91296 (612852), страница 8
Текст из файла (страница 8)
Ряд Клопи (Heteroptera). Більшість представників цього ряду живляться соками рослин. Деякі клопи, у тому числі блощиця (Сіtnех lectularius), перейшли до паразитичного способу життя. Слина блощиці містить отруйний секрет, тому укуси її болючі. Перенесення блощицею будь-яких збудників хвороб не встановлено. Дорослі блощиці та їхні личинки можуть довго (по кілька місяців) голодувати. Для боротьби з клопами використовують інсектициди, знищують гризунів — хазяїнів клопів і бліх.
Також існує цікавий представник родини Справжні Мухи – Муха Цеце.
Мухи цеце є облігатними переносниками трипаносом — збудників африканського трипаносомозу. Епідеміологічне .значення мають два види: Glossina palpallis і G. morsitans.
G. palpallis поширена у західних районах Африки. Розміри коливаються від 10 до 13,5 мм, на спині є дві великі темні плями. Тривалість життя 3— б місяців. За цей час самка 6—12 разів народжує одну живу личинку, яку відкладає на поверхні грунту. Живуть ці мухи переважно у заростях кущів по берегах річок і озер, поблизу житла людини. Живляться переважно кров'ю людини, рідше — кров'ю свійських і диких тварин. Для знищення місць помешкання мух вирубують кущі й дерева по берегах водойм, біля житла людини, уздовж доріг. Використовують також інсектициди для знищення дорослих мух.
Glossina morsilans дрібніша, завдовжки до 10 мм. За забарвленням більш світла. Біологія розвитку така ж, як І у попередньої мухи. Живе у посушливих районах саван. Живиться переважно кров'ю диких тварин, на людину нападає рідко [8].
2.5 Тип Хордові (Chordata)
Тип Хордові налічує близько 40 тис. видів, які живуть в океанах, морях, прісних водоймах і на суші.
Еволюція органічного світу досягла найвищих рівнів розвитку у типі хордових, а серед них — у підтипі хребетних. Вивчення еволюції хребетних дає змогу зрозуміти особливості будови тіла людини.
Хребетні мають велике народногосподарське і медичне значення. Багато з них є проміжними хазяїнами паразитів людини або резервуаром збудників хвороб.
Хордові мають комплекс ознак, які специфічні для них і не зустрічаються у тварин, що належать до інших типів тварин. Упродовж спинної частини тіла тягнеться хорда. Хорда – твердий, пружний стижень, який складається з особливих клітин, що тісно прилягають одна до одної. Хорда виконує роль внутрішнього скелета. Вона є опорою для внутрішніх органів і надає тілу певної пружності, що має велике значення при зариванні у грунт.
До хордових належать: риби, земноводні(жаби, тритони та ін.), плазуни(ящірки, змії черепахи, крокодили), птахи та звірі.
Ланцетник - напівпрозора тварина, завдовжки - 4-8 см.
Живе у морях тропічної та помірної зон, зокрема у Чорному морі, на невеликій глибині, в місцях з піщаним чистим дном. Тіло ланцетника блідо-рожеве, з боків сплюснуте, на передньому та задньому кінцях – загострене. Хвостовий відділ облямований шкірною складкою – хвостовим плавцем, що своєю формою нагадуєхірургічний інструмент- ланцет. Більшу частину ланцетник проводить, зарившись у пісок і виставивши назовні передній кінець тіла, на якому міститься рот, оточений 10-20 парами щупалець. Якщо ланцетника потривожити, він відпливає на невелику відстань і знов занурюється в грунт.
Травна система ланцетника проста – ротова порожнина переходить у широку глотку, за нею йде кишка, що відкривається назовні на черевній частині тіла перед хвостовим відділом. Ротова порожнина покрита зсередини війчастими клітинами. Війки весь час рухаються і разом з водою заганяють через рот у глотку і далі в кишку одноклітинні водорості й найпростіших, якими ланцетник живиться [5].
Дихання відбувається водночас із живленням.
Кровоносна система замкнута, складається з двох основних кровоносних судин – спинної і черевної, а також численних відгалуджень і капілярів.
Органи виділення у ланцетника мають таку саму будову як і в Кільчастих червів.
Центральна нервова система (спинний мозок) міститься на спині ланцетника, над хордою, що має вигляд довгої порожнистої трубки.
Ланцетник відрізняє світло від темряви, хоча не має справжніх очей. Світло сприймається скупченням світлочутливих клітин, які містяться над нервовою трубкою. На тілі ланцетника є клітини дотику [15].
ВИСНОВОК
Паразитизм —форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo відносяться до різних видів, при якому один з організмів (паразит) використовує інший, організм (хазяїн) як середовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб викликати його загибель. В. О. Догель дає паразитизму таке визначення: «Паразити — це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому (частково або повністю) на своїх, хазяїв завдання регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем».
Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких паразитичний спосіб життя — обов'язкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відрізняти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, потрапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при проходженні через кишки людини.
Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит — хазяїн привела до певної взаємопри-стосованості. Між паразитом і хазяїном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини.
На систему паразит — хазяїн впливають фактори зовнішнього середовища. Встановлено, що несприятливі впливи абіотичного, біотичного і соціального середовища на організм хазяїна можуть сприяти підсиленню патогенної дії паразитів.
Для запобігання враженню паразитарними хворобами проводять профілактичні заходи. Розрізняють особисті і громадські профілактичні заходи. До особистих відносять ті заходи, які має виконувати кожний. Громадські профілактичні заходи проводять у великих колективах, у масштабах населеного пункту, певного адміністративного або географічного районів або навіть усієї країни. В організації та контролі за виконанням їх велика роль належить медичним працівникам. Морфологія, біологічні особливості, географічне поширення паразитів людини, як і хвороби (паразитози), які вони викликають, заходи профілактики, лікування і шляхи ліквідації паразитів людини становлять предмет вивчення медичної паразитології.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2000. - 499 с
2.Одум Ю. Экология. В 2 т. - М.: Мир, 1986. - Т. 1-2.
3.Федоренко А.П. Охорона рідкісних видів фауни. - К.: Урожай, 1985.
4.Природа Черкащини. Колектив авторів. К. 1971, с. 124.
5.Банников А.Г. Мир животных и его охрана. - М.: Педагогика, 1978.-125с.
6. Тварини Червоної книги. - К.: Урожай, 1990. - 205 с.
7.Природа Украинской ССР. Животный мир. - К.: Наук, думка, 1985.-240с.
8.Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. - К.: Вища шк., 1988.- 295 с.
9. Сокур І.Т. Звірі нашої країни. - К.: Рад. шк., 1971. - 128 с.
10.Червона книга України: Тваринний світ.-К., 1994.
11. Жизнь животных:В 6 т. - М.:Просвещение, 1968-1971. - Т. 1-6.
12. Зедлаг У. Животный мир Земли. - М.: Мир, 1975. - 208 с.
13.Наумов С.П. Зоология позвоночных. - М.: Просвещение, 1973. -421 с.
14.Наумов Н.П., Карташев Н.Н. Зоология позвоночных: В 2 ч. -М.: Высш. шк., 1979. - Ч. 1-2.
15.Самарський Л.О. Зоологія хребетних. - К.: Вища шк., 1976. - 456 с.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
