60116 (611188), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Воєнна акція ОВД припинила процес утворення "соціалізму із людським обличчям". Система "реального соціалізму", яка трималась на силі тоталітаризму, забезпечувала спокійне та безтурботне панування "вищої касти" - партійно-державного апарату. Тому будь-яке прагнення до реформування існуючої системи було приречене на поразку.
Таким чином, "празька весна" була розчавлена танками» союзницьких держав. Хоча пізніше танків на празьких вулицях не було видно - вони сховалися у найближчі ліси - радянські війська за тільки що підписаною угодою "про тимчасове перебування", влаштувалися у Чехословаччині на десятиріччя.
І хоча біля керма держави після серпня 1968 р. залишилися ті ж самі особи, було ясно, ' що "нормалізація", заради якої, як стверджують, і була надана "інтернаціональна допомога" союзниками ОВД, означає повернення до таких політичних і економічних порядків, до "історичного досвіду будівництва соціалізму в СРСР", до курсу, який " прокладає передовий загін світового революційного руху - КПРС".
Із побудовою "соціалізму із людським обличчям" було покінчено. До системи "реального соціалізму", що забезпечував спокійне безтурботне існування вищої касти, "людське обличчя" з його індивідуальною особистістю не вписувалося.
У квітні 1969 р. до керівництва країною прийшов Г. Гусак та його оточення. Повернення старих методів призвело до подальшої стагнації чехословацької економіки. Г. Гусак відійшов від "Програми дій" і провів широку чистку в партії, вигнав з її лав півмільйона чоловік, яких було піддано гонінням. За цим настала негласна заборона на професійну діяльність представників інтелігенції. Письменники, вчені, журналісти, актори стали вантажниками, кочегарами, мийниками вікон, конторськими службовцями. Височанський з'їзд було названо "з'їздом самозванців", оголошено незаконним, який було проведено з метою зробити переворот правоопортуністичного характеру.
Придушення "празької весни" породило тяжкі наслідки для всієї "соціалістичної співдружності", перш за все для Чехословаччини: "Перемога" 1968 р. перекрила кисень реформам, зміцнила позиції догматичних сил, посилила імперські риси радянської зовнішньої політики, дала поштовх афганській трагедії 1979 р. Це призвело до втрати престижу КПЧ серед більшості населення, повернення до .застійних тенденцій, до відставання Чехословаччини від розвинених країн Європи.
Тільки 5 грудня 1989 р. в радянських засобах масової інформації було повідомлено про два документи - Заява Радянського уряду і Заява керівників п'яти держав, що були прийняті на варшавській зустрічі. В цих документах введення військ у Чехословаччину в серпні 1968 р. кваліфікувалося як втручання у внутрішні справи суверенної держави, як неправомірні дії, що перервали процес демократичного оновлення в ЧССР і що мали довготермінові негативні наслідки.
У 50-ті та 60-ті роки майже у всіх сферах культурного і ідеологічного життя Польщі переважали догматичні підходи і рішення. "Забувалися" національні герої, замовчувалися історичні події і перекручувалися факти, особливо там, де це було невигідно з точки зору радянсько-польської дружби, посилилась цензура. Найбільш яскраві представники національної культури піддавались гонінню, всіляким утискам, багато творів, що більш менш об'єктивно відображали російсько-польські і радянсько-польські стосунки, замовчувалися й заборонялися. Насадження диктаторських методів в галузі культури, загострення відносин із костелом, економічна стагнація - все це призвело до кризи 1968 р. Представники найбільш активного крила інтелігенції звернулися до уряду із "Листом 34" (1964 р.), де висувалися вимоги відміни цензури, переміни урядової політики відносно культури. Майже такого ж змісту був і "Відкритий лист до членів партії". Автори вищеназваних політичних звернень, як правило, переслідувалися, залишалися без роботи, найактивніших було піддано арештам, інтернуванню в глиб країни або висилці за кордон. Представники гуманітарних професій, що були викинуті у сферу фізичної праці, внаслідок політичного або бюрократичного тиску на творчий процес, являли собою люмпен-інтелігенцію, яка є найбільш активним носієм соціального незадоволення. Вони створювали підпільні, нелегальні організації, які пізніше відіграли не останню роль в становленні незалежної профспілки "Солідарність".
