Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Образ Коді Джек зв'язував також з романтичною мрією про вільну Америку, мрією, загубленої десь у минулому, і цей образ можна було зафіксувати, вичерчуючи нескінченні криві слів на аркуші паперу: "Я дурень, над усім миром і моїм дурним життям піднімається новий день; я дурень, закоханий у сумні кола іподрому, тримаю парі, Айова солодкозвучна як її ім'я, моє серце розчиНілося в самотніх звуках мрячної весняної ночі дикої доброї Америки в її могутності, вогкість дротової огорожі вдихнула в мене розуміння, я стояв на водонапірній трубі, душа рвалася назовні, загибель не викликає в мене відторгнення, я складаюся з її, я складаюся з Коді"[34, 572].

Метод креслення, або замальовки, був відкритий Джеком через кілька місяців після закінчення першого варіанта "На дорозі". Після цього відкриття, джерелом якого, можливо, було трансовим листом Йітса, Керуак розуміє, що не може писати як і раніше (тобто так, як був написаний перший роман "Городок і місто"). Новий метод Джек пробує в "Баченнях Коді". Багато хто з його друзів уважають, що млинець вийшов грудкою й що його книга - просто "безлад" з гуркітливих фраз, що налазять одна на іншу: у цьому одна із причин того, що роман був опублікований цілком тільки після смерті письменника, в 1973 році. Не секрет, що й сам Керуак був трохи стурбований безформністю свого роману. Але впевненість у тім, що всі ці розрізнені фрагменти об'єднані цілісною авторською свідомістю, змушувала Керуака почувати себе по-прустовськи великим.

Джек Керуак написав багато книг, намагаючись довести собі й іншим, що він може називатися письменником, може створювати такі ж великі книги, як Джойс або Пруст. Письменником, однак, його вважали не всі, викликуючи слідом за Капоті, що Керуак друкує, а не пише. Ми вже звикли, здається, до того, що багато пишучих людей лише після смерті стають у суспільній свідомості по-справжньому великими. Однак хто як не сам поет, по вираженню Грегорі Корсо, може краще знати, що він поет. Можливо, саме ця впевненість справжнього генія змушувала Керуака продовжувати творити свої божевільні сни, дороги, бачення, зриви, падіння, любові, страждання, саторі.

І в гірші роки життя Керуак намагався знаходити сили, щоб працювати над своїми добутками, тому що розумів, що його книги для нього - щось начебто сповіді; оголення те саме що не гріх, а осяянню істини. Його життя стало основним предметом його книг, у яких він змінював тільки імена, не щадячи своїх знайомих із дрібними подробицями їхніх учинків або провин. Для нього головним було показувати як вона є, у всій її правоті й неправоті.

Інша справа - методи, якими користувався Керуак для досягнення своїх цілей. Спонтанність його творів ріднить його із Джойсом, експресія почуття й ритму - з Рембо, містичні бачення - із Блейком. Всіх цих авторів, разом з Уолтом Уітменом, Йітсом, Томасом Вулфом, Керуак вважав своїми вчителями й попередниками. Тепер і сам Керуак став попередником і вчителем для багатьох письменників і поетів, які пройшли школу покоління бітників і винесли з її, мабуть, головне: справа навіть не в самій літературі, а в тім, наскільки чесно ти до неї ставишся, як ти її розумієш, що вона для тебе значить. Це може бути просто дорога, нескінченна дорога наших життів і смертей. Всі що завгодно. Були часи, коли Керуак взагалі не любив говорити про свої роботи як про літературу. Чи вважав він їх чимсь більшим? Або він зневірився в це мистецтво? Так чи інакше, він сказав досить, щоб не ставити під сумнів можливості літератури. Керуак не тільки використовував їх, але й збагатив літературу власними методами й прийомами[19, 212].

