Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

вольність,

І новокуті слова довір 'я здобудуть, як злегка

Змінені, з грецьких джерел вони ллються.

Якщо дозволяв це

Римлянин давній Плавту² й Цецілію³, чи заборонить [7, с.27]

55. Варію⁴ він та Вергілію?⁵Дещо і я запровадив —

Чи докоряти ж за це, коли і раніше — Катона⁶

Й Еннія⁷ мова, речам нові надавши імення,

Мову батьків збагатила? Вільно й було це і буде —

Слово впровадити, вжитком сучасним його

позначивши [7, с.27].

60. Як відмінюється листя в лісах із зміною року

І опадає, так і слова, відцвітаючи, гинуть.

А новотвори, немов юнаки, і міцніють і квітнуть.

Ми і все наше — дань смерті [7, с.27].

70. ...Віршем трагедії твори комічні складать

не годиться [7, с.27],

90. Не подобае і стилем буденним, лише для

жартливих

Сокків⁸ придатним, співати про щедру Фіестову учту, —

Кожній-бо речі своє призначено місце пристойне.

Правда, й комедія часом свій тон повсякденний підносить,

І роздратований Хрем⁹ пишномовним лається словом [7, с.27].

95. Але ж і трагіки часто в висловах простих

сумують —

Так от і Телеф з Палеєм, убогі вигнанці обидва.

Речень, ліктів на два, уникають величних та пишних.

Жалем гірким глядачеві пройняти бажаючи серце.

Ні, не досить поемі краси, — питвом найсолодшим [7, с.27]

100. Хай вона буде, щоб дух слухача вести, куди

схоче.

Сміхом на усміх, слізьми на ридання завжди

відгукнеться

Людське обличчя. Хочеш, щоб плакав я — треба

самому

Смутком пройнятись, тоді лиш твоє нас горе

зворушить,

Телеф або Пелей: а погано роль проведеш ти – [7, с.27]

105. Спати або й сміятись я буду. Смутку а обличчі

Мова сумна потребує, погрозного вислову — гнівна,

Жартів — весела, речень суворих — мова поважна [7, с.28].

110. ...Річне однакова — бог чи герой промовляє

славетний [7, с.28]

115. В розквіті сил кипучих юнак чи старець похилий,

Горда й поважна матрона чи мамка дбайлива і скромна,

Всюди бувалий купець чи ратай зеленого поля,

Ассірієць чи Колх¹⁰, Фіванець чи син Арголіди, —

Зваж на їх славу, поете, чи сам вигадуй доладно [7, с.28]

120. То ж, як схотів би Ахілла преславного ти

відтворити,

Хай невблаганний, палкий, невтомний і гострий він

буде,

Хай відкидає закони, все підкоряючи зброї [7, с.28].

155. Слухали, поки співець їм скаже: "Плещіть у

долоні!" ¹¹ -

Знай, ти звичай відбити кожного віку повинен,

Всю ту красу, що дарують нам роки скороминущі.

Щоб юнакові [7, с.28]

175. Ролі старого не дати, а хлопчику — партії мужа,

Завжди дотримують прикмет, і постаті й віку

властивих.

Дію — на сцені виводять або розмовляють про неї [7, с.28].

185. Перед народом нехай дітей не вбиває Медея,

І нечестивий Атрей хай нутрощів людських не варить;

Прокну—у пташку і Кадма — у змія не слід обертати, —

Хоч і покажеш таке — не повірю тобі й одвернуся.

Дій не менше п'яти і не більше бути повинно [7, с.28].

190. В драмі, щоб знову глядач зажадав на неї дивитись;

Хай не з'являється бог, якщо вузол такої розв'язки

Не потребує; четвертий нехай не встрявав в розмову;

Місце актора і роль належну хай хор заступає,

Але нічого співати між діями він не повинен [7, с.28],

195. Щодо прямої мети не веде й не пов'язане

змістом.

Добрим нехай він сприяє і дружні дає їм поради,

Хай втихомирює гнаних, а тихим любов вділяє,

Скромність у їжі хай хвалить, святу справедливість

шанує

Й давні закони, і міста мирно відчинені брами [7, с.28].

200. Хай таємниці ховає і молить богів і благає,

Щоб до нещасних доля вернулась, а гордих минала.

[…]

...Співів трагічних Камени рід невідомий, як кажуть.

