73781 (612265), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Сверкая ключ.
1796 рік "Недоступна" - твір у стилі пастушої поезії. У цей же рік антична елегія "Алексіс і Дора", а також другу книгу елегії.
1797 "Амінт", осінь 1797-98 "Ефросіна" - в них основна тема кохання, як і у інших двох поезіях написаних 24 травня 1797 році "Відчуття минулого і кохання". Але що це? Переживання минулого, спогади, фантазії майже п’ятдесятилітнього чоловіка? 0 "Ростучий кризовий стан" - так це назвав Мейєр у своїй книзі "Гете. Життя і творчість" (1951‑1967). З 1788 Гете живе у вільному шлюбі із Уфістіною. Що про це говорили він знав.
Без сумніву тут було щось від стародавньої індійської легенди - "вільне єднання закоханих як щось божественне" (Брехт). Поезія - це втішення і відповідь заздрісникам. У його творах панує всепожираюча пристрасть. Поезія Амінт, де в образі дерева обплетеного лозою, зображені муки та насолода кохання:
Как не любить мне лозы, которой я лишь опора?
Тихо и жадно прильнув, ствол мой она обвила.
Сотни пустила она корней и сотни побегов;
Крепче и крепче они в жизнь проникают мою,
Пищу беря от меня, поглощая то, что мне нужно,
Всю сердцевину, она с ней мою душу сосет.
...
Чувствуя только ее, смертоносному рад я убранству,
Цепким узам я рад, счастлив нарядом чужим.
(Перекл.Д. Усова)
Неможливо залишити непомітною поезію "Відчуття минулого", де теж відбиті складні та сумні роздуми поета над своїм життям, причиною такого душевного стану:
Если розы зацветают,
То вино в бочонке бродит,
Если розы вновь пылают,
Что со мной, не знаю я.
Слезы льются непрестанно,
Сердце места не находит,
И тоскою несказанной
Грудь пронизана моя.
В чем печаль и в чем обида?
И ответ на ум приходит:
В этот дивный день Дорида
Пропылала для меня
(Перекл.С. Заяицкого)
Ще одна постать із "Великої біографії", яка залишила глибокий слід - Кристіана Нейман, молода актриса. Будучи директором театру Гете особливо багато займався цією дівчиною. Крістіні на той час було лише 13, їй доручили важливу роль у п'єсі Шекспіра "Король Іоан", і репетиція до неї залишилася в пам'яті Гете: Її гра в сцені, коли принца Артура хочуть осліпити (роль якого вона грала), недостатньо реально відображала стан страху, Гете сам взявся грати цю сцену, і так накинувся на дівчину, що вона втратила свідомість:
Ласково взял ты меня, разбитую, вынес оттуда,
И у тебя на груди мертвой прикинулась я.
Но наконец я глаза раскрыла и вижу: в раздумье
Ты над любимицей, друг, тихо стоишь, наклонясь,
Детски кинулась я, тебе благодарно целуя
Руки, тянула к тебе с чистым лобзаньем уста.
(Перекл.С. Соловьева)
Пам'ять минулого оживає у траурній поезії "Ефросіна"0. У віці пятнадцяти років Крістіана одружилася, мала двох дітей, але сталося непередбачене: вона захворіла на туберкульоз. У травні 1797 року вже серйозно хвора Крістіана грає роль Єфросіни у казці... . "Петрушка". В цій ролі Гете востаннє бачить жінку. В Швейцарії одержує новину про її смерть. "Вона була мені більше ніж в одному "сенсі"", - зізнається Гете. "У закоханих лише сльози, а у поетів рими на честь "померлих", мені би хотілось зробити щось в її пам'ять". У найближчі місяці поезія "Ефросіна", котра закінчувалася такими словами:
Рвутся струны в груди от печали; слезы ночные
Льются обильно, а там брезжит над лесом заря.
"Не було Крістіани Нойман, але залишилось те місце, де вона збуджувала у мені могутню цікавість" - говорить пізніше поет. Крістіана одна із тих юних жінок, які потім ще не раз трясли душу поета:
Сильвія фон Цегезар, Мінхен Херцліб, Ульріке фон Левецон. Що це? Вільний простір, що не заповнився навіть за роки подружнього життя, чи не на це натяки в "Амінті"? Не пробуджували чи ці зустрічі спогади про втрачені можливості - перед лицем грядущої старості, він востаннє бачить на сцені Ефросіну, 24 травня датовано "Відчуття минулого", та прощання, друга строка якого звучить:
Ты прежних песен чарой чудной
Зовешь вкусившего покой
В зыбучий челн отрады безрассудной,
Еще опаснее былой.
