112595 (616543), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Перевiреним і виправданим практикою способом залучення всiх без винятку дiтей і пiдлiткiв до активної участi в життi учнiвського (класного, а потiм і загальношкiльного) колективу є органiаація товаришування та виконання громадських доручень. Учневi, який так чи iнакше випадає iз норми, учитель i колектив спецiально добирають доручення, обережно, тактовно допомагають успiшно виконати і з максимальною доброзичливiстю оцiнюють зроблене. [25]
Враховуючи надмiрну емоцiйнiсть та iмпульсивнiсть важковиховуваних учнiв, їм слiд доручати таку громадську роботу, виконання якої не вимагає тривалого часу, але дає виразнi, помiтнi і важливi для колективу наслiдки. Хорошою оцiнкою виконаної роботи учнiвський колектив висловлює довiру до свого товариша, морально пiдтримує його, викликане в нього задоволенн (спочатку, можливо і мало помiтне бажання ще краще виявити себе. Пiдозрiле і вороже ставлення "важкого" учня до колективу змiнюється на терпиме, а далi й на позитивне, вiн поступово навчається поважати думку товаришiв і дорожити нею.
У роботi з важковиховуваними дiтьми виняткову роль вiдiграє формування в них почуття "завтрашньої радостi", перспектива здобути успiх і саме цим завоювати собi авторитет серед товаришiв. Збудження позитивних емоцiй В.О. Сухомлинський вважав запорукою реальних змiн у громадськiй позицiї вихованцiв.
Важковиховувані дiти вчаться, як правило, погано, двiйка є постiйним супутником їхнього життя. Ця вiдсутнiсть успiху породжує у них надмiрно емоцiйних дiтей протест. Переживання ж успiху змiнює позицiю учня. Вiдомий радянськии фiзіолог В.М. Введенський переконливо довiв, що успіх у дiяльностi є потребою людини. Почуття успiху вiдкриває шлях до самоутвердження учня в колективi, викликає в нього прагнення до цілковитого подолання вад і докорiнної змiни своєї поведiнки.
Але для цього потрiбна, крiм усього iншого, правильна система вимог до дiяльності учня. Нервознiсть та руховий "неспокiй", властивий важковиховуваним дiтям та пiдлiткам, не дозволяеє їм ритмiчно організовувати свою працю i послiдовно виконувати її частинами, а прогалини в знаниях та вiдсутнiсть навичок правильної органiзації роботи не дають можливостi успiшно доводити її до кiнця. Тому вчитель розподiляє роботу кожного такого учня на чiтко визначени елементи i оцiнює спочатку лише ту її частину, яку взято пiд особистий контроль.
Тодi, коли одна iз таких вимог виконана учнем, встановлюється спецiальний контроль за реалiзацiєю нової, бiльш складної вимоги. Виконуючи пiд керiвництвом учителя та при дружнiй пiдтримцi товаришiв i цю вимогу, учень переконується: варто лише докласти певних зусиль і успiх буде забезпечений. Так поступово в учня формується вiра в свої сили, почуття своєї повноцiнностi. Це приводить врешті до нормалiзації всiєї його поведiнки в колективi
Враховуючи усе, треба проводити з учнями, які в своїй поведiнцi вiдхиляються вiд встановлених норм, додатковi iндивiдуальнi бесiди - брати до уваги негативний життевий досвiд цих учнiв на конкретних прикладах розкривати хибнiсть їхнiх уявлень. Здiйснювати всi цi заходи треба, звичайно, з максимальним тактом. Не слiд, зокрема, видiляги важковиховуваних у якусь особливу категорiю. Творче, цiкаве, насичене багатим змiстом життя шкільного колективу, тепле, батькiвське, чуйне ставлення до дiтей поєднане з твердою вимогливiстю до них, индивидуальним підходом до кожного. [4]
Укожного вихователя знайдеться умiле, дохiдливе роз’яснення норм моралi, працi i дозвiлля школярiв, залучення їх до активної участi в продуктивнiй, громадськiй, суспiльно кориснiй працi, збудження в учнiв переживання своїх успiхiв у навчаннi та iнших видах дiяльностi, забезпечення єдностi виховних впливiв школи, громадськостi - такi головнi умови успiшного подолання важкості дітей.
Висновок до І розділу
В педагогічній теорії індивідуалізація виховання особистості в колективі розглядається як одна з ведучих тенденцій навчально-виховного процесу, що стоїть у системі педагогічних дій по відношенню до кожного учня, направлена на максимальне врахування вікових та індивідуальних особливостей особистості у цілях її всебічного та гармонічного розвитку.