Він відбувся. Промчався по американській літературі, як Ангел Дороги. Так прийнято вважати. Чи варто руйнувати цей міф? Як хочете. Але роман "На дорозі" - лише маленька частина Керуака. Невірно думати, що це єдиний роман письменника, що варто читати. У нього є книги більше складні, більше проникливі й глибокі, чим ця, хоча "На дорозі", безумовно, шедевр. Але щоб зрозуміти, що таке Керуак, однієї "Дороги" мало. Його внутрішня дорога проходить через "Доктора Сакса", "Книгу снів", "Біг Сур", інші книги. Він створив цілу Легенду про Дулуозе. Легенду про себе самому. Не будемо про це забувати[43, 180].

Висновки до другого розділу

Отже в американській літературі XX століття традиційно виділяють два покоління письменників: "загублене покоління" двадцятих і про "розбите покоління" п'ятидесятих років. Лідером першого прийнято вважати Ернеста Хемінгуея, автора знаменитих романів "И сходить сонце", "Прощай, зброя!", "По ккому дзвонить дзвін". Центральною фігурою "Beat Generation", або просто бітників, в очах громадськості став Джек Керуак.

Очевидно, публіка знаходила в бітниках з їх часом божевільними ідеями те, чого їй так не вистачало в післявоєнній ейзенхауерській Америці. А для бітника бажання відрізнятися, бути не таким, як всі, жити справді насиченим життям представлялося винятково важливим.

Роман "На дорозі" став важливим етапом у творчості Керуака. Ця книга змусила свого автора пережити багато чого. Твір, написаний в 1951 році за три тижні на нескінченному рулоні паперу для телетайпа, побачило світло лише через шість років. "На дорозі" можна назвати ліричним романом мандрівки, у якому є присутнім елемент анархічного гедонізму, що проявляється яскравіше всього у вчинках Діна Моріарті, героя й антигероя одночасно.

Отже, Керуак був насправді стурбований графічним відтворенням своїх речей, уважаючи, наприклад, що вірш повинне друкуватися в тій формі, у якій уперше було записано автором. Джек Керуак був дуже розстроєний, коли в книжковому виданні його роману "Доктор Сакс" (видавництво "Grove Press") замість "правильних" тире (-) з'явилися "огидні" ( ---). Те ж саме трапилося пізніше з його "Книгою снів", що вийшла у видавництві Лоуренса Ферлінгетті "City Lights".

Ще одним здобутком був метод креслення, або замальовки, був відкритий Джеком через кілька місяців після закінчення першого варіанта "На дорозі".

РОЗДІЛ 3. ОБРАЗ АУТСАЙДЕРА У ТВОРІ ДЖЕКА КЕРУАКА "НА ДОРОЗІ"

З огляду на знайомство автора зі східними містико-філософськими вченнями, можна зіставити дану назву із украй ємним терміном древньокитайьскої філософії "дао" або "тао" - який означає шлях тобто суть явищ природа, людського життя, божества. Відомо також, що буддійське навчання називається й "середній шлях" ("середня стежка") або "восьмеричний шлях", що, відповідно до четвертого "шляхетній істині" буддизму, веде до звільнення від страждання.

Дійсно - шлях, що переборюють герої роману, складний і звивистий, чреватий несподіваними підступностями долі. У центрі роману перебувають два персонажі: герой-оповідач і його друг Дін Моріарті. По ходу дії роману, що охоплює період часу довжиною в чотири роки, з образами персонажів відбуваються значні зміни.

Під впливом свого нового друга Діна, герой оповідач Сажваторе Парадайс (або просто Сел), що переживає в момент їхньої зустрічі повне сум'яття почуттів і розчарування в людях, знову знаходить смак до життя. Для нього починається нове життя - період, що він сам називає "своїм життям на дорозі". Його початок, як і всякий початок чогось нового й незвичайного, досить багатообіцяюче. Сповнений бажанням відкрити для себе простори Америки, особливо американського Заходу, де він ще жодного разу не бував, Сел відправляється в шлях. Він щиро сподівається побачити багато цікавого, бути може, навіть чудесного, якоюсь мірою усе ще уявляє собі Захід як деяку обітовану землю, де повинні здійснитися його таємні бажання. Сел із захватом дивиться на своїх товаришів, намагаючись побачити в них риси вірних і сміливих друзів, здатних до глибоких почуттів і шляхетних учинків, неабияких особистостей.

