64484 (611488), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

2.2. Суспільно-географічна характеристика міста Ізюм

Ізюм розташований в південно-східній частині Харківської області. Місто обласного підпорядкування. Територія міста Ізюм займає 43,6 квадратних кілометра (друге за розмірами місто області), центр Ізюмського району, знаходиться в 130 кілометрах від Харкова на автотрасі Харків-Ростов та залізничній дільниці перегону Харків-Донбас. На сьогодні в місті проживає 62,6 тисячі чоловік.

Дуже велика місто утворююча роль належить історичному фактору. Оскільки, територія Ізюмщини була заселена з давніх-давен. Археологічними розкопками були виявлені залишки стародавніх поселень, майстерня кременевих виробів на березі річки Сіверський Дінець. На території краю мешкали різні кочові народи. Перші слов'янські поселення з'явились в VI столітті по Різдву Христову.

Вперше в літописах сторожова Ізюмська сакма згадується в 1571 році. Пізніше, аж до 1651 року, в різних джерелах описується Ізюмський окоп, як невелике укріплення, споруджене на горі Крем'янець у другій чверті XVII століття.

В 1111 році на річці Сальниці, в межах сучасного Ізюму, стародавні русичі на чолі з князем Володимиром Мономахом вщерть розбили половецьке військо. З цією річкою пов'язані і події 1185 року, коли тут табором стояла бойова дружина Новгород-Сіверського князя Ігоря.

В другій чверті ХІІІ століття наш край, після татаро-монгольської навали, обезлюднів і на тривалий час здобув назву "Дикого поля".

В ХVІ столітті землі Ізюмщини ввійшли до складу Московської держави. На них була організована сторожова служба проти набігів кримських татар. Ізюмська сторожа вважалась найважливішою, бо стояла на Ізюмському шляху біля двох бродів – Ізюмського та Кам'яного. В 1599 році на місці теперішнього села Червоний Оскіл за наказом царя Бориса Годунова було побудоване перше місто Слобідської України Цареборисів. Поступово територія краю заселилась українськими козаками та селянами – вихідцями з Правобережної України. В 70-х роках ХVІІ століття тут оселилась невелика група українських переселенців, які під керівництвом балаклійського полковника Якова Чернігівця спорудили дерев'яний острожок. У документі 1680 року це поселення мало назву Ізюмського містечка.

В наступному році в ході будівництва Ізюмської оборонної лінії місто було перенесене на правий високий берег Дінця. В 1685 році Ізюм стає полковим містом – центром Ізюмського слобідського козацького полку, якому були підпорядковані 13 навколишніх населених пунктів: Остропілля, Двурічне, Новий Перекоп, Сеньково, Купецьке, Бишкин, Андріївка, Балаклія, Савинці, Цареборисів, Кам'янка, Лиман. Дещо пізніше були приєднані Печеніги, Мохнач, Зміїв, Співаківка, Куп'янка і Тор (Слов'янськ). З цього часу умовно можна розпочати літопис Ізюмського району.

Полковий устрій і зумовив особливості адміністративного управління Ізюмщини. В Ізюмі, як полковому місті, була створена полкова канцелярія для військово-громадського управління краєм. Та насправді вся влада була в руках однієї людини – полковника Ізюмського слобідського козацького полку.

Після реформи 1765 року, проведеної Катериною ІІ, сталися зміни і в адміністративному устрою Слобожанщини. Територія полку була перетворена в Ізюмську провінцію, що входила до складу Слобідсько-Української губернії. В свою чергу провінція поділялась на п'ять комісарств. У 1780 році було утворене Харківське намісництво, разом з яким створюється і Ізюмський повіт.

Замість Харківського намісництва, у 1796 році, була створена Слобідсько-Українська губернія (з 1835 року Харківська) до складу якої, поряд з іншими, ввійшов і Ізюмський повіт. В1797 році всі повіти були поділені на волості, кожна з населенням близько 3 тисяч чоловік.

В 1923 році Ізюмський повіт згідно з новим адміністративно-територіальним поділом був реорганізований в округ, до якого входили Ізюмський, Петрівський, Барвінківський і Савинський райони. Ізюмський район включав Ізюмську та Червонооскільську волості колишнього Ізюмського повіту і був утворений постановою Президії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету №315 від 7 березня 1923 року. Слід зазначити, що напередодні цих подій за успішну господарську роботу Президія ВУЦВК нагородила Ізюмський повітовий виконавчий комітет орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. Це відбулося 15 березня 1922 року. В липні 1930 року округи були ліквідовані і встановлений районний адміністративний поділ, що відповідав новим умовам, які склалися на Україні. Замість Ізюмського округу було встановлено кілька районів. За новим поділом Ізюмський район спочатку безпосередньо підпорядковувався центру, а з 1932 року – області.

