96407 (613476), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Наявним є загострення суперечностей між зміненою структурою суспільного попиту на сільгосппродукти і існуючою виробничою структурою сільського господарства. Іншими словами, намітилася тенденція до скорочення споживання низькосортових видів зерна і розширення попиту на високоякісне зерно рису і пшениці, а також продукцію тваринництва. Відтак стає злободенною потребою проблема вдосконалення виробничої структури сільського господарства відповідно до реального ринкового попиту.

Зростаючу роль в умовах реформування економіки Китаю відіграє сфера послуг, зокрема торговельних. За рахунок приватних і кооперативних організацій у повсякденному житті громадян Китаю обсяг відповідних послуг зростає, з'являються нові торговельні послуги, ринки. Так, за 1973 — 1997 роки обсяг роздрібного товарообігу зріс більш ніж у 9 разів ¹.

Економічна реформа неминуче торкнулась і сфери фінансів, оскільки вона як складова дореформеної економіки Китаю відставала від чинників міжнародних стандартів, у зв'язку з нерозвиненістю фінансово-кредитних механізмів.

В умовах економічної реформи ситуація поступово змінювалася на краще в частині нарощування обсягів кредитно-грошових операцій, наповнення їх якісно новими інструментами і механізмами, операціями і послугами, котрі не застосовувалися раніше.

Внаслідок цього протягом 90-х років в економіці Китаю помітне місце зайняв фондовий ринок з двома основними біржами в Шанхаї і Шеньчжені. Функціонують трастові інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, з'явились державні спеціалізовані банки, які реформуються в комерційні банки. Розвиваються нові види кредитно-грошових операцій, зокрема ринок короткострокового і міжфілійного кредитування, трастові операції, використання в розрахунках кредитних карток, операції з цінними паперами. Ринок цінних паперів втратив своє периферійне значення і перетворився на центр економічних процесів у народному господарстві.

Фінансовий стан Китаю виявився достатньо міцним. Саме цим багато в чому можна пояснити те, що фінансова криза в Азії, яка болюче вдарила по економіці багатьох країн Південно-Східної Азії, безпосередньо не торкнулася економіки Китаю. Справа в тому, що високе позитивне сальдо платіжного балансу Китаю (40 млрд. у 1997 р.) і великі золотовалютні резерви (140 млрд. дол. у Китаї і близько 100 млрд. дол. у Сянгана) не дозволили втягти китайську економіку у вир фінансової кризи. До того ж певна закритість китайського фондового ринку від зовнішніх ринків капіталу, наявність сильного державного контролю над фінансами сприяли його малосприйнятності до спекулятивних комбінацій на валютному і фондовому ринках азіатських країн².

Динаміка економічного розвитку Китаю відзначається позитивними макроекономічними показниками в цілому. Проте вони не завжди віддзеркалюють якісний стан економіки. Так, навіть у роки економічної руїни часів "великого стрибка" промисловість показувала "плюс" в динаміці за рахунок зростання неякісної продукції (металу, машин), що була практично непридатна до використання. Але й за цих умов китайська статистика зафіксувала зниження темпів росту в 60-ті роки, що відповідало наслідкам авантюрної політики Мао Цзедуна. Як бачимо, найвищих темпів приросту в економіці Китаю було досягнуто у першій половині 90-х років. В другій половині цього десятиліття темпи уповільнилися, що було, зокрема, наслідком політики отримання економічного росту, щоб запобігти "перегріву економіки".

Таблиця Приріст ВВП за підсумками виконання державних планів розвитку економіки КНР (у %)

Період	1952-1957	1958-1965	1966-1970	1971-1980	1981-1985	1986-1990	1991 -1995	1996-2000
Приріст ВВП Пересічні темпи за рік, %	71 11,8	38 4,6	46 9,2	83 8,3	66 13,2	46 9,2	76, 15,2	49 9,8

Основні показники IX п'ятирічки Китаю (%)г

	1996	1997	1998	1999	2000
ВВП3	9,6	8,8	7,8	7,1	8,0
Промисловість	12,5	11,3	8,5	8,5	9,9
Сільське господарство	5,1	3,5	3,5	2,8	2,4
Інвестиції	14,8	8,8	13,9	5,2	9,3
ПІІ 7,1 8,5 2,8	11,2	8,5	0,4	-11,4	1,0

Розділ ІV Зовнішньоекономічна політика

4.1. Загальна характеристика зовнішньоекономічної політики Китаю

Останнім часом значно розширилися зовнішньоекономічні зв'язки Китаю, а також збільшилась кількість галузей економічного розвитку країни, що беруть участь у цих зв'язках.

Широке залучення іноземних інвестицій спрямоване на досягнення певної мети:

1) використання найновіших досягнень НТП для подолання відставання від розвинених держав світу, мобілізація допоміжних ресурсів для структурної перебудови економіки;

2) підвищення кваліфікації національних кадрів;

3) збільшення валютних надходжень;

4) розширення каналів отримання інформації про важливі для країни напрями розвитку науки й техніки, а також передового управління виробництвом. Певний інтерес для іноземних інвесторів у Китаї багато в чому визначається дешевизною робочої сили, багатими природними ресурсами, обширним китайським ринком, пільговим оподаткуванням, невисокою ставкою плати за земельні та виробничі площі. Вартість робочої сили в Китаї значно нижча, ніж у сусідньому Гонконзі. В Китаї прийнято закон про спільні підприємства (СП), які діють на основі китайського та іноземного капіталів. Іноземним інвесторам надають певні пільги: право вивозу прибутку за кордон, часткове або повне звільнення від податків протягом перших двох-трьох років діяльності, гарантія права власності. Система оподаткування заохочує капіталовкладення насамперед в обробну промисловість, стимулює експорт з метою отримання конвертованої валюти. Зазначимо деякі особливості використання іноземних інвестицій у 1993 р.

