94927 (613176), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

- тривала діарея (більше 1-2 місяців);

- нез'ясовна втрата маси тіла на 10% і більш;

- пневмонія, стійка до стандартної терапії;

- затяжне, повторюється або непіддатливе звичному лікуванню запалення

легенів;

- бронхіальний і легеневий кандидоз;

- постійний кашель більше 1 міс;

- збільшення лімфовузлів 2-х і більше груп понад 1 міс;

- недоумство у раніше здорових людей;

- лімфома головного мозку;

- інші, важчі хвороби.

3. Лабораторні тести. Діагноз інфекції ВІЛ завжди повинен мати лабораторне підтвердження. З цією метою використовують індикацію вірусу імунодефіциту і його компонентів в матеріалі від хворих, виявлення противірусних антитіл і визначення специфічних змін в імунній системі. У практичній охороні здоров'я найбільше поширення набули методи виявлення противірусних антитіл-імуноферментний аналіз, імуноблотінг і імунопреципітація.

Імуноферментний метод вигідно відрізняється відносною технічною простотою, доступністю реагентів, можливістю автоматизації практично всіх етапів дослідження. Проте цей метод не застрахований від похибки результатів. З метою її виключення вдаються до подальшої верифікації сироваток за допомогою імуноблотінга або імунопреципітації. Певне місце в лабораторній діагностиці належить імунологічним методам. Проте, як це вже наголошувалося, інфекція ВІЛ з переважною поразкою центральної нервової системи може протікати і без імунних порушень[1,13,16].

2.3 Профілактика зараження ВІЛ інфекцією

Основу сучасної боротьби з інфекцією ВІЛ повинно складати попередження її розповсюдження. Тут особливу увагу слід направити на санітарну освіту з метою зміни поведінкових і гігієнічних навиків.

У санітарно-освітній роботі слід розкрити шляхи передачі захворювання, особливо підкресливши, що основний з них - статевий шлях; показати згубність безладного статевого життя і необхідність використання презервативів, особливо при випадкових контактах[5,16,23].

Особам, що входять до груп ризику, рекомендують не брати участь в донорстві, а інфікованим жінкам - утриматися від вагітності; важливо застерегти від користування загальними зубними щітками, бритвами і іншими предметами особистої гігієни, які можуть бути забруднені кров'ю і іншими біологічними рідинами інфікованих.

Важлива роль в боротьбі з розповсюдженням інфекції ВІЛ належить активному виявленню інфікованого шляхом використання тест-систем для визначення противірусних антитіл. Такому визначенню підлягають донори крові, плазми, сперми, органів і тканин, а також гомосексуалісти, повії, наркомани, статеві партнери хворих на інфекцію ВІЛ, хворі на венеричні хвороби, в першу чергу сифілісом. Серологічне обстеження на ВІЛ повинні проходити українські громадяни після тривалого перебування за кордобом і проживаючим в Україні іноземцям, особливо ті які приїхали з ендемічних по інфекції ВІЛ регіонів. Невідкладною мірою попередження інфекції ВІЛ залишається заміна всіх шприців одноразовими або принаймні чітке дотримання правил стерилізації і використовування звичайних шприців[17,23].

Властивості вірусу імунодефіциту людини і шляху його передачі визначають способи профілактики і попередження подальшого розповсюдження інфекції.

ВІЛ не стійкий в зовнішньому середовищі, швидко гине при кип'ятінні і під впливом таких дезинфікуючих речовин, як наприклад, розчин хлорного вапна. Проведення стандартних заходів щодо знезараження медичного інструментарію в лікарняних умовах, тестування на наявність антитіл всіх порцій донорської крові і інших біологічних рідин ефективно попереджають розповсюдження вірусу в лікувальних установах.

Для попередження передачі статевим шляхом украй ефективним способом є використовування презервативів. Різноманітні програми статевого виховання, націлені на відстрочення початку статевого життя, збереження вірності партнеру і використовування презерватива також довели свою результативність в багатьох країнах світу[6,9,10].

Комплекс заходів щодо інформування споживачів наркотиків з питань здоров'я, який включає розповсюдження серед них профілактичної літератури, обмін шприців для орієнтації наркоспоживачів на використання тільки стерильних інструментів, надання можливості замісної терапії, - переконливо довів свою ефективність в попередженні розповсюдження ВІЛ-інфекції в багатьох країнах світу і нерідко визначається терміном «зниження шкоди від ін'єкційного вживання наркотиків».

