64364 (611470), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Необхідність та цілеспрямованість гідро-археологічних робіт були продиктовані цікавими історичними даними письмових джерел відносно Хортиці, а також багатьма випадковими підводними знахідками. Співробітники експедиції ставили ціллю не тільки виявлення та дослідження археологічних пам’яток, прихованих водами Дніпра, але й створення певної методики підводного пошуку, фіксації та підйому матеріалу. Також гідроархеологи фіксували коливання рівню води, змін у швидкості течії ріки, котрі були обґрунтовані роботою Дніпрогесу-1 та будівництвом Дніпрогесу-2. У 1971 році експедиція була зайнята обстеженням та підйомом найбільш цікавої знахідки 1970-х років – човна ХVІІІ століття. Третього вересня 1971 року за допомогою 20-тонного крану була піднята носова частина парусно-гребного човна завдовжки - 6,5 м, шириною - 3,7 м, висотою - 2,5 м. Борта були обшиті подвійною обшивкою: внутрішня – дубом, зовнішня – сосною. В середині човна знайшли ядра, кременеві рушниці, палаш з клеймом на лезу («1726» - рік виготовлення), судовий багор, ковану шрапнель, литі свинцеві кулі. Ця знахідка та значна частина предметів, піднятих на поверхню у наступні роки, пов’язані з існуванням поблизу о. Хортиця, Запорізької верфі в 1736-1739 роках.

У 1984 році Експедиція Підводних Археологічних робіт (ЕПАР) Запорізького обласного краєзнавчого музею виявила на дні Дніпра біля Хортиці човен-однодревку, який знаходився на глибині 7,5м і був цілковито прихований під піщаним ґрунтом. Човен було видовбано із стовбура дерева, діаметр якого сягав 1м, довжина човна – 5,2м, висота бортів – 0,5м, ширина – 0,6м, в носовій частині – отвір для кріплення якоря, у кормі – площадка-сидіння для гребця. Шляхом радіо вуглецевого аналізу деревини було зазначено, що човен виготовлено між 1395 і 1475 роками.

Завдяки регулярним експедиціям та численним знахідкам у 1984 році рішенням облвиконкому за № 354 від 23.10.84. р. ділянку Старого Дніпра від Нового мосту Преображенського взято під охорону держави. В листопаді 1987 року у Запоріжжі було проведено Всесоюзний науково-практичний семінар з проблем охорони та дослідження підводних історично-археологічних пам’яток.

Роботи, започатковані в кінці 60-х років, дали можливість виявити та дослідити сотні археологічних комплексів від доби неоліту і до ХVІІІ-ХІХ століть. Реєстр підводних пам’яток нараховує десятки об’єктів, а число знахідок, – вимірюється сотнями. В значній мірі гідроархеологічні знахідки унікальної збереженості, складають значну частину музейної колекції Запорізького краєзнавчого музею та музею історії Запорізького козацтва на о. Хортиця. Але найголовніше, що фактично вперше було започатковано методики системних пошуків, дослідження та консервації археологічних пам’яток в умовах ріки, які значно відрізняються від принципів роботи на морі.

Під водою біля Хортиці виявлено рештки давніх поселень, ділянок, переправ, торжищ, якірних стоянок і т. п., однак найбільш вагомим серед виявлених пам’яток є комплекс, пов'язаний з останнім періодом запорозького козацтва та діяльністю Запорозької верфі 1736-1739 рр [7],[15]. Для захисту Дніпровської флотилії, що базувалася біля острова Хортиця, була збудована фортеця з 28 редутів, об’єднаних валами та ровами. В різні періоди війни 1736-1739 рр. тут базувалося до 400 кораблів різних типів (бригантини, галери, дюбель-шлюбки, козацькі човни, байдаки тощо). На сьогодення археологічно зафіксовані місця загибелі більше 10 кораблів флотилії, що затонули взимку та навесні 1739 року.

