69999 (611707), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Звичайно, метою цього дослідження не є з’ясування причин катастрофічної поразки русичів, але сучасним політикам варто було б зробити підручник історії своєю настольною книгою. Міжусобні чвари і боротьба за владу ослабила руські князівства. Діючи за принципом «моя хата скраю», князі розраховували, що біда не дійде до них чи пройде стороною. А в крайньому разі сподівалися пересидіти лиху годину за міцними, як їм здавалося, стінами. Логіку таких дій збагнути важко, адже на той час давні держави Центральної Азії і Закавказзя, з якими Русь вела торгівлю, вже впали під натиском Чингізхана. Про це не могли не знати на Русі, що підтверджується літописними рядками: «И мы слыхахом, яко многы страны (татары) поплениша: Ясы, Обезы, Касоги и половец безбожных множество избиша…» . [22] Але немає навіть натяків у літописах про спроби організованого опору завойовникам князями південно-західних земель. Тобто причиною, що призвела до загибелі Київської Русі, були усобиці та чвари в стані правлячої верхівки, її небажання чи невміння стати над власними амбіціями в ім’я державних інтересів… Цікаво, яка оцінка була в сучасних українських політиків по історії?
5. Відродження храму Петром Могилою
Страшна монголо-татарська навала хоча і зупинила функціонування Десятинної церкви, але пам’ять про храм збереглася. На вцілілій південно-західній частині споруди була влаштована невелика церковка, яка мала назву Миколи Десятинного.
Деякі дослідники вважають, що була спроба відродження храму у XI столітті під час князювання в Києві Олелька Володимировича та Симона Олельковича. Принаймні якісь ремонтні роботи на руїнах точно проводилися. [23]
У першій половині XVII століття французький інженер Боплан описує руїни Десятинної церкви, зазначаючи, що стіни її були вкриті грецькими написами і досягали висоти 5-6 футів. Інший сучасник і сподвижник Петра Могили, Сильвестр Косів зазначає, що за часів Могили від Десятинної церкви залишилися тільки руїни, і стоїть лише частина однієї стіни, що ледве виступає на поверхню.
Передання залишило нам розповідь про те, що Київський митрополит Петро Могила мав звичку відвідувати київські храми щосуботи. Одного разу він вирушив до місця Десятинної церкви, де на той час була невеличка каплиця, прибудована до вцілілої частини храму. Виходячи звідти, він побачив яму від землі, що запала. Митрополит вирішив, що варто зайнятися розкопкою цих місць. [24] Отже, невелика каплиця існувала ще до відродження храму митрополитом Петром Могилою.
На початку XVII століття в Києві поступово утверджувалася унія і на руїнах Десятинної церкви існувала уніатська церковця під назвою «Миколи Десятинного». Дослідник житія святителя Петра Могили Микола Костомаров зазначає, що бунт проти уніатів у Києві після прибуття Петра Могили на кафедру в 1632 році повернув до Православної церкви і дерев’яну церкву святого Миколая, яка була збудована на місці Десятинної. [25]
Святитель Петро Могила близько 1636 року вирішив Десятинну церкву «викопать из мрака і одкрить днівному світу».
При цьому в стародавній усипальниці Десятинної церкви митрополит Петро Могила відкрив дві стародавні гробниці. Кістки, які лежали в одній із них, він визнав за останки князя Володимира Великого, а в другій - за останки грецької царівни Анни. Главу рівноапостольного Володимира митрополит відділив від частини мощей і передав до Печерської лаври. Згодом він узяв також частину правої руки Володимира і щелепу, а решту кісток закопав. Через кілька років Петро Могила передав щелепу, як подарунок, московському цареві Михайлові Федоровичу. Натомість він просив царя пожертвувати на усипальницю для останків святого Володимира. Митрополит планував пишне перенесення останків до Софійського собору, але цар на прохання не відгукнувся… Як вважає архієпископ Дмитро (Рудюк), церковні кола в Москві були не в захваті від ідеї встановлення гробниці святого Володимира у «польському» Києві. [26]
У якості маленького історичного відступу зазначу, що часточку мощей київського князя Володимира привезли до Києва уже в наші дні – влітку 2005 року. І жодних черг до великого князя, від якого, власне, і поширилося християнство по всій Русі, чомусь не спостерігалося… [27]
Через деякий час святитель Петро Могила на залишках Десятинного храму збудував невелику церкву, яка була освячена в 1654 році його сподвижником і наступником Київським митрополитом Сильвестром Косовим. Могилі не вдалося закінчити відбудову цієї святині, тому у своєму заповіті він зазначив: «На закінчення церкви, названої Десятинною, Яку я почав реставрувати, щоб відновлення закінчено було, з моєї шкатули готових тисячу золотих призначаю і записую». Московська військова залога, що прийшла до Києва 1654 року прибудувала до церковці трапезну і надбудувала другий дерев’яний поверх з церквою апостолів Петра і Павла.
