73721 (612254), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Змій знаходиться в основному на своїй “законній” території – на кордоні між царством мертвих і царством живих. Він не починає бою з героєм без його згоди, більше того, пропонує йому перший удар, а пізніше – перепочинок. “Слухай, ти – говорить змій – у тебе батько був?” - “Був” - “Воли в нього були?” - “Були” - “Орав він?” - “Орав”. - “А давав відпочивати?” - “Ну, давай і ми відпочинемо” (“Іван – мужній син”. - Бойко, с.204). Герой – богатир, навпаки, вимагає бою: “Не з тим добрий молодець зайшов, щоб миритися, а за тим, щоб битися!”
Таким чином, у поведінці змія – персонажа українських чарівних казок поєднуються риси фантастичні, пов'язані з міфологічними уявленнями людей про потойбічне життя, обрядово – ініціальні і реалістичні, які відображають старий селянський побут.
Змій – персонаж типовий для фольклору східнослов'янських народів. Характерними ознаками казкового змія в російських чарівних казках є його багатоголовість (одно-, дво-, три-, шести-, дев'яти-, дванадцятоголовий змій.) і гігантський зріст.
Багатоголове страховисько, змій – вогненно – крилата істота. Коли він летить, над землею піднімається велика буря: “ Гримить грім, земля трясеться, дрімучий ліс додолу схиляється – летить трьохголовий змій” [2;487]. Летить лютий змій на зустріч герою, вогнем палить, смертю погрожує. “Я твоє царство вогнем спалю, попелом розвію,” - погрожує змій. Це достатньо певний опис реального вихору, сліпучого виблискування блискавок, гуркоту грозових розкотів, гри сил первісної природи. Буря перевертає ліс, все живе тремтить і чекає, коли стихне, натішиться своєю грою могутня гроза.
Російська чарівна казка поєднує образ змія із водою. Піднімається змій з води - “море збовталось, море сколихнулося – лізе чудо – юдо” [2;217]. Зв'язок з водою не дивує: грозу супроводжують дощі, розливаються ріки, знищують все живе.
Російська казка нерідко пов'язує місце проживання змія з горами: про нього говорять: “Змій Горинич”. Це звичайна назва казкового героя. “Горинич”, неначе означає того, хто “живе в горах”: “Ідуть рік, ідуть два, проїхали три царства – побачили гори високі, між гір степ піщаний, то земля змія лютого”.
Пов'язуючи змія з горами і називаючи його “Гориничем”, народ спочатку мав на увазі не гори в прямому розумінні цього слова. “Горинич” означає того, хто “живе на верху”, зовсім не обов'язково на горах.
Якщо змій в російських казках – вогонь, то не важко зрозуміти, чому казковий змій наділений великою кількістю голів: це багаточисленні вогняні язики. На місці зрублених виростає велика кількість інших. Герой тільки тоді перемагає вогонь, коли гасить всі вогняні язики одразу.
Пізні казкові уявлення, що далеко пішли від своєї основи про змія – чудовиська, зберегли зв'язок з першопочатковим явищем природи. В російських казках змій постійно виступає в ролі поглинача. Коли він зустрічається з героєм, він прямо заявляє йому: “Прощайся тепер з білим світом да полізай скоріше сам в мою глотку – тобі ж буде легше!” [2;135]. Змій погрожує з'їсти героя з кістками. Цей спосіб дій казкового змія достатньо зрозумілий: вогонь спалить, не залишить і кісток.
В ролі викрадача жінок змій фігурує в багатьох російських казках: “Три царства: золоте, срібне і мідне” (Андреев), Кощеєва смерть в яйці”, “брат спасає від змія сестру і братів”. Свою жертву змій або раптово схоплює і відносить до себе, або хитрістю заманює у своє лігвище. Як зазначає Новіков М. В. “головна роль Змія – викрадача дублюється Кощеєм, особливо в тих казках, де він гине від коня” [14;182].
Багатоголовий змій є також одним із характерних антагоністів героя болгарської чарівної казки. Загальна картина цієї боротьби така сама, як і в російській казці, хоча в останній описана з більшим розмахом і насичена багатьма гострими драматичними сценами і ситуаціями.