Винайшов Феспіс¹², який на колесах вивозив театр

свій,

Де виступали, обличчя дріжджами розмалювавши.

Згодом маски Есхіл запровадив і одяг пристойний,

Сцену на полях помірних умів намостить невелику [7, с.28].

280. Мови високої вчив і стрункої ходи на котурнах¹³.

Далі старинна з'явилась комедія — не без значної

Слави, та в зле обернула свободу й накликала грізну

Силу закону на себе: діє закон — і ганебно

Хор замовкає, свою шкідливу втративши чемність [7, с.28].

285. Наші поети нічого без досліду не залишили,

Шану ж за те здобули, що звернутії з грецької

стежки

Зважились і прославляли наші домашні події,

Їх у поважну претексту чи в тогу звичайну

вдягнувши.

Доблестю й зброєю сильний, Лаціум¹⁴ був би

не менше [7, с.28]

290. Мовою славен, коли б не боялись поети

напилком

Свій повільний труд шліфувати ретельно. Та знайте

Ви, о Помпілія кров¹⁵, не варта уваги поема,

Що не зазнала ні плям, ні виправлень довгими

днями [7, с.28].

3 Горацій — теоретик римського класицизму

Перш за все виникає питання про порівняння теорії поезії в «Посланні до Пізонів» Горація й у «Поетиці» Аристотеля. Це порівняння може бути сформульоване з достатньою ясністю і простотою. Безсумнівно, Горацій відрізняється від Аристотеля, по-перше, своїм дидактизмом і, по-друге, деякого роду суб'єктивізмом. Аристотеля цікавлять форми поезії самі по собі. Горацій же, навпаки, входить у зміст творчого процесу. Крім чистих форм, його цікавить стан художньої свідомості. При цьому він не психолог, а дидактик-мораліст, він наполягає і дає поради. В той час як в Аристотеля тільки натяк на повчання тим, хто пише трагедію, Горацій присвячує цьому сотні віршів [8, с.237].

Необхідно також віддати собі повний звіт у класицизмі Горація й у його античній специфіці.

Серед основних естетичних принципів Горація характерних для класицизму, слід зазначити чітку єдність, простоту та злиття з цілим. Простота і єдність — основна форма твору мистецтва. Горацій всіляко висміює різнобій у стилі. Він представляє його у виді чудовиська з прекрасною жіночою голівкою, з кінською шиєю, з тілом, оздобленим строкатим пір’ям, і, нарешті, з риб'ячим хвостом. Це все рівно що дельфін у лісі чи кабан у водах, чи ніс на сторону при красивих очах і волоссі. Все повинно бути на місцях. Хто обрав предмет під силу, у того і мова поллється сама собою і лад її буде ясний, а вся головна сила і краса ладу в тому, щоб у відомий момент сказати тільки те, що в цей момент і повинне бути сказаним. Довго й переконливо Горацій радить не плутатися в подробицях і прямо виходити до мети.

За змістом поезія ґрунтується на придбаних здорових знаннях і на правдивому відображенні людських вдач. Горацій — шанувальник звичаю. Не те щоб він був обов'язково за старовину чи обов'язково за нововведення. Але зате йому властиве чисто естетичний консерватизм — дотримуватись точності і здоровому зображенню, і естетична воля — не заважати природному розвитку життя. Бути може, один образ з тих, які вжиті в «Поетиці», найбільш характерний для цієї сторони світосприйняття Горація. Він говорить про те, як ліс змінює листя з плином років, обпадають колишнє листя, як старіють і зникають слова і як, подібно юнакам, вони цвітуть і міцніють. Справи смертних гинуть, говорить Горацій, і тим більше не вічно живуть значення і приємність мов їх. Багато відродиться зі слів, які вже віджили; багато, якщо зажадає звичай, загине з тих, які нині в пошані. Цей образ прекрасно малює античний стиль загального світосприйняття і внутрішній спокій, як би байдужність античного естетичного сприйняття. Горацій анітрошки не проти нового. Однак він вимагає, щоб нове було витримане до кінця «таким, яким з'являється спочатку,— вірним собі» [8, с.238]. Погодженість в усьому — насамперед. Погодженими повинні бути слова героїв з їх особистістю і характерами, з їх віком і соціальним положенням. Погодженість повинна тим більше спостерігатися при зображенні традиційних типів.

