101671 (614589), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Принцип гнучкості зв'язаний із принципом безперервності. Складається в доданні планам здатності змінювати свої параметри, тому в планах звичайно передбачаються резерви. Ці резерви повинні бути оптимальними, інакше витрати можуть виявитися настільки високими, що гнучкість плану і зв'язані з нею переваги не окупляться. В умовах ринкової економіки резерви звичайно створюються в потужностях. А взагалі принцип гнучкості реалізується у відомому афоризмі: «План не догма, а керівництво до дії».

Принцип ефективності полягає в тім, що витрати на планування не повинні перевищувати ефект від його застосування, тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані настільки, наскільки це необхідно для керування при наявності відповідної планової служби, адже її зміст також вимагає засобів.

МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ

Процес планування здійснюється по своїх внутрішніх законах відповідно до логіки обґрунтування показника, тобто відповідно до методології планування. Методологія планування – це навчання про сукупність основних принципів, методів, про систему застосовуваних показників, мір (і дій), необхідних для виконання плану, а також його моніторингу. Методологія планування як наукова рекомендація зі здійснення процесу планування не є раз і назавжди даної, непорушної. Вона може удосконалюватися з появою нових знань в області економіки і планування.

Розглянемо елементи методології планування.

До основних методів планування відносяться: балансовий, дослідно-статистичний, нормативний, економіко-математичний.

Кожний із зазначених методів включає десятки, а то і сотні різновидів, прийомів і способів розрахунків. Розглянемо докладніше зазначені методи планування. Балансовий метод планування характеризується встановленням матеріально-речовинних і вартісних пропорцій у показниках. Метод припускає використання взаємно урівноваджуючихся розрахунків (таблиць), в одній частині яких указуються ресурси, а в іншій – напрямок їхнього використання. Правильне визначення ресурсів буде означати обґрунтований напрямок їхнього використання відповідно до наявних потреб.

Дослідно-статистичний метод планування характеризується орієнтацією на фактично досягнуті в минулому результати, по екстраполяції яких визначається план шуканого показника. Такий метод планування є досить простим, але він має істотні недоліки: плановий показник, розрахований таким чином, відбиває сформований рівень роботи з його недовикористаними резервами і погрішностями в минулому.

Нормативний метод планування (чи метод техніко-економічних розрахунків) використовує нормативи і норми. В економіці розрізняють поняття "норматив" і "норма". Норматив – це науково обґрунтована величина витрат, розроблена в централізованому порядку спеціальними науковими установами чи галузі держави. Норма – це обґрунтована величина витрат, розроблена фірмою. Вважається, що більш обґрунтованими є нормативи, застосування яких підвищує точність і об'єктивність планового показника. Однак вони не завжди враховують особливості конкретного чи регіону фірми

Група економіко-математичних методів планування характеризується можливостями оптимізації планових рішень. Ці методи ідентичні застосовуваними в прогнозуванні. Однак у процесі планування вони ще передбачають ефект від визначених дій працівників по досягненню мети, у тому числі:

• розрахунки на окрему трудову операцію працівника, що приведе до додаткової зміни показника під впливом застосовуваних зусиль;

• екстраполяцію результатів минулих дій працівників і ін.

Сутність економіко-математичних методів планування полягає в тому, що вони дозволяють з меншими витратами часу і засобів знаходити кількісне вираження взаємозв'язку між складними соціально-економічними, технологічними й іншими процесами, опосередкованими в показниках. По суті, будь-який показник може бути запланований за допомогою економіко-математичного методу. Застосування цієї групи методів сприяє усуненню суб'єктивізму в плануванні і підвищує науковий рівень обґрунтованості плану. Однак застосування цих методів вимагає точного математичного опису економічної задачі й обов'язкової експертної оцінки отриманих даних.

Ще один елемент методології планування – це система мір (дій), необхідних для виконання плану. План – реальний орієнтир до дій. І дії плану вимагають своїх обґрунтувань. Без них план ніколи не стане реальністю. Тому міри виконання плану включають:

• розгорнутий опис необхідних дій;

• ресурсне забезпечення;

• перелік виконавців, що беруть участь, (служб) і визначення їхніх диференційованих задач;

• терміни виконання розрахункових показників.

Міри досягнення цілей плану вимагають обґрунтування з організаційної, технологічної, маркетингової, кадрової й іншої сторін. Ці сторони повинні мати економічний зміст, тобто необхідні ресурси й очікувані результати, виражені у вартісному еквіваленті. Зрозуміло, що міри виконання бізнес-плану за рівнем розробленості будуть відрізнятися від мір виконання стратегічного плану. Зрозуміло, що даний елемент методології планування має свої особливості в кожнім виді плану. Але обов'язковість його присутності в плані не викликає сумнівів.

Типові міри (дії) по виконанню планового показника передбачаються для різних сфер діяльності:

У сфері основного капіталу:

• пошук джерел інвестицій на вигідних умовах;

• модернізація, реконструкція і розширення діяльності;

• збільшення частки активної частини основних фондів;

• міри підвищення рівня автоматизації і механізації праці;

• профілактичний ремонт і своєчасна заміна зношених частин устаткування, часткова або повна модернізація вузлів;

• захист авторських прав суб'єкта господарювання;

• застосування виправданої прискореної амортизації;

• відкриття нової мережі, у тому числі торгової: знижених цін, мереж, що торгують по каталогах, складів-магазинів, демонстраційних залів, поштової торгівлі й ін.

