97188 (613737), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

відсутність норми щодо регулювання міжнародного франчайзингу.

У цілому законопроект заслуговував підтримки, оскільки спря­мований на поглиблення і розвиток підприємництва, а також поси­лення захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Однак, внаслідок очікування прийняття ЦК України роботу над проектом Закону України "Про франчайзинг" було призупинено.

Отже, потреба розробки та прийняття Закону України "Про франчайзинг", який автори, рекомендували розробити ще у 1997 р., сьогодні стає ще більш актуальною. У цьому Законі необхідно передбачити всі юридичні аспекти взаємовідносин сторін і розвитку українського франчайзингу, які 6 відповідали міжнародним вимо­гам. Прийняття цього Закону дозволить створити прозорі ме­ханізми для становлення і розвитку франчайзингу, що значною мірою стимулюватиме створення національних мереж франчайзингу, залучення міжнародного франчайзингу, в тому числі із прямим кредитуванням проектів міжнародними фінансовими корпораціями.

Від якості та ефективності Закону України "Про франчайзинг", термінів його прийняття багато в чому залежатиме практич­ний розвиток франчайзингових мереж та їх роль в інноваційному розвитку економіки України.

Використання договорів про усунення подвійного оподатковування

Винагорода за договором франчайзингу, виплачувана нерези­денту, підлягає оподатковуванню податком на репатріацію за став­кою 15% від суми виплати, якщо така винагорода є доходом нере­зидента з джерелом походження з України. До доходів із джере­лом походження з України, зокрема, належать роялті. Податок на репатріацію утримується платником доходу, що є резидентом чи постійним представництвом нерезидента під час виплати доходу і перераховується до бюджету.

Податку на репатріацію можна уникнути чи зменшити його ставку за відповідним договором про усунення подвійного оподат­кування. У даний час в Україні діють 47 договорів про усунення подвійного оподатковування. Для цілей застосування договору слід встановите, чи відповідає винагорода за договором франчайзингу визначенню роялті, приведеному в договорі про усунення подвійно­го оподаткування. Податок на репатріацію не утримується (чи ут­римується за іншою ставкою, меншою за 15%, як зазначено у дого­ворі про запобігання подвійного оподаткування), якщо нерезидент (франчайзер) надасть українському резидентові (франчайзі) довідку яро підтвердження свого резидентства, видану компетент­ними органами відповідної держави. У нерезидента також є мож­ливість одержати відшкодування зайво сплаченого податку, якщо мала місце переплата.

Якщо винагорода за договором франчайзингу є доходом нере­зидента від виторгу інших видів компенсації вартості послуг, нада­них резиденту від такого нерезидента, тоді об'єкт оподатковування податком на репатріацію відсутній. Крім того, відповідно до більшості договорін про усунення подвійного оподаткування прибу­ток договірного підприємства держави обкладається податком ли­ше у цій державі, якщо це підприємство не здійснює діяльність в іншій договірній державі через постійне представництво. У деяких випадках це положення може використовуватися для усунення подвійного оподаткування.

Правове регулювання франчайзингу в Україні

У нашій країні законодавче регулювання пільгового підприєм­ництва закріплене у ЦК України від 16 січня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р. Однак у тексті статей закону терміни франчайзингу не застосовуються. Водночас, докладний розгляд глави 76 статей 1115—1129 ЦК України дозволяє зробити висно­вок, що а законі під ім'ям комерційної концесії фігурують поло­ження франчайзингу. Ряд із них відповідає відносинам франчай­зингу, що приведені на початку статті:

1) предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації (п.1 ст. 1116 ЦК України);

2) за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом
належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) падання послу? (п. 1 ст. 1115 ЦК України);

3) правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав (п. і ст. 1120 ЦК України);

4) правоволоділець зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором комерційної концесії, надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників (п. 2.2 ст, 1120 ЦК України);

5) з урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:

використовувати торговельну марку та інші позначенн правоволодільця визначеним у договорі способом (п. 1.1 ст. 1121 ЦК України);

дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем (п. 1.3 ст. 1121 ЦК України);

не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію (п. 1.6 ст. 1121 ЦК України).

