110588 (616275), страница 2
Текст из файла (страница 2)
В даний час існує думка, що для об”єктів неживої природи (носіїв) достатньо “чисто енергетичного опису...” Але ця думка не є достатньо обумовленою, оскільки в науки, які вивчають об”єкти неживої природи, все більше проникають методи теорії інформації. Наприклад, такий матеріал, як глина несе інформацію про її склад, якісні характеристики, колір і т.д. Так само як і глина носіями вважаються всі матеріальні об’єкти і матерії неживої сфери: ґрунт, камінь, зірки, сонце і т.д. Ці носії зберігають і передають інформацію, яку ми отримуємо, тільки дивлячись на них.
3.2. Носії інформації рослинного і тваринного світів.
У працях вчених прозвучав такий вислів: “Інформація виникає на рівні життя”[12] Це підтвердилося у ході спостережень і стало зрозуміло, що обмін інформацією так само необхідний живій істоті, як і обмін енергією та речовиною. Без інформації вона приречена на смерть. Історія медицини знає випадки, коли народжувалися діти, які не сприймали навколишній світ – вони були байдужі до їжі, не реагували на зовнішні подразники і в кінці кінців гинули. Причина їх смерті – нерозвиненість інформаційних зв’язків або повна їх відсутність.
Інший приклад: ми захоплюємося багато різноманітністю видів рослинного й тваринного світів. Тільки окремих видів тварин на землі близько 2 млн. кожний індивід, яких починає свою біографію з однієї єдиної зародившоїся клітини. І ця клітина, розвиваючись, ніколи “не помиляється” - із клітини слона виростає слон, із клітини людини – людина.
Ці випадки стосуються проблемі інформації. Явище спадковості важко осмислити без залучення даного поняття. Оказується, кожна клітина – своєрідне сховище – носій – спадкових “записів” роду, зроблених особливо віртуозним способом руками природи. І цей “запис” по своїм особливим “лініям зв’язку”, ніде не обривається і не збивається із заданої програми. Свої корективи в цей процес вносить і навколишнє середовище – джерела інформації. Інакше не проходила б вічна еволюція живого світу. Але ця корекція особливого роду. Вона потрапляє також у вигляді інформації, на яку реагує організм. І чим краще він реагує, тим плодотворніше протікає процес пристосування до навколишнього середовища, тим успішніше проходить його розвиток. Інформаційний обмін більш важчий по змісту і формі по мірі підйому живих індивідів по довгому ланцюгу еволюційного розвитку, на вершині якого стоїть людина.
Наприклад, в Індії ботаніки помітили, що якщо доторкнутися до листків мімози, то вони одразу скручуються. З часом виявилося, що це така собі захисна реакція від тропічних дощів. Листки сприймають зовнішню інформацію і передають по всій рослині, тобто окремі її частини виступають носієм цієї інформації, і в результаті всі тканини мімози реагують однаково, тобто виступають носієм інформації. Здатність всієї матерії нести якусь інформацію одного виду дозволяє в кінці кінців зберегти себе, як певний вид живої природи. Отже інформаційні зв”язки в рослинному світі існують, крім того, той багатий інформаційний світ, який служить нам і створювався нами, розпочинається з тих первоначальних, ще не розвинених інформаційних систем, які ми виявляємо у представників флори.
Наступний якісний стрибок в розвитку інформаційних зв’язків ми помічаємо в тваринному царстві. Інформаційні зв’язки у представників фауни різноманітніші, ніж у рослин, хоча й тут багато що нас дивує, вказує на взаємозв’язок в розвитку всіх матеріальних утворень.
Що стосується тварин, то ієрархічна драбина тваринного світу дуже довга і висока. Нижчі її сходинки займають найпростіші істоти, а верхні – найрозвиненіші організми, безпосередні представники фауни.
Ще слід відзначити, що носіями інформації є самі біологічні істоти, а саме їх сигнали, які несуть “повідомлення” і “відомості”. Крім того в житті багатьох тварин, від комах до млекопитающих, своєрідним носієм інформації служать запахи. Багатьом тваринам властиве тонке чуття. Інформаційні зв”язки в тваринному світі завжди цікавили людину. Вона намагалася встановити, для яких цілей вони служать, як допомагають тваринам у всіх видах їх життедіяльності, як сприяють їх спілкуванню між собою. Часом фантазія людини приписувала тваринам властивості, які наявні у людей. Проте, за словами Енгельса “те незначне, що останні (тварини), навіть найбільш розвинені з них, мають повідомити один одному, може бути передане і без допомоги чіткої мови. Отже, інформацію можуть передавати і представники рослинного і тваринного світів – рослини і тварини. І ця біологічна інформація передається у вигляді сигналів, а також є обміном ознак від клітини до клітини.
