72908 (612072), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Все це узагальнюється Гамлетом в картину зіпсованості світу, який представляється йому «садом, порослим бур'янами». Він говорить: «Весь світ – в'язниця, з безліччю затворів, темниць і підземель, причому Данія – одна з гірших». Гамлет розуміє, що справа не в самому факті вбивства його отця, а в тому, що це вбивство могло здійснитися, залишитися безкарним і принести свої плоди вбивці лише завдяки байдужості, потуранню і догоджанню тих, що всіх оточують. Таким чином, весь двір і вся Данія виявляються учасниками цього вбивства, і Гамлету для здійснення мести довелося б озброїтися проти всього світу. З іншого боку, Гамлет розуміє, що не він один постраждав від розлитого навколо нього зла. У монологу «Бути або не бути?» він перераховує бичі, що терзають людство:»… плети і знущання століття, гне сильного, насмішку гордівника, біль ганебної любові, суддів неправду, зарозумілість властей і образи, що лагодяться покірливій заслузі». Якби Гамлет був егоїстом, який наслідував виключно особисті цілі, він швидко розправився б з Клавдієм і повернув би собі престол. Але він мислитель і гуманіст, стурбований загальним благом і що відчуває себе відповідачем за всіх. Гамлет тому повинен боротися з неправдою всього світу, виступивши в захист всіх пригноблюваних. Такий сенс його вигуку (в кінці першого акту):
Століття розхиталося; і найпоганіше
Що я народжений відновити його!
Але таке завдання, на думку Гамлета, непосильне навіть для наймогутнішої людини, і тому Гамлет відступає перед нею, йдучи в свої роздуми і занурюючись в глибину свого відчаю. Проте, показуючи неминучість такої позиції Гамлета і його глибокі причини, Шекспір зовсім не виправдовує його бездіяльність і вважає її хворобливим явищем. Саме у цьому і полягає душевна трагедія Гамлета (те, що критикою XIX века було названо «гамлетизмом»). [6; 46]
Своє відношення до переживань Гамлета Шекспір дуже ясно виразив тим, що у нього Гамлет сам оплакує свій душевний стан і корить себе за бездіяльність. Він ставить собі в приклад юного Фортінбраса, який «із-за билинки, коли зачеплена честь», веде на смертний бій двадцять тисяч чоловік, або актора, який, читаючи монолог про Гекубу, так проникся «вигаданою пристрастю», що «весь став блідий», тоді як він, Гамлет, немов боягуз, «відводить словами душу». Думка Гамлета настільки розширилася, що зробила неможливою безпосередню дію, оскільки об'єкт устремлінь Гамлета став невловимий. У цьому корінь скептицизму Гамлета і видимого його песимізму. Але разом з тим така позиція Гамлета незвичайно загострює його думку, роблячи його гострозорим і неупередженим суддею життя. Розширення і поглиблення пізнання дійсності і суті людських відносин стає як би життєвою справою Гамлета. Він зриває маски зі всіх брехунів і лицемірів, з якими зустрічається, викриває всі старі забобони. Часто вислови Гамлета повні гіркого сарказму і, як може показатися, похмурій мізантропії; наприклад, коли він говорить Офелії: «Якщо ви добродійні і красиві, ваша чеснота не повинна допускати бесід з вашою красою… Піди в монастир: до чого тобі плодити грішників?», або коли він заявляє Полонію: «Якщо приймати кожного по заслугах, то хто уникне батога?» Проте сама пристрасність і гіперболізм його виразів свідчать про гарячність його серця, страждаючого і чуйного. Гамлет, як показує його відношення до Горація, здібний до глибокої і вірної дружби; він гаряче любив Офелію, і поривши, з яким він кидається до її труни, глибоко щирий; він любить свою матір, і в нічній бесіді, коли він терзає її, у нього прослизають риси зворушливої синової ніжності; він достовірно делікатний (перед фатальним змаганням на рапірах) з Лаертом, у якого він щиро просить вибачення за недавню різкість; останні слова його перед смертю – вітання Фортінбрасу, якому він заповідає престол ради блага своєї батьківщини. Особливо характерний, що, піклуючись про своє добре ім'я, він доручає Горацію повідати всім правду про нього. Завдяки цьому, висловлюючи виняткові по глибині думки, Гамлет є не філософським символом, не рупором ідей самого Шекспіра або його епохи, а конкретною особою, слова якої, виражаючи його глибокі особисті переживання, набувають через це особливої переконливості. [8; 125]
Які ж риси жанру трагедії-помсти можна виявити в «Гамлеті»? Як і чому ця п'єса виходить за рамки цього жанру?