Багато випробувань випало Ізюмському району. Революція, громадянська війна, період колективізації, страшні часи голодомору, буремні роки Великої Вітчизняної війни.

Щедро политі солдатською кров'ю землі Ізюмщини, по якій двічі прокотився руйнівний воєнний вал Великої Вітчизняної, не обминувши жодного, навіть найменшого населеного пункту. Понад 12 тисяч ізюмчан приймали участь в боях з німецько-фашистськими загарбниками, 8105 з них так і не повернулись додому.

Після війни почалося відродження району. Зусиллями трудівників у селах споруджено тисячі будинків, школи, клуби, лікарні, магазини, дитячі садки. Було збудовано сучасні ферми і тракторні стани, механізовані токи і сховища для продукції. На поля прийшли потужні трактори і комбайни та продуктивні сільгоспмашини для сівби та обробітку грунту. З кожним роком почали більше вносити добрив, підвищилась культура землеробства, внаслідок чого зросла продуктивність праці, підвищилась урожайність зернових і технічних культур. Збільшилося валове виробництво молока і м'яса. Ці зміни в основному сталися в селах Ізюмщини в період з 1960 по 2001роки.

Походження назви міста Ізюм.

В походженні назви міста «Ізюм» історики та краєзнавці, здається, так і не дійшли єдиної точки зору. Одні стверджують, що місто одержало назву від річки Ізюмець (притоки Дінця) та давнього Ізюмського броду, біля якого й виникло саме поселення.

Інші вважають, що Ізюм одержав свою назву від трохи зміненого татарського слова «гузун», що в перекладі означає переправа. Дійсно, Ізюмський брід або переправа був відомий задовго до заснування міста. І, нарешті, третя версія, що Ізюм — це змінене татарське слово «іззун», яке означає — довгий, витягнутий, по асоціації з зовнішнім виглядом гори Крем'янець. Та як би там не було, назва міста Ізюм — сьогодні викликає асоціацію з найсолодшим містом на Україні.

Дуже велику роль відіграє промисловий фактор, а саме сільське господарство краю було дуже потужно розвинуте за весь час існування і розвитку міста. На сьогодні провідною галуззю є сільськогосподарська. Основні напрямки виробництва в галузі рослинництва: вирощування зернових, технічних культур, овоче-баштанних та картоплі, кормових культур. Основні напрямки виробництва в галузі тваринництва: вирощування великої рогатої худоби, свинарство, птахівництво, розведення та вилов ставкової риби.

Загальна площа агропромислового комплексу складає 98058 га, із них:

• ріллі 74186 га (75,7%);

• сінокосів - 5469 га (5,6%);

• пасовищ - 17680 га (18%);

• ліси та інші лісовкриті площі - 45808 га (46,7%).

В галузі працює 46 сільськогосподарських підприємств, з них:

• фермерських господарств - 20;

• приватних сільськогосподарських підприємств - 8;

• товариств з обмеженою відповідальністю - 15;

• акціонерних товариств - 2;

• сільськогосподарських кооперативів 1;

Ранні зернові культури складають 22% серед усіх інших видів зернових. Середня урожайність складає 22,8 ц/га в тому числі урожайність озимих - 25,1 ц/га, кукурудзи– 24,9 ц/га.

Соняшник складає 25% питомої ваги за сіяння полів. Середня урожайності - 17,8 ц/га.

Цукрові буряки переважають серед інших культур і складає 34% урожайність має досить великі показники 56% і складає 205 ц/га в заліковій вазі. Протягом останніх років площа посіву буряків в районі скорочується. Це викликано тим, що затверджена мінімальна ціна на цукрові буряки в розмірі 170 грн. за тонну, на цукор - 2500 грн. за тонну не гарантує покриття витрат на вирощування цієї культури і, як результат, не спонукає до її вирощування. І як наслідок цього, на 2008 рік господарствами району підготовлено на 25% менше площі під посів буряку.

Під озимі зернові виділено 17954 га площі, що складає 19% від всієї території краю.

Тваринництво. Із 31 підприємства тваринництвом займається лише чотири. Поголів’я ВРХ утримується в 2-х господарствах: ПП «Золота Нива-1» та СК «Восток». Поголів’я свиней утримується в одному господарстві району - ТОВ «Агрофірма Юг-М». Поголів’я овець утримується в ФГ «Агромікс». По господарствах району сьогодні в наявності 5776 голів ВРХ , а поголів’я корів навіть зросло, порівняно з минулим роком, на 6% і складає сьогодні 2872 голів, поголів’я свиней складає 404 голови – на 61% менше, та 52 голови овець - на 10% більше минулого року.

