60975 (611337), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Обмундирування УПА було різноманітним, оскільки його доводилось повстанцям забирати у ворогів. Деякі частини мали угорські, німецькі мундири, інші — словацькі, ще інші носили власноручно пошитий одяг або ходили у цивільному, одягаючи мазепинку. На заміну німецьким, словацьким уніформам приходить радянський та польський військовий одяг.

Бойовим постачанням загонів УПА займалось спеціальне інтендантське відомство — організаційно-мобілізаційний відділ. Йому підлягали всі магазини зброї та зброярні. Збройово-амуніційні пункти розміщувались на території таким чином, щоб після кожного бою було зручно до них добиратись. Якщо відділ УПА опинявся на території іншої ВО, його командування повинно було негайно сконтактуватися з організаційно-мобілізаційним відділом даного регіону.

У лісових криївках УПА мала теж харчові пункти. Але користуватись ними можна було лише під час блокади або облави. За звичайних умов харчі для загону УПА заготовляли активісти ОУН в найближчих селах. Відділ або заходив до наперед визначеного села, або приготовані харчі селяни відносили воїнам до лісу.

При маршах кожен стрілець УПА одержував так звану “залізну порцію” при рейдах.

Велике значення надавалось організації медичної опіки та санітарної допомоги. Брак медичного персоналу та ліків дошкульно відчувався на кожному кроці: багато українських лікарів німці забрали до служби у своїх військових госпіталях, а на всі аптечні запаси ліків окупаційна адміністрація наклала свою руку. Тому командування УПА організовує низку медичних курсів для колишніх студентів медицини, санітарні курси медсестер, на які записуються українські дівчата. Під керівництвом хіміків та фармацевтів організовуються фабрики ліків. З почуттям вдячності слід згадати таких українських лікарів як Ю. Липа (загинув у квітні 1945 р.), Я. Оленецький (загинув у березні 1945 р.), Тарнавська (загинула восени 1945 р.), Кольман (загинув у лютому 1945 р.). Окрему сторінку УПА становить праця для українського народу єврейських лікарів. Більшість із них разом з родинами були викрадені з гетто. Особливою увагою користувались лікарі-євреї із Стрия Кляйн і Кум. До медичної мережі тісно примикала структура нелегального Українського Червоного Хреста (УЧХ), що мав три відділи: медичний, опіка над пораненими і хворими бійцями УПА, фармацевтичний (заготівля ліків та відділ суспільної опіки). Український Червоний Хрест очолювала відома діячка ОУН Катерина Зарицька, яка була нагороджена Срібним Хрестом Заслуги. Більшість працівників УЧХ — молодих дівчат загинуло геройською смертю зі зброєю в руках, захищаючи поранених бійців.

Найкращим типом зв'язку для УПА, безумовно, був би радіозв'язок. Однак, в армії не було ні апаратів, ні навченого персоналу. Лише в жовтні 1943 року при штабі “Клима Савура” з'явилась одна радіостанція. Проте радіус її дії був дуже обмежений — лише 100 км. Також нереально було думати про телефонне сполучення малих частин. Щоправда, у групі командира “Енея” три курені, що були розташовані один від одного на відстані 5 км, зв'язувалися телефоном, але тільки на час постою. Єдиним надійним засобом комунікації була передача інформації через зв'язкових. З цією метою була створена мережа комунікаційних ліній. Лінії поділялись на більш та менш важливі, військові та адміністративні. Спрямований на зв'язкову лінію відділ чи транспорт пересувався від пункту до пункту і супроводжувався тереновим зв'язком. Траплялось, що мобілізовувалися для перевезень підводи із сіл (200—300 возів). Цей апарат функціонував дуже злагоджено. За одну ніч можна було пройти 80 а то й більше кілометрів, бо підводи на певних етапах для зміни заздалегідь підготовлялися іншими зв'язковими. Це був основний і майже єдиний засіб транспорту. Автомашин була невелика кількість, бо існували великі труднощі з бензином, запаси якого знаходились у руках німців.

Головною тактикою Української Повстанської Армії була партизанська війна, що істотно відрізняється від бойової тактики регулярних армій. Вона включає такі форми боротьби:

1. Засідка, яка завдавала ворогові дошкульних втрат, зводила до мінімуму власні жертви, залякувала і деморалізувала цілий окупаційний апарат. Несподіваність і раптовість удару створювали можливість навіть невеликому партизанському загонові розгромити чисельніші ворожі сили.

2. Напад, що не давав таких широких і вигідних можливостей, як засідка. Зате він ще більше деморалізував і залякував окупантів. Хоча напад супроводжувався значними людськими втратами, УПА часто використовувала цей засіб партизанської боротьби з огляду на його велике психологічно-політичне та моральне значення.

3. Атeнтат — тобто терористичний акт, вбивство окремого представника окупаційної влади. Для його реалізації часто вистачало одного бойовика при солідній і продуманій підготовці.

