Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

2. ^{Деформована структура інвестицій, яка збереглася з 1990-х pp.,}
за якою майже 80% їхнього обсягу припадало на промисловий
сектор (2004 p.), при цьому 34% з них становили надходження
до харчової промисловості, виробництва гумотехнічних виробів
та штучних матеріалів (15%), а також переробки неметалічної
сировини (12%).

Упродовж року, який передував вступу Польщі до ЄС, відбулося значне зростання обсягів прямих іноземних інвестицій. Так, якщо у 2003 р. їх було залучено 6,42 млрд. дол., то за даними Центру стратегічних досліджень уряду у 2004 р. їх розраховували отримати вже у 1,5 рази більше. Водночас польські компанії продовжували інвестувати свій капітал за кордон, переважно у сусідні країни (Росія, Україна, Словаччина, Чехія). У 2004 р. ситуація дещо змінилася. Країна стала більше інвестувати в розвинуті держави ЄС. Приміром варшавський концерн з виробництва пального PKN Orlen та виробник побутових приладів Arnica активно інвестують свій капітал до Німеччини. [3, С. 17]

3. Зростання макроекономічних показників зумовлене отриманням країною інтеграційних переваг, яке дав їй вступ до Європейського Союзу. Приміром, якщо реальний приріст ВВП Польщі у 2003 р. становив 3,7%, то планувалося, що у 2004 та 2005 pp. він сягатиме щорічного показника у 5%. Темпи зростання продуктивності праці в країні є вищими за аналогічні в Західній Європі, проте їх відносний рівень досить низький.

Дохід на душу населення в країні за ПКС становить лише 43% рівня ЄС – 15, це більше за показник Латвії (33%), але значно нижче за Кіпр (75%). Багатомільярдні субсидії зі структурних фондів та Фонду згуртування, які надходили в країну впродовж 2004–2006 pp. в цілому не змогли ліквідувати відставання, проте значно зменшили відстань між лідерами та аутсайдерами розширення.

4. Високий рівень безробіття. Станом на серпень 2004 р.
його показник становив 19% (тобто 3 млн. осіб). Незважаючи на
те, що мало місце збільшення обсягу промислового виробництва, заробітна плата зростала повільно, а у промисловому секторі наявною була тенденція до скорочення, що призводило до збільшення пропозиції польської робочої сили на європейських ринках.

5. Консолідація державних фінансів, що є необхідною запорукою подальшої конвергенції Польщі з Європейським Союзом.

6. Значна регіональна диференціація. Якщо на початку
1990-х pp. більша частина ПП концентрувалася в Варшаві, то
вже починаючи з кінця XX ст. відбувався процес їх «розтікання» по інших регіонах. Так, у 2001 р. на Варшаву припадало лише 10% їх загального обсягу. Проте рівень безробіття та до ходів є і зараз різним у країні. Так, наприклад, перший із них у столиці не перевищує 1%, у той час як у східних воєводствах становить близько 20%. [22, С. 94]

Протягом 90-х pp. XX ст. Польща нарощувала зовнішньоекономічні зв'язки з країнами Європейського Союзу, які мали у цей період різну інтенсивність, хоча наявною стала тенденція до зростання обсягів як експорту, так і імпорту. Головною особливістю зовнішньої торгівлі Польщі у цей час було переважання експорту над імпортом, що наявне випливає із таблиці.

^{Експорт та імпорт Польщі, млн. дол. [19, с. 64]}

Індикатор	Роки
	1996	1997	1998	1999	2000
Імпорт	34844	40553	45303	45 132	48210
Експорт	27557	30731	32467	30060	35902
Сальдо	-7287	-9822	– 12 836	– 15 072	-12308

