113000 (616673), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Важливою психологічною передумовою успіху діяльності студента є інтереси, різнобічні по змісту: до викладачів предметів, спорту, музики, техніки і т.д. Вони розрізняються також по стійкості, широті, впливу на діяльність. Стійкий інтерес студента до своєї майбутньої професії викликає у нього активність, творчість, прагнення скоріше і краще оволодіти спеціальністю. Слабкість або відсутність такого інтересу – одна з психологічних причин низької якості діяльності студента. Виникнення глибоких і стійких інтересів студентів до навчання, різним предметам є важливою умовою успішного формування їх особистості.

Пізнавальні інтереси можуть розвиватися, але можуть і затухати. Причиною затухання інтересу до навчання можуть бути виникнення великих труднощів, недоліки в методиці навчання, організації навчальних занять і т.д.

На діяльність студента впливають схильності, які визначаються інтересом. Схильність як виражена тенденція займається якою-небудь діяльністю задовольняє головним чином пізнавальну потребу, потребу в діях.

Більшість студентів мають схильність до участі в діяльності різного роду: до роботи в наукових кружках, суспільній роботі, культурно-масовій діяльності, до занять спортом і т.д.

Викладачу важливо знати і враховувати ідеали студентів. Ідеали виступають в якості збудника і мети, а також прикладу для наслідування. В залежності від того, на кого хоче бути схожий студент, кому він хоче наслідувати в своєму житті, формується його особистість. Професійний ідеал служить одним із мотивів самовиховання студента, його роботи над собою, стає внутрішньою його опорою і метою, допомагає не тільки подолати окремі недоліки, але і змінити поведінку і особисті якості. [10, 83]

В діяльності і розвитку студентів велику роль грає світогляд – система знань, переконань, поглядів на оточуючий світ. Він проявляється в розумінні і оцінці дійсності, різних подій і фактів, в соціальній поведінці людини, його вчинках, діяльності.

Суттєві особливості в поведінці і діяльності студентів викликаються відмінностями в їх темпераменті.

Темперамент впливає не тільки на виявлення почуттів або швидкість переключення уваги, але і на інші психічні процеси, а також на виявлення рис характеру, на поведінку студентів на заняттях, на їх реакції в складних ситуаціях, на питання, завдання, оцінки. Темперамент впливає на хід і результати різних видів діяльності. Педагогічна дія, організація діяльності можуть вплинути на прояв того чи іншого темпераменту. Наприклад: у флегматиків можна підвищити швидкість відповідних реакцій, у холериків – зняти неврівноваженість, схильність до афектів, у меланхоліків – виробити впевненість і т.д. Це проходить головним чином за рахунок формування навичок, звичок, уміння володіти собою, вплив на вибір товариша. Важливе значення для впливу на темперамент має правильна самооцінка студентами плюсів і мінусів особистої динаміки психіки і поведінки. [10, 86]

Найкращі риси темпераменту розвиваються там, де панує бадьора, життєрадісна ситуація, де підтримується гарний робочий настрій, впевненість.

Разом з направленістю особистості, темпераментом в діяльності студентів проявляється їх характер. Під характером розуміють відносно стійкий психічний склад людини. Це сукупність рис, що впливають на всю його поведінку. Викладачу важливо глибоко вивчати і знати характер кожного студента, його позитивні і негативні сторони. Це одна з умов правильного, цілеспрямованого і ефективного виховання, навчання і керівництва діяльністю студентів.

Головне, що розкриває характер студента – це вчинки і дії, особливо поведінка в колективі, успішність і суспільна робота. Але зовнішня поведінка не обов'язково адекватна внутрішнім якостям людини: соціально корисна поведінка не завжди свідчить про позитивні риси характеру.

Практично важливим є питання про недоліки характеру (лінь, скритність, недисциплінованість, жорстокість та ін.), причинах появи і шляхах їх подолання у того чи іншого студента. Характер формується в процесі діяльності в залежності від її мотивів і загального відношення студента до оточуючого середовища.