4. Саботаж — підрив мостів, нищення комунікацій, пошкодження телефонно-телеграфних сполучень. Саботаж не веде до великих людських жертв і тому УПА застосовувала цей засіб дуже широко.

5. Рейд, пов'язаний завжди з найбільшими труднощами та небезпекою. Загін відривається від своїх військових і продовольчих баз, що ускладнює проблему харчування, лікування поранених.

6. Прорив з оточення — це питання життя і смерті партизан. З ним постійно зустрічався кожен повстанський відділ і кожен окремий повстанець. Загони УПА неодноразово вміло виходили з німецького і радянського оточення.

7. Конспірація. В умовах партизанської боротьби під нею розуміється маскування від ворога. Річ у тому, що повстанцям часто доводилося перебувати зиму в укритті. Для цього будувались спеціальні бункери і криївки, які так замасковувались, що ворог під час обшуків не міг їх знайти.

Тому техніка будови бункерів і криївок розвинулась в УПА у важливу ділянку військового мистецтва. Потрібно було будувати укриття для зимівлі значної кількості осіб (бункер для 10—15 чоловік, криївка для 2—5), які мали доступ свіжого повітря, були досить просторими, волого-непроникними, а окрім цього, й бездоганно замаскованими. Доводилось придумувати найрізноманітніші способи маскування криївки, входів, вентиляційних отворів, підходів. Бо ж платити за помилки доводилось життям.

3. Військові ранги та звання

В УПА було запроваджено традиційну систему рангів, базовану на Прусському статуті. Існували рядові ранги: стрілець і старший стрілець; підстаршинські: вістун, старший вістун, булавний, старший булавний; старшинські: хорунжий, поручник, сотник, майор, підполковник, полковник; генеральські: генерал-хорунжий, генерал-поручник, генерал-полковник (останні два звання ніколи не присвоювались). За час існування УПА лише тричі присвоювалися генеральські звання.

Одночасно існувала система функціональних призначень: ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир загону або тактичного відтинку, командир ВО чи групи, крайовий командир УПА, головний командир УПА. Деякий час вживалася система нашивок для відзнак командирів. Ройовий носив одну прямокутну “шпалу”, чотовий - дві, сотенний - три, курінний – одну фауподібну нашивку, командир загону - дві, командир ВО (командир групи) - 3, крайовий командир – Тризуб і одну фауподібну нашивку, головний командир – Тризуб і дубовий листок. З приходом радянських військ та посиленням системи конспірації нашивки було ліквідовано.

4. Вишкіл

УПА постійно відчувала брак кадрових офіцерів. Спочатку використовувалися на старшинських посадах старшини Армії УНР та Української галицької армії. Проте згодом через їхній вік було прийнято рішення частково демобілізувати, а частково використати для роботи у штабах. Використовувалися кадри, котрі пройшли вишкіл у бойовій референтурі ОУН чи на військових курсах ОУН у Кракові або Відні. В 1943 р. прийнято рішення створити школи (вишкільні сотні) для майбутніх старшин. Як правило, вишкіл у таких школах тривав чотири місяці. У липні-жовтні 1944 р. на теренах УПА-Пн. діяла школа “Дружинники” під командуванням поручника “Гориня”. У жовтні 1943 – січні 1944 на Волині діяла школа “Лісові чорти” під командуванням поручника Федора Польового (псевдонім “Поль”). З наближенням радянських військ вишкільні курси було перенесено у Галичину. В Карпатах у лютому 1944 р. засновано школу “Олені”, яка дала два випуски: “Олені-1” та “Олені-2” (березень-жовтень 1944 р.). Командував школою “Олені” поручник “Хмель”, а після його смерті – Ф. Польовий. Всього через вишкіл у трьох школах пройшло 700 майбутніх старшин. В 1943-44 рр. підстаршинські школи існували і при деяких групах.

5. Преса УПА

Головними виданнями УПА були журнали: “До зброї” (1943 р.), “Повстанець” (1944-46 рр.), “Український перець” (1943-45 рр.), “Ідея і чин” (1942-46 рр.), “Осередок інформації і пропаганди” (1948-51 рр.). На окремих теренах друкувалися газети “За самостійну Україну” (1942 р.), “Бюлетень” (1942 р.), “Інформатор” (1942 р.), журнали “Юнак” (1943 р.), “Вісті” (1943 р.), газети “За Українську державу” (1944 р.), “На чотах” (1946 р.), “На зміну” (1946 р.), “Молодий революціонер” (1948 р.). Випускали свої друковані органи й окремі тактичні відділи: “Шлях перемоги” (група “Говерла”), “Стрілецькі вісті” (група “Буг”), “Лісовик” (група “Сян”), “Чорний ліс” (Станіславський тактичний відтинок) тощо. Група “Говерла”, окрім того, видавала одноднівки “Чин зброї”, а група “Буг” – “Літопис УПА”. Виходило чимало брошур, підручників, листівок тощо. Усі видання УПА контролювалися (готувалися та проходили цензуру) у 6 відділах штабів різних рівнів. До найвизначніших підпільних публіцистів належали Я. Старух, Михайло Дяченко (псевдонім “Марко Боєслав”), Яків Бусла (псевдонім “Галина”), П. Полтава, О. Дяків та інші. Деякий час у Карпатах діяла підпільна радіостанція “Афродіта”, керівником якої був Я. Старух.

