94739 (613151), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Загартування організму водою також доцільніше розпочинати теплої пори року. Водні процедури слід починати з температури + 30...+ 31°С, поступово знижуючи її та збільшуючи тривалість процедури.

Одним із найпоширеніших видів загартовування водою є обтирання. Воно проводиться рушником, губкою або тканиною, змоченою у воді й трішки віджатою. Починають обтирання тіла з рук у напрямку від пальців до тулуба, а потім обтирають шию, груди, живіт, спину й ноги. Після цього сухим рушником розтирають шкіру до почервоніння і появи відчуття тепла. Перші процедури починають з температури води + ЗО °С.

Обливання має вираженіший ефект, ніж обтирання, оскільки при цьому вода діє на більшу частину тіла. Найкраще проводити обливання, використовуючи душ.

Добрі результати дає щоденне миття ніг холодною водою. Після обмивання слід обтерти ноги сухим рушником і відразу ж одягнутись.

Чудову загартовуючу дію мають літні купання у відкритих водоймах. Під час купання на організм впливає вода, повітря, сонце. Дія холодної води при купанні найсильніша. При цьому відбувається інтенсивне і швидке звуження кровоносних судин і переміщення крові до внутрішніх органів, поглиблюється дихання.

Доцільніше починати купання, коли температура води досягає + 20 ... 22 °С, а температура повітря - + 24 ... 26 °С. Тривалість перших купань - 3-5 хвилин. Вона поступово може бути доведена до 15 хвилин. Під час загартування пониженою температурою в організмі відбувається інтенсивне теплоутворення. Купаючись у водоймах, слід завжди пам'ятати правила поведінки на воді та вміти надавати першу медичну допомогу за нещасних випадків.

Хочемо вас також попередити про небезпеку смертельного ушкодження спинного і головного мозку під час стрибків із висоти у воду (при ударі головою об дно, камінь, колоду тощо).

Не слід купатися у стоячих водоймах, де живуть пацюки. Вони є носіями дуже небезпечного (часто смертельного) захворювання лептоспірозу. Особливо велика небезпека зараження цією хворобою, коли на шкірі чи слизових оболонках є пошкодження (порізи, подряпини), через які лептоспіра (мікроорганізм — збудник лептоспірозу) може легко проникнути у кров і призвести до захворювання!

Проте загартування можна проводити не тільки пониженою температурою, а й підвищеною. Для цього людство впродовж 2,5 тис. років використовує лазні.

Існує багато різноманітних типів лазень. В Україні найбільшої популярності набула парна лазня і сауна. У парній лазні температура сягає + 45 °С (при відносній вологості повітря 60 - 100 відсотків). У сауні температура на верхніх полицях може сягати + 115 ... + 120 °С при вологості повітря всього 10-13 відсотків.

Після нагрівання в термокамері (до інтенсивного потовиділення) слід охолодити організм на повітрі або під холодним душем чи в басейні. Тренування кровоносних судин, інгаляція настоїв трав або фітоаерозолі з березових віників, інтенсивне потіння, яке очищає організм від шлаків, масаж - ось далеко не повний комплекс загартовуючих чинників лазні і сауни. Перед заходом у термокамери необхідно добре помитися теплою водою з милом, щоб очистити шкіру від бруду і жиру, прочистити вивідні протоки потових залоз.

Переходити з нижніх полиць на верхні (що дає змогу регулювати температуру повітря від + 60 ... +70 °С до + 100...+115 °С) потрібно поступово, щоб дати змогу організмові адаптуватися.

Після сауни впродовж 45 — 60 хвилин потрібно відпочити, дати можливість тілу охолонути, поповнити в організмі запаси рідини, яка вийшла під час потіння. Добру адаптогенну дію мають настої лікарських трав, які дають змогу відновити в організмі разом із рідиною запас мікроелементів і вітамінів.