Помста Гамлета не вирішується простим ударом кинджала. Навіть практичне здійснення її натрапляє на серйозні перешкоди. Клавдій має надійну охорону, і до нього не можна підступитися. Але зовнішня перешкода менш значно, чим те етичне і політичне завдання, яке стоїть перед героєм. Щоб здійснити помсту, він повинен зробити вбивство, тобто такий же злочин, яке лежить на душі Клавдія. Помста Гамлета не може бути таємним вбивством, вона повинна стати публічною карою злочинця. Для цього треба зробити очевидним для всіх, що Клавдій – низовинний вбивця.
У Гамлета є і друге завдання – переконати матір в тому, що вона зробила серйозне етичне порушення, вступивши в кровозмісний брак. Помста Гамлета повинна бути не тільки особистим, але і державним актом, і він усвідомлює це. Така зовнішня сторона драматичного конфлікту. [10; 70]
У Гамлета є своя етика мести. Він хоче, щоб Клавдій дізнався, за що його чекає кара. Для Гамлета справжня помста – не фізичне вбивство. Він прагне порушити в Клавдії свідомість його провини. Цій меті присвячені всі дії героя аж до сцени «мишоловки». Гамлет прагне до того, щоб Клавдій проникся свідомістю своєї злочинності, він хоче покарати ворога спочатку внутрішніми терзаннями, муками совісті і лише потім завдати удару так, щоб він знав, що його карає не тільки Гамлет, а етичний закон, вселюдська справедливість.
Убивши мечем Полонія, що сховався за завісою, Гамлет говорить:
Що до нього
То я тужу; але небеса веліли
Їм покаравши мене і мною його
Щоб я став бичем їх і слугою.
У тому, що здається випадковістю, Гамлет бачить прояв вищої волі. Небеса поклали на нього місію бути бичем і виконавцем того, що їх визначило. Так дивиться Гамлет на справу помсти. [7; 225]
Давно була відмічена різноманітна тональність трагедій, змішення в них трагічного з комічним. Зазвичай у Шекспіра носіями комічного є персонажі низького звання і блазні. У «Гамлеті» немає такого блазня. Правда, є третьестепенные комічні фігури Озріка і другого дворянина на початку другої сцени п'ятого акту. Комічний Полоній. Всі вони піддаються осміянню і самі смішні. Серйозне і смішне перемежається в «Гамлеті», а іноді і зливається. Коли Гамлет описує королеві, що всі люди їжа для черв'яків, жарт виявляється одночасно загрозою супротивникові в тій боротьбі, яка відбувається між ними. Шекспір будує дію так, що трагічна напруга змінялася сценами спокійними і глузливими. Те, що серйозне перемежається смішним, трагічне – комічним, піднесене – повсякденним і низовинним, створює враження справжньої життєвості дії його п'єс.
Змішення серйозного із смішним, трагічного з комічним – давно відмічена особливість драматургії Шекспіра. У «Гамлеті» можна побачити цей принцип у дії. Досить нагадати хоч би початок сцени на кладовищі. Перед глядачами з'являються комічні фігури могильників; обидві ролі грають блазні, але навіть тут клоунада різна. Перший могильник належить до блазнів-говорити дотепно, що уміють потішити публіку розумними зауваженнями, другий блазень – з тих комічних персонажів, які служать предметом насмішок. Перший могильник на наших очах показує, що цього простака легко обвести навколо пальця. [11; 346]
Перед катастрофою, що завершує п'єсу, Шекспір знову вводить комічний епізод: Гамлет потішається над надмірним придворним лиском Озріка. Адже через декілька хвилин відбудеться катастрофа, в якій загине вся королівська сім'я!