Він із захватом слухає й дивиться подання музикантів-джазистів, із замилуванням стежить за поводженням упевнених, горлатих, сильних водіїв більших вантажівок, на яких він робить більшу частину своєї подорожі. Доказом розмаїтості й повноти життя на Заході служить і заразливий, вільний сміх зустрічного фермера, і виринаюча через край енергія й радість двох братів - водіїв вантажівки, і тихі слова його попутника - навченого життям старого жебраки.

Але за першою подорожжю випливають інші, і радісне, схвильоване передчуття чуда, що от-от повинне здійснитись, поступово вгасає, переміняючись годинниками роздумів, утоми й розчарування. Всі частіше починає звучати мотив тлінності буття, нездійсненності мріянь, самітності, якому можна протиставити хіба що присвітення з життям і повну співчуття любов до іншої людини. Якщо на початку роману яскраві зірки над прерією кликали Села в дорогу, до нових пригод, то в останньому епізоді книги всі фарби тьмяніють і гаснуть. Людина самотня перед вічністю, вічність непізнавана, доля людини - старіння й смерть. Починаючись в мажорних, життєстверджуючих тонах роман завершується на мінорній ноті ссвітенності перед особою невблаганної долі.

Спочатку роман не мав назви "На дорозі", але саме воно найкраще відповідає змісту роману, тому що багатозначно, виразно й щонайкраще розкриває основні ідеї автора. Витлумачити ця назва тільки як відповідний заголовок для розповіді про численні подорожі героїв було б украй поверхово й невірно, тому що воно відбиває не тільки нескінченне бродяжництво, занепокоєння, неприкаяність героїв. Це й переклик з уітменовським мотивом відкритої дороги й вказівка на духовний пошук, пошук ідеалів і способу життя, відмінного від пануючого буржуазного подання про діловий успіх і матеріальний добробут як заповітної мети, що виправдує будь-які зусилля.

Але найкраще про довгу й ретельну роботу Керуака над добутком свідчать деякі сторони змісту роману. Добре відомо, що Керуак прилучився до буддизму й почав серйозно вивчати різні буддійські джерела тільки в 1954 році. Результати його штудій пізніше відбилися не тільки у властиво художніх творах - романах, повістях і віршах; вони одержали також і теоретичне узагальнення в об'ємному манускрипті "Дещо про дхарме" і в "Писанні Золотої вічності" - невеликому трактаті у віршованій формі. Повна відсутність буддійських ремінісценцій у написані до 1954 року творах може свідчити, що до цього Керуак дійсно не був знаком з буддійськими навчаннями. Зате збірник віршів "Блюзи Мехікосіті", над яким Дж.Керуак працював в 1955 році, значною мірою присвячений викладу тої або іншої буддійської сури у стислій віршованій формі. Майже у всіх наступних творах Керуака можна виявити більше або менше число різних буддійських ремінісценцій.

У романі "На дорозі", крім ремінісценцій, можна знайти й прямі висловлення, що розкривають деякі буддійські погляди на світ і людське життя, божество. Звичайно, присутність у романі певного містико-пантеїстичного елемента можна було віднести й на рахунок впливу інших, більше традиційних для американської літератури релігійних і філософських навчань. У такий спосіб можна було б пояснити як міркування про тлінність буття, так і проповідь любові й співчуття до всього живого й деякі інші моменти. Але в романі є й опис осяяння, відповідно до термінології буддизму - "сатори", виникає образ Лхасі - священного міста буддистів ламаїстської користі. Міркування про наявність божественного початку навіть у самих дрібних і незначних предметах далі приводять до думки про єдність і рівноцінність усього сущого. Наприкінці роману говориться, що бог є просто ведмежа Пухнув. Значить бог не є абсолютом, а подібно будь-якій іншій істоті, явищу або ідеї цього світу - просто ілюзорної, позбавленої субстанціальності поняття. Це повною мірою відповідає навчанням буддизму, у тому числі і його різновиду - дзен.

