74162 (612339), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Проте стаття Ортеги і Гассета в більшості присвячена автору «Сонати» і його творчому таланту, тому повернемося до теми курсової, до образу маркіза де Брадоміна.

«Весняна соната» показує нам початок любовних авантюр маркіза, тут він зустрічає своє єдине справжнє кохання, як сам Брадомін зізнається. Це Марія Росаріо, дівчина, що готується стати черницею. Ця дівчина справді чиста душею, навіть не може допустити думки про земне кохання до чоловіка. Маркіз бачить в ній справжнього янгола. Проте, на мою думку, його поведінка не змогла б причарувати жодну дівчину. Спочатку наш Дон Хуан кидається на нещасну, вбиту горем після смерті батька Марію Росаріо із зізнаннями в обожнюванні, згодом починає її переслідувати і до того всього застрибує до неї у спальню через вікно, через що дівчина втрачає свідомість. А потім безсоромно поводить себе з її матір’ю, вдаючи, ніби нічого не сталося.

Водночас з цим, маркіз де Брадомін називає своїм духовним наставником Казанову. У своїй розмові з дівчиною він говорить, що теж мав одну дуже добру подругу черницю і що їх стосунки були дуже близькими. Але бідна дівчина не розуміє про що йдеться і сприймає цей факт досить позитивно. Крім того, протягом всього твору герой згадує про свої пригоди з жінками, отже, можемо стверджувати, що він був впевнений в собі і крім того володів якимись секретами зваблення жінок. Адже вже з початку твору читач дізнається, що він був некрасивим. У поведінці Марії Росаріо помітні відтінки легкої закоханості в Брадоміна, адже вона червоніє кожен раз як бачить його і уникає його спеціально, щоб не піддатися спокусі. Можливо, її привабила сентиментальність маркіза.

Дон Хуана приваблює хворобливість і нечестивість цього забороненого кохання, що народжується у найбільш непідходящий момент. Як зазначає Самора Вісенте, особистість Дон Хуана проявляється тут більше всього. Адже він не відчуває ніяких сумнівів перш ніж почати залицятися до чистої незайманої дівчини.

Події «Літньої сонати» розвиваються на мексиканських землях у першій половині XIX століття. У ній переважає тропічна атмосфера, світло, колір і музика.

Брадомін відвідує Мексику для того, щоб забути своє нещасливе кохання. Але, щойно приїхавши, він зустрічає жінку, що нагадує йому ту, яка його так розчарувала. В цьому випадку вже не маркіз відіграє роль спокусника, її переймає на себе Нінья Чоле. Вальє–Інклан ще раз зображає збочене кохання, додаючи до всього інцест, адже креолка виявляється дочкою Брадоміна.

У екзотиці Гарячої Землі читач може спостерігати декілька жорстоких сцен. Касальдуеро зазначає, що «людська сутність ідентифікується з природою: дії людини подібні чи до урагану, чи до бурі, лінивий період».

«Осіння соната» переносить читача до вологої галісійської осені, що описана автором з винятковою красою. У цьому творі, як і в інших, бачимо, що Вальє–Інклан шукає у своїй рідній Галісії «старовинних чеснот раси, її минулих ідей і вірувань» (Віланова).

Дія відбувається в палаці Брандесо, куди Хав’єр прибуває, щоб провести з Кончою її останні дні. Автор створює «хворобливу» атмосферу. З перших моментів читач знає, (адже Брадомін повідомляє нам про це) що дівчина померла. Коханець відчуває якесь нездорове задоволення, спостерігаючи за тим, як на жіночому обличчі проявляються сліди смерті. Слабкість, блідість Кончі притягують його до себе як магніт. Свої останні години дівчина проводить у вогні кохання, хоча і відчуває, що це гріх і її бере сором при згадці про її благочестиву мати. Вальє–Інклан вдається до детальних описів тіла дівчини, душа якої незабаром його покине.

На противагу Брадоміну у творі з’являється паж Флорісель, який навчав свисту птахів Кончі і приносив їй квіти. Дама насолоджується компанією цього персонажа, він здається їй героєм, зійшовши зі сторінок казок про фей і чарівників. Між ними двома існує цілий всесвіт, відкритий лише їм.

«Осіння соната» вважається найкращою з чотирьох. Видавництво Планета надрукувала її у своїй збірці «Найкращі сучасні романи».

Події «Зимової сонати» мають місце у країні Басків під час останньої карлістської війни.