Елегія "Алексіс і Дора" написана теж в кольорах смутку за минулим. В той час, коли корабель пливе вперед Алексіс думками повертається у ті часи, коли не почував нічого до Дори, і пригадує коли побачив у ній свою долю, ту коротку мить перед від'їздом, коли їхні серця билися разом, тепер він кохає і є коханим, але шкодує, що освідомив це пізно:
... настежь калитка в саду!
Входит другой, и плоды для него с ветвей упадают:
Смоквы дают и ему свой подкрепляющий мед!
Не увлечет ли она и его к беседе? Ослепнуть
Дайте мне, боги! Забыть дайте скорее о ней!
У 1914 розпочинає "Західно-український диван". Натхненням були твори східних поетів, а особливо Харіза, перського поета XIV ст. Твори цього митця відрізнялися тонкістю передачі почуттів і переходом до духовності.
Цього же року Гете вперше побував у "маєтку Гербермюллі", відвідуючи свого друга Віллімера, в будинку якого уже 14 років жила співачка Маріанна Юнг. Наступного року поет знову зустрічає Маріанну, котра вже стала дружиною Віллемера. Ця зустріч глибоко вразила як Гете так і саму Юнг. Хоча ніхто не може сказати з упевненістю, що саме відчували ці двоє.
3.2 Хатем і Залейка
Протягом зими і весни 1815 Гете продовжує писати вірш до "Дивану". Він ще глибше проникає у світ перської поезії, і кількість творів, що входять у цей збірник збільшується, але написане лише шоста частина, твори якої згодом були включені в "Книгу Золейки" - фантастичну книгу любовних діалогів.24 травня 1815 року народилися перші рядки, де закохані дістали свої імена:
Ты же, долгожданная, смотришь
Юным взором, полным огня.
Нынче любишь, потом осчастливишь меня,
И песней тебя отдарить я сумею
Вечно зовись Зулейкой моею.
Если ты Зулейкой зовешься,
Значит, прозвище нужно и мне.
Если ты в любви мне клянешься,
Значит, Хатемом зваться мне.
(Перекл.В. Левика - 1,366-367)
Всі переживання поета змогли війти на поетичне полотно.
Перед нами Хатем-Гете і Зулейка-Маріанна0
Вами, кудри-чародеи,
Круг мой замкнут вкруг лица.
Вам, коричневые змеи,
Нет ответа у певца.
Но для сердца нет предела,
Снова юных сил полно:
Под снегами закипело
Эгной огненной оно.
Ты зажгла лучом рассвета
Льды холодной крутизны,
И опять изведал Хатем0
Лета жар и мощь весны.
Кубок пуст! Еще налей-ка!
Ей во славу - пьем до дна!
И пускай вздохнет Зулейка,
Что меня сожгла она.
(Перекл.В. Левика - 1,377-378)
Звичайно за творами неможливо прослідкувати всю історію стосунків Гете і Маріанни. Те, що було лише влітку 1815 так і залишилося особистою таємницею, але все ж таки зайшло відбиток у "Дивані". Маріанна так глибока відчувала настрої Золейки, що її твори - відповідь Хатему органічно увійшли у збірник. Листи, які вони відсилали один одному містили прозорі натяки. Гете так і не прийняв запрошення подружжя Віллемер. Можливо боявся продовження роману.1 серпня 1816 Золейка закінчує лист так: "Завжди ваша Маріанна".
Можливо ще взимку 1814-1815 виринали спогади зустрічі із Маріанною і коли в грудні Віллімери повернули Гете його записник, Маріанна у ньому вписала:
Ростом я совсем мала,
Милой крошкой звалл меня ты
Так зови меня всегда ты -
Будет жизнь моя светла.
З 20 вересня до 7 жовтня Гете перебуває у Гейдельбергу, там же в цей час знаходиться подружжя Віллемер. За цей час з-під пера поета виходить 15 поезій, які складають ядра "Книги Золійки". В них щастя та муки кохання, це час омолодження: діалоги між закоханими хоча живилися полум'ям пристрасті, але описували кохання як таке.
Від'їзд 7 жовтня нагадував втечу: "І от зірвало мене з місця і жене додому..."
Час від часу Маріанна і Гете відсилали один одному поезії, повні таємних натяків... 0 Ось, наприклад, один з таких пізніх творів Гете:
ВОСХОДЯЩЕЙ ПОЛНОЙ ЛУНЕ!
Дорнбург, 25 августа 1828 года
Ах, куда ж ты убегаешь!
После близости такой.
Лик мелькнувший укрываешь
Темной тучей грозовой.
Но, узрев, что и печалилось,
Как звезда, кидаешь мне,
И надеждой упиваясь,
Я люблю тебя вдвойне.
Сбрось покровы! Ярче, ярче,
Всю красу свою яви!