В даний час в Австралії, США, в багатьох країнах Західної, Центральної і Східної Європи проводяться програми по обміну голок і шприців, аутрич-роботи (інформаційно-роз'яснювальна діяльність соціальних працівників і волонтерів-добровольців «на вулиці»). Вживається з середини 60-х років XX ст. для зняття гострих проявів абстинентного синдрому (ломки) замісна терапія, при якій наркозалежний приймає строго вивірені дози метадону - синтетичного аналога «вуличних» наркотиків - також довела свою ефективність в зниженні зростання ВІЛ-інфекції.

Прийом сучасних препаратів дозволяє значно знизити (2-10%) ризик інфікування дитини від ВІЛ-позитивної матері.

Профілактика інфікування в медичних установах. Найбільшу небезпеку розповсюдження ВІЛ представляє кров. Необхідно ретельно уникати випадкових пошкоджень шкірних покривів гострими інструментами. Всі маніпуляції з хворими, а також роботу з біологічними матеріалами від хворого медичні працівники проводять в гумових рукавичках і масках. Крім того, необхідно дотримувати запобіжні всі засоби, передбачені при роботі з хворими на вірусний гепатит В. Якщо все ж таки відбувся контакт слизової оболонки або пошкодженої шкіри медичного працівника з біологічною рідиною, що потенційно містить ВІЛ, слід негайно (бажано в перші три години) почати курс постконтактної профілактики антиретровірусними препаратами, що дозволить у декілька разів знизити вірогідність інфікування.

Обов'язкове ретельне миття рук після зняття рукавичок і індивідуального одягу перед тим, як покинути приміщення, де проводиться робота з потенційно інфікованим матеріалом.

Госпіталізація хворих СНІДом і Віл-інфікованих повинна здійснюватися так, щоб запобігти розповсюдженню інфекції, а також з урахуванням вимог по утриманню хворих із зміненою поведінкою при поразці центральної нервової системи[4,17,19].

При лікуванні хворих з Віл-інфекцією необхідно застосовувати інструментарій і шприци тільки одноразового використовування. При забрудненні предметів ужитку, постільного приладдя, оточуючої середовища виділеннями хворого необхідно проводити обробку дезинфікуючими засобами (0,2%-ним розчином гіпохлоріду натрію, етиловим спиртом).

При дотриманні елементарних правил обережності спілкування з хворими є повністю безпечним.

ВІЛ не передається через:

• слину;

• сльози;

• піт.

Слина і сльози можуть містити дуже низькі концентрації вірусу, недостатні для інфікування. ВІЛ ніколи не знаходили в поті. Кажучи про ці рідини, уникнути виразу «рідини тіла». Це може приводити до плутанини. Краще використовувати назви для кожної окремої рідини. ВІЛ не передається через укуси комах: комарів, мух, кліщів, бліх, бджіл або ос. Якщо кровоссальна комаха укусить Віл-інфікованого людину, вірус загине в тілі комахи. Він здатний існувати тільки в людських клітках. Комарі не можуть переносити ВІЛ, тому що: ВІЛ гине в шлунку комара.

Ці факти підтверджуються епідеміологічними даними. У регіонах, де багато комарів і активно циркулює ВІЛ, поширеність вірусу серед населення не відрізняється від інших регіонів. Адже можна було б чекати набагато більшого, ніж офіційно реєструється, кількості випадків зараження ВІЛ людей похилого віку і дітей, якби комарі переносили ВІЛ. Людей іноді вводить в оману приклад малярії, захворювання, яке дійсно поширюють комарі. У разі ВІЛ це не так [4,8,14].

Не має ніяких даних, наприклад, що свідчать про те, що ВІЛ може бути переданий респіраторним, повітряно-краплинним (через повітря), або ентеральним, аліментарним (з водою або продуктами харчування), або

контактно-побутовим шляхом (через соціальні контакти будинку або в інших місцях).

2.4 Захворювання, супутні СНІДу

Хворі на СНІД вмирають не безпосередньо від поразки організму ВІЛ, а від супутніх захворювань, яким організм хворого не може чинити опір і збудники, яких завжди є як в самому організмі, так і в навколишньому середовищі. В даний час налічують більше 25 таких захворювань. Прояв будь-якого з них в сукупності з рівнем лімфоцитів в крові нижче 200 в 1 мм3 є вагомою підставою для підозри на СНІД[5,9,15].

