Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Варто ширше використовувати метод кругового тренування.

Розділ 2. Задачі, цілі та методи дослідження

Завдання:

Порівняти результати юних важкоатлетів у педагогічному експерименті, за допомогою контрольних тестів.

Цілі:

- одержати об'єктивну картину розвитку швидкісно-силових і силових якостей школярів 12-14 років

- порівняти показники приросту цих якостей у ході педагогічного експерименту, проведеного за участю юних атлетів при занятті силовими видами спорту на протязі року.

Методи дослідження

Дослідження силових показників проводилося за допомогою наступних вправв: вправи є стрибки в довжину й у висоту з місця - стандартні тести, що дають найбільше коректну інформацію про розвиток швидкісно-силових якостей спортсменів. Силові показники юних атлетів оцінювалися при виконанні присідання зі штангою на плечах.

Стрибок у довжину з місця. У цій вправі на першому контрольному іспиті більш високі результати були показані юними важкоатлетами усіх вікових груп.

Стрибок у висоту з місця - ще одна вправа, що дозволяє оцінити швидкісно-силові якості юних атлетів.

Присідання зі штангою на плечах. У цій вправі оцінювалися силові можливості підлітків. Задача складалася не в тім, щоб довести, що юні важкоатлети виглядають більш сильними в цій вправі, ніж їх легкоатлети, що спеціально силовими вправами з обтяженнями в такому обсязі не займаються. Тому ми не будемо порівнювати абсолютні результати юних штангістів з такими в легкоатлетів.

Розділ 3. Результати власних досліджень

Так, у важкоатлетів коефіцієнт варіації в стрибку в довжину з місця склав 9,4%. У 14-літньому віці спостерігається більш виражений приріст результатів у стрибку в довжину з місця: юні важкоатлети показали в цій вправі результат на 8 см краще, ніж 13-літні, і на 15 см - чому 12-літні спортсмени.

У цьому зв'язку можна припустити, що більш насичене тренування з обтяженнями дає більш виражений ефект у приросту швидкісно-силових якостей у підлітковому віці.

У 12-літньому віці юні штангісти показали результати, недостоверно перевищуючі показники в цій вправі (на 1,5 см). Коефіцієнт варіації в спортсменів також мало відрізнявся. У 13 років результати в стрибку в довжину з місця зросли у всіх випробуваних спортсменів (табл. 1): у юних штангістів - у середньому на 5,2 см. У старшій віковій групі - 14 років - відзначається подальший приріст результатів: у важкоатлетів 14 років у порівнянні з 13-літніми - на 1,4 см. Отже, ми можемо констатувати той факт, що, як і в першій контрольній вправі, підтверджується тенденція приросту швидкісно-силових якостей у підлітків з 12 до 14 років незалежно від занять спортом. Якесь (недостовірне) перевага в результатах, відмічуване в юних важкоатлетів, ми зв'язуємо з впливом спеціалізованих тренувань з вагами.

12-літні штангісти показали в цій вправі результат 63,2 кг. У свою чергу, 13-літні уступили 14-літнім атлетам 5 кг. Отже, найбільший приріст сили ніг у юних важкоатлетів спостерігається між 12 і 13 роками. 12-літні в присіданні зі штангою на плечах показали результат, рівний 48,3 кг. У 13-літні результати були вище в порівнянні з попереднім роком на 6,3 кг і уступали результатам 14-літніх підлітків на 7 кг.

Таблиця 1 - Середні показники загальної фізичної підготовленості спортсменів 12 - 14 років

Отже, підводячи підсумки результатів вихідних контрольно-педагогічних іспитів, можна зробити наступний висновок. У всіх юних атлетів 12-14 років відзначений середній рівень розвитку фізичних якостей. Заняття спортом протягом 3-6 місяців хоча і впливають на прояв спеціалізованих якостей, наприклад сили в юних важкоатлетів, але ще не дають підстави стверджувати, що вони досить значимі для фізичної підготовки підлітків. Разом з тим у 12-14-літньому віці виявляється вплив вікового фактора на приріст основних фізичних якостей. Наші дані підтверджуються дослідженнями багатьох фахівців.

На наш погляд, про ефективність експериментальної методики, спрямованої на розвиток сили і швидкісно-силових якостей юних важкоатлетів, не можна судити тільки за підсумками спеціальної спортивної підготовки. З обліком цього в даному розділі проведений аналіз результатів контрольного тестування загальної фізичної підготовленості юних атлетів, що проходив у ті ж терміни, що і контрольні іспити по спеціальній фізичній підготовленості. Тренування юних важкоатлетів будувалося таким чином, щоб здійснювався приріст результатів не тільки в спеціальної, але й у загальній фізичній підготовці. Тому становило інтерес виявлення зміни результатів у юних спортсменів протягом року в ОФП і їх порівняння з показниками в різних спортивних спеціалізаціях.