В діяльності студентів яскраво проявляються здібності, тобто такі їх психологічні особливості, які дозволяють і вдало оволодіти програмою вузу, ефективно удосконалюватися як майбутнім спеціалістам. В структуру здібностей входять увага, спостереження, виявлення якості мислення, пам'яті, уяви і т.д. Здібності студентів розвиваються разом з вдосконаленням їх уваги, пам'яті, творчої уяви, мислення і інших психічних процесів і властивостей особистості. Не можна бути здібним педагогом, лікарем, інженером, фізиком, не будучи спостережливим, на маючи запасу знань, не володіючи живою уявою, гарною пам'яттю, глибоким мисленням, на виявляючи інтерес до своєї роботи.

Однією з передумовою гарного розвитку здібностей у студентів є їх інтерес до своєї майбутньої професії, наполегливість, розуміння відповідальності за свою підготовленість. Для того щоб розвивати свої здібності, навіть талановиті люди повинні наполегливо працювати. Корисно самих студентів націлити на самовиховання здібностей.

Успішно навчатися у вузі, свідомо готуватися до майбутньої професійної діяльності – значить розвивати необхідні здібності, удосконалювати свої розумові якості.

2. Форми організації навчального процесу у вищій школі

2.1 Роль і місце лекції у вузі

Вузівська лекція – головна ланка дидактичного циклу навчання. Її ціль – формування орієнтовної основи для наступного засвоєння студентами навчального матеріалу. У житті сучасної вищої школи лекцію часто називають «гарячою крапкою». Слово «лекція» походить від латинського «lection» – читання.

У наш час поряд із прихильниками існують супротивники лекційного викладу навчального матеріалу. У їхніх контраргументах є доля істини, у всякому разі над ними варто подумати. Які їхні доводи?

1. Лекція привчає до пасивного сприйняття чужих думок, гальмує самостійне мислення. Чим краще лекція, тим ця ймовірність більше.

2. Лекція відбиває смак до самостійних занять.

3. Лекції потрібні, якщо немає підручників або їх мало.

4. Одні студенти встигають осмислити, інші – тільки механічно записати слова лектора. [15, 136–137]

Однак досвід показує, що відмова від лекцій знижує науковий рівень підготовки студентів, порушує системність і рівномірність роботи протягом семестру. Тому лекція як і раніше продовжує залишатися провідною формою організації навчального процесу у вузі. Зазначені вище недоліки значною мірою можуть бути переборені правильною методикою й раціональною побудовою матеріалу.

У навчальному процесі складається ряд ситуацій, коли лекційна форма навчання не може бути замінена ніяку іншу:

• при відсутності підручників по новим складним курсам лекція – основне джерело інформації;

• новий навчальний матеріал по конкретній темі не знайшов ще відбиття в існуючих підручниках або деяких його розділах застаріли;

• окремі теми підручника особливо важкі для самостійного вивчення й вимагають методичної переробки лектором;

• по основних проблемах курсу існують суперечливі концепції. Лекція необхідна для їхнього об'єктивного висвітлення;

• лекція незамінна в тих випадках, де особливо важливо особистий емоційний вплив лектора на студентів з метою вплинути на формування їхніх поглядів. Емоційне забарвлення лекції, сполучаючись із глибоким науковим змістом, створює гармонію думки, слова й сприйняття слухачами. Емоційність впливу лекції відіграє важливу роль у викладанні гуманітарних дисциплін. Але й викладачам природних і точних наук не треба її недооцінювати. [15, 138]

Переваги лекції:

• творче спілкування лектора з аудиторією, співтворчість, емоційна взаємодія;

• лекція – досить ощадливий спосіб одержання в загальному вигляді основ знань;

• лекція активізує уявну діяльність, якщо добре зрозуміла й уважно прослухана, тому завдання лектора – розвивати активну увагу студентів, викликати рух їхньої думки слідом за думкою лектора.

Яким же вимогам повинна відповідати лекція?

Вимоги до лекції: моральна сторона лекції й викладання, науковість і інформативність (сучасний науковий рівень), доказовість і аргументованість, наявність достатньої кількості яскравих, переконливих прикладів, фактів, обґрунтувань, документів і наукових доказів, емоційність форми викладу, активізація мислення слухачів, постановка питань для міркування; чітка структура й логіка розкриття питань, які викладаються послідовно; методична обробка – виведення головних думок і положень, підкреслення висновків, повторення їх у різних формулюваннях; виклад доступною і ясною мовою, роз'яснення термінів і назв; використання по можливості аудіовізуальних дидактичних матеріалів. Перераховані вимоги лежать в основі критеріїв оцінки якості лекції.