На підтвердження факту довгої й ретельної роботи письменника над первісним рукописом роману можна було б привести ще й інші докази. Так, наприклад, при всій гаданій фрагментарності, роман "На дорозі" відрізняється значною тематичною й композиційною продуманістю й завершеністю, послідовним розвитком характерів, їхнім саморозкриттям. Інші ж добутки Дж.Керуака аж ніяк не завжди досягають настільки високого ступеню художньої цілісності.

Для того, щоб одержати наочне подання про погляди й світовідчування Дж.Керуака, представляється доцільним звернутися до аналізу створених їм персонажів, до розгляду письменницької концепції особистості, її втілення в конкретних творах. Як зовсім справедливо відзначає радянський літературознавець Т.Л.Морозова: "Герой для письменника - це й предмет, і знаряддя для пізнання дійсності, цей засіб вираження його погляду на світ і спосіб твердження його естетичного ідеалу. Людина в його різноманітних зв'язках із природою й суспільством завжди перебувала в центрі уваги літератури, особливо літератури реалістичної. Будь-яка проблема - соціальна, політична, економічна, історична, філософська, етична, психологічна - ставиться й вирішується в художньому творі стосовно до людської особистості,характеру, індивідуальності. Це одна з тих найважливіших особливих нот, які визначають специфіку літератури"[17, 35].

Звертаючись до героїв літературного твору, важливо врахувати, насамперед, які типи автор обирає для зображення, як розкриває внутрішній світ своїх персонажів, у які ситуації їх ставить, які випробування й спокуси виникають на їхньому шляху. Героями оповідального циклу "Легенда про Дулуозе" в основному є представники тих типів людей, яких письменник знав із власного досвіду. У більшості випадків це представники літературних і навкоолітературних кіл, художники, музиканти - вихідці із середнього класу, що збунтувалися проти манірності, святенництва й конформізму американського способу життя. Є серед персонажів Керуака й представники дна більших міст Сполучених Штатів і Мексики. Варто визнати, що Дж.Керуаку вдалося досить точно виразити почуття й настрої широких кіл американців післявоєнного покоління.

У романах Керуака можна виділити кілька типів героїв (принаймні, вони є такими з погляду самого автора, тому що він знаходить у них риси, гідні замилування й наслідування), які найбільше наочно демонструють письменницьку концепцію особистості.

Перший такий тип - незмінно присутній у всіх творах Керуака герой-оповідач; по суті справи, це виступаючий під різними іменами автобіографічний герой. Відповідно, він зображується те як молодий, початківець письменник (Сел - "На дорозі"), те як прихильник буддійських навчань (Розвівайся - "Жебраки дхарми"), те як знаменитий, але втомлений і зневірений у житті письменник, для якого слава обернулася тяжким тягарем (Джек - "Біг Сур").

Другий тип героя, прототипом якого був близький друг Керуака - Ніл Кессіді, що виступає під іменами Дін і Коді, є героями бітниками. Більше того, можна сказати, що образ Діна і Коді - квінтесенція бітніцтва, свого роду "архібітник" - втілення неприборканої енергії, волелюбності, безприкладного достатку любові, жаги пригод і гострих відчуттів - не знаючого страху й забобонів нікаро двадцятого століття.

Третій тип - це бітник як споглядальник, філософ, містик, буддист, близький до природи й тому душевно здоровий мудрий блукач, проповідник "революції рюкзаків". Цей тип представлений героєм роману "Жебраки дхарми" - Джеффі Райдером.

Характеристики

Список файлов курсовой работы