Поряд зі змієм можуть бути поставлені такі ворожі істоти, як лама, поні, Червен-ветер, Педа–човек – локет брада, Аракін, Квосе, деер, “диявол Жуглан” (одноокий циклоп). Деякі з них виконують функції змія, а також Баби – Яги і Кощея Безсмертного російських казок.
Ламя – багатоголове літаюче чудовисько із зміїним тілом. Іноді до імені доповнюють епітети: “лама” (погана), жахлива або “галема” (величезна).
Ламя надзвичайно ненажерлива (з'їдає овець, волів і навіть людей) і до того ж хитра і підступна. Подібно змію російських казок, ламя може позбавити цілу державу води і при цьому вимагати собі на з'їдання по дівчині.
Халі – зовнішністю і діями близька до лами і змія (дракона). Як і лама, поні – змієподібне, жахливе чудовисько, воно – володар грізних сил природи, спроможнє керувати плодами і впливати на врожай винограду і зернових .
У казці поні більшою мірою ворожа герою і людям. Вона поглинає сонце, і , щоб повернути його, герою доводиться вступати з нею в боротьбу. Залишаючись ворожою людям, поні тим не менше може вірно служити герою, знаходитися в повному його розпорядженні, охороняти і захищати його.
Червен–ветер – образ подібний змію або Кощею Безсмертному російських казок. Він також викрадач красивих жінок й істота невразлива, оскільки серце його сховано далеко в морі.
Педа–човек – локет брада – за прозвиськом і зовнішністю йому відповідає “Сам поготок – борода з локіток” - популярний персонаж російських, українських і білоруських казок. Як в болгарській, так і в східнослов'янській казковій традиції, цей маленький, злий і підступний персонаж володіє величезною силою. У східнослов'янських казках сам з ногіток – підземний житель і перевертень, він діє головним чином в рамках сюжету “Три царства: мідне, срібне і золоте”; в болгарських казках Педа – човек – крилатий карлик і, як і лама або кощей Безсмертний і змій російських казок, викрадач жінок.
Аралін (“Черен Аралін”) в казці виконує різноманітні ролі, в тому числі багатоголового чудовиська, у котрого герой відсікає усі тридцять голів [13;152].
Розділ II.2. Образ Баби – Яги
До числа інших образів, що виникли на життєвому ґрунті, можна віднести образ жінки, чарівниці і чаклунки. Мало яка чарівна казка обходиться без розповіді про злу, стару бабу – Бабу – Ягу.
Баба – Яга – образ дуже суперечливий. М. В. Новіков визначив такі типи: 1) Баба – Яга – поборниця; 2) Баба – Яга – мстивиця; 3) Баба – Яга – володарка дивовижних предметів; 4) Баба – Яга – зла чаклунка; 5) Баба – Яга підступна доброзичливиця; 6) Баба – Яга – викрадачка дітей [12;159].
Баба – Яга живе в дрімучому лісі у дивовижній хатинці на курячих лапках. По чудовому закляттю: “Хатинко, хатинко, повернись до мене передом, а до лісу задом!” - хатинка повертається до героя, і він входить в це дивне помешкання. Баба – Яга зустрічає героя незмінним традиційним буркотанням і фирканням. “Фу–фу–фу, - сказала Баба – Яга. - Щось людським духом запахло. Раніше людського духу ані чутки не чувано, зроду не бачено; нині людський дух сам на ложку сідає, сам ріт котиться” [Афанасьєв]. Герой зайшов так далеко, куди мало хто заходить.
Баба – Яга – типовий представник потойбічного світу (нога у неї “кістяна”, тобто мертва). “Вона або лежить, або літає, тобто зовні проявляє себе як мертвяк” [14;57].
Баба – Яга сліпа, вона не бачить героя, чує його по запаху (запах живого, що відрізняється від запаху мертвих). Цей персонаж потрібен у чарівних казках для того, щоб подарувати герою чарівний засіб. У більшості російських казок Баба – Яга бере на себе роль дарувальниці. “Напоїла – нагодувала Баба – Яга Івана – царевича, ще й в лазні випарила. Розповів він їй, куди іде і за чим. Подарувала Яга Івану коня золотогривого і шаблю золоту. І полетів царевич на коні в тридев'яте царство”. [Афанасьєв] За казковими предметами, які дарує Яга, і за порадами, як поводитись герою, приховується опис давньої обрядової магії, за допомогою якої людина хотіла бути сильною і могутньою. Роль Баби – Яги – дарувальниці відповідає тому, що у цьому фантастичному образі бачити помічника всім, хто попав у світ смерті і погибелі.