Наскільки актуальний зміст п'єси у наш час?
Монологи Гамлета викликають у читачів і глядачів враження загальнолюдської значущості що всього відбувається в трагедії.
«Гамлет» – трагедія, якнайглибший сенс якої полягає в усвідомленні зла, в прагненні осягнути його коріння, зрозуміти різні форми його прояву і знайти кошти боротьби проти нього. Художник створив образ героя, приголомшеного до глибини душі відкриттям зла. Пафос трагедії складає обурення проти всесилля зла.
Любов, дружба, брак, відносини дітей і батьків, зовнішня війна і заколот усередині країни – такий круг тим, безпосередньо зачеплених в п'єсі. А поряд з ними філософські і психологічні проблеми, над якими б'ється думка Гамлета: сенс життя і призначення людини, смерть і безсмертя, духовна сила і слабкість, порок і злочин, право на помсту і на вбивство.
Зміст трагедії має вічну цінність і буде актуальне завжди, незалежно від часу і місця. У п'єсі ставляться вічні питання, що завжди хвилювали і хвилюють все людство: як боротися із злом, якими засобами і чи можливо його перемогти? Чи варто взагалі жити, якщо життя повне зла і перемогти його неможливо? Що в житті правда, а що брехня? Як дійсні відчуття відрізнити від помилкових? Чи може любов бути вічною? У чому взагалі сенс людського життя?
Трагедія Шекспіра «Гамлет» – найбільше творіння людського генія. У різні періоди розвитку людства філософська думка знов і знов зверталася до образу данського принца, всякий раз знаходячи в нім відгук на найважливіші питання свого часу. Одні співчувають Гамлету, знаходячи в нім близькі риси, інші – зовсім не захоплюються Гамлетом як людиною, хоча високо цінують трагедію Шекспіра. Ось дві крайні думки про нього. Гете називає принца «прекрасною, чистою, благородною, високоморальною істотою». А ось російському письменникові Тургенєву цей герой бачиться зовсім іншим: «Він весь живе для самого себе, він егоїст, він скептик і вічно возиться і носиться з самим собою».
На початку трагедії Гамлет з'являється перед нами як істинно благородний герой. Він широко для свого часу утворений. Його світовідчування пронизане переконанням у всесиллі розуму. Гамлет почитав мистецтво, захоплений театром. Людина здається йому прекрасною істотою, що живе в гармонії зі всім світом. З якою гордістю він говорить про отця: «Він людина була в повному розумінні слова!»
Багато хто вважає Гамлета холодним мислителем, раціоналістом і аналітиком. Але придивитеся: думка Гамлета викликається не відвернутим спостереженням, а глибоким переживанням. Гамлет переживає одне за іншим декілька глибоких потрясінь: смерть отця від руки Клавдія, поспішний другий брак матери. Із смертю отця і зрадою матери для Гамлета наступив повний крах того світу, в якому він до цих пір жив. [14]
Для вразливих і натури, що сильно відчуває, характерний розширювати особисті трагедії до уселенських масштабів. Саме космічна широта переживань Гамлета робить його образ великим і безсмертним. У тому, що відбулося в королівській сім'ї, Гамлет бачить симптом загального розкладання. Ворожнеча, зрада, брехню пронизують відносини між найближчими людьми. Мати зрадила пам'яті отця – Гамлет робить вивід: «Про, жінки! – Вам ім'я віроломство». У свідомості принца любов втрачає свій високий сенс, адже в найніжнішому відчутті таїться зерно зради. От чому він дає Афелії пораду йти в монастир або заміж за дурня.
