194533 (615767), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Як свідчать теорія і практика, інноваційні стратегії через свої особливості є, з одного боку, ефективним управлінським інструментом, а з іншого – створюють низку проблем в управлінні організацією. Інноваційні стратегії:

• прискорюють постійний розвиток організації в умовах ринку;

• забезпечують переваги в конкуренції на основі лідерства в технології, якості продукції, послуг;

• визначають позицію на ринку, набір основних товарних ліній;

• сприяють лідерству в цінах;

• створюють основу для суспільного визнання фірми (організації).

З іншого боку, інноваційні стратегії створюють для проектного, корпоративного, інноваційного управління складні умови, серед них, зокрема:

• підвищений рівень невизначеності кінцевих результатів за строками, витратами, якістю й ефективністю, що потребує розвитку такої специфічної функції, як управління інноваційними ризиками;

• підвищення інвестиційних ризиків проектів і особливо довгострокових, що потребує пошуку більш ризикових інверторів;

• збільшення потоку змін в організації, реалізація будь-якої інноваційної стратегії пов'язана з неминучістю перебудови (реструктуризації) організації, оскільки зміна в системі будь-якого елементу веде до змін стану всіх інших.

Вирішення цих та інших проблем потребує від інноваційного менеджменту поєднання інтересів і узгодженості рішень стратегічного, науково-технічного, маркетингового, виробничого напрямів, що забезпечить координацію й ефективність дій.

Реальна практика розроблення інноваційних стратегій складна, бо за своєю сутністю будь-які стратегічні заходи, що їх проводять підприємства, як уже зазначалось, мають інноваційний характер, адже вони до певної міри ґрунтуються на нововведеннях. Управління інноваціями зачіпає як концептуально-підприємницькі, так і організаційно-процедурні аспекти стратегічного розвитку підприємства і, таким чином, реалізує свою функцію через підсистеми загального стратегічного управління.

1.2 Державне регулювання інноваційної діяльності в економіці України

Завданням кожної держави як суб'єкта управління соціально-економічним розвитком країни є формування економічної політики, яка відповідатиме загальнонаціональним стратегічним цілям та інтересам. Не є винятком і Україна, стратегічне завдання якої полягає в економічному зростанні та піднесенні добробуту народу через реалізацію інноваційної моделі розвитку. Однак для цього необхідно не лише декларувати бажання перейти до принципово нової моделі розвитку, заснованої на всебічному використанні людського інтелекту і результатів його роботи, втілених в інноваціях, а й передусім сформувати інституційне середовище, сприйнятливе до інноваційних процесів.

Державна інноваційна політика – сукупність форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.

Головна мета державної інноваційної політики полягає у створенні соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції. Дії і заходи держави у сфері регулювання інноваційних процесів мають бути виваженими, достатньо обґрунтованими, оскільки від цього залежить їх ефективність.

Негативні наслідки прояву кризових явищ в економіці України та їх переплетіння у сфері науки, освіти, техніки і технологічного розвитку зумовили суттєве гальмування інноваційних процесів. Бюджетне фінансування науково-технічної сфери рік за роком неухильно зменшується‚ залишається низьким рівень впровадження у виробництво результатів досліджень та розробок‚ наука поступово перестає бути суспільно визнаною пріоритетною сферою діяльності держави. Відбувається незворотна втрата інтелектуального потенціалу країни.

В Україні ще не склався дійовий механізм інвестування масштабних технологічних змін. Існуючі державні науково-технічні програми часто не забезпечують кінцевих результатів. Міністерства та відомства обтяжені соціальною необхідністю підтримки традиційних виробництв‚ не мають достатніх коштів для інноваційної трансформації своїх галузей. Недержавні комерційні структури ще не можуть здійснювати довгострокові проекти‚ які б забезпечували базові технологічні зміни. Іноземні інвестиції здебільшого спрямовані на підтримку традиційних для України виробництв‚ які мають експортну перспективу у короткостроковому періоді.

Основним недоліком здійснюваної інноваційної політики залишається її переважна спрямованість на управління “процесом”‚ а не “кінцевими результатами” технологічних змін. Треба створювати матеріально-технічне підґрунтя для системи стимулів та необхідних організаційно-технологічних умов ефективної роботи‚ хоча би‚ найкращої частини науково-технічного та виробничого потенціалу. Тому при вдосконаленні інноваційної політики є дуже важливим створювати стимулююче економіко-правове середовище саме тим суб`єктам циклу “наука–техніка–виробництво”‚ які забезпечують позитивні кінцеві результати своєї діяльності.

