96155 (613389), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Координація економічних дій – це процес погодження певних параметрів національних економічних політик з метою peгулювального впливу на світогосподарські, регіональні ‘чи функціональні зв’язки. Об’єктами координації можуть бути:

• цілі (погодження загальних, спільних, конкуруючих, взаємопідпорядкованих цілей);

• інформація (обмін, оприлюднення, зберігання тощо);

• інструменти економічної політики;

• час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій.

Залежно від кількості сторін, які беруть у цьому участь, координація міжнародної економічної діяльності може бути двосторонньою або багатосторонньою.

Двостороння (білатеральна¹) координація включає угоди та домовленості між двома суб’єктами МЕВ, які досягаються безпосередніми переговорами між партнерами.

Багатостороння координація забезпечує погодження різних аспектів міжнародної економічної діяльності щонайменше трьома суб’єктами з різних країн.

Координація економічної політики залежно від зaсобів здійснення може бути двох видів: дискретна та інституціональна.

Дискретна координація (або співробітництво типу ad hoc²) – це узгодження, якe досягається шляхом так званих, дискретних (окремих) дій, коли в кожному конкретному випадку держави домовляються самостійно використовувати дeякі заходи, інструменти, методи для досягнення належної єдності дій.

Інституціональна координація – це погодження, яке виробляється на підставі визначеного інституту, тобто з використанням встановлених уже законів, правил, норм, звичаїв та практики, організаційних структур. Отже, в поняття «міжнародні інститути» входять дві складові:

1. організаційні структури, тобто самі міжнародні організації, установи, конференції тощо;

2. сукупність законів, норм, правил, угод та ін.

При цьому міжнародні організації виступають водночас і як продуценти, і як користувачі сукупності законів та норм.

Об’єктивна необхідність посилення інституціональної координації, тобто розвитку міжнародних організацій, пояснюється сукупністю вагомих чинників, як-от:

• зростаюча кількість проблем, що виникають на перетині кількох сфер: валютних відносин і торгівлі, торгівлі та фінансових ринків тощо;

• тривалий період узгодження за використання дискретної координації;

• велика кількість учасників переговорного процесу, що ускладнює досягнення консенсусу;

• залежність учасників переговорів та урядових осіб від тиску виборців і громадської думки в країні;

• складність та дорожнеча інформаційного забезпечення взаємодії.

Серед суб’єктів системи регулювання міжнародних економічних відносин найбільш зацікавленими в існуванні міжнародних організацій, установ та конференцій є, зрозуміло, держави (уряди), оскільки, використовуючи досвід та відповідний арсенал методів впливу, міжнародні інститути допомагають різним країнам координувати свої дії на світовій арені. Міжнародні організації необхідні також для нормального існування та динамічного розвитку компаній, які в різних формах беруть участь у міжнародному бізнесі і під час здійснення комерційних операцій натрапляють на внутрішні та міжнародні обмежники , які є різними у різних країнах та регіонах.

Очевидно, що саме потреби міжнародного бізнесу історично були першопричиною розвитку міжнародних організацій, про що свідчить літопис створення основних із них: 1814 р. – Центральна комісія судноплавства по Рейну; 1865 р. – Міжнародний телеграфний союз; 1875 p. – Міжнародний комітет з мір і вагів; 1883 р. – Міжнародний союз з охорони прав промислової власноcті; 1890 р. – Міжнародний союз для публікації митних тарифів; 1919 p.

– Міжнародна організація підприємців; 1920 р. – Міжнародна торговельна палата; 1926 p. – Міжнародна організація зі стандартизації та ін.

Характерною рисою сучасного етапу розвитку міжнародних організацій є розширення їхньої компетенції і ускладнення структури. Загальна кількість міжнародних організацій наближується до 5 тисяч, з яких понад 400 - міжурядові. Організації економічного напряму становлять найбільшу частку - понад 50 % усіх міждержавних організацій. З недержавних – найбільше таких засновано в комерції та промисловості, а також у системах охорони здоров’я і медицини.

1.2 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Перші міжнародні міжурядові організації як одна зі стабільних форм регулювання міжнародних відносин з’явилися порівняно недавно – y середині ХІХ сторіччя. Однак їх виникненню передував досить тривалий процес розвитку міжнародного спілкування, в ході якого формувалися об’єктивні суспільні потреби у створенні спеціальних міжнародних органів, які б регулювали дедалі більш складні багатосторонні відносини між державами в різних сферах діяльності. Умовно можна відокремити п’ять основних стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

1. Епоха рабовласницьких держав.

2. Період феодальної роздробленості.