В інших казках Баба – Яга наділена рисами людожерки - викрадачки дітей (“Гусі – лебеді”, “Терешечка”), рисами злої і підступної поборниці, нещадної до своїх жертв. Пізніше до цього образу пристали риси середньовічних відьом. “Кожен з казкових персонажів не концентрує в собі стільки людських вад, зазначає М. В. Новіков, скільки у Баби – Яги... Вона – втілення брехні, заздрості, хитрості, скупості, жорстокості, віроломства і підступності” [12;176].
Всі ці й інші якості Баби – Яги особливо проявляються в тих казках, де вона в ролі антигероя. А може бути і амбівалентний персонаж.
Образ Баби – Яги типовий і для українських чарівних казок. “В українській казці, як зазначає М. Чумарна, Баба – Яга під впливом російської “костяної ноги” дещо змінилася, але первісно – це ота сама Смерть, яка живе в лісі, в хатці на курячій ніжці, і стереже таємниці на межі світів, бо ліс у казці – це пограниччя, тут героєві доводиться вступати в боротьбу з потойбічними силами” [18;38].
На відміну від російських казок “в українських казках Баба – Яга не пожирає людей і не розвішує їхні черепи на кілках. В українських казках Яга переважно допомагає героєві, дає йому добрі поради” [18;38].
Поклоніння перед віщою Бабою – Ягою і її шанування, з одного боку, і одночасно страх, що викликає її всемогутність, - з іншого, викликало те подвійне ставлення до неї, яке знайшло відображення у чарівних казках слов'ян.
В українських чарівних казках зустрічаються образи злотворців – жінок, серед яких найяскравішим, синтетичним, таким, що ввібрав типові риси образів – злотворців, є образ мачухи. Мачуха зображується лише у своєму домі, у типових селянських обставинах. Про це свідчить її висловлювання: “Твоя, діду, дочка ледаща: нічого робити не хоче, за цілий день і пальцем не вдарила, а їсти, то бач, як їсть, як добрий косар...” (“Дідова дочка і бабина дочка”. - Чубинський, с.63). Вимагаючи, щоб дід відвів свою дочку з дому, вона мотивує це так: “Підуть обидві на досвітки, то моя дочка пряде, а твоя з хлопцями грається і голе веретено приносить додому” (там само). Залізноноса баба, збираючись стати мачухою дітям бідняка, так собі уявляє роль у його сім'ї: “Я їх буду в маслі – молоці купати, а палицею по хребту мастити” (“Залізноноса баба” - Королович, - с.95). Найчастіше мачуха намагається знищити героя обманом, за допомогою чарування, і тут очевидна її подібність з образом Баби – Яги.
Розділ II.3. Образ Кощея Безсмертного
Третій ворог героя і героїні в чарівних казках слов'ян – Кощій Безсмертний.
В українських народних казках у порівнянні з російськими і білоруськими цей образ зустрічається досить рідко.
В. Пропп пов'язував існування Кощея з “лісовим домом”, вказуючи на спільність ролі Змія і Кощея у казках, які розповідали про шлюб царівни і викрадання її цими чудовиськами. Він вважав, що функція Кощея в оповіді – передати молоду в руки “нареченого людського роду”. А наречений повинен був “відвоювати” її у Кощея.
В більшості українських казок Кощей (Костей, Костий) символізував колись божество смерті, що підтверджується багатьма казковими матеріалами. Ім'я Костей, Костій Бездушний, Кощей утворено за принципом першоступеневої символіки, на основі головної ознаки: якщо ця істота – з одних кісток, без тіла, а тому й без душі. Оскільки Костій – істота без тіла, а своїми діями уподібнюється людині, то душа його повинна знаходитись в іншому місці, і це місце – яйце, сховане в качці, або в морі під степом. Щоб перемогти Костія, потрібно дістати і розбити яйце – іншої смерті для нього немає.