Державна інноваційна політика повинна стати найважливішою підоймою діяльності по виведенню економіки України з кризи і забезпечення її динамічного зростання. Головною метою такої політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики є:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

• створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

• ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

• здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

• сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

• інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

• підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Держава здійснює активну інноваційну політику на підставі використання прямих та непрямих інструментів економічного впливу, а також шляхом створення стимулюючого законодавчого та інституційного середовища для всіх суб`єктів інноваційного процесу.

Держава є головним суб'єктом управління інноваційною діяльністю. Реалізуючи інноваційну модель розвитку, вона, як орган управління усіма економічними процесами в країні, визначає пріоритети науково-технічної діяльності і підтримує їх розвиток через систему фінансово-кредитних та податкових інструментів, формує організаційні механізми інформаційного і ресурсного забезпечення інноваційної діяльності, створює умови для зростання науково-технічного потенціалу країни. З цією метою розробляється законодавча база, яка визначає правові, економічні та організаційні умови науково-технічної й інноваційної діяльності, регулює відносини між суб'єктами науково-технічної та інноваційної діяльності, встановлює порядок і умови надання фінансової підтримки юридичним особам, що здійснюють науково-технічну та інноваційну діяльність. Будучи суб'єктом управління, держава визначає стратегічні і поточні завдання у сфері інноваційної діяльності, формуючи довгострокову і поточну інноваційну політику.

Дійовим засобом реалізації державної інноваційної політики має стати законодавче та нормативно-правове її забезпечення. Основою яких є Закони «Про інноваційну діяльність» та «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в України».

Закон «Про інноваційну діяльність» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України (254к/96-вр) і складається із законів України «Про інвестиційну діяльність» (1260-12), «Про наукову і науково-технічну діяльність (1977-12), «Про наукову і науково-технічну експертизу» (51/95-вр), «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних фактів» та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

• визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

• формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

• створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

• захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

• фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

• стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

• встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;

• підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» визначає правові, економічні та організаційні засади формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні. Метою Закону є створення правової бази для концентрації ресурсів держави на провідних напрямах науково-технологічного оновлення виробництва та сфери послуг у країні, забезпечення внутрішнього ринку конкурентною наукоємною продукцією та виходу з нею на світовий ринок. Визначенні цим Законом пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні зобов’язують органи виконавчої влади України всіх рівнів створювати режим найбільшого сприяння виконанню робіт, спрямованих на реалізацію відповідних пріоритетних напрямів, та концентрації на них фінансово-економічних та інтелектуальних ресурсів.

Суб’єктами, які беруть участь в реалізації державної інноваційної політики, є:

• органи державного управління та підпорядковані їм структури;

• виробничі підприємства і підприємства в галузі послуг усіх форм власності;

• установи сфери науки і освіти;

• установи і господарчі суб’єкти, які функціонують на терені забезпечення зв`язку між наукою і економікою;

• суб’єкти інформаційної та комп’ютерної інфраструктури;

• фізичні особи, які беруть участь в будь-якій сфері інноваційної діяльності.

Світовий досвід проведення державної інноваційної політики виробив низку інструментів такої політики‚ серед яких найвідомішими є: пряме фінансування створення нової продукції та технології у рамках державних науково-технічних програм; надання позик‚ у тому числі безпроцентних; державні дотації; зниження ставок податків на прибуток; податковий кредит на приріст обсягів досліджень та розробок; виключення з прибутку‚ що оподатковується‚ поточних видатків на НДДКР; пільговий режим оподаткування видатків на НДДКР при міжфірмовій кооперації; звільнення (зменшення ставки) прибуткового податку з громадян; звільнення від певних відрахувань до бюджету; звільнення від сплати податку на прибуток та капітал власників акцій ризикових інноваційних фірм; пільгове кредитування; створення фондів для впровадження інновацій з урахуванням ризику; зниження державного мита для індивідуальних винахідників; відстрочка сплати мита чи повне звільнення від нього; прискорена амортизація та інші амортизаційні пільги; державне замовлення та закупівля продукції інноваційних фірм; прийняття пільг щодо джерел ризикового фінансування інновацій; доплата кваліфікованим науковим кадрам з державних коштів; створення спеціальних законів для ефективної роботи малого інноваційного бізнесу; створення необхідної інноваційної інфраструктури. В Україні необхідно застосовувати більшість з наведених інструментів державної інноваційної політики.

