113323 (616793), страница 5
Текст из файла (страница 5)
1) оптимізація соціальної ситуації розвитку;
2) розвиток вплів діяльності дитини;
3) формування віково-психологічних новоутворень.
Оптимізація ситуації пов'язана, в першу чергу, з гуманізацією педагогічного процесу, що передбачає його раціональну та оптимальну організацію, а також особистісно-орієнтовані моделі, способи і форми спілкування, повагу до особистості й прийняття індивідуальності кожної дитини, Враховуючи той факт, що емоційно-неврівноважені діти важко переносять моралізування та жорсткість, авторитарний стиль, Л.А.Петровська та А.С.Сшваковська пропонують розглядати виховання як "спілкування-діалог", де живі, реальні емоції пронизують увесь процес в цілому, а не є допоміжними засобами щодо засвоєння норм поведінки. Такий суб`єкт-суб`єктний зв'язок сприяє збереженню та зміцненню емоційної сфери дитини, формує позитивний образ "Я", почуття власної впевненості, захищеності.
Слабка соціальна рефлексія, висока тривожність, труднощів у спілкуванні та неадекватність поведінки обумовили пошук нових шляхів; питанні корекції емоційної сфері дитини. Одним із головних напрямків, що забезпечує подолання емоційних проблем, є принцип "відкритого вираження емоцій" - організація емоційно-безпечного середовища, допомога дитині в рефлексії та знаходженні засобів вираження емоцій.
На думку керівника англійської міждисциплінарної лабораторії з вивчення аномалій психічного розвитку дітей М.Раттера, важко повною мірою уявити кількість внутрішніх та зовнішніх чинників, які впливають на емоційну сферу та кожний раз змінюють світ переживань дитини. Найбільш впливовими факторами зовнішнього середовища, що провокують та фіксують емоційні напруження, вчений справедливо вважає стиль спілкування та виховання в сім'ї, а також шкільну атмосферу. Для ефективності він пропонує спрямувати корекційний вплив саме на зовнішні чинники. Зміна сімейної та шкільної атмосфери, як правило, частково або навіть повністю дозволяє зняти відхилення в поведінці та розвитку емоційної сфери дитини.
Водночас необхідно підкреслити, що найсприятливіші зовнішні суспільні умови самі не визначають процесу розвитку емоційної сфери. Вплив їх здійснюється через діяльність дитини, завдяки якій зовнішнє, суспільне стає її внутрішнім, особистим і тим спричиняється до її прогресивного психічного саморуху.
Організація діяльності, що органічно поєднана з щоденними життєвими стосунками дітей, € наступним напрямком корекційної роботи. Як відомо, в молодшому шкільному віці виникають та продовжують розвиватися різноманітні види діяльності: процесуальні та продуктивні, навчальні та трудові; ускладнюються та диференціюються форми спілкування [32].
Найбільш педагогічно доцільною, з точки зору здійснення корекційного виливу на емоційну сферу молодшого школяра, є його художньо-ігрова діяльність, оскільки саме вона мас великий адаптаційно-біологічний смисл. Він полягає в тому, що художня гра безпосередньо пов'язана з руховою координацією, зором, мовою, мисленням і вимагає узгодженої участі цих та багатьох інших компонентів психічної діяльності. Більше того, в молодшому шкільному віці саме гра сприяє формуванню мислительного асоціативно-мовного апарату, координації зору з руховими функціями. Саме у зображувальній формі дитячої гри найбільш виразно і зрозуміло виявляється дія компенсаторних механізмів. Ось чому художню гру слід розглядати як універсальний засіб оптимізації емоційного розвитку молодшого школяра.
Характеризуючи гру як кращу форму організації емоційної поведінки дитини, Л.О.Виготський зазначав, що "вона завжди пробуджує сильні та яскраві почуття і вчить дитину не лише сліпо йти за емоціями, а й погоджувати їх з умовами гри та її кінцевою метою". З огляду на це емоції, що виникають під час гри, і сюжетно-рольової зокрема, дозволяють дитині зорієнтуватися в ситуації та знайти адекватний спосіб її вирішення. Прийняття ж учнем певної ролі моделює важливі для нього стосунки і дає можливість зрозуміти свої вчинки через дії ігрових персоналів.
Крім цього, найбільш розвиненими в молодшому шкільному віці є психомоторні функції. Тому, спираючись на цей факт, для корекції емоційної сфери можна пропонувати ще й послідовність ігрових психогімнастичних вправ. Адже будь-який фізичний рух в психогімнастиці поєднаний з фантазією та насичений емоційним змістом, але дозволяє дитині отримувати досвід управління своїм емоційним станом через механізм функціональної психофізичної єдності.