Рухомий тим же настроєм, Горацій вимагає в усьому пристойності. Не можна давати на сцені потворні й огидні дії. Це нехай краще буде розказано вісниками. Стислість не повинна переходити в туманність, у пихате, обережність — у боягузтво. Усі ці риси горацієвої «Поетики» — навчання про єдність, простоту і цілісність, про здорову вірність собі і зображуваному предмету, про пристойність, про відсутність надмірності і крайностей — малюють поки тільки ще саме поетичний твір [9, с.120]. Та Горацій багато приділяє місця і самому поету– художнику. Він вимагає від поета великої ретельності в роботі. «До нігтя» треба виправляти свій вірш, змінюючи його «по десять разів» [10, с.310]. Дев'ять років нехай лежить воно під спудом, перш ніж буде опубліковане. Краще його знищити зовсім, ніж залишати невиправленим. Усяка зайва прикраса, усяка неясність у стилі і двозначність вираження повинні бути негайно виправлені. Поет — втілення розумності. Теми він бере тільки посильні, волю він допускає тільки «скромно». Горацій жорстоко висміював «вільного» поета, надаючи йому також волю і вмерти, коли він потрапить в яму. Усякий поет пов'язаний з темою, пов'язаний зі змістом своєї поезії, пов'язаний з правилами, і навчання його нітрохи не менше має значення, ніж природне дарування. Горацію належить знаменитий постулат про сполучення того й іншого [10, с. 311].

Нарешті, звідси ж випливає і ціль поетичної творчості — приносити користь і тішити, говорити відразу і приємне і корисне для життя. Поет буде повчати недовго, не томливо, так, щоб можна було легко сприймати і запам'ятовувати його поради. Він буде говорити розумно і тільки про природне, відкидаючи все незвичайне, неможливе, важко сприймане. Тоді він і навчить людей і потішить їх.

Вдумуючись в усі ці поради Горація, неважко сформулювати і їх загальну тенденцію. Ясно, що вона полягає в навчанні про координовану роздільність і раціональну індивідуальність стилю, як у порівнянні з усім іншим, що не є стиль, так і всередині його самого. Усі ці наставляння про єдність, ясність, простоту, несуперечності, так само як і навчання про удосконалення поета,—зводяться саме до цього. Все повинно бути просто, роздільно, закінчено, раціонально оформлено — і в поетичному твору, і в самому поеті, тобто все повинно бути підлегле законам класицизму. Класицизм Горація, однак, не є грецький класицизм, він яскраво відрізняється від класицизму Аристотеля. Горація треба вважати представником саме римського, а не грецького класицизму. З останнім у нього споріднення (як і з всією античністю) — у безпристрасному милуванні об'єктивною даністю мистецтва. Але відразу і величезна розбіжність: як представник елінистично-римської культури він хоче не тільки сприймати дотиком, але і засвоювати внутрішню відчутність буття. І цей загальноантичний лад, упорядкованість, ясну самороздільність предмету він хоче бачити в самій свідомості художника, у внутрішньому змісті поетичного твору [11, с. 91].

Варто сказати також про зовнішню сторону послання Горація. Воно добірне і різноманітне, як і сам Горацій взагалі. Щоб ні говорити про внутрішній зміст цього твору, з зовні художньої точки зору воно і зараз доставляє особливого роду тонку насолоду, почуття добірності і разом з тим деякої внутрішньої обмеженості. Горацій — це класична добірність, де завжди мінімум вираження і максимум виразності [12, с. 248].

Загальновідомий прийом Горація вживати сентенції на початку і наприкінці окремих частин свого твору. На початку відділу вони звучать як ефектні вступні акорди, в середині і кінці — як витончені музичні заключні фрази. Наприклад, недостатньо, щоб поетичні твори були прекрасні, нехай вони будуть потішні,—вірш, поміщений у Горація на границі між міркуванням про введення зворушливих епізодів у трагедію і міркуванням про відповідність дикції настроям героя. Словами «Справи смертних загинуть» [12, с. 249] він закінчує відділ про неологізми. Добре звучить сентенція «Початку і джерело письменства — здоровий розум» [12, с. 249] на початку відділу про філософську освіту поета. Слова «Поети хочуть приносити користь чи тішити» [12, с. 249] чудово відкривають своєю простотою ціле міркування про потрібні і непотрібні якості письменника.

Характеристики

Список файлов курсовой работы