91296 (612852), страница 4
Текст из файла (страница 4)
О. П. Маркевич створив найбільшу школу паразитологів на Україні. Організоване за його ініціативою Українське республіканське наукове товариство паразитологів об'єднало науково-дослідницьку І практичну діяльність паразитологів усіх профілів. Розробив методику комплексного вивчення паразитологічної ситуації, створив і розвинув учення про паразитоценози [3].
2 ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІГАТНИХ ТА ФАКУЛЬТАТИВНИХ ПАРАЗИТІВ НАДЦАРСТВА PROTOZOA
2.1 Тип Найпростіші (Protozoa)
До цього типу відносять приблизно 20 — 25 тис. видів. Найпростіші дуже поширені на нашій планеті і живуть у найрізноманітніших середовищах: у морях і океанах, прісних водоймах, а деякі види — у грунті. Багато найпростіших пристосувались до життя у тілі інших організмів — рослин, тварин, людини.
У зв'язку з великим поширенням і практичним значенням найпростіших виділилась спеціальна наука про них — протозоологія і як її розділ — медична протозоологія.
До типу найпростіших організмів відносять організми, тіло яких складається з цитоплазми і одного або кількох ядер. Це дає підстави вважати, що найпростіші зберігають риси клітинного рівня організації. Протоплазма тіла найпростіших утворює одну клітину, тому їх називають одноклітинними (Monocytozoa). У цьому відношенні їх протиставляють усім іншим типам тварин, які включають багатоклітинні організми (Metazoa).
Проте необхідно відзначити, що при морфологічній подібності клітин найпростіших з клітинами багатоклітинних вони суттєво відрізняються одна від одної. Клітина найпростішого — самостійна особина, яка виконує усі функції цілісного організму, тоді як клітини багатоклітинного організму тварини становлять тільки частини цілого, повністю від нього залежать і виконують спеціалізовані функції.
Переважна більшість найпростіших має мікроскопічні розміри, які коливаються у межах від 3 до 150 мкм. Тільки найбільші представники цього типу, наприклад раковинні корененіж-ки, які живуть у північних морях, та викопні нумуліти, досягають у діаметрі 2—3 см.
Частини тіла найпростіших, які виконують різні функції, називають ор-ганелами, або органоїдами. Є органоїди двох типів: загального призначення, які характерні для будь-яких клітин (мітохондрії, центросоми, рибосоми тощо), і спеціального призначення, які виконують життєві функції одноклітинних як самостійних організмів.
Органоїдами руху у різних представників типу можуть бути несправжні ніжки (псевдоподії), джгутики, війки. Органоїди травлення складаються з травних вакуолей. У тілі деяких найпростіших є скоротливі (пульсуючі) вакуолі, які відіграють роль органоїдів саморегуляції, виділення і дихання. Багато найпростіших, які живуть вільно, мають зовнішній скелет у вигляді раковини.
У протоплазмі найпростіших можна розрізнити два шари — екто- і ендоплазму. Ектоплазма розташована зовні; вона однорідна (гомогенна) і більш щільна, ніж внутрішній шар, тобто ендоплазма. Поверхня ектоплазми найбільш ущільнена. Із неї утворюється периферична плівка — пелікула, яка є частиною живої цитоплазми. На поверхні пеликули іноді утворюється кутикула. Кутикула не має властивостей живої цитоплазми.
Багато найпростіших у несприятливих умовах утворюють цисти, тобто стають нерухомими, набувають круглої форми, перестають живитися, процеси обміну речовин у них уповільнюються, зовні вони вкриваються щільною оболонкою, яка захищає від висихання, несприятливої температури, впливу шкідливих речовин. У інцистованому стані найпростіші легко розселяються. Зараження протозойними хворобами, тобто такими, збудники яких належать до типу найпростіших, відбувається при попаданні цист у організм людини із забрудненою їжею і водою.
Явище подразливості у найпростіших проявляється у вигляді таксисів. Захоплення їжі нерідко відбувається шляхом фагоцитозу. Інколи органічні речовини всмоктуються осмотичне, у деяких із вільноживучих найпростіших є хлорофіл, і вони здатні певною мірою до аутотрофного типу живлення шляхом фотосинтезу.
Тип Найпростіші поділяється на чотири класи: саркодові (Sarcodina), джгутикові (Flagellata), споровики (Sporozoa) та інфузорії (Infusoria) [10].
-
Клас Саркодові (Sarcodina)
Клас Саркодові налічує близько 10 тис. видів. Більше 80% сучасних саркодових — мешканці моря, деякі живуть у прісних водоймах і грунті. Ряд видів перейшов до паразитичного способу життя. Основна властивість саркодових — здатність утворювати псеидоподії, або несправжні ніжки, які служать для руху і захоплення їжі.