Використання ігрової діяльності з корекційною метою безпосередньо пов'язане з арттерапією — методом психокорекційного впливу, побудованим на використанні мистецтва як символічної діяльності та заснованим на стимулюванні креативних (творчих) процесів. Зрозуміло, що дітям з недостатньо врівноваженою емоційною сферою необхідні додаткові можливості її компенсації. Саме такою компенсацією, зокрема, повною адаптацією, вивільнення від внутрішньої напруги та дискомфорту — постає процес творчої діяльності. Арттерапевтичний творчий процес - це джерело нових позитивних переживань школяра, поєднаних з вивченням та реалізацією можливостей творчої експресії, що породжує нові креативні потреби та способи їх задоволення. Яким жй чином відбуваються ці зміни у психіці дитини?
Відомо, що спілкування з мистецтвом здійснює відчутний фізіологічний вилив на організм в цілому і, зокрема, на такі його функції, як пульс, дихання, артеріальний тиск, тонус судин та м'язів, моторну активність. Ці зміни фіксують не лише, кардіограми та електроенцефалограми, змінюється і настрій — адже музика дозволяє вивільнити важкі, неприємні ефекти та навіть перевести їх у протилежний стан. Ритм, гармонія, особлива естетична Організація здійснюють свої функції через звуковий аналізатор у музиці, м'язову активність - у танці, рольове перевтілення-- у драматичній грі. Проте, кожному з видів мистецтва, більшою чи меншою мірою, властива інтенсивна, одночасна, об'єднуюча всі сили організму (особливо емоції, інтелект, мислення) напруга, що так необхідна для реконструкції конфліктної, травмуючої ситуації. Від дитини в цей момент вимагається певна робота волі, критичний аналіз естетичного матеріалу, а також фізичні зусилля. Інакше кажучи, важливими є не лише окремі механізми, а й загальний для всіх видів мистецтва принцип — глибинний життєвий сенс художньої діяльності, що допомагає учневі краще пристосуватися до зовнішніх та внутрішніх обставин. Таким чином, саме художня творчість під час ігрової діяльності є найкращим способом реалізації внутрішніх можливо-степ щодо компенсації, досягнення та підтримання рівноваги психічного стану молодшого школяра і, зокрема, його емоційної сфери [32].
У сучасній вітчизняній психології основним пояснювальним принципом генезису та розвитку психологічних новоутворень с закон інтеріоризації, що постає у вигляді законів розвитку та планомірно-поетапного формування вищих психічних функцій. Психологічним змістом інтеріоризації є перехід від зовнішніх форм до внутрішніх, здійснюваний через ряд послідовних перетворень. Організація узагальнених способів орієнтування дитини в предметній галузі та забезпечення умов інтеріоризації зовнішніх форм орієнтувальної діяльності складають найважливішу умову реалізації завдання формування основних психологічних новоутворень віку.
Так, на початку шкільного дитинства учень може гостро відчувати негативний вплив протиріч і амбівалентності свого емоційного стану та неможливість віднайти адекватні зовнішні форми вираження власних переживань, що безпосередньо пов'язані з виникненням найважливішого особистісного новоутворення — внутрішньої позиції школяра. Вона є тим мотиваційним центром, який забезпечує спрямованість дитини на навчання, її емоційно-позитивне відношення до школи. У тих випадках, коли найважливіші потреби дитини, що відображають її внутрішню позицію, не реалізовані, учень може переживати стійкі розлади емоційної сфери — хвилювання, тривогу, страх. Для профілактики та подолання цих симптомів у рамках психолого-педагогічної корекції пропонується комплекс комунікативних ігор та вправ, які поєднують прийоми психогімнастики, вчинкового та акторського тренінгів, а також елементи групової психотерапії. Засвоєння та інтеріоризація під час ігрових занять нових норм, правил та обмежень, що регулюють соціальні відношення, а також нових значень, способів діяльності та схем орієнтування в проблемній ситуації забезпечують корекційний ефект.
Таким чином, формування особистісної позиції молодшого школяра є невід'ємним компонентом мети психолого-педагогічної корекції його психічного розвитку [32].
Вищеподаний аналіз феномену психолого-педагогічної корекції емоційної сфери молодшого школяра та її основних телелогічних напрямків створює передумову для теоретичного обґрунтуйте ефективних форм та методичного інструментарію практичного застосування даного типу виховного впливу, з'ясування цієї проблеми є предметом наступного етапу наукових пошуків.
