96407 (613476), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Дуже важливими є зв'язки КНР з Україною. Китайці добре пам'ятають 1950-ті, коли українські спеціалісти допомагали їм будувати понад 150 великих підприємств. Місцеві фахівці визнають "українське походження" передових на той час авіаційних технологій, технологій тракторобудування та турбінобудування, буряківництва і тваринництва. Вже тоді існували зв'язки і між деякими регіонами України й Китаю, які були перервані в 60-ті-на початку 80-х років). Після нормалізації відносин між двома державами (середина 80-х минулого століття) ці зв'язки було поновлено. Найбільш продуктивно вони розвивалися між Україною і провінцією Хубей, а також Києвом і адміністративним центром Хубею — містом Ухань.
За роки незалежності України процеси міжрегіонального співробітництва між нашою державою і Китаєм значно прискорилися. Підписано вже більше десяти угод про співробітництво між областями і містами України та провінціями і містами Китаю. Новими перспективними напрямками двостороннього співробітництва з урахуванням потенціалу регіонів обох країн є: зовнішня торгівля (торгові операції, переробка давальницької сировини, створення спільних підприємств, залучення технологій); промисловість (поставки комплектного обладнання для електростанцій, окремих видів хімічного, металургійного, переробного обладнання, створення спільної асоціації з інжинірингу в галузі енергетики і енергетичного машинобудування для проектування і комплектної поставки енергетичного обладнання в інші провінції Китаю і в треті країни; передача технології виробництва тракторів та інших сільгоспмашин); науково-технічне співробітництво в галузі хімії, металургії, геології тощо.
Друга половина 90-х років характеризується подальшим розширенням географії міжрегіональних зв'язків між окремими регіонами України і КНР і поглибленням їх змісту. У 1993-1998 рр. були започатковані контакти і налагоджене пряме співробітництво: між столицями України і КНР — Києвом і Пекіном (1993), Київською обл. і провінцією Хубей (1994), Луганською обл. і провінцією Хейлунцзян (1994), Херсонською обл. і провінцією Шаньдун (1994), Миколаївською обл. і Спеціальною економічною зоною Шаньтоу (1995), Кіровоградською обл. та округом Сюйчжоу (1995), Автономною республікою Крим і провінцією Хайнань (1995), Донецькою областю і провінцією Гуандун (1996), Хмельницькою обл. і провінцією Хебей (1997), Івано-Франківською обл. і провінцією Шаньсі (1998), а також між містами Харків і Тяньцзінь (1993), Одеса та Ціндао (1995), Херсон і Цзі-нань (1995), Чернігів і Цзибо (1995), Черкаси та Цзілінь (1996), Дніпропетровськ і Сіань (1997), Запоріжжя та їчан (1997) та ін.
У 1990-х роках експорт забезпечував КНР 80% валютних надходжень. В експортних галузях було зайнято 20 млн осіб. На зовнішній ринок вивозилося 20% валової продукції промисловості і сільського господарства. Близько 40% імпорту Китаю припадало в цьому періоді на машини, обладнання і транспортні засоби. Важливу роль відігравали Спеціальні Економічні Зони (СЕЗ), які почали створювати з 1979 р. Зараз на них важливу роль відігравали Спеціальні Економічні Зони (СЕЗ), які почали створювати з 1979 р. Зараз на них припадає чверть іноземних інвестицій в економіку країни. Більшість СЕЗ розташовані в південних районах: Шеньчжень, Чжухай — на кордоні з Сянганом (Гонконгом); Аоминьом (Макау), Шантоу і Сяминь — на морському узбережжі навпроти Тайваню. Вони мають особливий статус, пільгові податковий, митний та валютний режими.
4.2. Роль іноземних інвестицій у розвитку держави
Іноземні інвестиції в економіку Китаю включають зовнішні позики та прямі економіки в Китаї . На початок 1993 р. число затверджених Китаєм об'єктів за участю іноземного капіталу досягло 83423, договірна сума зовнішніх інвестицій складала 122,7 млрд дол. Ці цифри збільшилися відповідно на 70,7 та 76,7% порівняно з попереднім роком, сума фактично використаного іноземного капіталу складала 36,77 млрд дол., що на 91,5% більше, ніж у 1992 р. З них іноземні прямі інвестиції — 26 млрд дол. Крупномасштабне залучення іноземного капіталу з метою сприяння господарському будівництву Китаю почалось у 1979 р. та є одним із головних елементів сучасної стратегії банківських установ на іноземному та змішаному капіталі, в значному масштабі залучався іноземний капітал для забудови житлових районів і будівництва відкритих зон.
З поступовим формуванням архітектоніки зовнішньоекономічного співробітництва пільги для інвесторів у приморських відкритих містах стали поширюватися й на міста-порти вздовж судноплавних річок, на міста прикордонних зон, на адміністративні центри внутрішніх провінцій.