Нефьодов В.В. і Кобалія Д.Р., вивчивши звіти експедицій Шаповалова Г.І., Спінова Є., Зуєва В., Мазурика Ю. та провівши багато численні самостійні підводні дослідження, виділили 11 скупчень знахідок 1737-1739 рр.:

1. північніше гирла б. Молодняга (річища Нового Дніпра), площа 20×30м², кількість знахідок близько 200 одиниць. Скупчення складається з речей озброєння (порохівниця, рушничний кремній, ядро калібру 97 мм, до сотні свинцевих куль, рушничний замок); речі побуту (фрагменти скляного і гончарного посуду, сокира, лопата, підкова, пряжка, декілька ґудзиків); корабельних деталей (обшивні дошки, фрагмент них брусків, шпангоути, фрагмент кіля з форштевнем). Дослідники припускають, що утворювання цього скупчення виникло в результаті загибелі судна, яке затонуло в цілому.

2. Скупчення у балок Наумовій – Громушиної, як найбільш великі та близько розташовані, гідроархеологи розглядають єдиним комплексом. Тут, відповідно мапам 1-ї половини ХVІІІ сторіччя та спогадам сучасників, розташувалась головна частина Дніпровської флотилії. Зараз у районі балок залягають декілька остовів крупних судів, біля них виявлено різноманітний матеріал військово-судової спеціалізації (дворогі якорі, ядра, гармати та вибухівки різних калібрів, мушкети, пістолі, дві кремнієві рушниці, штики, піки, фальконетні вертлюги, предмети судового оснащення – юферси, бугеля, шплінти, цвяхи, скоби, заклепки);

3. Скупчення 8 пов’язано з діяльністю правобережного ретраншементу та характеризується різноманітністю археологічного матеріалу: дві кремнієві рушниці, штик, деталі рушничних замків, ядра ґудзиків, пряжки, фрагменти керамічного та скляного посуду тощо;

4. Скупчення 9 знаходиться у 300-х метрах північніше водної бази ЗАЛК. Було знайдено близько 30 предметів: фрагмент ложа мушкету, відро, гончарна кераміка та інші;

5. Скупчення 10 розташовано в гирлі б. Куцої. Виявлено 10 предметів: фальконетна виделка, штик, залізна полоса, цвяхи, казан. Район передбачається вивчати в подальшому;

6. Скупчення 11 знаходиться південніше скелі Рогози та складається цілковито з предметів озброєння – три кремнієві рушниці, 13 вибухівок калібру 270 мм, вагою 82кг, гарматне правило.

Також археологи зазначили декілька перспективних місцезнаходжень, відмічених археологічно або в письмових джерелах:

1. Проти гирла б. Музичної. Місце виділено великим скупченням якорів (до 30 одиниць )на різній глибині;

Акваторія Нового Дніпра у гирлі б. Гановки.

На протязі 90-х років ядро ЕПАР складали наукові співробітники відділу охорони пам’яток історії та культури Національного заповідника «Хортиця»: В. Нефьодов, М. Остапенко, Д. Кобалія. Їм вдалося об’єднати навколо себе краєзнавців та ентузіастів-підводників і організувати проведення систематичних комплексних гідро-археологічних досліджень в руслі Дніпра. Також паралельно проводилася робота по консервації та реставрації підводних пам’яток.

РОЗДІЛ ІІІ

СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ ГІДРОАРХЕОЛОГІЇ ДНІПРА ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Сьогоднішній етап гідроархеології Дніпра пов'язаний з унікальною знахідкою – козацькою Чайкою. Судно було виявлено у травні 1998 року під час проведення гідро-археологічних робіт у гирлі Старого Дніпра біля Наумової скелі і було ідентифіковано як морський козацький човен – «Чайка». У результаті проведених досліджень було встановлено, що ця конструкція відповідає кресленням, які було зроблено у 1736 році Андрієм Алатчаниновим [16],[17].

В безпосередній близькості від місця знахідки Чайки були виявлені і інші кораблі Флотилії. Два з них збереглися особливо добре: це дюбель-шлюпка, побудована за кресленнями відомого корабельного майстра Джеймса Брауна, та російська Бригантина зразка 1711 року.

