60975 (611337), страница 3
Текст из файла (страница 3)
У другій половині 1944 р. всі західноукраїнські землі захопила Червона Армія. Першим кроком “визволителів” став примусовий загальний набір до війська. Мобілізованих не навчали військовій справі, їм не давали армійського обмундирування (тому їх називали “чорножупанники”), а одразу посилали на фронт, до того ж так, що тільки перші лави наступаючих мали гвинтівки, друга і третя повинні були забирати зброю в тих, що загинули, і з нею наступати на німецькі позиції. Із 700 000 мобілізованих половина загинула у перших боях. Це без сумніву, було заплановане винищення українського народу. Наведена цифра могла б бути ще страшнішою якби не діяльність УПА, до лав якої, рятуючись від призову, вступали десятки тисяч людей. По завершенні мобілізації усі вони за бажанням були звільнені і повернулись до своїх домівок.
Після свого повернення більшовики одразу наклали на українські села контингенти м'яса і хліба і стягали їх жорстокою рішучістю. Протягом одного 1945 р. з двадцяти районів Львівської області було стягнено 83 655 цнт. зерна, 153 413 цнт. картоплі, 44 500 цнт. сіна, 18 496 цнт. м'яса.
Знову розпочинається колективізація. Однак поки що вона проводиться обережно. Замість колгоспів більшовики стали пропагувати на західноукраїнських землях так звані “громадські господарства”, які об'єднували кількох одноосібних господарів.
По всій Україні було введено справжню панщину. Кинувши заклик “Від зорі до зорі на колгоспнім лані”, більшовики змушували селян працювати по 17—18 годин на добу.
В лісистих околицях введено “лісові норми”. На cело накладається обов'язок нарубати, наприклад, впродовж одного місяця та вивезти 1000—1200 кубометрів деревини. До цієї примусової праці зганяли людей із сіл, віддалених від лісу навіть на 50—100 км. На власників індивідуальних господарств, окрім натурального контингенту, накладено ще грошові податки. Середній галицький селянин повинен був заплатити щороку 2000—3000 крб. податку. У квітні-травні 1945 р. була організована підписка на нову “Четверту Воєнну Позику”, перейменовану потім на “Позику Перемоги”. Кожен селянин повинен був “добровільно” підписати позику щонайменше на 100 крб. Тих, що відмовлялися, заарештовували і звільняли тільки після підписання позики.
Розпочався пресинг західноукраїнської інтелігенції. В січні 1945 р. у Львові було організовано учительський з'їзд. З головною доповіддю на ньому виступив один з керівників КП(б) України Д. З. Мануїльський, який піддав критиці український буржуазний націоналізм, за що доповідачеві присвоїли звання почесного доктора наук Львівського університету. Найавторитетніших представників галицької інтелігенції академіка М. Возняка, проф. Ф. Колессу, проф. І. Крип'якевича також примусили вести агітацію проти УПА, ОУН, УГВР.
Розпочалася відверта русифікація. Адміністративний апарат був майже повністю укомплектований росіянами або вихідцями із Східної України. Наприклад, у Радехівському районі Львівської області на 118 службовців в 1945р. було 79 росіян, 2 євреї, кілька поляків. У 1946 р. у всіх західних областях з посад, які становили номенклатуру, на місцеві кадри припадало тільки 14%. На жодні відповідальні посади місцеві українці не призначалися. Ця лінія, до речі, продовжувалась до кінця існування Радянського Союзу, поки Компартія на теренах Західної України не втратила реальної сили. Російську мову введено як мову навчання у вищій школі. У Львівський та Чернівецький університети спроваджено велику кількість російських студентів. Театр, кіно стали засобами пропаганди російського патріотизму, звеличування історичного минулого Росії. Обов'язковим репертуаром стали фільми “Петро Перший”, “Суворов”, “Цар Іван Грозний”, драма Корнійчука “Богдан Хмельницький”.