У сфері персоналу:

1. нові системи мотивації праці:

• а) відрядні системи;

• б) доплати і надбавки;

• в) преміювання, з них спеціальні й індивідуальні види преміювання;

1. міри підвищення продуктивності праці, у тому числі за рахунок ефективного використання основного й оборотного капіталу, раціоналізації чисельності працівників;

2. застосування нормативів і норм праці;

3. наймання висококваліфікованих працівників;

4. застосування посадових інструкцій;

5. розвиток персоналу, у тому числі його навчання;

6. заходу для дотримання трудового законодавства;

7. створення атмосфери ділового співробітництва адміністрації і профспілок;

8. обов'язкове виконання всіх пунктів трудових угод і договорів;

9. зміцнення трудової дисципліни;

10. зниження втрат робочого часу.

У сфері менеджменту:

• застосування схем керування, адекватних умовам діяльності;

• планування кар'єри співробітників;

• організація об'єднань об'єктів господарювання;

• диверсифікованість діяльності, у тому числі впровадження нових видів бізнесу;

• розвиток культури об'єкта господарювання.

У сфері оборотного капіталу:

• прискорення оборотності капіталу в межах норми;

• нормування елементів капіталу;

• міри нормалізації виробничих і торгових запасів;

• прискорення термінів доставки сировини, продукції і товарів;

• зменшення дебіторської заборгованості;

• збільшення частки власного капіталу;

• використання капіталу партнерів по бізнесу;

• пошук кредитів на пільгових умовах.

У сфері маркетингу, у тому числі збуту:

• стимулювання збуту;

• використання інструментів маркетингу;

• пошук нових вигідних постачальників;

• удосконалювання системи господарських зв'язків;

• нові форми обслуговування;

• розширення спектра платних послуг;

• контроль за якістю продукції (товарів);

• рекламна кампанія;

• дизайн товару і його упакування;

• нові форми комерції;

6. У сфері раціоналізації витрат виробництва і звертання:

• режим економії, у тому числі твердий контроль за витратою засобів;

• раціональна витрата засобів, що направляються по статті, зв'язані з підвищенням якості продукції й обслуговування;

• упровадження дешевої розподільчої системи;

• ліквідація затрат від безгосподарності і марнотратства;

• раціоналізація витрат: на транспорт, тару, упакування, оренду приміщень і ін.;

• зниження матеріалоємності продукції;

• дослідження кожного виду витрат, по яких маються невиправданий ріст витрат.

Міри виконання плану повинні включати терміни виконання. Це доцільно робити за допомогою складання календарного плану, розробки сіткового чи графіка "дерева цілей". Такий підхід упорядковує час початку і закінчення робіт, послідовність їхнього виконання, включає резерви часу, а також підсилює можливості моніторингу з боку керівництва.

Міри виконання плану включають кошторис витрат. Він може розроблятися:

• для окремих структурних підрозділів;

• у цілому по фірмі на блок завдань плану,

• для окремого виконавця плану;

• на окреме завдання плану. Обов'язкова розробка загального по фірмі кошторису витрат на весь план. Конкретизація витрат кошторису не повинна заважати визначенню ступеня волі виконавців плану при виконанні його завдань. Однак форма звіту про використання засобів повинна дозволяти контролювати напрямки і розміри їхньої витрати.

В економічній теорії поряд з поняттям "план" широко використовується поняття "політика". Політика – це керування визначеною сферою діяльності в рамках обраної планової стратегії об'єкта господарювання. Політика відбиває загальні вказівки по здійсненню діяльності у фірмі, характеризує положення, відповідно до яких установлюються параметри прийняття повторюваних другорядних рішень.

2. Стратегія розвитку підприємства

2.1 Загальні поняття й організація стратегічного планування

Для здійснення ефективного стратегічного планування необхідно мати уявлення про сутність стратегічного планування в цілому, його етапи і методи розробки стратегії.

Стратегія являє собою процес вироблення цілей, визначення необхідних засобів і напрямків дій. Результатом стратегічного планування є сукупність планів розвитку підприємства, розрахованих на тривалу перспективу.

Стратегічне планування - це планування від майбутнього до сьогодення виходячи з глобальних ідей і поставлених цілей розвитку.

Стратегічне планування не має чіткого алгоритму розробки планів. Але в цілому воно укладається в загальну технологію прийняття управлінських рішень і складається з наступних взаємозалежних етапів:

• визначення основних орієнтирів розвитку;

• дослідження зовнішнього і внутрішнього середовища організації (підприємства);

• визначення можливих варіантів стратегій;

• вибір одного з варіантів і визначення власної стратегії;

• розробка остаточного стратегічного плану виходячи з проведених розробок і пропозицій нижчестоящих рівнів керування.

Визначення основних напрямків розвитку підприємства

Сукупність орієнтирів діяльності підприємства (організації) можна розділити на три основних типи:

• Ідеали - орієнтири, що підприємство не розраховує досягти в майбутньому, але намагається до них наблизитися.

• Мета - найбільш загальні орієнтири діяльності підприємства в плановому періоді, досягнення яких передбачається в повному обсязі у своїй більшій частині.

• Задачі - конкретні орієнтири, що визначають форму і час виконання завдання.

Розробка стратегії припускає визначення ідеалів і цілей. Задачі ж реалізуються в рамках поточного планування.

До ідеалів економічної організації одні автори відносять бачення, інші - місію, вкладаючи в них наступний зміст.

Стратегічний аналіз і розробка варіантів стратегій.

Стратегічний аналіз - це процес перетворення бази даних аналізу середовища в проекти стратегічних рішень. Стратегічний аналіз може бути розділений на два основних етапи:

• порівняння намічених орієнтирів і реальних можливостей, аналіз розриву між ними;

• проектування можливих варіантів майбутнього, визначення стратегічних альтернатив.

Основними інструментами стратегічного аналізу є різні методи і формальні моделі. Таких моделей багато. А тому що стратегічне планування - новий напрямок науки, їх буде ще більше. Перелічимо деякі з існуючих моделей.

Характеристики

Список файлов курсовой работы