Вірніше і найповніше образ Кощея Безсмертного передає російська казка “Марья Моревна”. Ця казка відбила архаїчні риси злої фігури Кощея, постійно ворожої всім героям казки.
Казковий Кощей – уособлення всіх підлих соціальних рис. В народному уявленні він представлений бридким дідом, насильником, потворним і підступним вбивцею, скнарою і користолюбцем. Це бездушний, жорстокий згубник. У нього нічого нема від людини. Казка дуже виразно показує, що Кощей – озброєний загарбник, багатства якого неосяжні. Це з ним Марья Моревна має вести постійну боротьбу.
Всі казки за участю Кощея Безсмертного, на думку М. В. Новікова, можна розділити на три групи: 1) на сюжет “Смерть Кощея в яйці”; 2) “Смерть Кощея від чарівного коня” і 3) казки не пов'язані між собою певною тематикою, де Кощей завжди виступає дублером будь – якого іншого негативного персонажа.” [12;193].
Домінуюче місце в основній тематичній низці належить групі “Смерть Кощея в яйці”. Вона ж і визначає характерний тип казки про Кощея Безсмертного.
Для того, щоб потрапити до Кощея, казка із всіх шляхів звичайно вибирає найдовший і найскладніший. Герою доводиться переборювати багаточисленні перепони, звертатися по допомогу до різного роду помічників – дарувальникам і порадникам, багатократно вступати в боротьбу з сильним і підступним суперником, гинути і знову воскресати для здійснення багатородного подвигу – звільнення з неволі коханої людини.
Житлом Кощея, куди потрапляє герой, може бути його царство, місто, палац, великий будинок, хатинка. Залежно від того, який заможний стан займає Кощей у казці, знаходиться і його соціальна характеристика.
Велику увагу чарівна казка приділяє Кощею як незвичайній істоті. Він володіє дивовижним чуттям нюху, і, як би не старались його дочка або невільниця приховати свого коханого, він щоразу по запаху виявляє присутність чужої людини.
В російських казках є епізоди, де героїня попереджає чоловіка або нареченого про те, що прилетить Кощей і з'їсть його. Однак, крім такого залякування, у казках немає нічого такого, що вказувало б на людожерство Кощея. На відміну таких антигероїв, як Баба – Яга і Змій, Кощей не потребує і не вживає людського м'яса. Зарубаних супротивників він кидає у вогняну ріку, залишає лежати на полі та інше.
Хоч сюжет казки про Кощея Безсмертного носить міжнародний характер, а її окремі мотиви походять з глибокої давнини, сам персонаж зустрічається переважно лише у казках східнослов'янських народів, у казках південних і західних слов'ян він відсутній.
Отже, всі антигерої чарівної казки слов'ян, - образи фантастичні або напівфантастичні – чарівники наділені якимись надприродними властивостями. Усі риси таких персонажів сконденсовані більшою мірою в образах багатоголового Змія, Баби – Яги і Кощея Безсмертного.
Частина III. Система міфологічних культів у контексті трактування
типології антигероя.
Вирішальною та обов'язковою ознакою чарівної казки є незвичайність описування, надприродність, таємничість, чудесність подій, динамічність їх розгортання. Як явище, що виникло на ґрунті прадавньої міфологічно – релігійної системи, чарівна казка увібрала в себе значну кількість культово-обрядових рис, без врахування яких втрачається можливість трактування типології головних героїв. Культові елементи у структурі чарівних казок вказують на їх витоки з праслов'янської міфології. Тотемні вірування в композиції чарівної казки виявились зокрема у її зв'язку з культами дерев, тварин, птахів тощо. Вони становлять основу побудови дії або простежуються на рівні мотивів, образів.
Так, в українській казці “Дерево до неба” сюжетна лінія розгортається навколо незвичайного дерева, що гіллям сягає неба, пов'язуючи земний та небесний світ. Воно росте в царському саду поміж прекрасних квітів, але жодна людина ніколи не бачила його верхівки. Змій з небесного царства, яке знаходиться у гіллі дерева, викрадає царівну, і цар посилає своїх слуг та добровольців визволити принцесу. Але ніхто з них не може влізти до гілля, і лише головному героєві через особливі вміння та поради тварини вдається дістатися змієвого царства, перемогти змія і звільнити царівну.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
