Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

-Диетиламіноетиловий ефір п-амінобензойної кислоти гидрохлорид

Опис. Безбарвні кристали або білий кристалічний порошок, без запаху, гіркого смаку. На язику викликає відчуття оніміння.

Розчинність. Дуже легко розчинимо у воді, легко розчинимо в спирті, мало розчинимо в хлороформі, практично нерастворим в ефірі.

Достовірність. Препарат дає характерні реакції на ароматичні первинні аміни і хлориди.

0,05 г препарату розчиняють в 2 мл води, додають 3 краплі розведеної сірчаної кислоти і 1 мл 0,1 н. розчину перманганату калія; фіолетове забарвлення вмить зникає (відмінність від совкаіна).

0,2 г препарату розчиняють в 2 мл води, додають 0,5 мл розчина їдкого натра; виділяється безбарвний маслянистий осад.

Температура плавлення 154—156°.

Прозорість і кольоровість розчину. Розчин 0,5 г препарату в 5 мл свіжопрокип'яченої і охолодженої води повинен бути прозорим і безбарвним.

Кислотність. При додаванні до цього розчину 1 краплі розчину метилового червоного може з’явитись рожеве забарвлення, котре повинне перейти в жовте від збільшення не більш 0,5 мл 0,05 н. розчину їдкого натра.

Органічні домішки. Розчин 0,2 г препарату в 2 мл концентрированной сірчаної кислоти повинен бути безбарвним.

Розчин 0,5 г препарату в 5 мл азотної кислоти повинен бути безбарвним.

Сульфатна зола і важкі метали. Сульфатна зола з 0,5 г препарату не повинна перевищувати 0,1 % і не повинна давати реакції на важкі метали.

Кількісне визначення. Близько 0,3 г препарату (точне навішування) розчиняють в 10 .мл води і 10 мл розведеної соляної кислоти і використовують стандартний метод нітрітометрії.

Нітрітометрія

Нітрітометрія — метод об'ємного аналізу, при якому як реактив для титрування використовується розчин нітриту натрію.

Застосовується головним чином для кількісного визначення препаратів, що містять первинну або вторинну ароматичну аміногрупу, а також нитрогруппу, яку заздалегідь переводять в аміногрупу шляхом відновлення. Цей метод може бути також використаний для визначення гідразидів і інших сполук.

Методика визначення. Точну навішення препарату (близько 0,001 грамм-моля) розчиняють в суміші 10 мл води і 10 мл розведеної соляної кислоти. Додають води до загального об'єму 80 мл, 1 г броміду калія і при постійному перемішуванні титрують 0,1 моль розчином нітриту натрію, додаючи його на початку зі швидкістю 2 мл в хвилину, а в кінці титрування (за 0,5 мл до еквівалентної кількості) по 0,05 мл через хвилину.

Титрування проводять при температурі не вище 18—20°, проте в деяких випадках потрібне охолоджування до 0—10°.

Точку еквівалентності визначають за допомогою внутрішніх індикаторів, зовнішніх індикаторів (йодкрахмальний папір, флавакридин і ін.) або методами електрометрій (титрування потенціометра, титрування «до повної зупинки»).

Як внутрішні індикатори використовують тропеолін 00 (4 краплі розчину), тропеолін 00 в суміші з метиленовим синім (4 краплі розчину тропеоліна 00 і 2 краплі розчину метиленового синього), нейтральний червоний (2 краплі 0,5% розчину на початку і 2 краплі в кінці титрування) і ін. Титрування з тропеоліном 00 ведуть до переходу забарвлення від червоної до жовтої, со сумішшю тропеоліна 00 з метиленовим синім — від червоний-фіолетової до блакитної, з нейтральним червоним — від малинової до синій. Витримку в кінці титрування з нейтральним червоним збільшують до 2 хвилин.

Титрування з йодкрахмальним папером ведуть до тих пір, поки крапля титруючого розчину, узята через 1 хвилину після додавання розчину нітриту натрію, негайно не викликатиме синє фарбування на папері.

Паралельно проводять контрольний дослід.

При титруванні потенціометра як індикаторний електрод застосовують платиновий електрод, електродом порівняння служить насичений каломельний електрод.

У разі застосування внутрішніх індикаторів використовують нейтральний червоний-або тропеолін 00 в суміші з метиленовим синім.