3.3. Носії інформації в соціумі.
У світі людини інформаційний обмін якісно змінився. З’явилися нові форми зв’язку, нові, штучно створені джерела інформації, виникла мова – засіб отримання і передачі інформації. Виник новий, не звіданий до сих пір світ інформації. Інформацію можуть передавати різноманітні носії, але в будь-якому випадку вона містить дані про навколишню дійсність і в цьому смислі носить об’єктивний характер. А інформаційне спілкування людини із зовнішнім світом носить двосторонній характер: людина отримує необхідну йому інформацію і сама в свою чергу виробляє її, поповнюючи інформаційні потоки новим змістом. З інформаційної точки зору, сама людина як суспільний індивід розвивається завдяки двох інформаційних потоків: генетичної інформації, яка міститься в зародженій клітині і інформації, яка надходить до до людини на протязі всього її життя із зовнішнього середовища. Генетична інформація носить заздалегідь заданий характер. Тобто конкретний індивід не може змінити інформацію, яка закладена у людини від природи: форма носу, очей і т.д. ( це стало можливо лише в останній час за допомогою пластичної хірургії)
Людський організм, якщо його розглядати як своєрідну інформаційну систему, являє собою зразок безпомилкової передачі великого об’єму інформації, записаної в генах. Ця передача ведеться особливим способом, особливими носіями, за допомогою оригінальної кодової системи, розкривши яку, людина отримає доступ до такої таємниці природи, як зародження і розвиток життя.
Зовнішні умови, звичайно, впливають на носії генетичної інформації, але слід відзначити, що генетична інформація в достатній мірі консервативна. Її головна мета – збереження біологічної спадковості людини.
Дію цієї інформації людина не відчуває, як не відчуває роботи серця, якщо воно функціонує нормально. Два названі потоки інформації, і їх носій, мають різну природу наслідування. Свідомість не передається в спадок, вона з’являється у людини з моменту його народження, а створюється в процесі спілкування з іншими людьми. Досліди підтвердили, що людину відрізняє від тваринного світу не стільки біологічні особливості, скільки перш за все здатність до свідомості і мовлення, які набуваються в процесі обміну інформацією.
Саме виховання, в якому наявна і жива (а саме біологічна інформація), миттєва, й інформація, збережена на матеріальній основі, робить людину соціальною суспільною істотою. Соціальна інформація – всі знання про соціальну форму руху матерії взагалі й інші форми руху.
Виходить, що інформація – відомості, що передаються в соціумі об’єднаннями людей усним, писемним або іншим способом (з допомогою умовних знаків технічних засобів). Це загальнонаукове поняття, що включає обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом, автоматом і автоматом, обмін сигналами в світі рослин і тварин, передачу ознак від клітини до клітини.
Носії інформації мали різну матеріальну основу, на якій закріплювалася інформація. З удосконаленням матеріальної основи удосконалювалися й носії інформації.
Розділ ІІ.Поняття “матеріальна основа документа”
З часом люди почали застосовувати носії інформації зовсім з іншою метою. Тобто в процесі технічної обробки матеріали втрачали біологічну інформацію (форма рослини чи тварини, вид, клас і т.д.), а у переробленому вигляді, поєднуючись з іншими речовинами, складали певні матеріали, які було покладено в основу документів.
§1 Розкриття поняття основи документа через призму бачення поняття “документ”.
Зовнішня форма (основа документа), носій інформації довгий час не привертали уваги дослідників. Однак і поява такої уваги була пов”язана не з узагальненням даних характеристик документа як ідеального об”єкта, а з конкретним (часто – рідкісним, унікальним) документом та його специфічними ознаками як речового виробу.
Багатоаспектними є напрями вивчення характеристик зовнішньої форми документа, його зовнішніх ознак, зокрема, способів фіксації інформації, різних видів носіїв інформації, організації їхньої матеріальної конструкції.
Термін "документ" використовується в багатьох галузях знань. Майже в кожній з них є одна чи декілька версій його розуміння у відповідності із специфікою тих об'єктів, котрі вона вивчає і котрим надає статус документа. У відповідності з цим по різному трактують і основу документа, у деяких тлумаченнях навіть точно її, не називаючи, а присвоюють їй статус носія інформації. визначення саме в такому плані викладено матеріал в тезах доповіді Г.М.Швецовоі-Водки, де було зроблено спробу окреслити головні ознаки значення поняття "документ", що відповідає об'єкту бібліографічної діяльності.