Регулюють інноваційну діяльність в Україні органи державної влади: законодавчої – через прийняття відповідних законів, виконавчої різних рівнів – через прийняття рішень про підтримку певних інноваційних проектів. Однак надання переваги у процесі державного регулювання інноваційної діяльності методам прямої дії криє у собі певні загрози. Практика показує, що на ефективність методів прямої дії суттєво впливають суб'єктивні чинники – упередженість осіб, що приймають рішення, їх недостатня компетентність у питаннях експертизи проектів, прихована зацікавленість та лобіювання вибору конкретного проекту тощо. Тому останнім часом у країні все частіше вдаються до непрямих методів підтримки інноваційної діяльності. Зокрема, фінансова підтримка інноваційних проектів не означає їх пряме державне фінансування без повернення вкладених коштів. Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надано фінансову підтримку на таких умовах:

• Повне безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим і коштів місцевих бюджетів.

• Часткове (до 50%) безвідсоткове кредитування інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності.

• Повна або часткова компенсація (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, які сплатили суб'єкти інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів.

• Надання державних гарантій комерційним банкам, які здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів.

• Майнове страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України «Про страхування».

Зазначені умови фінансування інноваційних проектів передбачають обов'язкове повернення отриманих коштів у бюджет чи установам, які їх надали, дещо зменшуючи завдяки участі держави плату за користування кредитом. Цим самим держава бере на себе лише незначну частину ризику, пов'язаного з реалізацією інновацій, що підвищує відповідальність суб'єктів інноваційної діяльності за обґрунтування і реалізацію інноваційних проектів.

Крім кредитних преференцій інноваційним проектам, в Україні підприємствам-інноваторам надаються певні податкові пільги:

• 50% податку на прибуток і 50% податку на додану вартість залишається у розпорядженні підприємства за умов, що виконання інноваційного проекту почнеться не пізніше, ніж через півтора року від дати його державної реєстрації. Ці кошти мають бути зараховані на спеціальний рахунок і використовуватись винятково на фінансування інноваційної діяльності. Якщо ці кошти не використані протягом терміну пільгового оподаткування і одного року після його закінчення, вони підлягають зарахуванню до Державного бюджету України. Однак пільгове оподаткування реалізується за умови, що суб'єкт інноваційної діяльності повідомляє у місячний строк відповідний орган Державної податкової адміністрації про початок реалізації інноваційного проекту і з усіх господарських операцій, пов'язаних з виконанням інноваційного проекту, веде окремий бухгалтерський облік;

• інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація основних фондів і встановлюється щорічна двадцятивідсоткова норма прискореної амортизації основних фондів третьої групи. При цьому амортизація основних фондів групи III здійснюється до досягнення їх балансової вартості нульового значення;

• інноваційні підприємства сплачують земельний податок за половинною ставкою від чинної ставки оподаткування;

• необхідні для виконання пріоритетного інноваційного проекту, який передбачає випуск інноваційного продукту і щодо якого прийнята постанова Кабінету Міністрів України про його особливу важливість, сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім підакцизних товарів), яких не виробляють в Україні або виробляють, але вони не відповідають вимогам проекту, при ввезенні в Україну протягом терміну чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту звільняються від сплати ввізного мита та податку на додану вартість. При цьому номенклатура та обсяги ввезення сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів мають бути визначені в інноваційному проекті перед його державною реєстрацією.

Названі пільги стосуються інноваційних підприємств, у яких частка інноваційної продукції становить не менше 70% від загальної кількості продукції або ж тих, що реалізують інноваційні проекти, внесені у Державний реєстр інноваційних проектів. Це сприяє технологічному прориву, оскільки підтримку, як правило, надають базисним інноваціям, тобто вона має точковий характер. Однак більшість підприємств впроваджують інновації в процесі вдосконалення своєї діяльності, паралельно із виготовленням основної продукції, життєвий цикл якої ще триває. Як правило, нова продукція на початку свого життєвого циклу не може займати 70% від загального випуску, а в міру розгортання її виробництва у наступні роки вона перестає бути новою. Отже, під дію вказаних пільг не підпадає багато аспектів інноваційної діяльності суб'єктів господарювання, що свідчить про недостатню збалансованість методів державної підтримки інноваційної діяльності в Україні.

Характеристики

Список файлов курсовой работы