И пусть бьется сердце жарче
В ночь блаженства и любви.
Після того більше Гете із своєю молодою музою не бачився, але їхнє кохання увіковічене у поезії.
3.3 Поезія і природа - джерело душевної сили
12 травня 1827 році Гете відправився у свій садовий будинок у Штерн, де планував залишитися лише на декілька днів, але чудова природа захопила душевно стривоженого та розгубленого поета: "весняний ландшафт був такий прекрасний, що я залишився сам того не бажаючи"0.
В цей час почали виникати вірші особливого типу. Виник цикл із 14 віршів, якій дістав назву, "Китайсько-німецькі пори року і дня".
Цей цикл - одна із вершин лірики старого Гете. Основу цих циклів складає символічне зображення життя і світу, такого як бачить їх поет.
Тут спостереження за квітковим садом і разом з цим, елементи стародавньокитайської лірики.
Словно белых лилий свечи,
Словно свет звезды прекрасной,
Жжет из глубины сердечной
Жар любви в каемке красной.
Это ранние нарциссы
Стройно стебли распрямляют.
И кого-то с мыслью чистой
Терпеливо ожидают.
(Перевод А. Гугнина)
Кого чекають ці нарциси залишається загадкою і можливо вона надає особливого шарму твору. На лоні природи проблеми та душевні протиріччя, які роздирали душу поета, зникали, весняний сад постав перед поетом, неначе міраж молодості. Саме це відчуття вже немолодого поета влилося у лірику, яка захоплює своїми живими ароматами та яскравими кольорами.
У віршах пізнього Гете відчувається мотиви світової лірики і разом з тим елементи ранньої лірики із своїм молодечим запалом:
Сверху сумерки нисходят,
Близость стала далека,
В небе первая восходит
Золотистая звезда.
Все в неверность ускользает,
Поднялась туманов прядь,
Сумрак темный отражает
Озерная сонно гладь.
Вот с восточного предела
Ожидается луна.
С ивой стройною несмело
Шутит близкая волна;
Сквозь теней кругов вращенье
Лунный свет то там, то сям -
И прохлада через зренье
Проникает в сердце к нам.
(Перевод М. Кузмина - 1,454)
Влітку 1829 Гете знову прожив один у садовому будиночку. Це був своєрідний прихисток, сховок від проблем, та душевний курорт.
14 червня 1828 року несподівано помер Карл Август. Поет був глибоко вражений втратою людини, з якою прожив 10 років (у Веймарі). Поет сповнений болю за втраченим другом, не взяв участі у поховальній церемонії. Вирішивши за краще почути самому. І ще 7 липня він відправився у Борнбург, замок, який незадовго перед смертю придбав герцог, щоб втекти від виконання сумних функцій. Спостереження за природою та її постійною зміною стали джерелом потіхи і спокою: "У досвітніх присмерках вдивлявся у долину, де піднімався туман. Пробудився, коли піднімалось сонце. Небо зовсім чисте". Це перші рядочки у його щоденнику.
В Дорнбурзі він залишився до 11 вересня. Там щоб втекти від болісних спогадів займається астрономією, ботанікою, читає книги про мистецтво, з історії, активно проводить кожен день. "Тут вже немолодий поет набрався фізичної сили і навіть духовно знову відчув надію на розкріпачення", - повідомив Гете Сорі.
У цьому вірші найкраще відбито почуття та настрої, що переповнювали душу поета:
В час, как с дола, с сада ранью
Пелены туманов свиты,
Страстнейшому ожиданью
Чашечки пестро раскрыты.
Как эфир, носящий тучи,
Ясный день за крылья ловит,
И с востока ветр могучий
Солнцу синий путь готовит.
Благодарность, упиваясь,
Коль воздашь Великой, Нежной,
Луч, багряно расставаясь,
Круг озолотит безбрежный.
Спостереження природи і разом з тим глибокі філософські роздуми, а остання строфа закликає до правильного сприйняття життя, яке є запорукою щасливого закінчення дня. Це гімн, який прославляє початок дня та життя. Ці рядки є повним запереченням давніх сповнених туги поезій.
3.4 Смерть Крістіни
Не можна забувати про ще один факт з особистого життя поета. Війна закінчилась у 1816 році і настала перша весна, приходу якої чекали без страху. Правда поета вже давно хвилював стан дружини, яку мучили страшні судорожні болі. Взимку 1815-1816 її стан знову погіршився.
Весною з'явилися надії, що Крістіні стане краще. "Весна цілий рік" - воно читається як запізніле прославлення життя. Це легкі рядки, старовинний поетичний мотив яких надає глибокого особистого звучання. Але ліричного героя кохана "весна цілий рік".
ВЕСНА КРУГЛЫЙ ГОД
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