У 1737 році кораблям що були побудовані на Брянській та Кївській верфі і прямували на Очаків, довелось проходити складні Дніпровські пороги. Для значного числа кораблів це було фатальним, тому командуючий флотилією віце-адмірал Наум Сенявін прийняв рішення про будівництво корабельної верфі нижче порогів поблизу о. Хортиця.

Після прийнятого рішення віце-адміралом, на верфі почалось вестись інтенсивне будівництво галер, бригантин, прамів, дюбель-шлюпок, козацьких Чайок, байдаків та інших. Більшість кораблів були козацьких типів, добре пристосованих до бойових дій в лиманах та дніпровському гирлі. Після закінчення бойових дій в 1739 році, частина кораблів Дніпровської флотилії повернулась до Хортиці. На той момент тут базувалось близько 400 кораблів. Під час сильної повені 1739 року затонуло близько 40 суден.

Вітрильно-весельні бригантини «русского манира» розроблені талановитим галерним майстром Петром Меншиковим в 1710 році. Нові бригантини були спробою синтезу європейської школи суднобудування та досвіду російських корабельних майстрів часів Північної війни.

Навесні-влітку 1999року, хортицька бригантина була щільно виміряна (довжина – 20, ширина – 4 метри), знята на фото та відео, замальована і нанесена на ситуаційний план. 27-го лютого 2004 року на місці робіт були початі польові дослідження. Проведена додаткова фото та відео фіксація пам’ятки, здійснена очистка дерев’яних деталей від молюскових наростів.

З кінця березня було розпочато підводні розкопки за допомогою гідромонітору, встановленого на плав крані. Паралельно розкопкам велись розробки і виготовлення підйомного стапелю. По завершенню виготовлення, стапель по частинам було доставлено до місця здійснення робіт. У декілька етапів корпус човна було закріплено на стапелі, а сам стапель підготували до підйому.

Тим часом велась камеральна обробка усіх знахідок, деталі які почали відділятися від корпусу човна, знахідки консервувалися в польових умовах.

6 листопада 2004 року було здійснено підйом човна, і з цього моменту було розпочато етап транспортування, який відбувався до кінця грудня 2004 року. Даний етап був найбільш тяжким та драматичним, так як вимагав міцних нестандартних транспортних і підйомних засобів.

Визначення теоретичних обрисів Бригантини вимагали великої старанності. Заміри прогину бортової та днищової на човні з’ясувались можливими завдяки добрій збереженості лівого борту, який завалився на зовнішню сторону. У якості орієнтирів використовувались бімсові книці, перпендикулярні осі кіля, по ним і проводились заміри. Для цього вздовж кожної книці, перпендикулярно бімсу кріпилась двохметрова рейка. Проміри до зовнішньої сторони борту здійснювались вздовж рейки. Отримавши більшу товщину обшивки, можна отримати серію поперечних згинів, співпадаючих з вигином борту. Кожне січення охоплювало ділянку від клямса і далі, вздовж першого та другого футоксів усередині обшивки. Огляд показав що розлом вздовж лівого борту човна йде по лінії з’єднання першого футоксу шпангоутів з флортімберсами, зберігши ми своє положення у кілевому наборі. Тому з’явилась можливість порівняння загального згину борту зі згином днищевої обшивки. Для визначення останньої використовувався косинець, закріплений у боковій грані кіля, та рейка, встановлена вздовж кожного флору так, щоб її вісь була перпендикулярна даній боковій грані. Проміри, як і в першому випадку, проводились через 10 см. Виконання цих робіт полегшувалось завдяки ущільненості днища човна [13],[16],[17].

Після транспортування човна, вдалось означити конфігурацію носової частини корпусу по лівому борту та екстраполірувати його правий бік. Загальна довжина реконструкції склала 10 метрів.

