113159 (616729), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У деяких методичних посібниках виділяють метод колового тренування як самостійний метод організації діяльності учнів. Однак за своєю організацією він суттєво не відрізняється від групового, і таке виділення можна вважати виправданим лише, враховуючи можливість колового тренування, для закріплення вивченого матеріалу і виховання фізичних здібностей.

Залежно від віку, статі та кількості учнів, рівня підготовки та етапу навчання, специфіки навчального матеріалу і завдань кожен із методів має різну ефективність. Тому протягом 45 хв. уроку бажано (залежно від названих та інших обставин) змінювати методи організації, підбираючи кожен раз найдоцільніші.

Результати проведених нами спостережень й аналізу уроків фізичної культури свідчать, що педагоги часто більше уваги приділяють на уроці організації і "дисципліні" учнів, ніж засвоєнню вправ і вихованню фізичних якостей, забуваючи, що основним критерієм результативної діяльності учнів є зрушення у фізичному розвитку і фізичній освіті школярів. Отже, відбувається зміщення акцентів: засіб перетворюється в мету, що вкрай недопустимо.

1.2 Побудова спортивного тренування

Спортивне тренування будується відповідно до визначених закономірностей. Воно використовує досягнення різних наук: фізіології, медицини, педагогіки, біомеханіки і деяких інших.

Для організму тренувальне навантаження - визначений подразник. З фізіології відомо, що при впливі яким-небудь подразником, достатнім по силі й інтенсивності, організм людини реагує фазовими змінами своїх функцій. У даному, випадку це значить, що внаслідок спортивного тренування інтенсифікуються обмін речовин, энергообмен, кровообіг, подих і інші функції. Після припинення тренування настає зниження функцій кровообігу і подиху, їхня нормалізація. Однак вплив тренування і посилений обмін речовин після неї продовжуються ще довго: відповідно до обсягу, інтенсивністю і характером навантаження - від декількох годин до декількох діб.

Фазовість змін живих систем є біологічна закономірність. Їй підкоряється кожна клітина, кожен орган і весь організм у цілому. Період інтенсивної діяльності повинен обов'язково змінюватися зниженням функцій, відносним спокоєм.

Кожен організм має визначені енергетичні і пластичні ресурси, унаслідок чого не може довгостроково знаходитися в такому активному стані, при якому потужність катаболических процесів (витрати, руйнування речовин в організмі) значно вище, ніж потужність анаболических (синтетичних).

При самому раціональному і збалансованому харчуванні здорова людина, його травна система не в змозі засвоїти більш 5000 ккал у добу, у той час як при тривалій інтенсивній м'язевій роботі витрата енергії може значно перевищити ці цифри. Людина не може систематично виконувати роботу, по енергетичній вартості велику чим 4000-5000 ккал: наступить виснаження. Відновлення енергетичних ресурсів і структурних елементів можливо в цьому випадку тільки за умови зниження активності організму. Слід зазначити, що процеси катаболізму до визначеного ступеня стимулюють анаболические процеси.

Для правильної побудови спортивного тренування необхідно враховувати фазовість функціональних змін і особливості відновних процесів в організмі спортсмена.

Розвиток фізичних якостей пов'язаний з пристосувальними реакціями організму у відповідь на тренувальне навантаження. Навіть невелике тренувальне навантаження спочатку важке для атлета. Але з часом таке навантаження стає для нього легким, а згодом навіть недостатнім для розминки: позначається більш розроблена техніка і велика сила м'язів, більш високий рівень витривалості організму спортсмена стосовно до даного навантаження, краща координованість вегетативних і соматичних функцій. Дихання і кровообіг пристосовуються з урахуванням вимог організму до виконання конкретної м'язової роботи, тобто виявляється адаптація різних органів, тканин і всього організму до умов, що створюються тренером і спортсменом на тренуванні.

Адаптація організму спортсмена до визначених тренувальних навантажень є дещо інше, як прояв тренованості. Позитивні зміни, підвищення рівня тренованості пов'язані з удосконаленням компенсаторних механізмів в організмі спортсмена у відповідь на тренувальні навантаження. Створюються сприятливі умови для підвищення спортивних результатів.

Свої кращі спортивні досягнення атлет показує в період так званої спортивної форми. Вона характеризується біологічними пристосувальними змінами в його організмі. Спортивна форма органічно пов'язана з фізичною, психологічною, морально-вольовою і тактичною готовністю спортсмена.

Поліпшення спортивних досягнень найбільше істотно за умови подальшого підвищення рівня розвитку фізичних якостей, головним чином сили м'язів, що беруть участь у виконанні класичних вправ, хоча спортивні результати, як правило, підвищуються й у результаті вдосконалення технічної майстерності.