Амеба дизентерійна ( Еntаmoeba hislolytica) —збудник амебної дизентерії (амебіозу). Відкрита петербурзьким ученим Ф. О. Лешем у 1875 р.
Локалізується у товстих кишках людиини та зустрічається у трьох формах: великої вегетативної тканинної, патогенної (forma magna)дрібної вегетативної, яка живе у порожнині кишок (formammuta); цисти (Рисунок 2.1).
1-2 Циста, яка потрапила в травний канал
3 Метацистні амеби, які утворюються при ексинтуванні(виході з цисти)
4 Дрібна вегетативна форма (forma minuta)
5-10 Виділені з фекаліями в навколишнє серидовище цисти
12 Велика вегетативна форма (forma nagna), яка проникає в тканини слизової оболонки кишок
13-14 велика вегетативна форма, яка виходить у просвіт кишок
Рисунок 2.1 - Схема життєвого циклу амеби дизентерійної (Entamoeba histolytica)
Умови, які необхідні для перетворення одних форм амеби дизентерійної у інші, вивчені російським протистологом В. Гнєзділовим. Виявилось, що різні несприятливі фактори — переохолодження, перегрівання, недоїдання, перевтома тощо сприяють переходу forma minuta у forma magna. Необхідною умовою є також присутність певних видів кишкових бактерій.
Амеби, занурюючись у стінки кишок, утворюють кровотечні виразки. Властиві також кров'яні випорожнення, частота яких досягає 3—10 і більше разів за добу. Хвороба може закінчитися смертю. Діагноз ставиться у випадку виявлення вегетативних форм і цист у фекаліях, проте необхідно пам'ятати, що цисти можуть виділятися і практично здоровими людьми. Практично здорові носії — явище досить поширене. Профілактикою є собиста гігієна — миття рук перед прийманням їжі і після відвідування туалету; термічна обробка їжі і питної води, ретельне миття ово чіві фруктів, які використовуються у їжу у сирому вигляді; оберігання продуктів і води від потрапляння пилу і від мух, які можуть механічно перенести різних збудників хвороб [11].
Амеба кишкова (Entamoeba coli). Непатогенна, морфологічно подібна до амеби дизентерійної. Вона також утворює вегетативні форми і цисти, але протеолітичного (тобто, який розщеплює білок) ферменту не виділяє і в стінку кишки не проникає. Циста містить звичайно 8 ядер, але зустрічаються цисти і з іншою кількістю ядер. Для цист Е. соїі властиві розміри 13— 25 мкм (Рисунок 2.2).
1- Entamoeba coli (8 - ядерна циста)
2- Entamoeba histolytica (4-ядерна циста)
Рисунок 2.2 - Цисти амеб кишок людни
Амеба ротова (Entamoeba gingivales). Перша паразитична амеба, яку знайшли у людини. Ця амеба часто зустрічається у каріозних зубах і в білому налипанні, що вкриває зуби. Розміри тіла коливаються від б до 60 мкм. Живиться бактеріями і лейкоцитами. Патогенне діяння — сумнівне.
Вільноживучі водяні амеби здатні давати мутантні форми, які поселяються в організмі людини і викликають тяжкі запальні процеси у центральній нервовій системі (менінгоенцефаліти) [10].
2.1.2 Клас Джгутикові (Flagellata)
Відомо приблизно 6—8 тис. видів джгутикових. Для усіх пластина плинність двох, а інколи і більшої кількості джгутиків, за допомогою яких вони рухаються. Розташовані джгутики на передньому кінці тварин. Джгутик — ниткоподібний виріст цитоплазми. Під електронним мікроскопом видно. Ідо він складається із гомогенної речовини, в якій є 9 подвійних (зониі) і 2 одинарні (в центрі) фібрили (ниткоподібні структури) завтовшки 25— 60 им; тому фібрили й називають мікротрубочками. Прикріплюється джгутик до базального зернятка, яке знаходиться в ектоплазмі. Якщо джгутиків кілька, один із них може бути спрямований назад. Інколи між ним і пеликулою утворюється хвилеподібна цитоплазматична перетинка, яку називають ундулюючою мембраною. Форма тіла звичайно стала.
Джгутикові — гетеротрофи. Деякі вільноживучі здатні до аутотрофного живлення і є міксотрофами. Більшість живе у морських і прісних водах. Багато перейшли до паразитичного способу життя. Медичний інтерес становлять джгутикові, які паразитують у тілі людини.