Нищівного удару було завдано українським церквам — православній автокефальній, що відродилася у воєнні роки, та греко-католицькій. Православну церкву підпорядкували московському патріарху, а непокірних священиків заарештовували нібито “за співпрацю з німцями”. Незабаром дійшла черга до Української греко—католицької церкви. 12 квітня 1945 р. МДБ заарештувало митрополита Йосипа Сліпого, єпископів Микиту Будку та Степана Чернецького. Через деякий час у в'язниці МДБ опинились перемишльський єпископ Йосафат Коциловський, станіславський єпископ Григорій Хомишин та інші. Всі вони були засуджені на довгі роки тюремного ув'язнення. А в 1946р. у Львові за схемою, відпрацьованою на політичних процесах З0-х років, відбувся Собор греко—католицької церкви, який оголосив про її “самоліквідацію” та добровільне приєднання до Руської православної. Ні в кого не виникало сумніву, що Собор був інспірований чекістами, як стало відомо пізніше, підбором “делегатів” керував полковник держбезпеки Богданов. Усі священики, які залишились вірними батьківській вірі, були інтерновані.
Ліквідація греко-католицької церкви, яка була носієм національних традицій, глибоко образила почуття віруючих, спричинила до активізації повстанського руху.
Окрім усіх згаданих тут засобів винищування української культури і українського народу, МДБ—МВС продовжували використовувати свої старі випробувані методи терору: постійні обшуки, грабунки, вбивства. Наведемо деякі статистичні дані. У 12 районах Львівської області від 17 липня 1944 р. по 17 липня 1945 р. було заслано до Сибіру — 2123 особи, в тому числі 624 старих, 898 жінок, 601 дитину; вивезено на примусові роботи в Донбас — 649 осіб, вбито — 1817 осіб, в тому числі 120 старих, 90 жінок, 68 малих дітей, арештовано 3479 осіб, спалено 2706 господарств, пограбовано — 2650 господарств, знищено 40 церков.
В такій ситуації, безумовно, єдиним оборонцем місцевого населення стала УПА. В 1944—1945 рр. керівництво МВС і МДБ кинули на боротьбу проти повстанців великі сили, застосовуючи два види облав: великі і малі.
У великих брало участь по кілька тисяч солдатів МВС—МДБ. Тактика була такою: за кілька днів перед самою акцією з'являлись невеликі відділи МВС, силами однієї роти провокували сутичку з УПА, і визначивши місце розташування ворога, відступали. Після цього підтягувалась артилерія, танки, навіть літаки і з усіх боків починався “концентричний” наступ. Акція тривала доти, поки частини МВС “не прочісували” крок за кроком всього оточеного району. Після того, як навколишня місцевість була перевірена великою облавою, проводились малі, переважно силами однієї роти. Метою малих облав було переслідування розпорошених частин УПА, пошуки поранених, терор серед мирного населення.
В грудні 1944 р. 20 000 солдатів МВС прочесали Миколаївський, Бібрський, Ходорівський райони Львівщини. Вони перевіряли кожен сантиметр землі, розвалювали печі, зривали долівку, зі стодол викидали все збіжжя, розкидали стіжки сіна й соломи. Цивільне населення, а особливо дітей і дівчат, постійно допитували, щоб добути від них інформацію про повстанців.
В січні-лютому 1945 р. МВС—МДБ чисельністю 10 000 бійців провели велику облаву в районах Галич-Войнилів, Бурштин на Станіславщині, Підгайці на Тернопільщині та Мединичі на Дрогобиччині. Під час акції ці терени відвідав перший секретар ЦК КП(б) України М.С. Хрущов.
7 квітня 1945 р. розпочалася найбільша облава МВС, в якій взяло участь 40 000 “червонопогонників” під командою п'яти генералів. Акція проходила на території Підкарпаття і Карпат на відтинку від Стрия аж по річку Прут на Буковині. Облава тривала до кінця травня 1945 року. Чекісти застосовували в ній весь арсенал прийомів партизанської війни. До операції були залучені колишні ковпаківці, які добре знали цю місцевість. Подібні великі облави провело МВС і на території Волині: в липні 1944 р. на Остріжці, в січні 1945 р. на Крем'янеччині, в квітні 1945 р. в районі Коростеня.
З величезної кількості боїв УПА із спецвідділами МВС—МДБ в 1944—1945 рр. перелічимо найважливіші.