Отже, замінивши слова "правоволоділець" у тексті перерахо­ваних статей ЦК України на "франчайзера", а "користувача" — на "франчайзі" і назвавши "плату за право користування комплек­сом., прав..." вартістю франшизи і роялті, ми одержуємо відноси­ни франчайзингу.

Завдання захисту інтересів споживачів в українському законо­давстві реалізується, насамперед, через положення про державну реєстрацію договору комерційної концесії:

договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця (п, 2 ст. 1118 ЦК України);

якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача (п. З ст, 1118 ЦК України).

Закон також передбачає обов'язкок користувача (франчайзі) інформувати споживачів про присутність посередницьких відносин (п. 1.5 ст. 1121 ЦК України), забезпечувати належну якість пропо­нованих товарів, робіт, послуг, що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконують­ся, надаються) правоволодільцем (п. 1.2 ст. 1121 ЦК України), а також відповідальність правоволодільця (франчайзера) за вимога­ми, що пред'являються до користувача (франчайзі) шляхом суб-сидіарної відповідальності "...у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користу­вачем.

За вимогами, що пред'являються до користувача як виробника

продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем" (ст. 1123 ЦК України).

Окремі положення ЦК України, відповідаючи інтересам дрібних підприємців-користувачів (франчайзі), конкретизують норми чинного антимонопольного законодавства щодо договору ко­мерційної концесії (франчайзингу) (наприклад, п. 2 ст. 1122 ЦК України) і мають розглядатися ними у загальному контексті.

У рамках регулювання відносин франчайзингу українське за­конодавство передбачає можливість надання франчайзером більш широких прав, пов'язаних з використанням субфранчайзингу. За договором субфранчайзингу франчайзі має право продати субфран-шизу, а значить дозволяти третім особам користуватися комплек­сом прав, що сам франчайзі одержав від франчайзера, або части­ною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії (п. 1 ст. 1119 ЦК

України).

Слід зазначити, що в термінології ЦК України субфранчайзинг представлений як комерційна субконцесія. Користувач (франчайзі) за договором комерційної субконцесії (субфранчайзингу) виступає у ролі вторинного правоволодільця (еквівалент загальноприйнято­го в західному законодавстві поняття субфранчайзера), особи, яка отримує субфраншизу — у ролі вторинного субкористувача (суб-

франчайзі).

Договір комерційної субконцесії (субфранчайзингу) укла­дається на основі договору комерційної концесії (франчайзингу), і тому тісно з ним пов'язаний за умовами і правовим регулюванням (п. 2 ст. 1119 ЦК України). Крім цього, користувач (франчайзі) та субкористувач (субфранчайзі) відповідають перед правово­лодільцем (франчайзером) за завдану йому шкоду солідарно. Недійсність договору комерційної концесії (франчайзингу) має наслідком недійсність договору субконцесії ( субфранчайзингу) (п. 4 ст. 1119 ЦК України).

Договір комерційної концесії має бути укладений у письмовій формі і зареєстрований в органі, що реєструє правоволодільця чи користувача (якщо правоволодільцем є іноземна юридична особа або індивідуальний підприємець) й у федеральному органі вико­навчої влади у галузі патентів і товарних знаків (ст. 1118). Недо­тримання зазначених вимог спричиняє недійсність договору.

Незважаючи на позитивний факт — включення в ЦК України такого нового виду правовідносин як комерційна концесія, варто також зазначити і ряд негативних сторін, пов'язаних з виконанням

законодавчого формування цих договірних зобов'язань, Багато по­ложень франчайзингу, що є типовими для ряду зарубіжних країн, значною мірою мало висвітлені або видозмінені, що може стати істотним гальмом у розвитку франчайзингових мереж в Україні.

Одним із таких прикладів є передбачена у ст. 1123 ЦК Ук­раїни субсидіарна відповідальність правоволодільця за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) ко­ристувачем, а також відповідальність правоволодільця солідарна з користувачем за вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця. У такий підхід визначався як позитивний, оскільки законодавець установлює ви­сокі вимоги для того, щоб сторони сумлінно виконували свої обов'язки і не заповнювали ринок товарами з низькою споживчою якістю. При цьому зазначалося, що це витікає із Закону України "Про захист прав споживачів", яким споживачу надане право ви­магати від продавця (виготовлювача) відповідності наданого това­ру вимогам нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (ч. 1 ст. 12) і залучати їх до відповідальності на свій вибір (ст. 14), у тому числі за вимогами, що застосовують­ся до користувача як до виробника товарів правоволодільця. Ос­танній залучається до відповідальності за невідповідність їх спо­живчим чи заявленим якостям солідарно з користувачем.