Брадомін, далеко вже не молодий, приїхав до Естрельї, де знаходився двір Карлоса VII. Тут він з’являється поважним паном, який користується королівською довірою. Такого престижу він набув, героїчно борючись на полі війни.

У цьому випадку ми вже не бачимо єдиного кохання. Дон Хуан відчуває потяг до двох жінок. Це графиня Антоніета і Максіміна, жінки, що дуже відрізняються одна від одної. Поруч з розбещеною поведінкою маркіза, жінки навпаки прагнуть до очищення. Графиня жертвує своїм щастям для того, щоб присвятити себе покійному чоловіку, котрого завжди ненавиділа. Це одна з вальє – інкланівських жінок, які поєднують в собі гріх і благочестя. Скромниця Максіміна покінчує життя самогубством після першого поцілунку. Вона хоче забрати з собою страшну таємницю: дівчина кохає Брадоміна, який насправді є її батьком.

Цікавим епізодом є візит маркіза до королеви. Його душу захоплюють «одночасно релігійні і любовні емоції». В ньому прокидається рицарський дух і бажання померти «за цю жінку, руки якої були як лілії, а в імені її відчувався аромат легенди про бліду, святу і далеку принцесу» [3:107].

Відомим є епізод, в якому герой втрачає ліву руку. Ворожі вистріли досягають Брадоміна в момент, коли він хоче втікати. Отже, цю сцену не можна назвати героїчною. І першою думкою, що приходить йому в голову є як використати свою безрукість, щоб мати більший успіх у жінок. Водночас маркіз відчуває заздрість до Сервантеса, адже його втрата руки була набагато славетнішою. Отже, він мало думає про інших, мета його життя – зробити добре собі і отримати побільше насолоди.

Висновки

У ході написання курсової роботи було досліджено образ головного героя «Сонат» Рамона дель Вальє – Інклана маркіза де Брадоміна. Його поведінка і власне ставлення до себе з впевненістю додають маркіза до галереї Дон Хуанів у світовій літературі. Адже перед нами постає відважний коханець, спокусник жінок, який не зупиняється ні перед чим для досягнення своєї мети.

Жінки, яких він обирає є надзвичайно різними. Крім того, наш герой довго не затримується ні з однією з них. Тому, можна сказати, що кохання як чисте почуття його не надто цікавить. Брадоміна цікавить лише сам процес завоювання і перший інтимний досвід з жінкою, далі інтерес до неї зникає. У цьому він нагадує першого в історії літератури Дон Хуана з твору Тірсо де Моліни.

Але ще одним інтересом, на мою думку, не дуже здоровим є інтерес маркіза до смерті. Смерть супроводжує його у всіх любовних пригодах. Можливо, це помста долі за його розбещений і гріховний спосіб життя. Адже серед його коханок, окрім заміжніх жінок, чистої дівчини, що готується стати черницею, навіть є його власна донька.

В Брадоміна присутня велика впевненість в собі і своїх можливостях. Адже ні разу він не сумнівається, чи підходить він обраній ним дівчині і чи потрібна його присутність в її долі. Дон Хуан діє на перекір усьому, переступаючи через всі закони людського життя, через всі моральні цінності. Для нього всі засоби хороші, якщо вони приводять до досягнення мети. А метою героя є спокусити якомога більше різноманітних жінок, він навіть подумував про королеву. Складається враження, що саме у цьому полягає зміст життя маркіза.

То що ж могло привабити стількох жінок у цьому «сентиментальному непривабливому католику»? Скоріше за все, ця авто характеристика Брадоміна дещо перебільшена. Адже як міг сентиментальний католик посягнути на честь незайманої дівчини, що готувалася стати черницею?

В його образі дивним чином змішалася релігійність, таємничість і містика. Він вміє проводити світські бесіди, але не розкриває повністю свої карти. Можливо, ця загадковість і приваблювала жінок. Здається, що він добре знав психологію слабкої частини людства, бо до кожної з них Дон Хуан обирав свій підхід, який у більшості випадків приносив йому бажаний результат.

Список літератури

1. Пронкевич, Олександр. Нація – нарація в іспанській літературі доби модернізму. – К.: Вид-во «Педагогічна преса», 2007.

2. Ortega y Gasset, José. Obras completas. Tomo VI. – Madrid: Alianza editorial revista de occidente, 1997. – 518 p.

3. Pedraza Jiménez, Felipe B., Milagros Rodríguez. Manual de literatura española VIII. Generación de fin de siglo: Introducción, líricos y dramaturgos. – Pamplona-Iruñea: Cénlit Ediciones, 2001.

Характеристики

Список файлов курсовой работы