Але Гамлет не замикається в своєму відчаї. Він не тільки усвідомлює, що «століття вивихнув суглоб», але і вважає себе покликаним відновити світову гармонію. Звичайно, Гамлет вважав за краще б присвятити себе заняттям благороднішим, ніж кривава помста. Йому мріялося віддатися істинно людським прагненням і інтересам. Будь час іншим, людині не довелося б бачити ні зла, ні бруднити себе зіткненням з ним. Але як істинно благородний лицар принц готується до вирішальної битви.
Загадкою для всіх поколінь є безумство Гамлета. Причиною, лежачою на поверхні, є необхідність приспати пильність Клавдія. Ця причина була вже в стародавній сазі про Гамлета. Але Гамлет Шекспіра не усипляє пильності Клавдія, а має намір викликає його підозри і тривогу. Це є як би перевіркою достовірності слів Примари. У звістках з потойбічного світу Гамлет шукає реальних земних доказів. Така сцена мишоловки, такі і божевільні мови Гамлета, що примушують Клавдія розкритися. [11; 16]
Потрібно у зв'язку з питанням про безумство принца пригадати те значення, яке в шекспірівських п'єсах грає блазень. Саме блазневі, дурневі, божевільному дозволено говорити правду, викривати в обличчя неправедних людей. Таким чином, безумство Гамлета парадоксальним чином робить його носієм істини у вищій інстанції.
Приголомшує метафоричне узагальнення Шекспіра – весь хід п'єси наводить нас на думку, що безумство Гамлета досконале закономірно. Адже божевільному століттю, божевільній державі найприродніше відповідає принц, що звихнувся. Такі часи і такі настрої періодично повторювалися в історії людства. Так, в епоху брежнєвського застою в певних шарах інтелігенції навіть модно було «пройти крізь психлікарню», красуватися легким божевіллям.
Момент найвищого розладу в умонастрої Гамлета – монолог «Бути або не бути?». «Бути», звичайно, означає не просто жити, але чинити опір життєвим обставинам. «Не быть» – підкорятися «стрілам лютої долі». Бути, боротися – такий вивід робить принц. Але цей вивід важкий для нього. Він усвідомлює, що боротьба не дасть йому радощів, що жити в світі наруги людства важко. Гамлет ясно бачить один з можливих результатів боротьби – смерть. Одна з причин трагедії Гамлета в тому, що обставини вимагають від нього дії, а роздуми паралізують волю. [9; 78]
Тяжкий шлях героя трагедії до усвідомлення необхідності битися за світову справедливість. За довгі роздуми принц заплатив непомірну плату – в кінці трагедії гине не тільки король, але і королева-мати, і Лаерт, і сам Гамлет. Гине і безневинна прекрасна Афелія.
Героєм якого часу міг би стати принц Гамлет? Часу, який потребує мислителів, художників, творців. Часу, який не жадає крові. Часу, заснованого на справедливості. Поки що про такий час можна тільки мріяти. Тому героєм сучасності є не мислитель Гамлет, а Лаерт, що діє без міркування. Але симпатії читача і глядача все одно на стороні божевільного і благородного принца. Всім своїм буттям він затверджує право бути людиною «в повному розумінні слова».
Белінський писав про становлення характеру Гамлета: «З дитячої несвідомості гармонії і самонасолодження духу» він «через дисгармонію і боротьбу» перейшов «в мужню і свідому гармонію». Через сумніви, через безумства, коливання і слабкість Гамлет прийшов до вищої стадії людяності, стадії свідомого рицарства і боротьби з долею. [7; 289]
Трагедія Гамлета оточена ореолом незвичайної значності. У ній бачать одне з найглибших втілень життя у всій її складності і разом з тим загадковості. Така оцінка виправдана. Це дійсно один з творів, збудливих думки про корінні питання життя.
Нелюдяних і кривавих справ
Випадкової кари, негаданных вбивств
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