Спортивне тренування ґрунтується на загально біологічних і дидактичних принципах. Вони прийнятні для процесів як навчання, так і тренування.

Частота тренувальних занять має істотне значення в розвитку і збереженні визначеного рівня сили м'язів. Однак якщо тренування проводиться частіше 5-6 разів на тиждень, то істотної переваги в розвитку сили не відзначається. Чим тренування рідше, тим повільніше знижується сила м'язів після кожного з них.

Т. Хеттингером (1966) було встановлено, що при інтервалах відпочинку більше одного дня вплив тренувального навантаження день від дня зменшується.

У роботі Me Morrіs і Е. Elkіns (1954) говориться, що після закінчення одного року після припинення тренування з вагами втрата сили м'язів складає 55%, а зменшення м'язової маси - 56%.

За спостереженнями І.Г. Васильєва (1954), при багаторазовому тренуванні однієї (правої або лівої) сторони тіла відзначається деяке збільшення сили м'язів симетричне нетренованій стороні. Перенос ефекту на симетричну непрацюючу групу м'язів спостерігали багато фахівців. Установлено збільшення сили симетричної сторони при відсутності її тренування.

Кількість тренувань у тижневому і місячному циклах залежить і від кваліфікації. Чим вище кваліфікація, тим частіше тренуються важкоатлети.

Кількість тренувань у висококваліфікованих спортсменів в останні роки зросла. Однак на місяць перед відповідальними змаганнями відзначається незмінне їх число - 12-18. Звичайно, кількість тренувань, розглянута у відриві від обсягу, інтенсивності навантаження і деяких інших факторів, не може дати ясного представлення про тренувальний процес.

Тільки всебічний аналіз різних критеріїв і факторів підготовки спортсмена до змагань (усієї сукупності цих факторів) допомагає виявленню закономірностей побудови тренувального навантаження.

Інтервали відпочинку між підйомами ваги, впливають на інтенсивність занять і ефективність розвитку сили м'язів. Спеціальними дослідженнями не вдалося знайти точних і стабільних величин часу відпочинку між підходами. Воно досить варіабельно - від 2 до 5 хв. Пауза відпочинку - найважливіший фактор запобігання невдачі в діях, що вимагає прояви складної навички. Паузу відпочинку треба розглядати як засіб зниження кумулятивного ефекту стомлення.

Інтервали відпочинку між підходами в ривку - 2 хв. 40 с, у поштовху - 2 хв-3 хв 20 с, у жимі - 2-3 хв. Висококваліфіковані атлети відпочивають між підходами до штанги від 1,5 до 5 хв. В атлетів важкої ваги інтервал відпочинку між підходами до штанги звичайно дорівнює 3-5 хв. Якщо відпочинок, вірніше пауза, між підйомами штанги затягується більш ніж на 8 хв, то необхідно знову зробити невелику розминку. Суб'єктивне відчуття готовності до підйому штанги досить точний барометр у виборі оптимального часу відпочинку.

Інтервал відпочинку між підходами до штанги на тренуванні залежить від стану організму спортсмена, його тренованості, обсягу й інтенсивності навантаження, температури навколишнього повітря в залі і деяких інших причин; він повинен у відомій мері змінюватися також і в залежності від навантаження і мети тренування. Скорочення паузи відпочинку веде до створення більш важких умов для організму спортсмена. Змінюючи неї, можна керувати розвитком тренованості. До речі, у видах спорту, пов'язаних з розвитком витривалості, тривалість інтервалів відпочинку є найважливішим чинником у керуванні тренуванням.

В даний час відповідно до правил змагань атлет після виклику на поміст має у своєму розпорядженні всього 2 хв. Тому необхідно на тренуваннях підходити до штанги з інтервалом менше 2 хв.

1.3 Використання методів розвитку сили атлетів

Метод повторних зусиль.

Характерним при використанні даного методу в атлетичній гімнастиці є те, що м'язова робота ведеться з неграничними опорами і, як правило, до відмовлення. Практика показує, що використання вправ з великими і помірно великими опорами впливає на м'язову силу. Робота з малими і дуже малими опорами доцільна лише при розвитку витривалості і втраті зайвої ваги.

Незважаючи на те, що при роботі до відмовлення приходиться піднімати набагато більшу кількість вантажу, ніж при методі максимальних зусиль, а останні, найбільш цінні, спроби виконуються на тлі зниженої (унаслідок стомлення) збудливості центральної нервової системи, метод повторних зусиль має ряд переваг:

виконання великого обсягу роботи активізує трофічні процеси, створює можливості для посилення пластичного обміну, що в остаточному підсумку може привести до функціональної гіпертрофії м'язів і збільшити їх силу;

використовувані вправи не приводять до сильних напруг;

у ході виконання вправ існує можливість для контролю за технікою;

відсутність максимальних зусиль дозволяє уникнути травм.