Використання закордонних інвестицій, в тому числі іноземних позик, стало великою підтримкою будівництва базових галузей народного господарства та інфраструктурних споруд, а також технічного переобладнання підприємств. Китай строго контролює масштаби зовнішньої заборгованості, що дає змогу зберігати її у розумних межах.
Від 80-х років у Китаї вживались всі можливі заходи, залучено величезну частину матеріальних, фінансових та людських ресурсів для будівництва залізниць, автомобільних доріг, аеропланів, системи зв'язків, електростанцій, об'єктів водопостачання тощо, таким чином склались сприятливі умови для іноземних інвесторів. Водночас підвищилася «гнучкість» у залученні іноземних інвестицій. Розроблено та опубліковано більше 500 законів та положень щодо економічної діяльності іноземних громадян у Китаї. Більш як із 200 державами укладено двосторонні угоди про охорону інвестицій. Все це склало правову базу та надало юридичні гарантії для іноземців, які вкладають свій капітал в економіку Китаю.
4.3. Економічні відносини між КНР та країнами СНД
Початок 80-х років став поворотним у розвиткові китайсько-радянських відносин. Після 20-річного застою в економічних зв'язках значно розширилась торгівля СРСР та КНР. Від 1981 р. по 1990 р. обсяг двостороннього товарообороту збільшився більш ніж у 17 разів. Поряд з традиційними торговими зв'язками почало розвиватися науково-технічне, кредитне, інвестиційне співробітництво, виробнича кооперація.
Торгівля — найбільш розвинута частина економічних відносин колишнього Радянського Союзу, а тепер — Росії та інших країн СНД з Китаєм. Вона фактично визначає роль кожної з країн в економічних зв'язках. Колишній СРСР займав п'яте (після Гонконгу, Японії, США та Німеччини) місце серед торгових партнерів Китаю. Структура взаємних товарних потоків визначалася взаємодоповнюючим характером народногосподарських комплексів колишнього СРСР та КНР. Експорт СРСР до Китаю був представлений головним чином продукцією важкої індустрії, машинами, обладнанням, чорними та кольоровими металами, продукцією хімії, добривами. Інший характер мав експорт Китаю в Радянський Союз: більше 70% припадало на продукти харчування, сировину для виробництва та промислові товари народного споживання. За останні роки значно зросла частка продукції машинобудування у вартості товарних поставок із Китаю. До СНД експортуються підшипники, акумулятори для автомобілів, обладнання для зв'язку, електровантажопідйомники, медичне приладдя, засоби оргтехніки тощо. Необхідно зауважити, що у 50-х роках СРСР мав провідні позиції в експорті технологій у КНР, але нині країни СНД відчувають гостру конкуренцію з боку Японії, США та Західної Європи. Практично вся номенклатура машин та обладнання, яку пропонують країни СНД, поставляється також фірмами розвинутих країн Заходу, які значно раніше вийшли на китайський ринок, краще вивчили особливості попиту. За таких умов можливості збуту продукції машинобудування будуть визначатися здатністю конкурувати із аналогами західного виробництва. Китай активно модернізує, розширює потужності машинобудування як власними силами, так і з допомогою інших країн. Рівень розвитку галузі дає змогу виробляти деякі види обладнання, що раніше експортувалися з СНД.
Після встановлення дипломатичних відносин між Україною та КНР у січні 1992 р. співробітництво між обома країнами багато в чому набуло динамічного розвитку. Пріоритетною все-таки стала торгово-економічна сфера. 1993 р. обсяг товарообороту між Китаєм та Україною перевищив 500 млн доларів, що поступається лише російсько-українським торговельним зв'язкам. Україна експортувала до Китаю товарів на 443 млн, а імпортувала на 84 млн доларів. Позитивне сальдо, таким чином, склало 359 млн доларів. У товарній структурі українського експорту переважали чорні метали (74,0%), мінеральні добрива (11,0%). Із Китаю імпортувались товари народного споживання (86,1%), продукти харчування (4,0%) та деякі інші товари.
Нині є добрі перспективи інвестування китайського капіталу в українську економіку через створення СП. У 1994 р. вже існувало 44 спільних китайсько-українських підприємства, експорт та імпорт яких склав у 1993 р. відповідно 2,9 млн та 8,3 млн доларів. Виконуються в основному торгово-посередницькі функції.
За оцінками спеціалістів, досягнутий обсяг товарообороту, безумовно, не відповідає потенційним можливостям України та Китаю, є ще багато невикористаних резервів, він може бути доведений до 2— 3 млрд доларів США щорічно. У пошуку моделі реформ Україна може звернути увагу на позитивні моменти реформ у Китаї. Серія візитів українських керівників та делегацій до КНР заклали основу творчого діалогу двох країн. Візити китайського керівництва до України дають новий імпульс розвитку міждержавних відносин у різних галузях.