За 2007 рік господарствами району вироблено 735 тонн м’яса, що на 10% (67 тонн) більше минулого року. Значно підвищилися середньодобові прирости на відгодівлі та вирощуванні молодняку, які склали: 498 гр. на ВРХ, що в 1,5 рази більше минулорічних; 272 гр. свиней –теж в 1,5 рази більше минулого року.

Не в повному обсязі виконані заходи по реалізації м'яса на забій в живій вазі, реалізовано всього 303 тонни м'яса – на 30% менше минулого року, з причини збитковості вирощування худоби на м'ясо, як ВРХ так і свиней, та відсутності відгодівельного поголів’я в господарствах району. З цієї ж причини СК «Восток» було змушене відмовитись від відгодівлі молодняку ВРХ (бичків) і на протязі всього 2007 року реалізовувало поголів’я бичків в 2-х, 5-ти денному віці народження.

За 2008 рік господарствами району вироблено 11,1 тис. тонн молока, що на 9% менше минулого року, з яких 9,5 тис. тонн вироблено в СК «Восток». Але тут не зайве підкреслити , що це третій показник серед районів області , хоча все ж таки продуктивність корів зменшилась на 12% в порівнянні з минулим роком і становить 4085 кг молока. Це пов’язано з нестачею зелених кормів влітку, викликаною посухою.

Провідними галузями промисловості міста є приладобудування та оптична промисловість, транспортне машинобудування, переробна промисловість.

На території району працює 309 суб'єктів малого підприємництва, з них 273 - фізичні особи та 36 - діючі малі підприємства. Кількість працюючих на цих підприємствах становить 340 чоловік, всього в сфері малого бізнесу зайнято 799 чоловік - це 9,3% від загальної кількості зайнятого населення у всіх сферах економічної діяльності.

Промисловість району представлена такими підприємствами:

• Ізюмський комбінат хлібопродуктів, дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України";

• ВАТ "Ізюмське ремонтно-транспортне підприємство";

• Ізюмське державне лісогосподарське підприємство;

• ТОВ "Закомельське";

• "Науково-виробниче об`єднання "Сільгосптехніка

На сьогодні в місті проживає 62,6 тисячі чоловік з них понад 22 тисячі працюючих, понад 18 тисяч пенсіонерів і близько 22 тисяч дітей та підлітків до 6 років, які навчаються в загальноосвітніх школах, училищах та технікумах. Всі вони створюють дію міграційного фактора. Він відіграє велику роль, адже знаходження міста в харківській агломерації дозволяє багатьом людям працевлаштуватися в обласному центрі. Найбільш розповсюджена маятникова міграція.

Маятникові міграції сприяють збалансованому і раціональному використанню трудових ресурсів міських і сільських поселень. Вони впливають на соціальну мобільність населення, на зміну соціальної структури сільського населення, на подолання суттєвих відмінностей з містом і селом.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СЕРЕДНІХ МІСТ

Спад виробництва, дестабілізація соціально-економічного та фінансового стану в Україні протягом 1991-2001 років послабили економічну базу середніх міст. Найбільш гострими загальними проблемами розвитку середніх міст є:

- недостатній рівень соціального розвитку;

- відсутність необхідних фінансових ресурсів;

- недостатній рівень фінансування з бюджету;

- одностороння спеціалізація підприємств і недостатня завантаженість їх потужностей;

- низькі темпи будівництва житла, об'єктів соціальної інфраструктури;

- недостатні економічні можливості містоутворюючих підприємств, обмеженість вибору професій, нерозвинутість сфери обслуговування, що ускладнює ситуацію у сфері зайнятості населення та породжує демографічні проблеми малих міст;

- недостатньо розвинута система водо-, енерго-, теплопостачання та каналізаційних мереж;

- аварійний стан об'єктів систем водо-, енерго-, теплопостачання в багатьох середніх містах;

- незадовільний стан ресурсозбереження;

- незадовільний стан дорожнього господарства;

- низький рівень розвитку міської інфраструктури, сфери соціальних послуг, об'єктів культури

- недостатній розвиток транспортних зв'язків із сільськими населеними пунктами в зоні впливу малого міста;

- недостатнє забезпечення телефонним зв'язком;

- незадовільний благоустрій міст, незадовільна ситуація із збиранням та знешкодженням твердих побутових, а в деяких з них –і промислових токсичних відходів;

- недостатній рівень професійно-кваліфікаційної підготовки кадрів;

- недостатні можливості комп'ютеризації шкіл;

- недостатній рівень інженерного захисту територій від виявів небезпечних екзогенних геологічних процесів;

- обмежені можливості населення в одержанні освіти.

Характеристики

Список файлов курсовой работы