6. Нагороди УПА

В УПА 1944 р. було введено спеціальні нагороди: Золотий Хрест бойової заслуги – 1 і 2 ступенів, Бронзовий Хрест бойової заслуги, відзначення в наказі Крайового військового штабу, похвала в наказі військової округи та вирізнення в наказі відділу. Членів теренової мережі ОУН, політвиховників, членів СБ та цивільних осіб нагороджували Золотим Хрестом заслуги, Срібним Хрестом заслуги, Бронзовим Хрестом заслуги. За поранення в бою нагороджували Срібною Зіркою, а за п’ять поранень – Золотою Зіркою. Нагороджені відзнаками отримували звання “лицар” – наприклад, “Лицар Золотого Хреста бойової заслуги”. Металеві нагороди та нагрудні знаки з’явилися 1951 р. і були виготовлені підпільно за проектом члена референтури пропаганди Н. Хасевича.

7. Чисельність

Питання про чисельність УПА залишається одним із найсуперечливіших в історії українського повстанського руху. Німецькі офіційні документи наводили цифру 100-200 тисяч чоловік на 1944 р. Ця оцінка часто зустрічається в працях істориків на Заході. Натомість радянські джерела називали число близько 90-100 тисяч чоловік. Відповідно цю цифру можна зустріти у радянській і пострадянській історіографії. Архівні документи ОУН та УПА, що збереглися на Заході, засвідчують, що армія налічувала на кінець 1943 р. близько 20 000 чоловік, сягнувши своєї максимальної цифри – 25-30 тисяч чоловік – весною 1944 р. Деякі дослідники вважають число 90 000 сильно заниженим, що підтверджують недавно оприлюднені секретні радянські документи. За даними НКВД УРСР, за період з лютого 1944 р. по 01.01.1946 р. внаслідок боротьби з УПА 103 313 “бандитів” було убито, 110 785 - затримано, 15 959 - заарештовано, ще 50 000 прийшло “з повинною”, що в загальному становить 280 000 чоловік. Врахувавши те, що в це число потрапили люди не причетні до діяльності УПА, все одно чисельність УПА була значно більша за 90 000 чоловік. За найновішими підрахунками, за весь час збройної боротьби під час Другої світової війни і повоєнний період через УПА й підпілля ОУН пройшло понад 400 000 чоловік – майже вдвічі більше, ніж через радянські партизанські загони.

Висновок

Таким чином, Українська Повстанська Армія виникла як форма протесту і захисту українського народу проти гітлерівської окупації, її бійці відіграли певну роль у порятунку народів Європи від завойовницьких планів гітлерівської Німеччини, внесли свою долю у розгром фашизму. Після закінчення другої світової війни УПА вступила у смертельну боротьбу із людиноненависницьким сталінським режимом. Ця боротьба була надзвичайно виснажливою, важкою і кривавою. У глибинній пам'яті народу учасники українського партизанського руху 40—50 рр., незважаючи на всі інсинуації комуністичної пропаганди, залишилися героями, захисниками Батьківщини. Кожна українська людина, дивлячись на героїзм і безмежну посвяту бійців УПА, і та матір і жінка, що з дивовижною мужністю приносить в жертву Батьківщині своїх синів та мужів, посилаючи їх на нерівний бій в ряди УПА, і дівчата, що не лякаючись тортур з власного бажання голосяться на санітарок УЧХ та зв’язкових УПА, і малі діти, що не бояться енкаведівських катів і переносять бійцям УПА важливу інформацію, - почуває гордість з приналежності до такого народу і певність, що народ, який породив УПА мусить перемогти.

За океаном, у місті Буффало (штат Нью-Йорк) споруджено пам'ятник командуючому УПА Романові Шухевичу. Пам'ятники стрільцям і старшинам УПА повинні бути встановлені і в Україні. Вони заслужили цього звитяжною боротьбою за кращу долю народу на своїй рідній землі.

Список літератури

1. Довідник з історії України, Київ, видавництво “Генеза”, 2001 р.

2. Історія Українського Війська. Вінніпег. Клуб приятелів української книжки, 1953 р.

3. Коваль М.В. Борьба населения Украины против фашистского рабства. Наукова думка. 1979 р.

4. Мірчук П. Нарис історії ОУН. Перший том. Мюнхен: “Цицеро”.

5. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942 – 1952. Мюнхен: “Цицеро”, 1953 р.

6. Торжество історичної справедливості. Львів: Видавництво Львівського університету, 1968 р.

Характеристики

Список файлов курсовой работы