Незважаючи на високу ефективність методу максимальних зусиль для розвитку сили, застосування його в атлетичній гімнастиці повинне бути дуже обережним і продуманим. Заняття з переважним його використанням викликають значне, а то і максимальне стомлення. Тому навіть у тренуванні висококваліфікованих атлетів метод максимальних зусиль повинен сполучитися з застосуванням інших методів.

1.4 Види силових вправ на заняттях

Для наповнення змістом описаних методів використовують різні види силових вправ:

А) вправи з зовнішнім опором, створюваним за рахунок ваги предметів (гантелі, штанга, гирі), протидії партнера, опору пружних предметів (гума, пружинні еспандери), опору зовнішнього середовища (руху у воді);

Б) вправи з обтяженням, рівним вазі власного тіла (підтягування на поперечині, віджимання в упорі на брусах);

В) статичні вправи;

Г) ізометричні вправи;

Д) вправи в самоопорі.

Якщо ефект від використання перших двох груп вправ загальновідомий, то вправи в статичному, ізометричному режимі роботи м'язів і в самоопорі, хоча і відомі давно, але по-справжньому популярними стають тільки зараз.

Включення в заняття атлетизмом статичних зусиль дуже ефективно для розвитку статичної витривалості і статичної сили. В міру набуття необхідних силових якостей при тренуванні в статичних зусиллях можна використовувати наступні вправи на гімнастичних снарядах: кут у висі на поперечині й в упорі на брусах; горизонтальний вис на кільцях або на поперечині, спочатку в простих, а потім і в складних варіантах; хрест на кільцях, горизонтальний упор на брусах або на підлозі; високий кут в упорі. Доступний варіант статичної вправи може включатися в кожне заняття атлетичної гімнастики, при цьому в кожнім підході варто виконувати тільки одну статичну напругу, але як можна довше, поступово доводячи кількість повторень до трьох разів.

Використання ізометричних вправ у заняттях атлетизмом також досить ефективно для розвитку максимальної статичної сили. При ізометричному режимі роботи м'язів, особливо при максимальному, відбувається напруга і спортсмен не дихає, що, природно, вимагає особливої уваги. Поступово доводять утримання до 5-6 сек. Важливо також знати, що сила відповідає величині опору: зі збільшенням опору росте і зусилля, спрямоване на його подолання.

Останнім часом зріс інтерес до вправ у самоопорі, або, як їх ще називають, вправами у спільній напрузі м'язів-антагоністів. Уперше, ще в 1909 р. А. К. Анохін показав, що вправи в спільній напрузі м'язів-антагоністів можуть викликати такі напруги, що по своїх величинах нерідко дуже значні. Причому, як відзначають фахівці, якщо виконувати вправи, що вимагають максимальних статичних і динамічних "безнавантажувальних" напруг, що це може дати ефект не менший, ніж при тренуванні сили з використанням зовнішнього обтяження.

1.5 Складання комплексів тренувальних вправ

При складанні перших комплексів у них варто включати до 10-12 вправ, по можливості охоплюючи всі основні м'язові групи.

Після розминки вправи в комплексі можуть мати таке розташування:

• вправи для плечового пояса і рук;

• вправи для тазового пояса і ніг;

• вправи для тулуба;

• вправи для шиї;

• вправи для вироблення правильної постави.

У кожній з цих груп обов'язково варто передбачити вправи для м'язів-антагоністів: наприклад, для м'язів передньої і задньої поверхні тулуба, для біцепсів-трицепсів, для грудних м'язів і т.д..

Заняття з достатніми навантаженнями варто проводити через день. З огляду на, що до одноманітних фізичних навантажень організм незабаром адаптується, вправи треба змінювати, варіювати навантаження, її обсяг і інтенсивність.

Для одного заняття вправи підбирають таким чином, щоб самі важкі вправи були в середині, коли м'язи вже досить розігріті, а запас сил великий.

Заняття протягом місяця варто планувати, використовуючи принцип хвильоподібності: намічаються тижні з великими, середніми і малими силовими навантаженнями, а в тижневому циклі максимум навантаження може падати на його середину.

Дуже велика увага при складанні комплексу варто приділити визначенню кількості підходів і повторень. Для збільшення абсолютної сили м'язів і їх маси виконують 5-6 повторень у 4-5 підходах. Для розвитку відносної сили і видалення надлишків у жирових відкладеннях роблять 12-15 повторень у 2-3 підходах.

Важливо також не допускати перетренованості, для чого треба завжди пам'ятати, що у всіх атлетів різна здатність відновлювати сили.

Характеристики

Список файлов курсовой работы