^{За період з 1996 по 2000 р. польський імпорт до країн ЄС зріс в 1,4 рази, тоді як експорт збільшився лише в 1,3 рази. Зберігалося негативне сальдо зовнішньої торгівлі, яке перекривалося у багатьох випадках іноземними позиками. Разом з тим, у структурі імпорту все більше домінували інвестиційні товари, а також нафта та природний газ (переважно з Російської Федерації), їх споживачем нерідко виступали спільні підприємства, яких станом на початок 1999 р. налічувалося близько 30 тис. «Автомобільний інвестиційний бум», який мав місце у середині 1990-х pp., та інвестиції у виробництво телевізорів та радіоприймачів сприяло суттєвому нарощуванню експорту цих товарів упродовж перших дев'яти місяців 2004 р. Суттєво зріс також експорт засобів виробництва. Цей рік був рекордним також і щодо експорту польського продовольства на ринки Євросоюзу. Традиційно висока якість, високі смакові властивості, низькі ціни, спрощення митних процедур, відміна ветеринарного контролю, активне освоєння інвестицій, що надійшли на модернізацію фермерського господарства та харчової промисловості, привели до експансії продовольчих товарів країни на ринках ЄС. Відповідно до прогнозів Міністерства сільського господарства Польщі експорт продовольства в країни Євросоюзу сягнув у 2004 р. 5 млрд. євро, тобто на 1 млрд. перевищив імпорт та був значно вищим, ніж у 2003 р.}

^{За свідченням багатьох європейських експертів, суттєво зросла конкурентоспроможність польських товарів на ринках ЄС, що у першу чергу пов'язують зі збільшенням продуктивності праці, асортиментною диверсифікацію виробництва та іншими перевагами.}

^{Останнім часом відбулися також певні зміни і в географії зовнішньої торгівлі.}

^{Основні торгові партнери Польщі, питома вага, 2000 p., %}

Експорт	Імпорт
1. Німеччина – 34,9	1. Німеччина – 23,9
2. Італія – 6,3	2. Росія – 9,4
3. Франція – 5,2	3. Італія – 8,3
4. Нідерланди – 5,0	4. Франція – 6,4
5. Великобританія – 4,5	5. Великобританія – 4,4
ЄС-15, разом – 70,0	ЄС-15, разом – 61,2

У 2003 p. Польща вийшла на шосте місце (після США, Китаю, Японії, Швейцарії, Росії) серед країн – імпортерів Євросоюзу. На країновому рівні це були такі держави, як Німеччина, Італія та Франція. Крім сировинних товарів, частка яких є традиційно високою, перші позиції посів експорт автомобілів та запасних частин до них, побутових приладів, текстилю, меблів та будівельних матеріалів. Останнім часом почали користуватися попитом на європейському ринку також засоби програмування, вироблені в Польщі.

У структурі імпорту, як уже згадувалося, переважають технологічні товари та енергоносії, а основними партнерами виступають Німеччина, Росія, Італія. Зниження трансакційних витрат, зумовлене вступом країни до ЄС, і тут сприяло суттєвим змінам. Станом на середину 2004 р. постачання товарів тільки сільськогосподарської групи до Німеччини збільшилося на 36%, до Нідерландів – на 50%, до Франції – на 47%, до Італії – на 45%, Великобританії – на 38%, і це при тому, що експорт «товарів продовольчої групи» є високо регламентованим в ЄС. [1, С. 84]

Отже, аналізуючи стан економічного розвитку польської держави варто зазначити, що проведення радикальних реформ в галузі економіки дозволили не лише вийти країни з глибокої економічної кризи, в яку вона потрапила після розпаду соціалістичної системи, а й стати повноправним членом європейської співдружності.