Гоніння на національну культуру, інтелігенцію, що досягло свого апогею забороною п’єси А. Міцкевича "Дзяди", арештом багатьох суспільних діячів, вилились у березневі події 1968 р. Мітинги і . демонстрації на цей раз охопили польські вузи: у Варшавському університеті страйкувало Понад тисячу студентів, у Варшавському політехнічному інституті - 1,5 тис, вузах Кракова - 4 тис, Любліна, Глівіце, Познані і Гданська - по тисячі чоловік. При цьому страйки здійснювалися у різних формах: від пікетування і зриву лекцій до захоплення вузівських приміщень. Керівники країни намагалися пригасити студентські виступи силами робочого активу. Але ця спроба не вдалася. Поява робітників на території вузів лише посилювала агресивність студентів, які із закликами: "Фашисти, геть звідси!", виганяли їх за стіни навчальних закладів. Студенти не кидали своїх вузів, оголошуючи страйки, голодували... В березні студентський рух вилився на вулиці: було проведено декілька демонстрацій, під час яких спалювалися автомобілі, кіоски, магазини. За агресивні дії під час тих походів було заарештовано понад триста чоловік. В них вилучено пляшки із запальною рідиною, палиці, натикані гвіздками, петари і т.ін. За даними опитування багато із студентів не знали мотивів виступів і потрапляли у демонстрації випадково.
Вимоги студентів не знайшли підтримки серед робітників. Останні засуджували виступи студентів, не розуміли їхніх вимог, закликаючи органи охорони правопорядку притягти їх до юридично відповідальності. В результаті вуличних зіткнень було декілька десятків поранених, майже 2,5 тис. затриманих, серед яких студентів і учнів було 500 чоловік, 47 засудили до різних строків ув'язнень.
Події 1968 р. слід розглядати в контексті чехословацьких подій 1968 р., а також у зв'язку із подіями на Близькому Сході - із кризою 1967 р., який загострив національні проблеми у Польщі, що викликало масовий від'їзд громадян єврейської національності до США, Ізраїлю та інших країн. Виїжджали в основному представники наукової та творчої інтелігенції.
Події 1968 р. були обговорені на засіданнях п'ятого з'їзду ПОРҐІ. Характеризуючи події як прояв намагань сил ревізіонізму і реакції, партія комуністів закликала до посилення ідейно-виховної роботі; серед молоді. Недалекоглядна і короткозора політика властей знов загнала хворобу у середину.
Наприкінці 60-х років у Польщі значно зросла професійна активність трудящих. Однією з суттєвих рис такого явища була зростаюча професіоналізація жінок. Динаміка їхньої зайнятості у народному господарстві вдвічі перевищувала динаміку зайнятості чоловіків. Таке явище можна пояснити кількома причинами: по-перше, зростання цін, прихована інфляція, скорочення кількості дітей ,у сім'ях з одного боку примушувала, а з іншого - надавала можливість жінкам працювати. По-друге, уряд намагався включати до виробничих процесів додаткові трудові ресурси, однією із складових частин яких є жінки, що не працюють.
Із бурхливим розвитком промисловості в міста на узбережжі Балтійського моря полинув потік селянської молоді. Розвиток ж соціальної інфраструктури в цих містах значно відставав від темпів росту зайнятості населення. Нестача дитячих дошкільних закладів, шкільних центрів, відсутність квартир, побутових закладів, недосконалість системи охорони здоров'я, викликала невдоволення молодих трудівників. Тільки у 1969 р. до народних рад поступило понад півмільйона скарг та пропозицій, які не були розглянуті. Профспілкові організації не могли надати належної допомоги тим, хто терпів злидні. Все частіше лунали голоси у підтримку децентралізації економіки, яка була припинена в другій половині 60-х рр. Зростало невдоволення безсиллям профспілок, які не представляли інтересів трудящих, йдучи за керівництвом. Ситуація загострилася із черговим урядовим рішенням про. підвищення цін від 13 грудня 1970 р - від 4 до 92% - на низку продовольчих товарів, що негативно відбилося на бюджетах робочих сімей.
Підвищення цін на продукти харчування викликало страйки, що охопили суднобудівні верфи Гданська, Гдині, Щецина. 14 грудня 1970 р. робітники Гданська направились до міського комітету партії з . вимогою скасування непопулярного урядового рішення про підвищення цін. Вперше в історії суспільних конфліктів у Польщі робітників підтримали студенти політехнічного інституту, які вийшли на демонстрацію разом з ними: в загальному поході брало участь майже 10 тис. чол. Ініціативна група робітників була заарештована.
Непродуманість і неузгодженість дій деяких партійних керівників призвели до закриття судноверфі у Гдині, до охорони якої були залучені армійські частини, котрим було надано наказ не пропускати робітників на роботу. Корабели, про це не знаючи, прийшли на робочі місця 17 грудня і були зустрінуті пострілами: рикошетом вбило четверо робітників.
У відповідь на репресії, трудящі багатьох міст країни - Щецина, Ельблонгу, Слупська та ін. відповіли страйками і демонстраціями.
Проти страйкуючих були кинуті танки і бронетранспортери. В результаті зіткнень з військами і міліцією на узбережжі загинуло 44 громадянина, понад тисячу було поранено.
Оцінка подій 1970 р. польським керівництвом була однозначною: "Це справа рук анархії і контрреволюції". Воно вбачало причини грудневих подій в обуренні людей, що було викликане тільки підвищенням ціни.
Вихід з ситуації, що виникла, керівництво ПОРП знайшло в зміні лідера, яким 20 грудня 1970 р. став Е. Герек. Він запевнив, що в своїй діяльності буде спиратися на мудрість громадської думки, у вирішенні складних соціально-економічних проблем та на підтримку робітничого класу. Але ці запевнення не були реалізовані. Зміна політичного керівництва не могла стати панацеєю від всіх бід і не вирішувала проблем, що породжувала тоталітарна система сама по собі.
Нове польське керівництво на обговорення населення висунуло черговий план економічного і політичного розвитку Польщі у 1971 -1975 рр. Головною метою цього плану було суспільно-економічне прискорення розвитку Польщі, реальне покращення життя польських громадян. Концепція прискореного економічного і суспільного розвитку країни, прийнята VI з'їздом ПОРП у 1971 р., була занадто складною для виконання. Вона складалася з високих темпів економічного розвитку із одночасним швидким покращенням матеріальних і духовних умов життя суспільства. Звернення за допомогою до розвинутих капіталістичних країн з метою модернізації промисловості та інших галузей народного господарства, деяка перебудова господарського механізму сприяли тимчасовій стабілізації польської економіки.
Черговий п'ятирічний план був націлений на інтенсивний розвиток економіки на базі підвищення продуктивності праці, максимальне використання всіх резервів, що мала країна, на підвищення рівня добробуту народу, як говорилося в документах, а також на західні кредити. Слід надати належне останньому, завдяки чому Польща за темпами росту національного прибутку в середині 70-х років стала займати чільне місце серед країн - членів РЕВ. За період 1971-1975 рр. відбулося відновлення майже 77% основних виробничих фондів. Слід відзначити, що здійснення завдань п'ятирічного плану відбувалося в сприятливих умовах: цьому сприяв значний приріст сільськогосподарської продукції, що призвело де відміни обов'язкових постачань, введення пенсійного забезпечення селян, зростання закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію.
Кризи 1968-1970 рр. в Чехословаччині і в Польщі були закономірним наслідком прорахунків у соціально-економічній політиці правлячих партій, неспроможності командно-адміністративної системи розв'язати суперечності, що виникли. Придушення спроб керівництвом КПЧ, припинило на тривалий строк реформаторські тенденції, які назрівали і в інших країнах.
Із середини сімдесятих років в суспільно-політичному житті і народному господарстві Польщі все відчутнішими ставали негативні тенденції, що були викликані ігноруванням об'єктивних закономірностей суспільного розвитку. Перші ознаки кризи, що насувалася, з'явилися вже у 1974 р., коли значно уповільнилися темпи зростання національного прибутку. У структурі споживання спостерігалося скорочення питомої ваги продовольчих товарів і послуг. Темпи зростання заробітної плати випереджали зростання продуктивності праці.
Зростання розриву між темпами і рівнем розвитку засобів виробництва і продуктів споживання було найбільш гострим з диспропорцій, що мали важливі соціальні наслідки. Крім .того, несвоєчасно було здано 25% нових промислових об'єктів, з'явилися довгобуди, відбувалося затоварювання устаткуванням, на яке було витрачено великі іноземні кошти. Імпорт переважав експорт. В експорті знизилась доля промислової продукції з-за її неконкурентноспроможності в експорті переважала сировина. Зростала зовнішня заборгованість: якщо у 1971 р. вона складала близько 4,0 млрд. доларів, то у 1980 р. - 26 млрд. У борг, як з'ясовувалося, жити неможливо. Тим більше, що його треба повертати, та ще й з процентами.