2.2 Семінарські й практичні заняття у вузі

Процес навчання у вузі передбачає практичні заняття. Вони призначені для поглибленого вивчання дисципліни. Їхні форми різноманітні. Це родове поняття: уроки іноземної мови, лабораторні роботи, семінарські заняття, практикуми.

Практичні заняття відіграють важливу роль у виробленні у студентів навичок застосування отриманих знань для рішення практичних завдань разом з викладачем. На молодших курсах практичні заняття проводяться через 2–3 лекції й логічно продовжують роботу, розпочату на лекції.

Ціль практичних занять. Практичні заняття покликані поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, отримані на лекції в узагальненій формі, і сприяти виробленню навичок професійної діяльності. Вони розвивають наукове мислення й мову, дозволяють перевірити знання студентів і виступають як засоби оперативного зворотного зв'язку.

План практичних занять відповідає загальним ідеям і спрямованості лекційного курсу й співвіднесений з ним у послідовності тем. Він є загальним для всіх викладачів і обговорюється на засіданні кафедри.

Методика практичних занять може бути різною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача. Важливо, щоб різними методами досягалася загальна дидактична мета.

Структура практичного заняття в основному однакова:

• вступ викладача;

• відповіді на питання студентів по неясному матеріалу;

• практична частина як планова;

• заключне слово викладача.

Розмаїтість занять виходить з практичної частини. Це можуть бути обговорення рефератів, дискусії, рішення завдань, доповіді, тренувальні вправи, спостереження, експерименти.

Ціль занять повинна бути ясна не тільки викладачу, але й слухачам.

Практичні заняття не повинні бути топтанням на місці. Якщо студенти зрозуміють, що всі його навчальні можливості вичерпані, то різко впаде рівень мотивації. Варто організовувати практичне заняття так, щоб студенти постійно відчували наростання складності виконуваних завдань, відчували позитивні емоції від переживання власного успіху в навчанні, були зайняті напруженою творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і продуктивне педагогічне спілкування. Ті, яких навчають, повинні одержати можливість розкрити й виявити свої здатності, свій особистісний потенціал. Тому при розробці завдань і плану занять викладач повинен враховувати рівень підготовки й інтереси кожного студента групи, виступаючи в ролі консультанта й не придушуючи самостійності й ініціативи студентів.

При проведенні практичного заняття варто враховувати роль повторення. Але воно повинне бути не нудним, одноманітним. Повторення для закріплення знань варто проводити варіативно, під новим кутом зору, що далеко не завжди враховується в практиці вузівського навчання. [15, 143]

Семінарські заняття

Семінарські заняття як форма навчання мають давню історію. Семінари проводилися в давньогрецьких і римських школах як сполучення диспутів, повідомлень учнів, коментарів і висновків учителів. З XVII ст. ця форма навчання використовується в Західній Європі, а з XIX ст. – у російських і українських університетах. Семінарські заняття носили практичний характер і являли собою школу того або іншого вченого, під керівництвом якого студенти практично освоювали теоретичний курс дисципліни, методику наукового дослідження. Семінарська форма навчання постійно розвивалася, усе більш чітко реагуючи на завдання вищої школи.

У сучасної вищої школи семінар є одним з основних видів практичних занять з гуманітарних і технічних наук. Він являє собою засіб розвитку в студентів культури наукового мислення. Семінар призначений для поглибленого вивчання дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна мета семінарських занять – забезпечити студентам можливість опанувати навичками й уміннями використання теоретичного знання стосовно особливостей досліджуваної галузі. На семінарах вирішуються наступні педагогічні завдання:

• розвиток творчого професійного мислення;

• пізнавальна мотивація;

• професійне використання знань у навчальних умовах:

а) оволодіння мовою відповідної науки;

б) навички оперування формулюваннями, поняттями,

Характеристики

Список файлов курсовой работы