого уроку і помітно знижується після третього уроку в учнів V класу і після четвертого уроку в учнів VI—VII класів. Дальші навчальні заняття проходять при прогресивному зниженні працездатності учнів.
Переключення учнів із загальноосвітніх предметів на трудове навчання з обробки деревини сприяє підтриманню їхньої працездатності на вищому рівні на наступних уроках. У дні, коли учні працюють у столярних майстернях, у кінці навчального дня в них помітна вища працездатність, ніж в інші дні. Проте під час роботи в майстернях у той самий день, але в різні години, ступінь працездатності учнів у кінці всіх занять виявляється різним. Наприклад, у V класі найменше зниження працездатності спостерігалося в тих випадках, коли уроки з праці проводилися на третій годині занять, а найбільше — на першій.
У міру переміщення роботи з обробки деревини з першої години занять до третьої в першій зміні збільшується процент учнів, що зберігають свою працездатність на рівні, близькому до вихідного (до початку уроків). Такі самі дані маємо, коли учні працювали в слюсарних майстернях.
Отже, є всі підстави для того, щоб розглядати трудове навчання як один з ефективних засобів позитивного впливу на фізичний розвиток організму учнів. Проте було б неправильно вважати, що це відбувається само собою, що не потрібне будь-яке гігієнічне нормування праці учнів.
Праця учнів у процесі трудового навчання ставить певні вимоги до організму, призводить до значних напружень вегетативних функцій організму і до збільшення м'язових зусиль, що супроводиться енерговитратами, які інколи перевищують оптимальні значення. Наприклад, за даними досліджень, на заняттях у майстернях учні V—VII класів витрачають (залежно від видів операцій) 0.5 - 0,9 МДж/год. (130- 208 /год.) на середню масу тіла учня.
Порівняння даних енерговитрат на уроках праці з віковими нормами показує, що на трудових заняттях вони вищі від оптимальних і наближаються до гранично допустимих значень. До цього слід додати, що в учнів ще не завершився розвиток багатьох органів і систем, які перебувають у фазі вдосконалення. Наприклад, у віці 12-14 років не закінчено ще формування кістково-м'язової системи, продовжуються зміни в структурі кісток та м'язів і відповідно до них змінюються функціональні можливості організму [22].
Ураховуючи значне фізіологічне напруження учнів у процесі трудового навчання і значні енерговитрати, треба зазначити, що серед проблем, які виникають у зв'язку з організацією і проведенням трудового навчання в середній школі, однією з найважливіших є визначення оптимального режиму роботи учнів.
Режим роботи має бути таким, щоб трудове навчання сприяло всебічному розвитку організму дітей, зміцненню їхнього здоров'я. Це стає можливим, коли учні в процесі роботи не перевтомлюються і функціональні зсуви різних систем організму не виходять за межі фізіологічних коливань.
У зв'язку з цим постає питання про тривалість трудових операцій і перерв на відпочинок. Хронометражні спостереження показали, що при виконанні одноманітної роботи, особливо тоді, коли вона пов'язана зі значним фізичним навантаженням, збільшуються простої учнів. Так, коли в середньому простої забирали 17 % загального робочого часу, на уроках праці, де переважало обпилювання і зачищання, вони становили 25 - 30 %, особливо зростаючи в кінці другого уроку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