6. Друге відродження Десятинної
Історія Десятинної церкви стрімко розвивалася у XVIII-XIX століттях. Черниця Флорівського монастиря Нектарія (в миру княгиня Наталія Долгорука) відновила її в середині вісімнадцятого століття. У 1810 і 1817 роках Київ відвідав М. Долгорукий, онук уже згадуваної знаменитої стариці Києво-Флорівського монастиря Нектарії Довгорукої. В записках він скаржився на брак людей, які могли б ознайомити його з київськими пам’ятками. А про Десятинну церкву князь зауважив, що й подумати не міг, що храм матиме такий покинутий і жалюгідний вигляд…
На початку XIX століття з ініціативи Київського митрополита Євгенія Болховітінова, історика старожитностей, проводяться широкі археологічні дослідження фундаментів Десятинної церкви. Офіційною датою початку археологічних досліджень вважається 17 жовтня 1824 року. Але перші розкопки були проведені в присутності митрополита за рік до офіційно зафіксованої дати. Ця перша археологічна розвідка, як свідчить митрополит Євгеній Болховітінов, не дала повної картини, проте вирішила принципове питання: давня церква була більшою, ніж побудована на її місці святителем Петром Могилою. Київський митрополит Євгеній Болховітінов доручає розкопки священику Десятинної церкви Михайлу Кочеровському та чиновнику 5-го класу археологу-аматору Кіндрату Лохвицькому. Це були перші стаціонарні розкопки давньоруського пам’ятки. [28]
На жаль, археологічні обміри були некваліфікованими. Більш фаховими були обміри, які здійснив у 1826 році М. Єфімов. Археологічні дані досліджень Десятинного храму довели правоту митрополита – домонгольська Володимирова церква дійсно була більшою, ніж Могилянська. [29]
Розкопки були багатими на різні знахідки. Було знайдено залишки колон, фресок, мозаїк, багато срібних та золотих старовинних грецьких та інших монет. Під час розкопок також було знайдено два найдавніші, особливої продовгуватої форми, дзвони. Відкопано було і дві кам’яні гробниці. Під кришкою однієї із них було виявлено жіночий скелет з хрестиком на шиї та ланцюжком з червоного золота, інші золоті прикраси. Як пише Димитрій Рудюк у книзі «Мати церков Руських», прикраси з цього поховання знаходилися в новій «Аннєнковській» Десятинній церкві, а потім їх присвоїла собі графиня Уварова. [30] Припускають, що ці останки належали грецькій царівні Анні. В іншій кам’яній гробниці було знайдено мощі, які виявив ще митрополит Петро Могила, і визнав за Володимирові. Згодом був знайдений саркофаг, який на пропозицію духовенства під виглядом гробниці святої і рівноапостольної Ольги перенесли до церкви. Відомий біограф житія княгині Ольги В. Ричка вважає, що Ольга була похована у різьбленому шиферному саркофазі, який експонується нині у Трапезній церкві Національного заповідника «Софія Київська» і знайдений він був ще у 1828 році. В «Галереи Киевских достопримечательных видов и древностей» 1857 року, цей відкритий у 1826 році саркофаг уже беззастережно вважався усипальницею княгині Ольги.
Такі щедрі знахідки й дослідження викликали велике зацікавлення в місцевих київських і петербурзьких урядових колах щодо відбудови Десятинної церкви. Підтримав їх митрополит Євгеній. Коли він виїздив до Петербурга на засідання синоду, парафіяни звернулися до нього за дозволом спорудити на місці стародавньої церкви новий храм. Митрополиту Євгенію Болховітінову не зовсім подобався запропонований проект, оскільки, на його думку, він не відповідав стародавньому зразкові. Але саму ідею відродження храму митрополит підтримував. Євгеній Болховітінов возив до Петербурга проект нової церкви, який був розроблений київським архітектором А. Меленським на замовлення О. Аннєнкова. Але його відхилили, як відхилили і проект М. Єфімова, найбільш близький до плану первісної забудови. Десятинну церкву відбудували в московсько-синодальному стилі за проектом петербурзького архітектора В. Стасова.