СНІД супроводжують такі захворювання, як пневмонія, що викликається грибком, звичайно присутнім в дихальних шляхах, бактерійна пневмонія, туберкульоз. На ранній симптоматичній стадії грибкові і бактерійні інфекції викликають менінгіт, на який хворіють біля 13% хворих на СНІД, а також інші захворювання. На пізніше симптоматичній стадії зараження викликає лихоманку, значну втрату ваги, анемію і діарею, а зараження деякими видами простих приводить до поразки нервової системи.

Серед хворих на СНІД вельми поширені вірусні захворювання, групи герпесу, що особливо викликаються вірусами. Так, цитомегаловірус вражає сітківку і викликає сліпоту. Інший вірус, що відноситься до цієї групи, вражає клітки крові і приводить до їх злоякісного переродження[3,13,16].

У багатьох хворих розвиваються ракові захворювання, особливо часто лімфома В-клітин крові, рак кровоносних судин, який з'являється спочатку у вигляді фіолетових висипань на шкірі, а потім, розповсюджуючись всередину, викликає смерть.

2.5 Психосоціальна підтримка ВІЛ-інфікованих людей

Психосоціальна підтримка направлена на рішення поточних психологічних і соціальних проблем Віл-інфікованих людей, їх партнерів, членів сімей і доглядальниць.

Це важливо, тому що:

• ВІЛ інфекція зачіпає всі сторони життя людини: фізичну, психологічну, соціальну і духовну. Консультування і соціальна підтримка можуть допомогти людям і їх доглядальницям ефективніше справлятися з кожною стадією інфекції і покращують якість їх життя. При відповідній підтримці хворі знаходять в собі більше можливостей адекватно реагувати на стрес, пов'язаний з їх інфікуванням, і мають більше шансів не зіткнутися з серйозними проблемами психічного здоров'я. Оцінка і втручання можуть бути направлені на гостру стресову фазу, яка слідує за діагнозом ВІЛ, подальший період звикання і процес усунення хронічних симптомів ВІЛ інфекції, а також прогресування захворювання до самої смерті.

• Результатом ВІЛ інфекції часто є страх у тих, хто живе з цією інфекцією, а також тих, хто за ними доглядає. Часто це може торкнутися всієї сім'ї. Слідством інфекції часто буває втрата соціально-економічного положення, роботи, доходу, житла, послуг охорони здоров'я і мобільності. Психосоціальна підтримка, що надається як самим пацієнтам, так і їх партнерам і членам сімей, може допомогти їм ухвалювати усвідомлені рішення, краще справлятися з хворобою і ефективніше реагувати на дискримінацію. Вона покращує якість їх життя і запобігає подальшому розповсюдженню ВІЛ інфекції.

• Для людей з ВІЛ/СНІДом, які повинні звикнути до терапії проти туберкульозу, довгостроковим профілактичним заходам або антиретровірусній терапії, постійні консультації можуть стати критично важливим моментом, сприяючим прихильності режимам лікування[2,5,9,11,17].

Розробка рекомендацій і навчання психосоціальному відходу.

• психосоціальна підтримка повинна бути безпосередньо включена в національні рекомендації щодо відходу при ВІЛ/СНІДові.

• Підготовка у області надання психосоціальної підтримки повинна бути включена в програму навчання всіх фахівців охорони здоров'я.

• Можуть бути розроблені рекомендації відносно послуг домашнього відходу, які повинні включати забезпечення базового психосоціального відходу добровольцями із співтовариства і членами сім'ї.

• Повчальні курси для добровольців із співтовариства можуть бути організовані і представлені медичними працівниками.

• Навчання в професійних дисциплінах (консультування, психологія, психіатрія) може бути доступне на національному і міжнародному рівні.

• Стратегії забезпечення психосоціальної підтримки можуть бути розроблені для окремих груп (наприклад, жінок, молодих людей, чоловіків, що віддають перевагу сексу з чоловіками, споживачів ін'єкційних наркотиків, медичних працівників і т.д.)[1,9,15,22].

Планування послуг для Віл-інфікованих людей, членів сім'ї і працівників охорони здоров'я..

• Оцінити, які послуги у області психічного здоров'я і підтримки існують на урядовому і неурядовому рівнях, які можна покращити або збільшити. Оцінити, які додаткові послуги необхідні.

• На рівні співтовариства можна створити групи, які задовольнятимуть потреби окремих пацієнтів і членів сімей. Послуги психосоціальної підтримки, звернені до конкретних потреб уразливих груп, можуть бути особливою значущістю (наприклад, для жінок, дітей і т.д.).

• Необхідно створити комплексну систему підтримки, об'єднуючу існуючі психосоціальні послуги, і ту що погоджує між собою і з медичними послугами.

Характеристики

Список файлов курсовой работы