	1978	1991	1992
Імпорт та експорт	20640	135700	165610
Експорт	9750	71900	85000
Імпорт	10890	63800	80610

Відбулася раціоналізація структури експорту та імпорту, питома вага готових промислових виробів в експорті виросла до 80%, у структурі імпорту явно зросла питома вага сировинних матеріалів, машин і транспортного обладнання, в яких країна відчуває дефіцит. Китай імпортує товари головним чином із сусідніх країн і районів, частково з Японії, Росії, Республіки Корея та Гонконгу, а також із Європи та США. Імпортні товари включають гідротехнічне обладнання, хімічні добрива, отрутохімікати, сировину й матеріали, транспортні засоби, апарати зв'язку тощо, а також наукомісткі технології та обладнання для реконструкції промислових підприємств країни.

Реформування економіки охопило також і зовнішньоекономічну сферу. Було проголошено відкриту політику, орієнтовану на розширення економічних зв'язків із зарубіжними країнами, залучення іноземного капіталу в економіку Китаю, створення спеціальних економічних зон і відкритих економічних регіонів.

Основою зовнішньоекономічних зв'язків Китаю є зовнішня торгівля. За її обсягом Китай наприкінці 90-х років вийшов на 10-е місце у світі. Досягнуто це було за рахунок надзвичайно високих темпів зростання експорту та імпорту.

Зниження темпів росту зовнішньої торгівлі в 1996 — 1998 роках було пов'язане з кризовими явищами, що охопили країни Південно-Східної Азії в той час.

З на себе увагу наявність позитивного сальдо зовнішньої торгівлі Китаю майже все десятиліття 90-х років. Це сприяє накопиченню золотовалютних резервів країни і покращанню її платіжного балансу.

Основними партнерами Китаю в експорті є: США (26% всього експорту в 2000 р.), Сянган (21%), Японія (15%), Німеччина (4%), Республіка Корея (3%). Імпорт Китаю географічно розподіляється таким чином: Сянган (17%), Японія (17%), Республіка Корея (9%), США (9%), Німеччина (4%), Росія (3%) Щодо Сянгану, то, як вже зазначалося, це особлива територія Китаю, яка здійснює значні за обсягом посередницькі операції в зовнішній торгівлі Китаю. В структурі зовнішньої торгівлі Китаю поступово зростає частка готової продукції, в тому числі машин і устаткування як в імпорті, так і в експорті.

Товарна структура зовнішньої торгівлі Китаю (2000 р., %)

Товарні групи	Експорт	Імпорт
Машини і устаткування	33,1	40,8
Напівфабрикати	17,1	18,6
Продукти харчування	4,9	2,1
Продукція хімічної промисловості	4,9	13,4
Мінеральне паливо	3,2	9,2
Сировина	1,8	8,9
Інші товари	35,0	7,0

У 2002 р. Китай став членом Світової торговельної організації (СТО). Ця подія вимагає від уряду Китаю здійснення подальшої лібералізації зовнішньої торгівлі, зокрема зниження тарифних і нетарифних обмежень. З одного боку, членство у СТО сприятиме нарощуванню обсягів китайського експорту; з іншого боку, потенційно величезний внутрішній ринок Китаю стане більш доступним для іноземних товарів, що загострить конкуренцію національним виробникам.

Орієнтуючись на перспективи освоєння китайського ринку, іноземні бізнесмени активно залучаються до нього, вкладаючи прямі й портфельні інвестиції. Китай посідає друге місце у світі (після США) за щорічним залученням іноземних інвестицій.

За 22 роки реформ (1978 — 2000 рр.) в Китай надійшло понад 500 млрд. дол. іноземного капіталу, у тому числі 347 млрд. дол. у формі прямих інвестицій. В 1999 р. в країні нараховувалося 212 тис. підприємств з іноземним капіталом, в які було вкладено загалом 779 млрд. дол.; 68% капіталу складали кошти іноземних інвесторів.

Найбільше іноземного капіталу вкладено в обробну промисловість. Завдяки цьому в країні виникли нові галузі промисловості, надійшли сучасні техніка й технології, ноу-хау, управлінський досвід і знання.

Іноземний капітал зайняв важливі позиції у зовнішній торгівлі Китаю. В 1999 р. частка підприємств з іноземним капіталом становила 45% в експорті країни і 52% в імпорті1.

Залученню іноземних інвестицій сприяє політика створення спеціальних економічних зон. До кінця 90-х років у Китаї діяло близько 120 спеціалізованих зон.

Зовнішня заборгованість КНР становила в 2000 р. 162 млрд. дол. На 70% вона складається з довготермінової заборгованості. Відсоткові ставки, за якими залучалися кошти, мають тенденцію до зниження (з 8% в 1990 р. до 6% в 1999 р.), що говорить про довіру іноземних кредиторів до Китаю.

Золотовалютні резерви Китаю мають тенденцію до зростання; у 2000 р. їх обсяг становив 166 млрд. дол. В період 1990 — 2000 років золотовалютні резерви Китаю збільшувалися пересічно за рік на 18,8% .

КНР підтримує торговельно-економічні відносини із 182 країнами світу. її основні партнери — Японія, США та західноєвропейські країни, на які припадає 55% зовнішньоекономічного товарообігу. Вказані країни також зацікавлені у тісній співпраці з Китаєм.

Характеристики

Список файлов курсовой работы