Широке застосування знайшла сауна як ефективний метод відновлення працездатності й зняття втоми при інтенсивних фізичних і розумових навантаженнях. Відновлююча дія сауни пояснюється тим, що за її умов з м'язів виходить молочна кислота, яка накопичується в них у результаті тривалої роботи і гальмує відновлювальні процеси, викликаючи больові відчуття.

Висновки

Шкіра покриває зовнішню поверхню тіла, складається з епідермісу — поверхневого шару та глибокого шару — власне шкіри, або дерми. Під шкірою лежить шар підшкірної основи. Загальна площа шкіри дорослої людини — 1,5— 2,0 кв.м. В шкірі локалізується велика кількість залоз: потові, сальні та молочні. Організм контактує з навколишнім середовищем за допомогою рецепторів. Рецептори поділяються на два типи: зовнішні, або екстерорецептори, які локалізуються на поверхні тіла — в шкірі, слизових оболонках рота, носа, в органах зору, слуху та ін.; внутрішні, або інтерорецептори, які лежать в оболонках внутрішніх органів. Як зовнішні, так і внутрішні рецептори є початковою ланкою центральної нервової системи, яка, отримавши сигнал, відповідним чином реагує на нього.

Відмінності чоловічої шкіри від жіночої до 12 років незначні. Потім з віком і під впливом ендогенних і екзогенних факторів формуються істотні розходження. Чоловіча і жіноча шкіра розрізняються в структурних і анатомічних, біохімічних, механічних, функціональних особливостях, відповідною реакцією на екзогенні фактори, мікроциркуляцією крові в судинах шкіри, чуттєвої функції, фарбуванні, гормональному впливі, особливостях сально-волосяних структур.

Під впливом негативних природних та антропогенних факторів виникають різного роду подразнень. Переважно виникають дерматити спричинені хімічними, фізичними, біологічними, температурними подразниками. Вплив на організм низької температури веде до відмороження. Йому передує прихований період, який характеризується похолоданням, побілінням і втратою чутливості. Найчастіше відморожуються відкриті і кінцеві ділянки тіла — пальці рук і ніг, ніс і щоки, вуха. У тих, хто працює на холоді і вітрі, ці місця мерзнуть до посиніння, набрякають. Інколи на таких вогнищах з'являються вузлики і вузли. Суб'єктивно турбує пощипування, поколювання, біль, свербіж, у деяких випадках утрачається чутливість.

В своїй роботі ми пропонуємо матеріал та методи дослідження тактильної чутливості шкірного аналізатора.

Минуло не одне тисячоліття з того часу, як людство довідалося про цілющу силу трьох великих лікарів природи: сонця, повітря і води. Саме вони — вода, повітря і сонце — залишаються і досі основними загартовуючими чинниками. До того ж, використані людиною у сполученні з фізичною культурою та правильно поставленою руховою активністю, ці чинники є певним гарантом вашого здоров'я, можуть запобігти багатьом хворобам.

Використовуючи контрастну дію під час переходу від одного фізичного холоду, від спокою до механічного тиску на шкіру, від перебування на сонці до занурення у воду — середовища з іншою щільністю, температурою, теплоємністю і т. д.), ми насичуємо організм потоками найціннішої в біологічному відношенні інформації, яка є «концентратом» навколишнього середовища.

Загартовування відіграє надзвичайно важливу роль у розвиткові організму людини, формуванні, збереженні та зміцненні її здоров'я. Загартування має також значні лікувальні властивості. Тому загартовуванням, як і всякими ліками, слід користуватися помірковано і вміло. Звичка до загартовуючих процедур, яку ви виробите в себе в юнацькі роки, стане основою здорового способу життя в дорослому віці.

Список використаної літератури

1. Амосов М.М. Роздуми про здоров’я. – К.: Здоров’я, 1990.

2. Анатомия человека. /Под ред. Сапина М.Р. – М.: Медицина, 1993.

3. Батуев А. С. Введение в физиологию сенсорных систем. - М.: Наука, 1988. – 247с.

4. Владимиров В.В. Диагностика и лечение кожных болезней. – М., 1995. – 328 с.