Річне спортивне тренування юних важкоатлетів і легкоатлетів з використанням різних варіантів силової підготовки привели до істотних змін у рівні розвитку не тільки спеціальної, але і загальної силової підготовки (рис. 1).

Рис. 1 - Динаміка приросту результатів у юних важкоатлетів у вправах силової і швидкісно-силової спрямованості, %

Стрибок у довжину з місця. З мал. 1 видно, що в стрибках у довжину з місця в 12-літньому віці у важкоатлетів найбільш виражений приріст відзначений у другій підгрупі (17,5%), трохи менший, але все-таки досить значний результат виявився в третій підгрупі (15,1%). Перша підгрупа в цій віковій групі виявилася на третьому місці з найменшими показниками приросту (9,7%).

У 13-літньому віці в цій вправі перевага після року тренувань знову мала друга підгрупа (18,6%). Але цього разу і перша, і тим більше третя підгрупа, хоч і відстали від другий, але вже на незначну величину (відповідно 15,8 і 17,2%). Але проте і цього разу розподіл місць по величинах приросту був таким же, як і в молодшій віковій групі.

У 14-літніх штангістів більш виражений приріст результатів у стрибках у довжину з місця також мала друга підгрупа. Перша і третя підгрупи в даній віковій групі прийшли до кінця річної підготовки практично з однакові мі величинами приросту (мал. 1).

Стрибок у висоту з місця. У цьому скоростно - силовій вправі в 12-літніх атлетів більш високі величини приросту результатів були показані другою підгрупою, першій і третя відстали від другий, як і в першій вправі. Але розходження між першою і третьою підгрупами були незначні (мал. 1).

У 13-літньому віці перша і друга підгрупи показали практично ті самі величини приросту, результати ж третьої підгрупи цього разу виявилися найменшими. У 14-літньому віці кращої в цій вправі була друга підгрупа (7,6%), другий результат був у третьої підгрупи і третій - у першої (відповідно 4,6 і 3,2 %).

Присідання зі штангою на плечах. У 12-літніх важкоатлетів через рік тренувань спостерігався найбільш виражений приріст результатів у третій підгрупі (див. мал. 1). Вони значно випередили своїх однолітків з першої підгрупи, що показала другий результат, і другої підгрупи (відповідно 30,2; 20,4 і 19,8%). У 13-літньому віці більш високий рівень приросту силових можливостей був у другої підгрупи (26,1%). Третя підгрупа виявилася другий з результатом 22,8%, а перша підгрупа - третій (20,1%). В атлетів 14 років цей розподіл місць залишилося на тому ж рівні. В усіх випадках рівень приросту був найменшим у порівнянні з іншими віковими групами.

Практичні рекомендації

1. У базовій силовій підготовці школярів підліткового віку ефективні наступні варіанти силових навантажень: Перший варіант тренування: 80% від максимального результату - 3 підйоми, 70% - 4 і 60% - 5 підйомів в одному підході. Другий варіант тренування: 50% - 6 підйомів, 40% - 8 і 30% - 10 підйомів в одному підході. У третьому варіанті педагогічного експерименту виконується навантаження, що сполучить у собі в однаковій мірі навантаження з першого і другого варіантів. В усіх випадках планується 4-5 підходів до штанги за одне тренування.

2. На початковому етапі базової силової підготовки школярів підліткового віку найбільш ефективним є застосування навантаження з обтяженнями щадного характеру: після 4-місячного тренування - змішаного характеру, а через рік спортивної підготовки - змішаного й інтенсивного (понад 50-60% від максимального) характеру.

Висновки

Методика організації занять з атлетики включає три етапи: підготовчий (тривалістю 12-20 хв.), основний – до 90 хв., заключний – 5 хв. Досить важливим моментом в організації є раціональний розподіл навантаження та методи організації учнів на занятті, серед яких використовуються як груповий метод, так і індивідуальний. Велику відповідальність у цьому плані накладає на вчителя підвищена небезпека травмування учнів.

Для правильної побудови спортивного тренування необхідно враховувати фазовість функціональних змін і особливості відновних процесів в організмі спортсмена. Спортивне тренування ґрунтується на загально біологічних і дидактичних принципах. Частота тренувальних занять має істотне значення в розвитку і збереженні визначеного рівня сили м'язів. Однак якщо тренування проводиться частіше 5-6 разів на тиждень, то істотної переваги в розвитку сили не відзначається. Чим тренування рідше, тим повільніше знижується сила м'язів після кожного з них. Інтервали відпочинку між підйомами ваги, впливають на інтенсивність занять і ефективність розвитку сили м'язів.