2. Політичне життя та його вплив на економічний курс держави

Перемога «Солідарності» на виборах у червні 1989 р. спричинила суттєві зміни в політичному та економічному ладі країни. До кінця року була проведена «департизація» державного апарату, армії, судів, прокуратури, реформована діяльність служби держбезпеки. Запроваджено повне самоврядування на рівні міст та гмін. 31 грудня 1989 р. була прийнята нова Конституція, яка відновила попередню назву держави – Республіка Польща. [10, С. 183]

Значно більше часу було потрібно на вирішення соціально-економічних проблем. Уряд Т. Мазовецького успадкував народне господарство у стані стагнації: спад промислового виробництва супроводжувався інфляцією, індекс якої 1989 р. сягнув 2000%. Величезна зовнішня заборгованість, яка перевищила 40 млрд. доларів, незбалансований внутрішній ринок, житлова криза, спад виробництва призвели до цілковитої дезорганізації економіки, падіння рівня життя населення. Вихід з такого становища керівництво країни вбачало у зміні структури власності, демонополізації економіки та запровадженні ринкових механізмів, реформуванні фінансової і банківської систем, конвертованості злотого, що мало забезпечити відкритий характер економіки.

Прагнучи максимально скоротити важкий для суспільства перехідний період, нове керівництво Польщі вдалося до «шокової терапії» – швидких, радикальних методів оздоровлення економіки. З 1 січня 1990 p., згідно з планом міністра фінансів Л. Бальцеровича, було повністю скасовано контроль над цінами, заморожувалася заробітна плата, що спричинило різкий стрибок цін, скорочення споживання й падіння життєвого рівня населення. Проте вже через кілька тижнів після запровадження програми стабілізації інфляція почала спадати, злотий, до якого раніше ставилися зневажливо, перетворився на конвертовану валюту, а торговці й експортери почали переорієнтовуватись на ринки Західної Європи й далі за океан (актив торговельного балансу 1990 р. становив 4 млрд. доларів). Глибокі зміни відбулися в банківській справі: значно зросла роль Нацбанку Польщі, який став незалежним від уряду, розпочалася комерціалізація інших банків. Причини цих успіхів крилися в порівняно невеликих масштабах економіки, функціонуванні до 1989 р. досить значного сектора приватної власності і ринкових відносин проринковому менталітеті населення, значній зовнішній підтримці, передусім, польської діаспори.

Водночас безперечні досягнення політики «шокової терапії» на макроекономічному рівні поєднувалися з негативними наслідками в соціальній сфері. Обсяг промислового виробництва зменшився на 23%, майже 40% промислових підприємств опинилися на межі банкрутства, кількість офіційно зареєстрованих безробітних на кінець 1990 р. зросла до 1,2 млн. чоловік. З великими труднощами здійснювалася ринкова трансформація аграрного сектора економіки, обсяг продукції якої зменшився в 1990 р. на 1,4%, а в 1991 р. – на 2%. Відповідно знизилися доходи селян, що зумовило зростання соціальної напруженості на селі. [14, С. 19]

Перші успіхи макроекономічних реформ і демократії вселили віру поляків у свої сили. Протягом першої половини 90-х років більш як 2 млн. чоловік започаткували власний бізнес. Новостворені приватні підприємства забезпечували зайнятість третини працездатного населення Польщі, виготовляли 50% продукції, що експортувалася за межі країни. Нові підприємці надали польській економіці певної гнучкості й динамізму, зробили вагомий внесок у зростання її продуктивності. На державних мідних рудниках, суднобудівних верфях також запроваджувалися нові технології та методи праці. Деякі колишні державно-монополістичні підприємства були приватизовані й перетворювалися на орієнтовані на експорт промислові холдингові компанії. Проте нерідко економічний націоналізм у мисленні нового управлінського корпусу й небажання передавати підприємства до рук іноземних інвесторів гальмували темпи приватизації. У 1993 р. частка приватного сектора у виробництві ВНП становила 55%. Однак приватний сектор, попри його динамічний розвиток, усе ще не міг запропонувати достатню кількість робочих місць. Рівень безробіття в Польщі залишався одним із найвищих серед країн Східної Європи – 3 млн. чоловік або 16% дієздатного населення за підсумками 1994 р. [7, С. 78]