3. Епоха великих географічних відкриттів, промислових революцій та формування світового ринку.

4. Період між Першою та Другою світовими війнам.

5. Сучасний етап.

Епоха рабовласницьких держав. Ще в ІV – VІ ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних інститутів сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії – це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релігійно-політичними союзами племен та міст зі спільними святилищем, скарбницею, правилами ведення війн.

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об’єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися передусім під час виникнення загpози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі).

Водночас на світовій арені почали з’являтися торговельні союзи. Прикладом такого торговельного об’єднання є один із найвідоміших союзів цього типу – Ганза, що існував з ХІV по ХVІІ ст. До нього входили північнонімецькі міста Любек, Штраль-зунд, Росток, Вісмар, Гамбург та ін. Міста-члени союзу намагалися зосередити в себе усю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло їм охороняти власні комерційні інтереси і навіть вести війни з іншими державами. Ганзейський союз мав торговельні контори в Новгороді, Пскові, Смоленську, Каунасі, Бергені, Стокгольмі, Брюгге, Лондоні та ін.

Третій етап розвитку характеризується появою цілої низки організацій, яким уже 6ули притаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, порядку роботи та ін.

Деякі західні автори ведуть історію міждержавних організацій від так званого Священного союзу, створеного російським царем Олександром І, австрійським імператором Францем І та прусським королем Фрідріхом-Вільгельмом ІІІ у вересні 1815 р. після падіння імперії Наполеона І.

Іноді спеціалісти віддають першість Центральній комісії судноплавства по Рейну, яка була організована Віденським конгресом 1814 – 1815 рр., а на постійній основі почала працювати з 1831 р.

Стабільне зростання кількості міжнародних організацій з середини ХІХ ст. пов’язане з розвитком зв’язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цей час з’являються такі організації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітній поштовий союз (1874), Європейська конференція з розкладів пасажирських потягів (1874), Міжнародний телеграфний союз (1875), Міжнародний союз з охорони промислової власності (1883) та ін.

Період між Першою та Другою світовими війнами ознаменований появою першої у світі міжнародної організації універсального типу з широкою (неспеціалізованою) компетенцією Ліги Націй. Створена в 1919 р. з ініціативи американського президента Вільсона, Ліга Націй являла собою:

• міжнародну організацію;

• асоціацію урядів;

• метод організації міжнародного життя.

У цей період триває створення функціональних та галузевих організацій; загальна кількість міжнародних організацій збільшилася втричі (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

ДИНАМІКА СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ *

Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 pоку. Йому властиві такі риси:

• збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне життя, зокрема економічне;

• посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світових проблем (через систему консультацій);

• поява і вже понад 50-річне успішне функціонування універсальної організації глобального типу – Організації Об’єднаних Націй.

• утворення інших функціональних організацій глобального типу - Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгівлі; Всесвітньої торговельної організації;

• формування мережі, міжнародних організацій наднаціонального типу, які інституціонально забезпечують діяльність регіональних інтеграційних угруповань;

• посилення позиції ООН завдяки створенню системи «спеціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних організацій;

• розширення .сфери діяльності міжнародних організацій;

• значне збільшення кількості як міждержавних, так і недержавних міжнародних організацій.

Узагальнюючи розлянуті етапи виникнення та розвитку міжнародних організацій, можна з’ясувати історичні тенденції, логіку формування сучасного розуміння сутності міжнародної організації (рис. 1.2).

Постійність діяльності. Спочатку конференції і конгреси відбувалися через необхідність вирішення конкретної проблеми. З часом у практику ввійшли періодичні міжнародні наради, коли створювались більш-менш постійні органи, які займалися питаннями скликання та обслуговування конгресів і конференцій, а іноді здійснювали інші функції у перервах між конференціями. Саме ці органи і започаткували майбутні постійно діючі організації.

Участь держав (урядів). Виникненню міждержавних (міжурядових) організацій, як правило, передувало створення неурядових союзів (асоціацій, спілок), членами яких були або національні організації, або окремі фізичні та юридичні особи з різних країн.

Функціональна спрямованість. Багато організацій і зараз орієнтовані на вирішення вузького кола питань, але дедалі більше стає міжнародних інституцій, які, вирішуючи навіть функціональні питання, не можуть абстрагуватися від політичних, регіональних, економічних проблем. Тому більшість організацій у своїй діяльності тяжіють до ширшої компетенції, не згадуючи вже про спеціально створювані організації широкої компетенції.

К ри 1. Постійна діяльність

терії

2. Участь держав (урядів)

3. Функціональна спрямованість

Характеристики

Список файлов курсовой работы