Питання індивідуального підходу у навчально-виховному процесі здавна цікавило педагогів. Становлення процесу „індивідуалізації" пройшло чималий шлях розвитку та має декілька століть педагогічного досвіду. На думку вітчизняних та зарубіжних педагогів без індивідуалізації у колективі навчально-виховний процес у школі вирішити не можливо. Тому і по цей день досліджувана проблема залишається актуальною.
Застосування методів впливу на окремого школяра з урахуванням його специфічних особливостей вважається індивідуальним підходом. Поняття індивідуалізації та індивідуального підходу до навчання учнів виражають особливо складні явища педагогічного процесу. Аналіз відповідної літератури показав, що точний зміст цього поняття в кожному конкретному випадку залежить від того, які цілі і засоби є, коли говорять про індивідуалізацію. У одному випадку індивідуалізація - це принцип педагогічної роботи, а з іншого боку індивідуальний підхід - це засіб реалізації даного принципу.
Одним з важливих напрямiв дiяльностi вчителя в загальноосвiтнiй школi є його робота з учнями, якi мають особливi здiбностi. Це можуть бути обдаровані діти чи із специфічними проблемами у поведінці. У практицi роботи школи трапляються випадки, коли використовуванi педагогами засоби виховного впливу не забезпечуютъ нормального розвитку деяких дiтей. Здебiльшого це буває тодi, коли вихователі мають справу з дiтьми, яких прийнято називати „важковиховуваними” i „педагогiчнозанедбаними". Тоді на допомогу у вирішенні таких питань приходить ефективний підхід урахування індивідуальних психічних якостей та індивідуальних особливостей учнів, який ще раз підтверджує свою унікальність, ефективність та важливість використання у навчально-виховному процесі.
Розділ ІІ. Експериментальна робота з вивчення можливостей індивідуального підходу у навчально-виховній роботі з учнями сучасних загальноосвітніх закладів
2.1 Організація дослідної роботи
Ця експериментальна робота проводилася нами з метою визначення можливостей та ефективності реалізації індивідуального підходу в навчально-виховній роботі з учнями сучасних загальноосвітніх закладів.
Дослідження проводилося протягом 2006-2007 навчального року на базі школи-гімназії № 28 м. Полтави. В експерименті брали участь 30 учнів 9-го класу хіміко-біологічного профілю. (список учнів класу див. у додатку 1).
Для успішного здійснення мети даної наукової роботи необхідне було глибоке та всебічне вивчення учнівського колективу, рушійних сил і динаміки його розвитку.
Найбільш поширеним для педагогів є метод спостереження психолого-педагогічних особливостей, які виявляються в процесі навчальної, трудової, художньої, громадської діяльності учня і стосунків у колективі. Отримані результати мають відбивати істотні сторони життя і розвитку особистості як окремих учнів так і учнівського колективу. Дані не можуть бути статичними - зміст їх змінюється в міру зростання і розвитку учнів, учнівського колективу. Вивчаючи учнів та складаючи аналіз даних, крім загальних відомостей про них, необхідно мати на увазі різні сторони життя колективу та особливості його учасників.
Оцінка учнівського колективу здійснювалася за такими критеріями:
Навчальний заклад.
Клас
Вік
Особливості фізичного розвитку та стан здоров’я.
Структура сім’ї.
Умови життя, навчання і праці в сім’ї.
Ставлення до навчання, навчальні інтереси та успішність.
Особливості розумового розвитку, розумова активність.
Особливості емоційно-вольової сфери.
Моральні якості учнів.
Рівень розвитку естетичних і пізнавальних почуттів.
Спортивні, мистецькі, читацькі, трудові інтереси, трудова активність.
Особливості темпераменту.
Риси характеру.
Психологічна готовність до праці, професійні нахили та здібності.
Мотиви навчання, праці, ігрової, спортивної діяльності.
Організованість, дисциплінованість колективу.
Особливості спілкування та взаємин у колективі.
Зв'язок з іншими шкільними колективами, його характер.
У створенні системи критеріїв оцінки учнівського класу ми спиралися на досвід таких діячів, як А.А. Кирсанов, М.І. Махмутов, Є.С. Рабунський.
Було проведено спостереження за навчально-виховним процесом, бесіда з учнівським колективом, ознайомлення з шкільною та класною документацією, обговорення з класним керівником особливостей даного класу.
2.2 Кількісно-якісний аналіз отриманих даних
У ході констатуючого експерименту виявлено, що результативність навчально-виховного процесу більшою мірою залежить від урахування індивідуальних особливостей і характеру кожного учня.