Ряд промірів вимагав проведення подальших розкопок. Так як заповнення усередині корпусу складалось головним чином з піщаних та мулистих відкладень дрібних фракцій, і також враховуючи чутливість деревини, у цих роботах не використовувались тверді предмети.

Варто уваги, що свіже вимите дерево мало яскравий, насичений колір та виражену фактуру. Через декілька днів потому дерев’яні речі темніли. Роботи трохи обтяжувались великою кількістю дрібного каменю, який осів знизу з верхніх шарів.

Більшість знахідок концентрувалось між бімсовими кницями лівого борту. Тут конструкція створювала прямокутні «кишені», у котрих і зберігалися знахідки. Під час очистки речі не здвигалися зі своїх місць та фіксувалися. Після підйому вони маркірувались та проходили подальшу камеральну обробку. Шкіряні речі оброблялися гліцерином. Механічно очищений метал покривався тонким шаром воску.

КОНСТРУКЦІЯ КОРПУСУ БРИГАНТИНИ:

Кіль човна виготовлено з прямокутного дубового брусу з шпунтовим вирізом у верхній частині. Січення класичне. На всій довжині відкритого фрагменту брус цільний. У передній та задній частинах видно сліди розлому. До носу місце розлому приблизно співпадає з районом з’єднання кіля і стема, котрий повністю відсутній.

Шпангоути закріплено на кілі за допомогою кільсона, виготовленого із легких порід деревини. Поверх головного проходить балка «верхнього» кільсона. Уся конструкція пов’язана залізними нагелями. Шпація головних шпангоутів у передній частині кілевого набору складає 40 сантиметрів. Шпангоути, за винятком носових, мають U- подібну форму.

Ніс човна потерпів від багатьох пошкоджень і важко піддається реконструкції. Ліва скула збереглась до недгедсу, який також відсутній. Носовий зріз, який, як правило, мав місце на великих вітрильниках І половини ХVІІІ століття, виявився відірваний разом із правою скулою. До теперішнього часу його не виявлено. Ніс човна має дві крамболи, котрі підтримувались вигнутим сапортусом. Один з них повністю уцілів по лівому борту. Конструкція крамбола включала блок, урізаний у балку з торцю, та доповнювався якірною подушкою, зміщеною трохи назад. Клюзи, подвоєні сквозні витвори з кожного борту, відмічені у верхній частині носової скули. Кожен передній витвір примикає до недгедсу і частково врізаний в нього. У цій же частині човна поверх планшира закріплено зубчатий стопор галс-боканца. Аналогічна деталь другого борту була виявлена в районі досліджень деякими роками раніше. Обидва стопори виготовлено з дуба.

Середня частина човна, починаючи з другого бімсу від носу, згину не має. Борти паралельні. Шпангоути аналогічні мідель-шпангоуту.

Бімси, яких на човні збереглося десять, за винятком останніх чотирьох, до корми обламані. Сьомий бімс внаслідок деформації корпусу виявився над палубним настилом. Балки не зігнуті, п’ята трохи міцніша інших. Відстань перевищує один метр, тому, як і було треба у таких випадках, між ними у клямс врізані додаткові поперечні бруси. Судячи по спеціальним вирізам у бімсах, вони посилювались повздовжніми з’єднаннями. У діаметральній площині бімси, видно, опирались на кільсон за допомогою вертикальних стійок. Аналіз конструкції дозволив виявити деяку закономірність у взаємному розташуванні поперечного набору. Бімси створюють пари, відстань між якими створює рівну величину.

Увесь поперечний набір ув’язано з корпусом за допомогою книць, поєднуючих між собою бімси, клямр та шпангоути у єдину конструкцію. Кожен бімс опирався на бімсову кницю, розташовану збоку. З іншої сторони розташовувались горизонтальні книці. Як правило, вертикальні знаходились перед бімсами, горизонтальні за ними. У районі бімса №7 картина зворотна. Визначення їх взаємного розташування далі по корпусу вимагає проведення розкопок. Для кріплення книць застосовувались нагелі.

Характеристики

Список файлов курсовой работы