В листопаді 1944 р. відділи УПА визволили містечка Перегінськ і Рожнятів.
На третій день Різдвяних свят 1945 р. біля с. Велика Гороженка чекісти оточили одну сотню куреня “Зубри”. Після цілоденного запеклого бою повстанцям вдалося прорватися з оточення. Чекісти втратили 304 бійці вбитими і 30 пораненими, 11 автомашин, танкетку і танк.
21 січня 1945 р. дві чоти УПА вчинили напад на райцентр Великий Глубочок біля Тернополя. Гранатами було знищено приміщення МДБ, військкомат, райвно, не вдалося здобути будинку МВС. В бою загинуло 10 працівників радянських каральних органів.
Наприкінці січня 1945р. в с. Корчаківка (район Журавно) відділи УПА вступили в бій з частиною МВС. На допомогу чекістам прийшло несподівано кілька танків і 5 літаків. Повстанці вимушені були відступити до лісу, втративши 36 бійців убитими.
В лютому 1945 р. спецвідділи МВС—МДБ чисельністю 30 000 бійців заблокували одночасно де-кілька сіл в околиці м. Броди, щоб змусити повстанців вийти за харчами з лісу і таким чином знищити їх. Стрільці УПА, розділившись на невеликі групи, вийшли з оточення.
22 березня 1945 р. в с. Голинь (Калущина) саперам повстанської сотні «Летуна» вдалось замінувати залізничну колію і підірвати великий ешелон із солдатами МВС.
На початку квітня 1945 р. чекісти атакували великими силами в лісі біля Богородчан чотири сотні УПА. В бою загинуло 50 повстанців, серед них курінний “Благий” та сотенний “Вершник”.
В ніч з 26 на 27 квітня 1945 р. три сотні УПА зненацька напали на містечко Радехів, де був організований збірний концтабір для політв'язнів. Повстанці, знищили гранатами будинок МВС—МДБ, захопили концтабір, звільнивши понад 200 ув'язнених. Після цього повстанські частини залишили місто і зайняли оборону на горі між селами Тишиця і Воля. По дорозі туди відділ УПА “Кочовики” наштовхнувся на групу радянських солдатів, в перестрілці загинуло 15 червоноармійців. 28 квітня більшовицькі війська отримали підмогу і великими силами пішли з усіх боків у наступ на позиції партизанів. Повстанці відбили всі атаки, а коли стемніло, прорвали вороже кільце і заховались у лісі.
29 квітня 1945 р. відбувся великий бій між одним із з'єднань УПА та спецвідділами військ МВС, які силою приблизно 20 000 бійців готувалися до облави на Крем'янеччині. В бою взяли участь танкові червоні частини. Чекісти втратили понад 200 чоловік убитими.
Бої УПА із загонами МВС—МДБ завдали тяжких ударів радянським військам, викривали міф сталінської пропаганди про неможливість збройної партизанської війни в тилу Червоної Армії. У цій боротьбі УПА зазнала значних втрат. Особливо болючими були втрати досвідчених повстанських командирів. 15 жовтня 1944 р. потрапили у засідку у с. Яворина на Сколівщині і загинули у бою Поль-Польовий, начальник старшинської школи УПА та його ад'ютант Ткачук. 12 лютого 1945 р. в збройній сутичці на Оржівськім хуторі Кдеванського району Ровенської області було вбито Клима Савура — командира “УПА—Північ” та провідника ОУН на Північно-Західних українських землях. Восени 1945 р. начальник штабу УПА генерал Перебийніс отримує від УГВР завдання виконати важливу дипломатичну місію за кордоном. Разом з членом Крайового Проводу ОУН “Тарасом” (Д. Маєвським) натрапляють недалеко від чесько-німецького кордону на засідку чеської поліції. “Тарас” застрелився, а Перебийніс був заарештований. Підданий жахливим тортурам у тюрмі, що знаходилась на Вашингтонській вулиці в Празі, генерал Перебийніс закінчує життя самогубством, розбивши голову об стіну тюремної камери, і не зраджує жодної таємниці УПА.