Переважними методами розвитку сили в атлетизмі є методи повторних і максимальних зусиль. Для характеристики цих методів і вибору найбільш оптимального режиму м'язової діяльності під час тренування важливо знати, як позначається величина обтяження по кількості можливих повторень в одному підході.

Включення в заняття атлетизмом статичних зусиль дуже ефективно для розвитку статичної витривалості і статичної сили. Використання ізометричних вправ у заняттях атлетизмом також досить ефективно для розвитку максимальної статичної сили.

При складанні комплексів атлетичної гімнастики з метою досягнення максимального ефекту варто дуже уважно дотримувати ряду важливих вимог. Комплекси повинні складатися з урахуванням рівня підготовленості атлетів. Для цього необхідно провести спеціальне заняття по тестуванню їх фізичних якостей.

Список використаної літератури

1. Боберський І. Рухливі забави та ігри. - Львів: НТШ, 1994. - 64 с.

2. Болобан В.Н. Анализ техники акробатических упражнений: Метод. рекомендации. - К.: УГУФВС, 1994. - 31 с.

3. Болобан В.Н. Система обучения движениям в сложных условиях поддержания статодинамической устойчивости; Автореф. дис. докт. пед. наук. - К., 1990. - 45 с.

4. Верхошанский Ю-В. Основы специальной силовой подготовки в спорте. / Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: "ФиС", 1977. - 215 с.

5. ВерхошанскиЙ Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. - М.: "ФиС", 1970. - 200 с.

6. Воячецкий Э. Развивая силу. // Физическая культура в школе,2000. - №2. - С. 46-48.

7. Демчишин А.П. та ін. Рухливі та спортивні ігри в школі / Посібник для вчителів. - К.: Освіта, 1992. - 175 с.

8. Жадочко Р.В., Соболев Ю.Л., Соболев Л.М. Розвиток гнучкості спортсмена. - К.: Здоров'я, 1980. - 104 с.

9. Келлер В.С., Платонов В.М. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів. - Львів: Українська Спортивна Асоціація, 1993. - 270 с.

10. Короп Ю.О. Розвиток гнучкості в школярів. // Фізичне виховання в школі. - 1997. - №3. - С. 40-45. - №4. - С. 28 - 35.

11. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей: Навчальний посібник для фізкультурних вузів. - Львів: "Штабор", 1997. - 204 с.

12. Липець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров'я, працездатність... -Львів, 1993. - 131 с.

13. Лях В.И. Выносливость: основы измерения и методики развития. // Физическая культура в школе, 1998. - №1. - С.7-14.

14. Лях В.И. Гибкость: основы измерения и методики развития // Физическая культура в школе, 1999. - №1. - С. 4-10.

15. Лях В. Двигательные способности // Физическая культура в школе, 1996. - №2. - С. 2-8.

16. Лях В.И. Координационные способности школьников // Физическая культура в школе, 2000. -- №4. - С.6-13; №5. - С.3-10.

17. Лях В.И. Скоростные способности: основы тестирования и методики развития // Физическая культура в школе.1997. - №3. - С. 2-8.

18. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для ин-тов физ. культуры. - М.: "ФиС", 1991, - 543 с.

19. Определение физической подготовленности школьников / Под. ред. Б.В. Сермеева. - М.; Педагогика, 1973. - 104 с.

20. Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсменів. -К.; Олімпійська література, 1995. - 319 с.

21. Присяжнюк С. Витривалість: основи визначення та методики розвитку у школярів початкових класів // Фізичне виховання в школі. - 1999. - №4. С. 32-34.

22. Тренировка юных спортсменов. / Плд общ. ред. В.П. Филина. – М.: Изд-во «Физкультура и спорт», 1965. – 353 с.

23. Фарфель В.С. Управление движениями в спорте. - М.: Физкультура и спорт, 1975. - 208 с.

24. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.

25. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.1. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2001. – 248 с.

26. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.2. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2001. – 328 с.

27. Шульга М. Методика застосування бігу на витривалість на уроках фізичної культури в школі // Фізичне виховання в школі. - 1999. - №1. - С. 33 - 40.

28. Юшкевич Т.П., Васюк В.Е., Буланов В.А. Применение технических средств в обучении и тренировке спортсменов: Метод. пособие. - Минск; Полымя, 1987. – 240 с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы