60950 (611327), страница 6
Текст из файла (страница 6)
У вересні - жовтні сотні підприємств були зупинені під приводом труднощів у постачанні, зниження продуктивності праці, страйків і безладдя. Десятки тисяч робітників виявилися викинутими на вулицю. У цих умовах знизилася активність виступів: у вересні - жовтні кількість страйків поменшала в порівнянні з травнем, але вони відрізнялися більшою агресивністю (значно збільшилося число незаконних арештів підприємців), великим радикалізмом і були більш політизовані; страйкарі часто вимагали встановлення робітничого контролю за виробництвом (особливо, якщо підприємство повинне було ось-ось закритися) і все частіше - за відставку уряду, переходу всієї влади Радам.
Локаути, свідомий економічний саботаж із боку деяких підприємців і страйки (які вели до значного зниження продуктивності праці) остаточно дезорганізували виробниче життя. Загальний застій економіки через труднощі її переорієнтації на військові потреби призвів до дезорганізації роботи транспорту, особливо залізничного: в робочому стані залишалося не більш двох третин вагонного і локомотивного парку, що робило неможливими нормальне постачання промисловості і регулярну доставку продовольства населенню. Наприклад, постачання Путилівським заводам у вересні ледве досягало 4% їх потреб, а підвезення зерна в Петроград становило тільки 45% продовольчих потреб міста. У результаті норма видачі хліба працівникам фізичної праці зменшилася за літо на 50%. З липня у місті була введена карткова система і на інші основні види продовольства (цукор, м'ясо, яйця, жири). їх недостача викликала зростання цін, які в середньому потроїлися з липня по жовтень. Російська економіка потерпіла крах задовго до жовтня 1917 р.
Паралельно з розвалом економіки розширилися і радикалізувались національні рухи. З ініціативи Української Ради в кінці серпня у Києві відбувся З'їзд національностей. На ньому були присутні делегати від тринадцяти національних меншин і півтора десятки соціалістичних партій, які спробували визначити принципи національної політики в колишній імперії. Заключна резолюція визнавала право всіх народів на самовизначення і висловлювалася за вибори не єдиних Засновницьких зборів, де домінували б росіяни, а засновницьких зборів, кількість яких відповідала б числу національних общин у країні. Кожні з них приймали б рішення про доцільність відділення або про характер відносин з федерацією, яка замінить імперію. Радикалізація національного руху змусила уряд вжити термінових заходів: було арештовано багато борців за незалежність Фінляндії, які добилися прийняття Сеймом 5 липня законопроекту про суверенітет Фінляндії; переглянута угода з Українською Радою від 3 липня (Генеральний секретаріат став адміністративним органом, підлеглим і Петрограду, а ідея створення Засновницьких зборів України була категорично знехтувана). Це привело до зростання інцидентів між росіянами та українцями. До жовтня розрив між Петроградом і Києвом завершився. Уряд застосував жорстокі заходи і проти кримських татар: за заклики проти участі солдат-мусульман у війні з турками був арештований муфтій. У Середній Азії політика уряду не порвала з «колоніальною» традицією, ігноруючи національні спрямування мусульман: їх розкол, що став явним вже в Казані (травень 1917 р.), полегшив задачу уряду та укріпив його переконаність у тому, що іслам не більш ніж другорядна сила, яка не може обійтися без російської опіки.
В умовах краху традиційних інститутів і посилення невдоволення різних категорій населення, Керенський, проголосивши 1 вересня республіку («щоб дати моральне задоволення громадській думці»), постарався укріпити законність свого положення створенням нових інститутів: Демократичної наради, а потім Ради республіки. Перша, аналогічна за своїм складом Державній Раді, скликаній в серпні (делегати кооперативів, земств, міських дум складали там більшість), повинна була прийняти у вересні два важливих рішення: виключити або залишити в урядовій коаліції буржуазні партії; визначити характер Ради республіки. Участь буржуазії в третьому коаліційному уряді (остаточно сформованому 26 вересня) була схвалена незначною більшістю голосів після голосування і подачі поправок, що викликало численні суперечки. Виключивши «партії, що скомпрометували себе у справі Корнилова», Рада погодилася на участь в уряді в індивідуальному порядку діячів, які належали до кадетської партії, дозволивши Корейському, який піклувався про підтримку «політичної еліти нації», ввести у свій кабінет Коновалова, Кішкіпа та Третякова. Більшовики, визнавши це провокації ю, заявили, що тільки II Всеросійський з'їзд Рад, призначений па 20 жовтня, буде маги право сформувати «справжній уряд». Демократична нарада схвалила також принцип представництва цензових елементів у майбутній Тимчасовій Раді республіки. Керенський і Церетелі виробили норми представництва різних організацій, які будуть засідати в цьому «передпарламенті». Ці норми поставили в недопустимо невигідне положення Ради (де співвідношення сил якраз змінювалося на користь більшовиків) по відношенню до представників «демократії» і цензових елементів. Бачачи успіхи «більшовизації», «демократія» знову змістилася праворуч.
6 жовтня Керенський відкрив сесію Тимчасової Ради республіки. Він заявив про відповідальність свого уряду перед цим головним інститутом республіки і виклав свою програму: захистити країну, відновити військовий потенціал, виробити разом із союзниками умови міцного миру. Від імені більшовистської фракції Троцький вибухнув критикою па адресу Тимчасової Ради республіки, яку він охарактеризував, як нове видання булигінської Думи, і уряду, який за наказами кадетських контрреволюціонерів та імперіалістів безпідставно продовжує цю спустошливу війну і готує здачу Петрограда та поразку революції. Після закінчення його промови 53 депутаті і-більшовики залишили зал. їх відхід став першим актом Жовтневої революції.
Поведінка більшовиків частково диктувалася їхніми недавніми успіхами, які виражалися як в завоюванні деяких інститутів влади, так і в більш загальному значенні, в масовому прийнятті широкими верствами суспільства того або іншого більшовистського лозунгу, що, проте, ніяк не означало прямої о приєднання до партії більшовиків, як до політичної сили.
31 серпня більшовистська резолюція, що закликала до створення уряду без буржуазії, вперше отримала більшість у Петроградській Раді. 9 вересня Виконком Петроградської Ради, в якому переважали есери і меншовики, виявився в меншості; Троцький був вибраний головою Ради. Із столиці цей рух розповсюдився на Москву, Київ, Саратов. У вересні вже більше 50 Рад прийняли резолюції про передачу всієї влади Радам. До того ж більшовики завоювали міцні позиції в деяких масових організаціях, таких, як фабзавкоми і районні ради у Петрограді. Об'єднані в Міжрайонну Раду, ці ради зіграли вирішальну роль під час спроби корпилівського заколоту завдяки своїм озброєним дружинам. Коли уряд зажадав роззброєння Червоної гвардії, ради ще більш радикалізувались і приєдналися до Петроградської Ради, в якій відтепер заправляли більшовики. Обидва ці органи, що мали в своєму розпорядженні мережу звільнених активістів, почали тісно співробітничати і разом засідали в Смольному.
У більш зрозумілій формі більшовистські ідеї впроваджувалися в армію і робітниче середовище. Солдати тилу прийняли більшовистські лозунги, розуміючи, що тільки політика «миру будь-якою ціною» врятує їх від відправки на передову. У діючій армії невдачі наступу і корпилівського заколоту прискорили більшовизацію. Солдати вибирали серед більшовистських лозунгів ті, що їм подобалися: «Негайне укладення миру», «Вся влада Радам!» - та інш. У робітничих колах, крім залізничників, які залишилися вірними меншовикам, ідеї робітничого контролю зустрічали широкий відгук. На II конференції фабрично-заводських комітетів більшовики без великих зусиль добилися прийняття потрібних резолюцій. Що ж до селян, то вони довіряли лише «максималістам», не здогадуючись, що ті грають на руку більшовикам. Радикалізація і поступова більшовизація широких верств суспільства, розчарованих політикою уряду «демократії», який щедро роздавав обіцянки і не припиняв закликати до терпіння в очікуванні скликання Засновницьких зборів, контрастували з нечисленністю партії більшовиків, яка нараховувала приблизно 200 тис. членів. Але за умов організаційного вакууму осені 1917р., коли державна влада поступилася місцем суцвіттю комітетів, рад і нарад, які оспорювали один у одного крихітки влади і законності, було досить енергійних дій однієї групи, нехай навіть нечисленної, але організованої і рішучої, щоб авторитет її негайно виріс до розмірів, непорівнянних з її реальною силою.
5. Взяття влади більшовиками
15 вересня ЦК партії більшовиків почав обговорення двох листів («Більшовики повинні взяти владу» і «Марксизм та повстання»), які були отримані від Леніна, що переховувався у Фінляндії. Він вимагав, щоб партія закликала народ до негайного повстання. «Чекати «формальної» більшості у більшовиків наївно: жодна революція цього не чекає. І Корейський з К° не чекають, а готують здачу Пітеру... Історія не пробачить нам, якщо ми не візьмемо владу тепер», - казав Ленін. Ніхто з членів ЦК його не підтримав. Ще дуже свіжими були спогади про «липневі дні». Висловлювалися навіть думки про необхідність знищити письмове свідчення пропозиції Леніна. ЦК вирішив терміново вжити заходів для запобігання будь-якій демонстрації і брати участь у роботі Демократичної наради. Через два тижні Ленін повернувся до своєї пропозиції у статті «Криза назріла», яка була цього разу опублікована в газеті «Робітничий шлях». «Бо пропускати такий момент і «чекати» з'їзду Рад, - писав він, - є помилковий ідіотизм або повна зрада».
Наполегливість Леніна поступово підточувала «революційний легалізм» більшовистських керівників. З ініціативи Троцького депутати-більшовики 7 жовтня покинули зал Ради республіки. Цього ж дня Ленін таємно повернувся до Петрограда. 10 жовтня, завдяки виступу Свердлова, який доповів про підготовку військової змови в Мінську, Леніну вдалося змінити думку ЦК (принаймні 12 з 21 повноправних членів, які там були присутніми) і отримати 10 голосів за (2 проти - Каменєв і Зипов'єв) при голосуванні з питання про озброєне повстання. Опозиція Каменева (до нього приєдналися О.Риков і В.Ногін - обидва з Московського комітету, відомого своєю помірністю) аж ніяк не була несподіваною. З березня - квітня Каменєв постійно висловлював свою незгоду з Леніним, вважаючи, що в Росії ще не склалися умови для встановлення соціалізму. На його думку, взяття влади більшовиками було б невчасним, партії не вдасться побудувати справжній соціалізм, що дискредитує саму ідею соціалізму. Каменєв і Зинов'єв направили низовим комітетам листа, в якому пояснювали, наскільки ризиковано ставити в залежність від передчасного повстання долю не тільки «нашої партії, але й долю російської та міжнародної революцій». У більшовиків, продовжували вони, відмінні шанси на виборах, вони можуть розраховувати приблизно на третину голосів. «У Засновницьких зборах ми будемо настільки сильною опозиційною партією, що в країні загального виборчого права наші противники вимушені будуть поступатися нам щокроку. Або ми складемо разом з лівими есерами, безпартійними селянами та іншими правлячий блок, який в основному повинен буде проводити пашу програму». Перемога, про яку міркували Каменев і Зинов'єв, була б парламентською, а не революційною.
Рішення визнати повстання як «справу, що стоїть на порядку денному», прийняте 10 жовтня, не знімало всіх протиріч. Ленін вважав, що повстання повинне статися до відкриття II з'їзду Рад, призначеного на 20 жовтня. Погрібно було терміново призначити дату і зайнятися ретельною підготовкою повстання за всіма правилами революційного мистецтва. Для Троцького, навпаки, першочерговою метою залишалося взяття влади Радами. Повстання ж повинне було статися лише в разі загрози з'їзду. Троцький не вважав, що більшовикам потрібно взяти на себе ініціативу атаки проти уряду, а пропонував почекати, щоб він напав першим. Таким чином, вимальовувався третій шлях, який робив особливо явними тактичні й теоретичні розходження серед більшовиків напередодні взяття влади. Більшість із них прийняли точку зору Леніна, повіривши чуткам, що уряд готовий здати Петроград німецьким військам і перемістити столицю в Москву. Виставивши себе патріотами, більшовики заявили про свій намір забезпечити оборону міста. З цією метою вони створили Військово-революційний центр (ВРЦ) із п'яти членів (Свердлов, Сталін, Дзержинський, Урицький, Бубпов)для мобілізації мас, в активній підтримці яких, як свідчила доповідь делегатів більшовиків, не було впевненості. У доповіді, зокрема, зазначалося, що в Кронштадті бойовий дух значно впав, населення Василеостровського району зовсім не налаштоване на користь повстання. На Виборзькій стороні маса підтримає. Московська застава: маса вийде на вулицю по заклику Ради, але мало хто відгукнеться на заклик партії. Нарвська застава: загалом ніякого бажання повставати. Охта: серед робітників не виявлено ніяких настроїв на користь повстання.
Зі свого боку Троцький, який був головою Петроградської Ради, 9 жовтня став ініціатором створення самостійної військової організації при Раді - Петроградського Військово-революційного комітету (ПВРК). Виявивши тактичну спритність, він доручив керівництво ним лівому есеру П.Лазиміру. Однак комітет, до якого увійшов ВРК, знаходився під контролем більшовиків, які переважали в ньому. Таким чином, під прикриттям організації, що діяла від імені Ради, більшовики змогли б керувати повстанням. ПВРК увійшов у контакт з чотирма десятками військових частин столиці (в якій їх нараховувалося тоді 180), з Червоною гвардією, майже із 200 заводами, півтора десятками районних комітетів, що дозволяло мобілізувати 20-30 тис. чоловік (насправді тільки 6 тис. взяли участь у подіях на боці повсталих). 18 жовтня військова комісія Петроградської Ради організувала збори уповноважених полкових комітетів гарнізону. Більшість комітетів висловила недовіру уряду, який підозрювався в намірі здати Петроград німцям, і заявила про готовність захистити революцію по заклику з'їзду Рад. Але зовсім інша справа була примусити їх прийняти більшовистський лозунг взяття влади шляхом повстання. Троцький резюмував ситуацію таким чином: «Гарнізон був численним, але не хотів битися. Загони моряків не володіли потрібною чисельністю. Червоній гвардії не вистачало уміння». Таким чином, за два дні до відкриття з'їзду Рад ні дата, ні способи проведення повстання не були ще визначені.
Однак повстання ні для кого не було секретом. 17 жовтня меншовистський лівий журнал згадав про існування листа, який ходив у більшовистських колах, в якому «обговорювалося питання про озброєне повстання». Наступного дня «Нове життя» опублікувало статтю Каменева, де засуджувалася ідея озброєного більшовистського повстання і непрямо підтверджувалася автентичність інформації, що з'явилася напередодні. Ця стаття стурбувала громадську думку. Ленін визнав її рівносильною зраді і зажадав виключення авторів із ЦК, але залишився в меншості, оскільки Камепєв і Зиновє'в присягли й обіцяли ніяким чином не заважати здійсненню рішень ЦК. У ВЦВК Троцький був підданий справжньому допиту меншовиками і вимушений був відповісти на питання, чи готують більшовики повстання. Він заявив, що повстання не передбачене більшовиками, але вони повні рішучості захистити з'їзд Рад від будь-яких контрреволюційних вилазок. Таким чином, підготовка більшовиків виглядала «законною». Зі свого боку Корейський демонстрував повну впевненість у своїй силі, оскільки розраховував на підтримку меншовиків і есерів і отримав від Полковиикова, командуючого гарнізоном, запевнення в «абсолютній лояльності» військ уряду.
Проте 21 жовтня гарнізон перейшов па сторону 11 ВРК. Останній тут же звернувся до населення з відозвою, яка попереджала, що без підпису ПВРК ніяка директива гарнізону не буде дійсна. Корейський в ультимативній формі зажадав від ПВРК скасування цього документу. Почалася проба сил. Вранці 24 жовтня Керенський наказав закрити друкарню більшовиків. Вони захопили її знову. Для розробки плану дій у Смольному зібрався ЦК більшовиків. У повстанні повинні були злитися два самостійних потоки: державний переворот, організований ПВРК від імені Петроградської Ради, щоб захистити революцію, і пролетарське повстання під керівництвом Військово-революційного центру. Видимість двох етапів операції - оборонного («захистити з'їзд Рад віддій уряду та його Виконкому з есеро-меншовистською більшістю») і наступального (пов'язаного з діяльністю Леніна, який вийшов 25 жовтня з підпілля) - повинна була бути витримана до кінця.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