Збройна боротьба УПА завдала великої шкоди політичному авторитету Радянського Союзу на міжнародній арені. Окупаційному режиму не вдалося ліквідувати національно-визвольний рух силою. Комуністи розпочинають підступну боротьбу та віроломну агітаційну кампанію, намагаючись таким чином позбавити УПА народної підтримки та розкласти її зсередини.
Так, наприклад, в інструкціях Волинського обкому КП(б) України від 3 жовтня 1944 р. сказано:
“Вважати за основний напрямок масово—політичної роботи на селі в найближчому часі — широке роз'яснювання того, що суверенність нашої держави завойована українським народом тільки під керівництвом більшовицької партії, тільки за активною допомогою великого братнього російського народу. Потрібно невпинно роз'яснювати, що дійсно вільна й незалежна Україна є тепер і може бути лише в братній сім'ї народів могутнього Радянського Союзу.
В масово-політичній роботі необхідно викривати провокаційність і брехливість гасла українсько-німецьких націоналістів “За вільну і незалежну Україну”. Необхідно роз'яснювати Конституцію Радянської України, що український народ під керівництвом більшовицької партії вже завоював свою волю і суверенні права, а українськo-німецькі націоналісти: бандери, мельники і оунівці ведуть боротьбу з українським народом не за “вільну і незалежну Україну”, а за Україну куркулів і капіталістів, за поневолення України німецькими фашистами, за перетворення українського народу в німецьких рабів.
14 Пленум обкому КП(б) України звертає увагу партійних організацій на те, що масово-політична робота серед населення повинна бути скерована на розклад націоналістичних банд, на виховання в населення ненависті до німецько-українських бандитів і на залучення всього населення до активної і рішучої боротьби з бандитами”.
Уряд УРСР вже у вересні 1944 р. видав офіційне звернення до бійців УПА з повною амністією для усіх, хто з'явиться з повинною і зголоситься служити в Червоній Армії. У випадку відмови всіх, хто бореться проти СРСР, чекає нещадна розправа. Така агітація дала певні результати.
В УПА визріла політична опозиція. Восени 1944 р. член УГВР, видатний діяч ОУН, надзвичайно авторитетний серед старшин і бійців УПА “Павленко” (Ростислав Волошин), керівники великих відділів УПА — “Босота” (Матвій Токар) та “Ломиніс” (Андрій Трачук) оголосили, що вони розпускають ОУН і створюють Народно-Визвольну Революційну Організацію (НВРО). НВРО заявила про свою готовність іти на компроміс з Радянською владою. Головна команда УПА повела з опозиціонерами рішучу боротьбу. “Босота”, “Козуб”, “Гамалія” та ряд інших вождів НВРО були у листопаді 1944 р. страчені за наказом командуючого “УПА—Північ” Клима Савура. Розгром опозиції дозволив сконсолідувати всі сили УПА.
У грудні 1944 р. видано нове звернення радянського уряду, яке повідомило ще один “останній” термін добровільного виходу з лісу. У травні 1945 р. з приводу закінчення другої світової війни видано третє звернення, а в липні 1945 р. — четверте. В третьому й четвертому, зокрема, йшлося про те, що у випадку, якщо УПА не капітулює, то проти неї уряд СРСР кине усю військову машину, яка розгромила гітлерівську Німеччину. П'яте звернення Нарком МВС УРСР видав в середині листопада 1945 р.
Названі документи розповсюджувалися масово, за допомогою преси, афіш, листівок, по радіо. Щоб довести свою “доброзичливість”, більшовицькі вожді звільнили із заслання і дали можливість повернутися додому певній частині українців, вивезених із західних областей України у 1939—1941 рр. Прагнучи надати успіху своїм операціям, чекісти використовували такий спосіб: обравши який-небудь район, війська МДБ його оточували, зганяли на майдан чоловіче населення і примушували підписувати відповідно укладену заяву про вихід з УПА та засудження українського партизанського руху. Фотознімки таких заяв з підписами публікувались у пресі, як доказ того, скільки “бандерівців” склало зброю. Слід зауважити, що бійці УПА, переважно багатодітні селяни, справді покидали її лави. Кількість повстанців, які здалися МВС—МДБ у 1944—1945 рр. сягає 55 тисяч чоловік.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
