112678 (616565), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Виховання самостійності мовлення приділяється значно багато часу.

Приклади деяких вправ у самостійному мовленні:

• відповідь на задане запитання;

• закінчення розпочатої фрази;

• складання речення з даними словами;

• діалог з логопедом, другом;

• переказ почутого тексту, розповідь за картинкою;

• розповідь з власного досвіду;

• участь в дискусії.

Зміст мовленнєвого матеріалу логопедичних занять змінюється в залежності від структури порушення, від віку, протікання заїкання та багатьох інших факторів. Урахування цих факторів сприяє більш глибокому, диференційованому вивченню заїкання і розробці різноманітних методик для подолання заїкання в рамках комплексного підходу.

Основні вимоги до логопедичних занять для дітей із заїканням.

1. Логопедичні заняття відображають основні задачі корекційно-педагогічного впливу на мовлення і особистість дитини із заїканням.

2. Логопедичні заняття проводяться в певній системі, послідовно, поетапно з урахуванням основних дидактичних принципів; в залежності від індивідуальних особливостей кожної дитини; з опорою на активність дітей; на заняття використовується яскравий наочний матеріал.

3. Логопедичні заняття враховують вимоги програми виховання і навчання дітей дошкільного або шкільного віку.

4. На заняттях передбачається необхідність тренування правильного мовлення і поведінки дітей в різних умовах: в логопедичному кабінеті і поза його межами, в різних життєвих ситуаціях, в присутності знайомих і незнайомих. З цією метою використовуються всі різноманіття занять: багато чисельні форм роботи з розвитку мовлення, дидактичні, рухливі, сюжетно-рольові та творчі ігри, екскурсії, підготовка та участь в ранках, концертах.

5. Заняття організовуються таким чином, щоб дитина говорила на них без заїкання та супутніх порушень.

6. Заняття підтримують у дитини хороший настрій, впевненість у своїх силах.

7. На занятті постійно присутні приклади правильного мовлення: самого логопеда, успішно займаючихся дітей, демонстрація і прослуховування записів та виступів дітей, які подолали свій дефект.

8. Заняття проводяться на фоні правильного відношення оточуючих до дитини із заїканням, і правильного її виховання.

Організація самостійної роботи дитини із заїканням направлена на виконання нею завдань логопеда в домашніх умовах, або в колективі однолітків.

Комплектування груп проводиться з урахуванням віку дітей. Різний вік викликає необхідність використання своєрідних методик логопедичної роботи, зміну інтенсивності окремих її компонентів.

У дошкільників провідне місце займають заняття з розвитку мовлення в ігровій формі, виховні заходи менше медичні. У підлітків навпаки – основну увагу приділяють медичним засобам, психотерапії, менше – педагогічним.

Основною метою виховання є навчання дітей знанням і вмінням, передбаченими відповідною програмою. Реалізовуючи це завдання на навчальних заняттях по розумовому, естетичному і трудовому вихованню заїкуватих дітей, вихователь повинен враховувати мовленнєві можливості кожної дитини у відповідності з етапами логопедичної корекції. Крім того на своїх заняттях, уроках, під час режимних моментів у вільних іграх і заняттях дітей вихователь повинен закріплювати їх мовленнєві навички.

При невротичній формі заїкання терапевтичний вплив повинен бути направлений на зниження збудженості емоціогенних структур мозку, яке може досягатися за допомогою поєднання медикаментів і різноманітних психотерапевтичних прийомів (стрес-терапія, гіпноз, аутогенне тренування). Логопедичні заняття на цьому фоні проходять значно ефективніше.

Заїкуваті з неврозоподібною формою потребують довготривалого корекційно-педагогічного впливу, спрямованого на розвиток регулюючих функцій мозку (стимулювання уваги, пам‘яті та інших психічних процесів), спеціального медикаментозного лікування направленого на виправлення наслідків раннього органічного ураження мозку.

Логопедичні заняття для цієї групи дітей повинні бути регулярними на протязі довготривалого часу. В комплекс лікувальних і психологічних впливів обов‘язково включають методи направлені на ритмізацію рухів.

Таким чином, в тих випадках, коли нервні механізми заїкання пов‘язані з органічно-функціональним ураженням моторних структур мозку, нормалізація в функціональній системі мовлення повинна відбуватися за рахунок вироблення нових мовнорухових рефлексів, в той час, як при невротичному заїканні лікування направлене на відновлення та укріплення сформованих мовленнєвих моторних автоматизмів, одержаних в ранньому мовленнєвому онтогенезі.