Суперечливі наслідки економічних реформ прискорили процес не лише соціальної, а й політичної диференціації польського суспільства. До середини 1990 р. у країні функціонувало вже понад 200 різних партій і громадських об'єднань, які представляли увесь спектр політичних сил. Спадкоємицею ПОРП, яка в січні 1990 р. прийняла рішення про саморозпуск, стала Соціал-демократія Республіки Польщі (СДРП), що сповідувала принципи багатопартійної системи, правової держави і ринкової економіки. Партією лівоцентристського напряму є Польська селянська партія (ПСП), її ідеологія – неоаграризм, який в економіці на перший план висуває розвиток сільського господарства, а в суспільному житті – соціальне вчення католицької церкви. До створеної в середині 1990 р. Демократичної спілки (ДС) увійшла інтелектуальна еліта «Солідарності». ДС обстоювала такі цінності, як демократія, ринкова економіка і добробут країни, прагнула до побудови правової держави з рівновагою гілок влади. Близьким до неї з ідеологічного погляду був Ліберально-демократичний конгрес, який апелював до традиційних ліберальних цінностей – свободи особистості, політичного плюралізму, приватної власності, вільної ринкової економіки. Чимало партій виникло на правому фланзі політичного спектра: Християнсько-демократична партія праці, Національно-християнське об'єднання, Республіканська коаліція, Консервативна партія та ін.

У липні 1990 р. підтиском сил, які підтримували Л. Валенсу, із уряду вивели деяких міністрів – представників колишньої коаліції. Л. Валенса, розгорнувши кампанію збору підписів під петицією з вимогою негайної відставки В. Ярузельського з посади президента Республіки, закликав до повного очищення державних структур від комуністів. Не бажаючи загострювати ситуацію, В. Ярузельський погодився обмежити свої повноваження і передати владу всенародно обраному президентові. Після внесення сеймом відповідних змін до Конституції, у листопаді–грудні 1990 р. відбулися нові президентські вибори, на яких переміг Л. Валенса. На парламентських виборах у жовтні 1991 p., що відбувалися за пропорційною системою, до сейму увійшли представники 28 партій. Правоцентристська коаліція сформувала уряд, який очолив Я. Ольшевський. Проте вже через півроку, внаслідок розбіжностей з президентом, він пішов у відставку. Новий коаліційний кабінет у липні 1992 р. очолила X. Сухоцька – один із лідерів ДС. Соціально-економічний курс не зазнав серйозних змін і в 1992 р. Польща стала першою з країн ЦПСЄ, якій вдалося загальмувати падіння виробництва і за короткий строк добитися його поступового зростання. Іншою важливою подією стало прийняття сеймом так званої Малої конституції, що набула чинності у грудні 1992 р. Відповідно до Основного документа право формування кабінету міністрів перейшло з компетенції парламенту до президента. [5, С. 89]

Несподіваними для багатьох стали результати парламентських виборів у вересні 1993 p., що відбувалися на основі нового виборчого закону, який обмежував проходження до сейму й сенату партій та коаліцій, що не набрали відповідно 5 і 8% голосів. Вони принесли переконливу перемогу лівим, піднесення популярності яких було пов'язане передусім з їхньою передвиборною програмою, в якій проголошувалися гарантії соціального захисту. На неї покладали надії ті, хто найбільше потерпів від ринкових реформ – пенсіонери, вчителі, медики, працівники державних підприємств та інші категорії населення, заборгованість у зарплаті яким на грудень 1994 р. становила 39 трлн. злотих. Нову урядову коаліцію, до складу якої увійшли представники СДРП і ПСП, очолив лідер останньої В. Павляк. Ключовим завданням урядової програми проголошувалося зниження соціальної ціни реформ. На практиці це виливалося в патерналізм і державний протекціонізм: програма масової приватизації була відкладена на два роки. Хоча проведення реформ дещо загальмувалося, урядові В. Павляка вдалося досягнути головного – стабілізації злотого й зростання виробництва майже в усіх галузях. У 1994 р. інфляція знизилася до 30%, а промислове виробництво зросло на 8%; ВНП збільшився на 4,4%, частка приватного сектора в його виробництві становила 55%.

Характеристики

Список файлов курсовой работы