На жаль, більша частина знайдених під час розкопок речей, (золоті та інші дорогоцінні речі та оздоби стародавньої церкви) зникла. На думку багатьох дослідників, їх привласнив «великодушний чтитель священної древності» поміщик Аннєнков, який фінансував проведення археологічних робіт а, пізніше, і відбудову храму. Пізніше цей «аннєнковський» скарб перекупив російський поміщик Кір’яков і він опинився за межами України. Правда, деякі монети з розкопок «археолог» пожертвував Київській Духовній Академії. [31] Історики відзначають, що поміщик Аннєнков був людиною непростою і знаходився в постійному конфлікті із митрополитом Євгенієм Болховітіновим. Взагалі, доля розкопок початку XIX століття сповнена не тільки науковими інтересами, але й перипетіями складних особистих стосунків, характерів і амбіцій. Постійний конфлікт між митрополитом Євгенієм Болховітіновим, Олександром Аннєнковим та Кіндратом Лохвицький не дав змоги встановити віднайдення святинь – залишків поховань князя Володимира. Дослідники вважають, що конфлікт між К. Лохвицький і архітектором М. Єфімовим також певною мірою став причиною будівництва нової Десятинної церкви за проектом Стасова. [32]
За велінням імператора Миколи І було створено комітет для спорудження храму. 2 серпня 1828 року нова Десятинна церква була закладена після літургії, яку звершив митрополит Євгеній в сусідньому Трьохсвятительському храмі. В основу престолу було покладено камінь із червоного граніту. Храм будували 13 років. Вартість його становила 100 тисяч рублів. В архітектурному плані церква виглядала помпезною з присадистими московськими банями та цибулястими главами. Це була споруда, в якій архітектор В. Стасов безладно поєднав російський, візантійський та готичний стилі. Дослідники старовини Києва називали її ступою. [33] На долю цієї церкви випала сумнівна відзнака бути першим храмом, збудованим в Україні у так званому квазівізантійсько-російському стилі.
Урочисте освячення відродженого храму відбулося 19 липня 1842 року. Цього дня імператор Микола І прислав до церкви багатий дар: повне священниче вбрання для соборного служіння, а також вбрання на престол, жертовник та аналой.
Нова Десятинна церква не простояла довго. Із-за бідності парафіян вона стала занепадати і своєю убогістю звернула на себе увагу російського імператора Олександра ІІ, який оглянув її під час відвідин Києва в жовтні 1857 року. Він наказав храм реставрувати і відпускати на його утримання щороку 600 рублів.
Аннєнковська церква була значно менша за старовинну Володимирову і займала тільки південно-західну частину старих фундаментів стародавніх апсид, а частини прилеглих до них фундаментів галерей залишились незабудованими. Зовні, в південну стіну нової церкви без певного порядку були вмуровані рештки давніх рельєфних літер колишнього грецького напису з первісної будови Десятинної церкви. В новому храмі зберігалися останки Володимирової церкви: стародавня мозаїчна підлога з різних ґатунків мармуру та малинового кольору волинського шиферу, а також рештки мозаїк, керамічних плиток, фрагменти фрескового малювання, давній дзвін, цеглини з родовим знаменом київських князів – тризубом та інші деталі старовинної будови. Для того, щоб підкреслити зв’язок храму із стародавнім Володимировим, підлогу прикрасили подібними колами або омфаліями, які були відомі у константинопольських палацах і в храмах Херсонеса. Підлога в деяких частинах нової Десятинної церкви була викладена глиняними плитками, велику кількість яких знаходили під час розкопок. Цікавими в цьому відношенні були, як казали тодішні дослідники, загадкові знаки, відомі ще на монетах святого Володимира. Одні пояснювали це зображенням родового герба у вигляді тризуба, а інші – називали це монограмою імені або грецького титулу князя.
В лівій стороні іконостасу у церкві зберігалася ікона святого Миколая, за ім’ям якого Десятинна церква була відома в XVII столітті. У церкві був влаштований символічний надгробок князя Володимира із темно-синього мармуру і бронзових позолочених прикрас. На ньому Володимир був зображений на повний зріст. На другому боці було влаштовано такий же надгробок княгині Ользі. Була в храмі і чудова ікона Ольги з грецьким надписом, що перекладався як «Володарка племені росів». На ньому свята зображалася, як і жінки-мироносиці, з посудиною мира. Це означало, що церква шанує її, як просвітитель ницю і мироносицю Русі на рівні з жінками-мироносицями (Нагадаю, що жінки-мироносиці перші з Христових учнів зважилися шукати його після розп’яття, щоб, за звичаєм того часу, намастити його тіло миром і здійснити обряд поховання – Авт.).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