4.4. Відкриті економічні зони
Головним у реалізації сучасної зовнішньоекономічної стратегії Китаю стало утворення відкритих економічних зон для іноземних інвесторів. Усі вони розташовані у південно-східній частині країни. Шеньчженський ВЕР розташований у південній частині провінції Гуандун, межує з Цзюлунським районом Гонконгу, загальна площа 327,5 км2. Чжухайський ВЕР — на півдні провінції Гуадунь, на західному березі у дельті Чжуцзян, межує з Макао, загальна площа 121 км2. Сямен-ський ВЕР — на островах Сяменьдао та Гуланьюй (провінція Фуцзянь), загальна площа 131 км2. Хайнаньський ВЕР розташований на півдні країни, включає всю територію острова Хайнань (площа 34 тис. км2). Він найбільший серед усіх ВЕР. ВЕР є зоною, яка орієнтована на зовнішній ринок. Тут розвивається головним чином обробна промисловість, що виробляє експортну продукцію, об'єднані в єдиний комплекс наукові дослідження, виробництво та торгівля. На її території запроваджена специфічна система економічного управління. Після утворення таких п'яти районів завдяки пільгам держави економіка у них розвивалась значно швидшими темпами, ніж в інших регіонах країни. Сформувалось масштабне, орієнтоване на зовніш
ній ринок господарство, товари, які виробляються для експорту, перевищили 50% валової продукції наприклад, у Шеньчженському ВЕР 1994 р. експорт досяг майже 8 млрд дол. За цим показником Шеньчжень посідає перше місце серед усіх великих та середніх міст країни;
— 14 відкритих приморських міст: Далянь, Ціньдао, Ціньхуандо, Тяньцзінь, Яньтай, Ляньюган, Наньтун, Шанхай, Нінбо, Веньчжоу, Фучоу, Гуанчжоу, Цзаньцзян, Бей-хай і відкриті приморські міста у своєму розвиткові орієнтуються на зовнішній ринок, а утворені на їхній території зони техніко-економічного освоєння вже стали «гарячими точками» інвестицій іноземних інвесторів, Наприкінці 1993 р. в усіх зонах техніко-економічного освоєння, які належать 14 відкритим приморським містам, було затверджено понад 4200 об'єктів з іноземними інвестиціями, реально вкладені кошти склали 26,6 млрд доларів США. В усіх приморських зонах країни — передусім у сімох відкритих приморських економічних зонах — також спостерігається пожвавлення у сфері іноземних інвестицій. Кошти, які вклали в ці зони іноземні інвестори, останнім часом склали майже 80% від загальної суми іноземних інвестицій по країні в цілому.
Новий район Пудун площею у 350 км2 розташований на східному березі річки Хуаннуцзян, навпроти старої частини м. Шанхаю. Утворення нового району Пудун розраховане на перетворення Шанхаю в один із центрів світової економіки, фінансів та торгівлі, а також є складовою частиною стратегічних установок Китаю в галузі економічного будів-ництва. Уряд Китаю надає новому районові Пудун більш широкі пільги порівняно з ВЕР. Наприклад, держава дозволила іноземним інвесторам утворювати в Пудуні фінансові організації, магазини, супермаркети та інші підприємства «третьої індустрії», а також відкрити в Шанхаї фондову біржу та випустити акції. За статистикою, у 1993 р. активи Шанхайських кредитних установ на іноземному та змішаному капіталі досягли 586 млн доларів, сума виданих позичок в іноземній валюті зросла порівняно з 1991 р. на 127,4, а депозити в інвалюті — на 134,3%, на їхню частку припадає чверть (811 млн дол.) розрахункових операцій по експорту у Шанхайському регіоні.
Після утворення нового району Пудун у червні 1992 р. за рішенням Держради шість міст по берегах Янцзи (Уху, Цзуцзян, Юеян, Ухань, Хуанши та Чунцін), а також Хефей, Наньчан, Чанша, Ченду, що є адміністративними центрами провінцій, стали відкриватися для зовнішнього світу. Нині відкрита зона вздовж Янцзи простяглася від Пудуну аж до Чунціна (пров. Сичуань), охоплює 28 великих та середніх міст, вісім районів, більше 1000 селищ, що входять до м. Шанхаю, провінцій Цзянсу, Чжецзян, Аньхой, Цзянсі, Хуань, Хубей та Сичуань. Відкриття зовнішньому світові Пудуна та районів по Янцзи дасть іноземному капіталові дуже сприятливі можливості інвестицій у Китай та широкий доступ до внутрішнього ринку країни.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