Згідно з отриманими даними проведеного дослідження з вивчення можливостей використання індивідуального підходу у навчально-виховній роботі з учнями сучасних загальноосвітніх навчальних закладів, можна зробити висновок про такі психолого-педагогічні особливості учнівського колективу:
1. Клас має профільне спрямування: хімія та біологія. Кількість учнів - 30 чоловік. Вік дітей 15 - 16 років. У класі 9 хлопчиків та 21 дівчинка.17 з них мають повну сім’ю, 13 дітей виховуються без батька. Не дивлячись на те, що майже половина дітей позбавлена повноцінного спілкування з батьком, вони мають сприятливі умови для життя, навчання, виховання. Малозабезпеченими вважаються 5 учнів. Стан здоров’я учнів переважно нормальний - 6 учнів фізичну культуру проходять у спецгрупі, здебільшого через наявність сколіотичної осанки та хвороб серцево-судинної системи.
2. Успішність: 5 учнів мають оцінки 12 - 10 б. високий ррівень навчальних досягнень, 18 учнів навчаються на 12-7 б. достатній рівень навчальних досягнень, 7 з них на 9 - 1 б. середній та початковий рівень навчальних досягнень. Відмічається високий інтерес до навчально-виховного процесу, бажання досягти успіхів у навчанні має більшість учнів класу. Лише 2 учні планують вступити до професійно-технічних училищ, а всі інші - закінчити 11 класів та продовжити освіту у ВНЗ. Усі діти обдаровані та мають здібності в різноманітних мистецьких галузях, вони активно проявляють себе на уроках, бажають відповідати біля дошки, зі задоволенням приймають участь у громадській діяльності, творчих самодіяльних колективах.
3. Визначеність, цілісність, сила, твердість, лагідність, життєрадісність, працьовитість, самостійність, рішучість, сміливість, прямота, відвертість, щирість, скромність, спілкування з однолітками, вимогливість до себе та інших, ці та інші риси характеру учнів позитивно позначаються на їхній діяльності.
4. У всіх учнів емоційно-вольова сфера стійка. Діти доброзичливі, привітні, конфліктів у класі не помічено. Помічено, що моральні цінності учнів класу є найголовнiшим запоруками збереження незалежності, захитсту соцiальних інтересiв суспільства та виховання високоморальної духовно багатої особистості, над чим активно працює класний керівник на виховних годинах.
5. У школі налічується до 10 різноманітних гуртків та секцій. Кожен учень відвідує такі гуртки, деякі навіть не один. Таким чином, діти мають високий рівень естетичних почуттів та розвинуті пізнавальні, спортивні, мистецькі інтереси.
6. Учні даного класу мають гарну дисципліну, усі учні організовані, охайні не запізнюються на заняття.
7. Взаємини у колективі доброзичливі, дружні - це сприятлива атмосфера для повноцінного та якісного навчально-виховного процесу. Відмічені міжособистісні стосунки з 9 класом фізико-математичного профілю, мабуть через те, що в даному класі переважають учні чоловічої статі і мала кількість учениць. Шкільні вечори проходять майже завжди разом з учнями цього класу.
Виходячи з отриманих даних, ми дійшли до висновку, що з-поміж усіх учнів, які брали участь в експерименті, індивідуального підходу в організації виховної роботи потребують 2 дівчинки (Юлія Ш., Ватентина Б). Індивідуальний підхід в організації навчально-пізнавальної діяльності слід надати обдарованим і талановитим дітям (Анна О., Анна С), а також „важким" учням (Дмитру Г., Миколі Г)
Висновок до ІІ розділу
Дане наукове дослідження проводилися у два етапи: теоретико-історичний аналіз проблеми індивідуального підходу до учнів, зокрема до їх різних категорій та експериментальне підтвердження можливостей та ефективності такого підходу.
Було з’ясовано, що педагог має визначити, знати, ураховувати індивідуальні особливості своїх учнів, їхній фізичний розвиток, темперамент характер, волю, мислення, почуття, інтереси, щоб спираючись на позитивне, усувати негативні і їхній діяльності і поведінці. Тільки за цієї умови можливе виховання цілісної, гармонійно розвиненої індивідуальності та повноцінної особистості.
З отриманих даних нашого дослідження можна зробити висновок, що переважна більшість учнів задоволена відношенням до них вчителів, їх допомогою у вирішенні проблем та конфліктів, їм подобається вчитись. Індивідуальний підхід до учнів є ефективним та дає доволі високі можливості у навчально-виховному процесі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