3. Рекомендації батьками і вихователям
3.1 Основні аспекти виховання емоційної культури молодших школярів
Відомо, що виховати культуру почуттів можливо лише під час різнобічної діяльності, в процесі багатогранного духовного життя, емоційного сприймання навколишньої краси. Так, у педагогічній спадщині В.Сухомлинського ми ознайомилися з оригінальною методикою виховання культури почуттів, з його відомими методичними прийомами створення емоціональних ситуацій, опори у вихованні на "подорожі" у світ краси і добра, розвитку художньо-естетичної творчості, виховання почуття любові до праці,
Для В.Сухомлинського було важливо, щоб людина не виросла з кригою в серці, і тому краса, мистецтво бачилися йому тією доріжкою, яка мала привести до дитячого серця.
Почуття — складне утворення особистості. Воно — вираження її потреб, інтересів, мотивів поведінки, сукупність ставлення людини до світу, інших людей. Тому виховання почуттів пов'язане з розвитком особистості в цілому, її загальнокультурної спрямованості.
Основний постулат психоаналітичної педагогіки — необхідність зрозуміти кожну людину, створити досвід "корегуючого піклування", звільнити дитину від страху, що виникає на основі пережитого негативного досвіду.
Вчитель, на думку представників психоаналітичної педагогіки, має звернутися до сфери почуттів, переживань дитини. Недостатність емоційного тепла в дитячому віці призводить до порушення розпитку особистості [39].
Визначимо основні напрямки роботи вчителя у справі виховання емоційної культури школярів:
1. Навчити дитину емоційно правильно реагувати на той вплив, який вона сприймає в процесі навчання в школі, у виховній роботі, в сім'ї або під час спілкування з навколишніми.
2. Важливо, щоб у школярів у процесі виховання утворилася позитивна емоційна чуйність — широко розвинуті такі спонукання і переживання, які пов'язані з власною особистістю, і які варто називати "голосом совісті", неможливістю ухилитись від обов'язку.
3. Важливо, щоб в учнів розвивалося правильне співвідношення почуттів і емоцій, щоб вони виростали з гармонійно розвиненою системою емоційних відгуків.
4. Доцільно, щоб в емоційному житті дитини незначну роль відігравали такі негативні почуття, як злість, злорадство, заздрість, недоброзичливість, щоб ці переживання, якщо вони вже й виникли, швидко минали, викликаючи у дитини почуття сорому перед собою, докори совісті.
5. Важливим фактором, що характеризує емоційну культуру людини, є і її здатність цінувати і поважати почуття іншої людини, ставитися до них з увагою, а також здатність людини до "співпереживання", вміння поділитися своїми переживаннями з іншими, близькими людьми.
Підкреслюючи складність формування емоційно-почуттєвої сфери, В.Сухомлинський писав, що вчити відчувати — це найскладніше, що є у вихованні.
Організуючим початком має виступати любов до вихованця, вміння відчувати серцем іншу людину. Від педагога, його ставлення до предмета, до учнів, від його емоційного стану залежать інтелектуальні, моральні переживання школярів під час навчання. Тому серед необхідних якостей педагога як професіонала важливе місце займає досвід його переживань, пов'язаних із ставленням його до предмета, який викладає, до явищ суспільного життя, до самого процесу пізнання і вміння використати цей досвід з метою виховання.
В емоційному досвіді вчителя закладений великий потенціал виховання почуттів учнів. Його дійовість забезпечується здатністю школяра до співпереживання. К.Ушинський застерігав учителя про здатність дитини до наслідування, закликав відчувати почуття інших і пам'ятати про вплив його переживань на почуття вихованців [39].
Змусити учнів співпереживати вчитель може лише за умови активного позитивного ставлення до себе. В.Сухомлинський переконував учителів у необхідності впливати на учня як на особистість, що забезпечить цілеспрямоване формування ставлення до себе. Йому слід створити потрібне йому ставлення до нього колективу вихованців, як єдиного цілого.
Крім вказаного, учителю варто вміти "читати" емоційний стан дитини, який чітко відображений у міміці обличчя, пантоміміці, в поведінці під час різних дій, спілкуванні з іншими людьми. А. Макаренко стверджував, що потрібно вміти читати на обличчі дитини, і нічого мудрого чи містичного немає в тому, щоб таким чином впізнавати деякі ознаки душевного стану.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