Трипаносома (Trypanosoma brucei gambiense)—збудник трипаносомозу — африканської сонної хвороби. У тілі людини й інших хребетних живуть у плазмі крові, лімфі, лімфатичних вузлах, спинномозковій рідині, тканинах спинного і головного мозку. Зустрічається у ряді екваторіальних районів Західної Африки.
Розміри від 13 до 39 мкм. Тіло зігнуте, сплющене у одній площині, звужене на обох кінцях, має один джгутик і ундулюючу мембрану. Живиться осмотично. Розмножується трипаносома безстатевим шляхом (поздовжній поділ).
Трипаносома — типова трансмісивна хвороба з природними осередками. Збудник розвивається із зміною хазяїнів. Перша частина життєвого циклу трипаносоми проходить у травному каналі мухи цеце (їх є 20 видів, найбільш поширений вид Glossina palpalis), за межами аpeaлу цих мух трипаносомоз не зустрічається. Друга частина життєвого циклу проходить у нового хазяїна, яким є людина та деякі ссавці (велика і дрібна рогата худоба, спині, собаки, також дикі тварини). За останніми даними, саме людина — основний резервуар збудника.
При смоктанні мухою крові хворої людини трипаносоми потрапляють до її шлунку. Тут вони розмножуються і проходять ряд стадій розвитку. Повний цикл розвитку триває близько 20 днів. Мухи, у тілі яких є трипаносоми інвазійної стадії, при кусанні можуть вражати людину.
У хворого трипаносомозом спостерігаються м'язова слабість, виснаження, розумова депресія, сонливість. Хворобливий стан триває 7—10 років І при відсутності лікування закінчується смертю. Особиста профілактика зводиться до приймання лікарських препаратів, які можуть запобігти зараженню при кусанні мухами цеце [12].
Лейшманії — збудники лейшманіозів, трансмісивних.хвороб, з природними осередками. Лейшманії відкрив російський лікар П. Ф. Боровський у 1898 р. У 1.903—1904 pp. нові види лейшманій відкрили англійські лікарі У. Лейшман і Ч. Донован. Лейшманії можна поділити на: дерматотропні (локалізуються у шкірі) і вісцеротропні (локалізуються у внутрішніх органах).
До збудників дерматотропного лейшманіозу відносять види Leischmania tropica minor, L. tropica major, L. tropica mexicana та ряд інших. Локалізується у клітинах шкіри.
Лейшманії дуже малі (2— 4 мкм, іноді до 8 мкм). Це внутрішньоклітинні паразити. У життєвому циклі вони проходять дві стадії: безджгутикову, круглясту, або овальну (у організмі людини та інших хребетних), і джгутикову, яка має видовжене тіло (у організмі комах переносників). Джгутикові форми утворюються також у штучних культурах. Переносником збудника є дрібні комахи — москіти (Phlebotomus). Природним резервуаром для L. tropica minor служить людина, а для L. tropica major — гризуни (піщанки, ховрашки, хом'яки тощо), які у природних умовах вражені іноді до 70 %.
При шкірному лейшманіозі утворюються круглясті виразки на відкритих частинах тіла, переважно на обличчі, які довго не заживають. Особиста профілактика полягає в індивідуальному захисті від кусання москітами.
Лейшманії зустрічається у країнах Середземномор'я і Середній Азії (збудник — L. infantum). У ряді країн Азії, Африки і Південної Америки захворювання лейшманіозом викликається також іншими видами лейшманій. Найчастіше хворіють діти до 12 років. Захворювання супроводжується непе ріодичним підвищенням температури, збільшенням селезінки і печінки, зменшенням вмісту еритроцитів у крові.
Профілактикою є ндивідуальний захист від москітів.
Трихомонади — збудники хвороб, які загалом називають трихомо-нозами.
Трихомонада кишкова(Trichomonas hominis) — збудник кишкового трихомонозу.
Локалізується у товстих кишках.Географічне поширення — повсюдне.Трихомонада кишкова — маленький джгутиконосець завбільшки 5—15 мкм, овальної форми, з одним міхуроподібним ядром, З—4 джгутиками і ундулюючою мембраною. Тіло пронизане опірним стрижнем, який закінчується загостреним шипом на задньому кінці тіла. Живиться бактеріями, які ковтає клітинним ротом, а також осмотичне — рідкими речовинами.
Зараження відбувається через їжу і воду, які забруднені фекаліями, що містять трихомонади. Патогенне значення не встановлене, бо .трихомонада кишкова зустрічається у кишках здорових людей і хворих кишковими хворобами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