5. Войтенко В.П. Здоровье здоровых. – К.: Здоров’я, 1991.

6. Воробьева Е.А. Анатомия и физиология. – М.: Медицина, 1988.

7. Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия. – М., Медицина,1985.

8. Гласс Д.Ж. Жить до 180 лет. – М.: Физкультура и спорт, 1991.

9. Гальперин С.И. Физиология человека и животных. Висшая школа, 1970 – 656 с.

10. Гуминский А.А. и др. Руководство к лабораторным занятиям по общей и возрастной физиологии. – М.:Просвещение, 1990. – 239 с.

11. Данилова Н.Н., Крылова А.Л. Физиология высшей нервной деятельности. – Ростов на Дону.: Феникс,1999.

12. Доннер К.Тайны анатомии. – М.: Мир, 1988.

13. Заколюжний М.М. та ін. Посібник з анатомії і клінічної термінології. – К.: Здоров’я, 1993.

14. Кожа (стороение, функция, общая патология и терапия). / Под ред. А.М. Чернуха. – К., 1982. – 328 с.

15. Князева М.А. Ключ к самосозиданию. – М.: Молодая гвардия, 1990.

16. Лященко І.Н. Захворювання шкіри. – К., 1991. – 102 с.

17. Небылицин В.Д. Основные свойства нервной системы человека. – М., 1966.

18. Нормальна фізіологія. / За ред В.І. Філімонова. – К.: Здоров`я, 1994. – 604 с.

19. Отрощенко П.Г. и др. Хочу быть здоровым. – К.: Либідь, 1991.

20. Самусев Р.П., Семин Ю.М. Анатомия человека. – М.: Медицина, 1990.

21. Сауляк-Савицька М.М. Анатомія людини. – К., 1966.

22. Свиридов О.І. Анатомія людини. /За ред. Бобрика І.І. – К.: Вища школа, 2000.

23. Смирнов В.М. Нейрофизиология и высшая нервная деятельность детей и подростков: Учебное пособие, - М: изд. Центр «Академия», 2000. – 400 с.

24. Хоменко Б.Г. Анатомія людини. – К.: Вища школа, 1991.

25. Хомская Е.Д. Нейропсихология. – М., 1987.

26. Шеперд Г. Нейробиология. – М., 1987.

27. Юдин Г.Н. Главное чудо света: анатомия челвека. – М.: Педагогика, 1991.

28. Яновский І.І, Ужако П.В. Фізіологія людини і тварин. Практикум. – К.: Вища школа, 1991. – 174с.

29. Физиология человека и животных: 2 т. / Коган А.Б. и др. - М.: Высшая школа, 1984.- 360 с.

1¹ Хоменко Б.Г. Анатомія людини. – К.: Вища школа, 1991.

2¹ Хоменко Б.Г. Анатомія людини. – К.: Вища школа, 1991.

3¹ Нормальна фізіологія. / За ред В.І. Філімонова. – К.: Здоров`я, 1994. – 604 с.

4¹ Нормальна фізіологія. / За ред В.І. Філімонова. – К.: Здоров`я, 1994. – 604 с.

5¹ Кожа (стороение, функция, общая патология и терапия). / Под ред. А.М. Чернуха. – К., 1982. – 328 с.

6¹ Кожа (стороение, функция, общая патология и терапия). / Под ред. А.М. Чернуха. – К., 1982. – 328 с.

7¹ Отрощенко П.Г. и др. Хочу быть здоровым. – К.: Либідь, 1991.

8¹ Лященко І.Н. Захворювання шкіри. – К., 1991. – 102 с.

9¹ Отрощенко П.Г. и др. Хочу быть здоровым. – К.: Либідь, 1991.

10¹ Лященко І.Н. Захворювання шкіри. – К., 1991. – 102 с.

11¹ Лященко І.Н. Захворювання шкіри. – К., 1991. – 102 с.

12¹ Кожа (стороение, функция, общая патология и терапия). / Под ред. А.М. Чернуха. – К., 1982. – 328 с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы