70627 (611791), страница 2
Текст из файла (страница 2)
За 1979 ріку майстриня виконала близько 100 великих, па повний формат ватманського паперу, малюнків, серед яких є і суто декоративні, квіткові композиції, і сюжетні сцени. Вже само число цих творів, зроблених протягом такого короткого часу, свідчить, що здатність творчо працювати у Надії Аврамівни Білокінь з роками не тільки не зменшувалася, а, можливо, навіть зростала, збагачена життєвим досвідом, багаторічною творчою практикою. Надія Аврамівна саме сиділа надворі біля хати і щось шила без окулярів. Висока, ставна, гарна жінка з уважними й гострими очима, досить стримана у поводженні і не дуже балакуча, вона виглядала значно молодшою за свої роки, і в рухах, і в розмові її відчувалася прихована, якась молода енергія. Хата на самому краю села, туди можна дістатися лише пішки — глибокі піски не дають проїхати легковій машині. Але місце там чудове — все близько: сосновий ліс, що напоює пахощами повітря, робить його цілющим, і зелені луки з невеличкими озерами-старицями, що весною вкриваються пишним різноцвіттям, а головне — навколо стоїть глибока тиша, просто дивовижна, як на наш механізований вік. Як і Параска Павленко, Білокінь прикрасила дві невеличкі кімнатки своїми малюнками. Але на відміну від хати Параски Миколаївни, що додержується традиційних петриківських «норм» оздоблення інтер'єру, тут розміщені густо одна біля одної не лише квиткові декоративні композиції, серед яких є дуже гарне і незвичне панно у: вигляді величезної розетки (с. 7), а й сюжетні картини із зображеннями закоханих пар, циган тощо. Відчувалося, що майстриня живе цим, любов до ясних, свіжих барв переповнює її єство, що спілкування з цим святковим світом просто необхідне їй, це частина її буття, її світу справжнього Митця. Надія Аврамівна Білокінь прожила нелегке життя. Початок війни застав її з п'ятьма дітьми неподалік від кордону у Бессарабії, куди її чоловіка у 1940 р. направили працювати. Його у перші ж дні війни мобілізували, з фронту він вже не повернувся, а Надія Аврамівпа з дітьми кілька місяців добиралася до рідних місць. За роки війни їй довелося близько ЗО разів змінити місце проживання і перебиратися з дітьми на нове місце. Та й у післявоєнні роки вона не відразу змогла придбати цю невеличку хатку, де жила до 1981 року. Тільки людина з надзвичайно сильним характером здатна вистояти у таких умовах, витримати, не заплутатись У матеріальних труднощах, у турботах повсякденного життя. На щастя, ця талановита майстриня, одна з найцікавіших представниць українського народного розпису, виявилася саме такою мужньою і міцною духом жінкою.
Малювати Надія Аврамівна почала зовсім маленькою дівчинкою. Розповідала, що ляльками гралася і для них – малювала. До школи її так і не віддали, сім'я була бідна. Мати ткала килими, дочка їй допомагала. Згадує, що килими мати робила чорні, з червоними квітками, а вовну для них вони фарбували самі. Надійна рано пішла в найми. Коли приїжджала додому, малювала цілі дні мальовки, навіть уночі сиділа при гасовій лампі. Які вони були, ті найдавніші роботи, ми ніколи вже не довідаємося. Однак відомо, що у перші голодні дореволюційні роки, коли мальовками, щоб прожити, займалася більшість жінок у Петриківці, цінувалися роботи саме Надії Білокінь та Оришки Пилипенко. Чим же вони так подобалися покупцям і, безсумнівно, іншим малювальницям? Адже якихось особливих тонкощів, детальної виписаності квітів і листочків у них не було. Явдоха Яківна Клюпа (нар. 1921 р.)., яка ще дівчинкою ходила до Надії Білокінь вчитися робити мальовки (це був-кінець 20-х-років), розповідає, що в той час і Білокінь, і Оришка Пилипенко малювали пензликами, зробленими з пір'їн, узятих з крил курки; ними робили тонкі лінії і дрібніші деталі, квіток, а рогозом малювали самі квіти та листя; ягідки «тикали» рогозом або пальцем. За словами Явдохи Клюпи, все намальоване рогозом було «наляписте і грубе». Звичайно, остання оцінка зроблена рже з позицій смаків сьогоднішнього дня, майстринею, яка досконально; володіє, як і всі сучасні майстри, у Петриківці, технікою письма м'яким пензликом з котячої шерсті, що дає найтонші, завтовшки майже в один волосок лінії, і саме в цій віртуозності, майстерності мазка, викінченості розпису Явдоха Яківна вбачає найвищий зміст, найвищу його якість. У той час, тобто наприкінці 20-х — на початку 30-х років, так, як Білокінь, рогозом і пір'їною малювала більшість майстринь, і тому оцінка їхніх розписів сучасниками, мабуть, виходила з якихось інших критеріїв, тим більше, що відсутність чи, навпаки, наявність; детальної, прямо-таки ювелірної розробки декоративних мотивів у петриківських розписах не може бути мірилом їхньої художності, швидше тут можна говорити про високу ремісничу вправність, що характерно для робіт петриківських майстрів останніх десятиліть. Так чим же все-таки могли вирізнятися з-поміж інших мальовки Надії Білокінь?
Справа, очевидно, в тому, що роботи Білокінь завжди мали чітке власне художнє обличчя. Вона володіла просто дивовижною здатністю до варіацій. Надія Аврамівна, мабуть, не зробила за своє життя і двох цілком однакових малюнків. Вона не лише легко змінює старі, відомі всім квіткові мотиви, а й створює нові, беручи багато від природних форм, але трансформуючи їх так, що вони вплітаються у декоративні композиції легко й .невимушено, як уже давно відомі. Це дивувало і захоплювало односельчанок, адже, освоївши досить швидко техніку розпису, вони все життя малювали лише кілька однотипних традиційних квіток, ягідок, листочків, укладаючи їх здебільшого в чотири незмінні композиційні схеми — окрему квітку з листочком, фриз (хвиляста стеблина з листям, ягідками та квітками), що його малювали на стьожках для печі і лиштвах, якими оздоблювали полиці, сволок і «зрубики» на стелі, закінчений вертикальний мотив типу квітнучого дерева (вміщуваний на так званому дзеркалі печі — центральній окрасі її), та горизонтальний килимок із симетрично укладеними квітками, що групуються навколо центрального мотиву. У паперових рушниках, яких багато виготовляли для окраси вікон, поєднувалися вже знайомі елементи фриза та окремої квітки з листям чи букета. Білокінь же весь час малює все нові й нові варіанти квітів. З нею у цьому рівною була хіба що Оришка Пилипенко. І вже ніхто з петриківських майстринь не міг зрівнятися з Надією Білокінь у вмінні знаходити все нові композиції для своїх розписів. "Особливо яскраво ця. її здатність компонувати виявлялася в роботах над горизонтальними прямокутними килимками.) До того ж Надія Аврамівна була на той час єдиною жінкою у Петриківці, яка вміла малювати не лише квіти, а й різні сюжетні картинки, дуже популярні серед місцевого населення,— «Роман і Оксана», «Дівки», «Наречена», «Засватана дівчина» і найскладнішу з них—«Весілля». В останній сцені вона малювала завжди запряжену парою коней бричку, на якій сидять молоді, дружки, боярин, музики.
У Державному музеї народного декоративного мистецтва УРСР зберігається кілька сюжетних творів Надії Білокінь початку 30-х років. Це все кольорові малюнки, виконані на невеликих аркушах паперу. Манера їх виконання зовсім інша, ніж пізніших її творів, особливо зроблених в останні роки, але деякі сюжети, з'явившись у її творчості тоді, не зникають, до них вона звертається постійно. Такими, наприклад, є малюнки, де бачимо дівчат в українському одязі («Засватана дівчина», «Дівчата біля калини», «Наречена» тощо). Тут уже бачимо остаточно знайдену виразну схему профільного зображення жіночої постаті — величної, огрядно-пишної, спокійної і гордовитої. Подібні зображення жінок пізніше з'являться й у деяких інших петриківчанок, зокрема у Віри Павленко, Ганни Ісаєвої, у витинанках Ганни Гречанової. Одним з кращих найраніших жіночих зображень Надії Білокінь є «Наречена» (1931 р.). Точний, сміливий, упевнений малюнок, виконаний пером, а потім розфарбований, свідчить не лише про великий хист майстрині, а й про те, що цей мотив уже став для Надії Аврамівни звичним. Композиція іншого малюнка «Дівчата», де бачимо двох дівчат обабіч куща калини (майстриня зображує його у вигляді великої гілки з кетягами калини), ще не раз зустрінеться як у пізніших творах самої Білокінь, так і деяких інших майстрів. Серед давніх робіт Надії Білокінь є також зображення вітряка, до якого вона зверталася не раз і в післявоєнні роки. Це традиційний для петриківських розписів мотив. Вітряка, наприклад, бачимо на перемальовці настінного розпису ще дореволюційного часу, яка зберігається у Дніпропетровському історичному музеї. Такі малюнки були звичними для петриківців, можливо, тому, що здавна майже у центрі села стояло кілька вітряків, а в сюжетних зображеннях петриківчани завжди цінували елементи й деталі, які мали певний місцевий колорит. Він відчувається на малюнках Надії Аврамівни в одязі дівчат і в присутності деяких побутових деталей. Цікаво, що на початку 30-х років Надія Білокіиь ще не поєднувала сюжетні зображення з декоративними малюнками квітів.
Вона нерідко просто відтворювала аквареллю чи саморобною темперою сюжети дуже поширених тоді картинок, написаних олійними фарбами місцевими художниками, виконуючи їх площинно, з виразним контуром, тобто намагаючись перевести їх у звичну для себе декоративну манеру. Від прообразу-оригіналу тут залишились хіба що досить натуральні дерева з чорними стовбурами, які у пізніших роботах Білокінь зникнуть зовсім. На цей час припадають також спроби Білокіпь передати куточок знайомого сільського пейзажу з озером, з качками, що хлюпочуться у воді. Цікавість майстрині до навколишнього світу, намагання відтворити па папері те, що її вразило чи зворушило, залишились у Надії Аврамівни на все життя.
У 1935 році Білокінь з Тетяною Патою, Оришкою Пилипенко, Ганною Ісаєвою (тоді ще Пилипенко) та Галею Павленко працювала в Центральних експериментальних майстернях у Києві, куди її разом з найталановитішими народними майстрами запросили для підготовки Першої української виставки народного мистецтва. Білокінь у Києві уперше в житті побачила павичів. Розповідала, що вони вразили її своєю красою: «Як розпустили хвости — замигтів увесь двір. А павички невбрані. Намалювала тоді вперше павича. Пимін Михайлович Рудяков малюнок завів під скло, все людей до мене водив, показував». Зображення павича стало одним з найулюбленіших у Надії Аврамівни. І яких тільки дивовижних, казкових птахів з пишними хвостами відтоді вона не малювала!
Праця в експериментальних майстернях, а головне — спілкування з іншими талановитими майстрами розпису, серед яких були Параска Власенко, Марія Примаченко та інші, підтримка тодішнього директора Київського музею українського мистецтва П.М. Рудякова, який був ініціатором організації цих майстерень, що згодом були перетворені на Київський художньо-промисловий технікум, дали Надії Білокінь, також як і іншим майстрам, дуже багато. Вони ніби відчинили двері в широкий світ творчості, підняли, відірвали майстрів від буденності життя, звільнили час для творчої роботи.
І хоч Надія Аврамівна пробула в Києві всього три тижні (на довше вона по могла лишити п'ятьох малих дітей), зв'язок її з майстернями па цьому не припинився. Кілька років підряд, аж до від'їзду 1940 р. з чоловіком у Бессарабію, вона одержувала замовлення і відвозила малюнки до Києва.
За участь у Першій виставці Українського народного мистецтва 1936 р., а також у Декадній виставці українського мистецтва в Москві того ж року Надії Білокінь, як і всім петриківчанкам, що працювали разом з нею, було присвоєно почесне звання заслуженого майстра народної творчості УРСР, нагороджено Дипломом 1 ступеня і грамотою. Це окрилило майстриню, стало великим стимулом для її дальшої творчої діяльності. Додержуючи давніх традицій народного петриківського розпису, Н.А. Білокінь виросла в надзвичайно своєрідну народну художницю; поряд з якою у сучасній Петриківці, де тепер на фабриці художніх промислів «Дружба» та експериментальній майстерні Художнього фонду УРСР працює близько 100 молодих і середнього віку здібних майстрів, що віртуозно володіють технікою темперного і підлакового олійного розпису, ми все ж нікого не можемо поставити. Талант — це передусім яскрава індивідуальність, оригінальність стилю навіть тоді, коли це не професійний художник, а народний майстер, який творить у руслі традицій свого осередку, не ламаючи і не відкидаючи їх. І показово, що серед сучасних майстрів, що живуть і працюють у Петриківці, можливо, лише твори Надії Аврамівни Білокінь не потребують підпису — їх не сплутаєш з роботами якоїсь іншої петриківчанки чи петриківпанина.
Чи не найвизначнішою рисою творчості Надії Білокінь є невпинна здатність її до змін, руху, розвитку, але розвитку такого, при якому зберігаються всі кращі здобутки минулих років. Митцеві, художнику-професіоналу чи народному майстрові, важко об'єктивно оцінити свою творчість, зрозуміти свої сильні і слабкі сторони. Для цього потрібне певне відсторонення автора від своїх творів, ніби погляд на себе збоку. А це під силу хіба що одиницям. Чи. володіє цією здатністю Надія Аврамівна? Було замало часу, що познайомитися ґрунтовніше з нею як з людиною, але здається. що Невпинна висхідна лінія її творчого розвитку завдячує скоріше неусвідомленій, але цілком безпомилковій художній інтуїції майстрині. Це не виховується ні школою, ні порадами, а дається від природи, як дар співати, писати музику, складати вірші. Згадаймо ранні твори Надії Білокінь. Як ми вже говорили, наприкінці 20-х — на початку 30-х років творчі спрямування майстрині нагадують річку, що розділилася на два паралельних русла, які не з'єднуються. Це декоративні квіткові мальовки, які вважалися одними з кращих у Петриківці, де знавців цієї справи вистачало, і сюжетні малюнки, пейзажні замальовки та жанрові сценки — своєрідна графічна розробка місцевих народних картинок. Традиційні народні картинки, виконані олійними фарбами, цікаві своїм іноді наївним і не завжди вмілим, але щирим намаганням показати сюжетні сценки в усій життєвій правді, повноті побутових подробиць. Колорит їх був здебільшого стриманий, неяскравий, далекий від декоративної дзвінкості фарб народних квіткових розписів. У ранніх сюжетних роботах Надії Аврамівни ця зворушливість живописного примітиву зникає, а натомість у них ще не з'являється та мажорна пісенність вільного, розкутого кольору, яка є у її декоративних квіткових композиціях і яка па повну силу зазвучить лише у пізніших роботах 60-х і особливо 70-х років.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