Зазначену норму слід розглянути і з іншого боку. Навіть якщо у рамках франшизи виконується лише реалізація товару правово­лодільця на дистриб'ютерських умовах з використанням його тор­гової марки, такий підхід сумнівний. Однак, здебільшого за класичною франшизою виготовлення продукту виконується безпосе­редньо користувачем за технологією правоволодільця. З урахуван­ням субсидіарної відповідальності правоволоділець має виконувати значні контролюючі функції безпосередньо на підприємстві корис­тувача, що не відповідає типовій місії франчайзера, обов'язково буде порушувати права франчайзі, як власника свого підприємства, і може бути пов'язано із вартістю франшизи та роялті. Ще більше проблем виникатиме із застосуванням норми субсидіарної відповідальності правоволодільця за вимогами, що пред'являються до користувача у разі надання в межах франшизи послуг користу­вачем, що розроблені правоволодільцем.

Крім того, деякі істотні положення франчайзингових відносин або не розкриті, або взагалі відсутні. Наприклад, жодне з поло­жень розділу ЦК України про комерційну концесію не регламентує

найбільш "критичний" етап відносин майбутніх сторін — переддоговірний етап, у тому числі вимоги щодо розкриття інформації про запропоновані франчайзером до продажу комплекси виключних прав. Фактично користувач має купувати нечіткі обіцянки правоволодільця. Відсутність таких норм є важливою передумовою для розквіту шахрайства й обману з боку помилкових правоволодільців.

Усе це свідчить про потребу вдосконалення українського зако­нодавства як у назві цього типу правовідносин, так і в частині за­хисту прав правоволодільця та користувача.

Оподатковування та можливі пільги франчайзингу в Україні

При організації, плануванні І реалізації франчайзингу слід ро­зуміти питання руху коштів. Значні розміри оподатковування мо­жуть впливати на фінансове положення франч;йзера і його можли­вості фінансувати свої зобов'язання з доходів, одержуваних від франчайзі. Питання обліку, оподатковування мають враховуватися при реалізації національного і міжнародного франчайзингу. З ме­тою запобігання зайвих податкових витрат договір франчайзингу треба правильно структурувати, особливо щодо видів платежів.

Чинне українське законодавство не визначає особливостей опо­датковування франчайзингу. що відповідно до договору може поєднувати кілька господарських операцій (наприклад, рекламну підтримку, продаж устаткування, сировини, товарів зі знижками, передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності, лізинг основ­них коштів і т. д.)- Кожна така операція у рамках договору фран­чайзингу має свої особливості оподатковування. Тому податковий аналіз діяльності за договором франчайзингу слід проводити вихо­дячи з конкретних взаємин франчайзера і франчайзі і загальних положень податкового законодавства.

Варто розглянути деякі особливості оподатковування франчай­зингу основними податками, зокрема податком на прибуток, ПДВ і податком на репатріацію доходів нерезидента при реалізації най­важливішої його функції — передачі в користування на визначених умовах прав на об'єкти інтелектуальної власності (торгових марок, ноу-хау), що аналізувалися, а також досліджені нами можливості отримання пільг при здійсненні франчайзингових проектів із впро­вадженням та постачанням інноваційних продуктів або продукції.

Податок на прибуток. Для цілей оподатковування подат­ком на прибуток, винагороду за договором франчайзингу (включа­ючи первісний внесок) може розглядатися як плата за надання по­слуг. Зокрема, під продажем послуг розуміють будьякі операції цивільно-правового характеру з надання послуг, надання права на користування чи розпорядження нематеріальними активами й іншими, відмінними під товарів, об'єктами власності, передачу пра­ва на підставі авторських чи ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, винаходів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності (ст. 1.31 Закону України "Про оподат­кування прибутку підприємств").

Характеристики

Список файлов курсовой работы