Найбільш загальним визнається визначення документа як "будь-якого матеріального об'єкту, який може бути використаний для передачі інформації в суспільстві, включаючи експонати музеїв і навіть тварин у зоопарку, тлумаченням якої фактично і розпочинається наука про документ. На думку бібліотекознавця Ю.М.Столярова документом вважається будь-яка нооінформація (інформація створена людським розумом на відміну від інформації, зафіксованої в діях неживої природи чи біології), зафіксована у просторі та часі з метою її використання, передачі і зберігання".[43]
Отже, в цьому разі з поняття основи документа виключають такі поняття, як носії біологічної інформації, носії неживої природи. Ми вже згадували про представлення А.В.Соколовим соціальної інформації як способу руху, ідеального в просторі та часі. А оскільки такий рух може розглядатися як передача повідомлення у вигляді сукупності знаків чи окремого знаку, що є текстом, то, на думку цього вченого, "документи — це документовані тексти"
Витоки цієї концепції базуються на термінології французьких істориків перших десятиліть XX ст., котрі називали всі історичні джерела (як письмові, так і неписьмові) документами. Однак значна частина джерелознавців не поділяла і не поділяє такої точки зору, залишаючи за класом документів тільки "записи”. У цьому прикладі фігурує поняття основи, на якій певним способом закріплена певна соціальна інформація.
Згадана концепція документа, котра, здавалося б, і звужує коло об'єктів до сукупності "слідів" матеріальної та духовної культури людства, виключаючи об'єкти живої та неживої природи, разом із тим майже не пов'язана з першим тлумаченням поняття "документ". У першому випадку ми мали справу з повідомленнями, що зафіксовані у вигляді знаків, чи знаку на матеріальному носії (або представлені носієм-предметом, котрому надано значення такого знаку). Тобто мова йшла про інформаційний процес, процес передачі інформації від людини людині. У цьому тлумаченні матеріальну основу також сприймають як носій інформації. В поняття документа як будь-якого залишку матеріальної культури, якщо він не представлений у формі такого повідомлення, інформаційний процес не проглядається. Будь-який виріб, хоча і "обтяжений ідеєю створення", досліджується так само, як і будь-які об'єкти живої чи неживої природи, які в такому разі теж можуть вважатися свідченнями (тобто документами) історії природи. Вислови про те, що річ "розповідає" про себе, що дослідник "бере з неї приховану інформацію", не більше ніж метафора з точки зору інформаційно-комунікативного підходу. Наші реконструкції історичної дійсності за допомогою матеріальних залишків грунтуються на основі аналізу різних їх характеристик (змісту, форми, функцій тощо) і масштабність такої реконструкціі цілком залежить від здібностей самого дослідника.
За третьою концепцією документ — це матеріальний об'єкт, створений людиною спеціально для передачі інформації (Г.М.Швецо-ва-Водка включає сюди і т.зв. тривимірні твори мистецтва:архітектури, скульптури). У загальному вигляді таке розуміння документу було поширене "в 60-70-ті роки. Приміром у "Большой Советской Знциклопедии" документом вважається "матеріальний об'єкт, що містить інформацію в заданому вигляді і спеціально призначений для її розповсюдження у просторі та часі"
3 розвитком концепції знакової основи передачі соціальної інформації до документів стали відносити також об'єкти, що фіксують естетичну інформацію образотворчої форми, включаючи сюди не тільки живопис, а й тривимірні твори мистецтва, такі як скульптура, архітектура. Зрозуміло, що при будь-якій фіксації інформації на матеріальному об'єкті ми маємо справу з певним інформаційним процесом (збереження, передача інформації), але навряд чи кожний з цих об'єктів можна вважати документом, особливо з точки зору спеціальної призначеності носія для передачі інформації. В цьому разі для фіксування інформації спеціально може бути задіяний будь-який матеріальний об'єкт (у тому числі будинок, паркан чи тіло людини). Отже з третього визначення поняття “документ” також випливає ототожнення понять “носій інформації” і “матеріальна основа документа”, що є не вірним, оскільки ці матеріали (об”єкти) призначені для фіксації певними способами і передачі інформації іншим поколінням, що є неможливим для носія.
Крім того В.А.Полушкин запропонував ще одне трактування, за яким носій (документ) містить елементарну інформацію, котра утворюється природним способом у результаті впливу одного матеріального об”єкту на інший, а також логічну (семантичну), яка є результатом цілеспрямованої людської діяльності.[24, с.8-10]
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