1 мл 0,1 мол розчину нітриту натрію відповідає 0.02728 г новокаїну • НС1, крторого в препараті повинно бути не меншого 99,5%.

Зберігання. Список Б. У добре укупорених банках оранжевого скла.

Вища разова доза всередину 0,25 р.

Вища добова доза всередину 0,75 р.

Вища разова доза внутрішньом'язового (2% розчин) 0,1 р.

Вища добова доза внутрішньом'язового (2% розчин) 0,1 р.

Вища разова доза у вену (0,25% розчин) 0,05 р.

Вища добова доза у вену (0,25% розчин) 0.1 р.

Примітка. Для інфільтраціоної анестезії: перша разова доза на початку операції не понад 1,25 г при застосуванні 0.25% розчину і 0,75 г при застосуванні 0,5% розчину. Надалі на кожну годину операції не понад 2,5 г при застосуванні 0,25% розчину і 2 г при застосуванні 0,5% розчину.

Місцевоанестезуючий засіб.

468. Solutio Novocaini 0,25%, 0,5%, 1% aut 2% pro injectionibus

Розчин новокаїну 0,25%, 0,5%, 1% або 2% для ін'єкцій

Склад. Новокаїну . . . 2,5г. .... 5 г 10 або 20 г

Розчину соляної кислоти 0,1 н. до рН 3,8—4,5

Води для ін'єкцій до 1 л

Розчин фільтрують, розливають в ампули нейтрального скла по 2, 5 і 10 мл і стерилізують текучою парою при 100° протягом 30 хвилин.

Опис. Прозора безбарвна рідина.

Достовірність. 2 мл препарату дають характерну реакцію на ароматичні первинні аміни і другу реакцію достовірності вказану в статті «Novocamum».

рН 3,8—4,5.

Кількісне визначення. До 25 мл 0,25% або 0.5% розчину, 10 мл 1% або 5 мл 2% розчину додають 10 мл розведеної соляної кислоти і далі поступають, як вказано вище в пункті „Нітрітометрія” .

У разі застосування внутрішніх індикаторів використовують нейтральний червоний або тропеолін 00 в суміші з метиленовим синім.

1 мл 0.05 мол розчину нітриту натрію відповідає 0.01364 новокаїну гідрохлориду. якого в 1 мл препарату відповідно повинно бути-0,00242—0,00258 г, 0,00485—0.00515 г, 0,0097—0,0103 г або 0.0194— 0,0206 р.

література

1. Краткая медицинская энциклопедия: В 3-х т. АМН СССР. Гл. ред. Б.В.Петровский. – 2-е изд. – М. Советская энциклопедия. - Т.1, 1989, 624 с.

2. Комендантова М.В., Зорян Е.В.//Фармакология. - М.: Медицина, 1988, 208 с.

3. Батрак Г.Е.//Фармакология: учебник для медецинских вузов.- К.:Высшая школа. Глав изд-во., 1981, 456 с.

4. Машковский М.Д. //Лекарства века:очерк создания лекарственных средств М.: Новая волна, 1998, 319 с.

5. Машковский М.Д.//Лекарственные средства: пособие для врачей в 2-х Т. – 13-е изд.-Х.: Торсинг, 1997, Т.2, 590 с.

6. Рубцов М.В., Байчиков А.Г.//Синтетические химико-фармацевтические препараты.-М.; Медецина, 1971.

7. Жоров И.С.//Развитие хирургического обезболивания в России и СССР.-М.: Изд-во. Академии медицинских наук СССР, 1951, 173 с.

8. Мелентьева Г.А. Фармацевтическая химия. В 2-х т. Т.ІІ, М.:Медицина. – 1976. – 826 с.

9. А. Мэррей, Д. Л. Уильямс. Синтезы органических соединений с изотопами углерода. Часть I. М., ИЛ., 1961, стр. 521

10. Государственная фармакопея СССР, десятое издание –М.: «Москва», 1968, 1079с

11. Беркенгейм А. М. Практикум по синтетическим лекарственным и душистым веществам и фотореактивам.Москва - Ленинград, 1942, стр. 61

12. Вотчал Б. Е., Левинштейн И. И., Магидсон О. Ю., Попов Д. H.i Дофин Е. А. Фармацевтические препараты. ОНТИ. М,— Л., 1934, 294.—2.

13. Budesinsky Z., Protiva M. Synthetische Arzneimittel. Berlin, 1961, 172.

Характеристики

Список файлов курсовой работы