У зв‘язку з завданнями діагностики і патогенетичної основи комплексної йоготерапії В.М. Шкловським (1994) представлена класифікація хворих на заїкання, у якій поряд з проявами мовленнєвої патології береться до уваги дезорганізація особистості. Вказаний диференційований підхід до заїкуватих дозволив чітко виділити місце логопедії і різноманітних психотерапевтичних методик в комплексній системі лікування заїкання. Розроблена автором комплексна медико-педагогічна система лікування заїкання найбільш повно враховує різні сторони клініко-психологічної картини заїкання.

Така оцінка етіопатогенетичної основи заїкання розкриває суть проблеми, націлює спеціалістів на комплексний вплив і взаємодію при корекції заїкання.

Оскільки при заїкання мають місце специфічні порушення плавності мовлення, особливості темпо-ритмічної її організації, а також зміни в моторній системі, які впливають на динамічний Праксин і музикально-ритмічні можливості все це створює необхідність формування ритмо-інтонаційної організації усного мовлення, що являється одним з найважливіших компонентів в комплекснім методі корекції заїкання.

Дослідниками і практиками було відмічено, що ритмізація рухів приводить до нормалізації плавності совлення. Для вироблення плавності мовлення у заїкуватиї використовуються різноманітні методи ритмізації мовлення: промовляння слів, словосполучень під музику, спів, тренування мовлення в процесі логопедичної ритміки, співдружність мовлення з рухами пальців ведучої руки.

Заняття під музичний супровід з ритмічними рухами рук, ніг, тулуба в подальшому поєднання цих рухів із співом, мело декламуванням, читанням віршів та прозових текстів під музику оптимізують протікання мовлення.

Логопедична ритміка є одним з найважливіших розділів логопедичної роботи при заїканні. Вона являє собою систему музикально-рухових, мовнорухових, музикально-мовленнєвих завдань і вправ, які здійснюють з метою логопедичної корекції.

Логоритміка, незважаючи на свою організовану систему є доповненням до логопедичних занять, і проводиться, як в спеціально відведений для неї час, а також включається в заняття логопеда і частково вихователя.

Для дітей із:

- вводні вправи;

- вправи та ігри для розвитку міміки лиця і орального Праксину, слухової уваги та пам‘яті, зорової уваги та пам‘яті, для розвитку орієнтації у просторі і відчуття ритму, для розвитку наслідування;

- творчі, сюжетно-рольові, рухливі ігри, творчі етюди для розвитку вольових якостей, активності, самостійності, ініціативності;

- вправи, рухливі ігри з правилами для розвитку загальної моторики, моторики рук, кисті, пальців;

- вправи та ігри із співом, хороводи, ігри-драматизації з музикальним супроводом для розвитку просодики мовлення;

- вправи, ігри, етюди для розвитку уяви, творчих здібностей, музичної пам‘яті і музичної творчості;

• інсценівки, райки, розваги, святкові виступи.

Рухові, музикально-рухові, музично-мовленнєві, ритмічні, мовленнєві без музичного супроводу, мовленнєво-рухові вправи та ігри нормалізують просо дику, рухову сферу дитини із заїканням, а це в свою чергу допомагає їй перемінити відношення до спілкування, до учасників спілкування, до оточуючого середовища і до свого мовленнєвого порушення.

Ця перебудова обумовлена такими позитивними рисами характеру і поведінки, які появляються у заїкуватого в процесі корекції психомоторики, а точніше: впевненість у своїх рухах, управління ними, ініціатива у спілкуванні, самостійність у вирішенні рухових і мовленнєвих труднощів, активності в діяльності.

Таким чином, логопедична ритміка має велике значення для перевиховання особистості дитини з заїканням, соціальної адаптації, а також для тренування і коригування її загальної і мовленнєвої моторики. Так вважали відомі вчені: В.А. Гріне, Г.А. Волкова, Н.А. Ричкова.

На думку Н.А. Власової, подолання заїкання найбільш ефективно в процесі поступового виховання мовлення.

В.І. Рождественская пропонує систему розслабляючих, дихальних, голосових вправ в ігровій формі, а також завдання для виховання координації мовлення з різними рухами, спрямованими на корекцію темпу мовлення. Цьому аспекту роботи автор надає найбільше значення.

Г.А. Волкова вважає, що працюючи з дітьми дошкільного віку, які відвідують логопедичний дитячий садок, заїкання необхідно усувати в ігровій діяльності. Автор відмічає, що саме ігрова діяльність дозволяє створити різноманітні ситуації, які відображають реальні події у взаєминах між людьми. Участь в різноманітних ігрових ситуаціях, виконання ролей від другорядних до головних виховує у заїкуватих необхідні якості особистості. В процесі диференційованого використання ігрової діяльності відбувається корекція особистісних відхилень дітей із звїканням і на цій основі проходить виховання їхнього мовлення.

А.Я. Яструбова пропонує направляти роботу над інтонацією на розвиток уміння вслухуватися в чуже мовлення і передавати в своєму мовленні відповідну інтонацію. Виразне мовлення вимагає від заїкуватого уміння володіти різними мовленнєвим темпом і модуляціями голосу. На початкових етапах корекції дитина має труднощі в перенесенні сформованої на заняттях навичкм правильної комунікації, тому потрібен поступовий шлях оволодіння заїкуватими різним темпом мовлення.

В процесі корекції заїкання провідна роль належить тренуванням, направленим на вироблення нового стереотипу мовлення. Робота проводиться з використанням різноманітних технічних засобів. В педагогічній практиці використовується метод біологічного оборотного зв‘язку. Цей метод базується на основі механізмів саморегуляції організму і веде до встановлення в центральній нервовій системі нових, необхідних для досягнення бажаного ефекту функціональних зв‘язків, які закріплюються в процесі навчання. За допомогою цього методу особа із звїканням получає можливість самостійно контролювати і регулювати окремі параметри своїх функцій (дихання, голосоутворення та ін.). Цей метод оснований на переробці мовленнєвого сигналу в зоровий образ, ефективно застосовується в процесі комплексної реабілітації заїкання і позитивно впливає на процес утворення правильного мовлення.

Розглядаючи комплексний вплив на заїкуватих як сукупність логопедичної і психотерапевтичної роботи В. Шкловський логопедичну роботу поділяє на дві частини: підготовчу та активне тренування плавного і злитого мовлення. У першу чергу включається:

1. корекція дихання, регістру і тембру голосу;

2. вироблення правильного ритму і темпу мовлення;

3. оволодіння “еталонами”, “формулами” мовлення;

4. виявлення потенційних мовленнєвих можливостей заїкуватих.

Нормалізація у хворого мовленнєвого дихання і голосу, темпу мовлення, оволодіння “еталонами” – усе це є основою для наступної сугестивної і раціональної психотерапії.

У другій частині логопедичної роботи закріплюються навички злитного мовлення до його автоматизації; заїкуваті навчаються різним прийомам , які допомагають подолати мовленнєві труднощі, які виникають, зміцнюється впевненість у своїх силах. Плавне, злитне мовлення досягається вправами в проголошенні ряду голосових звуків, потім цифр, окремих фраз. У випадках, коли не вдається досягти повної нормалізації мовлення, впроваджуються вправи на мовлення разом з логопедом та відображене мовлення. Логопедична робота проводиться поряд з активною сугестивною психотерапією.

Мовленнєвим заняттям протягом дня слід приділяти не менше 3-4 годин (кожне заняття по 10-45 хвилин, мовленнєвого тренування).

Психотерапевтична робота на етапі перебудови патологічних мовленнєвих навичок і порушених відносин особистості має важливе значення й різні форми. Раціональна психотерапія виражається у вигляді індивідуальних і колективних бесід. Вона допомагає пояснити хворому причини заїкуватості, розкриває значення і необхідність активного ставлення і цілеспрямованості для успішного лікування заїкуватості.

Самонавіювання – не пасивне промовляння формул, а активне промовляння формул, а активне прагнення добре говорити. Воно проводиться 2-3 рази на день. Хворий повинен вміти викликати уявлення про те, як він добре розмовляє, без заїкуватості: вдома, у навчальному закладі, та в інших ситуаціях. Особливо важливий сеанс самонавіювання перед сном.

На етапі закріплення досягнутих результатів (він продовжується місяць) проводиться тренування мовлення у звичайних для хворого життєвих обставинах. Подолання мовленнєвих труднощів у повсякденному житті, виховання мовленнєвої активності і зміцнення у свідомості віри в можливість самостійно справитися з труднощами мовлення в найважчих ситуаціях – основний зміст третього, заключного етапу лікування заїкуватості.

Велике значення на даний час в комплексному подоланні заїкання має бібліотерапія, вона в підлітковому віці залишає глибокий слід, допомагає підліткам у формуванні особистості.

Характеристики

Список файлов курсовой работы