Події, що відбувалися після 1976 р. показали, що тимчасові стабілізаційні міри неефективні: необхідні значні перетворення всієї системи господарювання й управління. Керівництвом країни також не було зроблено відповідних висновків з криз, що відбулися. Були допущені значні прорахунки і помилки. Однією з них стала спроба здійснення економічного маневру 1976 р. З метою проведення стабілізаційних засобів у польській економіці, тодішнє керівництво на чолі із прем’єр-міністром Польщі П. Ярошевичем запропонувало провести чергову реформу цін, що, як і раніше, не відповідало собівартості товарів. Це й було зроблено. В результаті м'ясо подорожчало на 70%, птиця - на 30%, риба - на 70%, масло на 50%, цукор - на 100% і т. ін. При цьому була проведена компенсація заробітної плати, пенсій і виплати допомоги відповідно на 20%, 11%, 7% в залежності від доходів населення.
Непопулярні засоби знову викликали невдоволення трудящих. Реформа цін вдарила по найменш заможних польських громадянах, тому що компенсація була мізерною і не відповідала рівню підвищення цін. Робітники виступили проти фіксації компенсації заробітної плати, пенсій і т.ін. Спроба керівництва Польщі в 1976 р. вирішити назрілі проблеми за рахунок народу викликала справедливе обурення і стала причиною бурхливих подій на великих підприємствах країни. На механічному заводі у Радомі страйкувало понад тисячу робітників, до яких потім приєдналися трудящі з інших підприємств. В робітничому районі Варшави - Урсусі страйк оголосили майже 90% працюючих. Страйкарі господарювали на підприємствах, будували барикади, чинили опір органам правопорядку. Зупинив роботу нафтохімічний комбінат у Плоцьку.
Події 70-х років знаменні ще й тим, що в ході боротьби трудящих за свої права, народилися принципово нові робітничі організації, які потім відіграли провідну роль у становленні незалежної профспілки "Солідарність". Так, у вересні 1976 р. повстав "Комітет захисту робітників" (КЗР), який у вересні 1976 р. було перейменовано у "Комітет громадського захисту" (КГС). У 1978 р. з'явився "Комітет по організації незалежних профспілок", "Рух молоді Польщі", "Конфедерація незалежної Польщі". Крім названих активно діяли і такі громадські об'єднання, як "Клуб кривого кола", "Клуб трьох К", "Клуб шукачів протиріч" та багато ін. В 1979 р. "Комітет громадського самозахисту" внаслідок реорганізації прийняв назву "Комітет громадського самозахисту - Комітет захисту робітників" (КГС - КЗР). - В цьому ж році була створена "Конфедерація незалежної Польщі".
У зв'язку із недостатньо розвинутою виробничою базою кормовиробництва у сільськогосподарській галузі виникли суттєві диспропорції між темпами росту виробництва продукції тваринництва і землеробства. З метою збільшення поголів'я худоби державою було вирішено купувати зерно і корми за кордоном. Це врешті відіграло негативну роль. 1980 р. був найгіршим роком в післявоєнній історії польського сільського господарства. Виробництво м'яса дещо збільшилося за рахунок значного зростання імпорт} зерна, продукція ж рослинництва скоротилася на 30%. Однією г причин складної ситуації в сільськогосподарській галузі було скорочення зайнятості, відплив з села молоді, особливо жінок, старіння, сільського населення. Низькі закупівельні ціни, високі процентні ставки за кредити, відсутність й дороговизна сільськогосподарської техніки відбилися на прибутках селян-одноосібників. Це потягло за собою невдоволення останніх, які почали бойкотувати постачання сільгосппродукції у міста. Активну роль при цьому відіграла сільська "Солідарність". Така ситуація примусила керівництво країни ввести карткову систему на ряд сільськогосподарських продуктів.
Розвиток диспропорцій в матеріальному виробництві, зниження життєвого рівня трудівників в результаті допущених помилок, як в економічній політиці, так і у методах управління народним господарством, велика валютна заборгованість капіталістичним країнам, дезорганізація внутрішнього ринку, ряд неврожаїв, привели Польщу до глибокої економічної і політичної кризи 1980 - 1981 рр. В результаті цієї кризи народне господарство Польщі було відкинуто на шість - вісім років, в тому числі за рівнем національного прибутку - до показників 1974 р., промислового виробництва - 1976 р., життєвого рівня - 1972 р., житлового будівництва - 1976 р.
Сталися суттєві зміни і у суспільному житті країни. В серпні 1980 р. організаційно оформилась профспілка "Солідарність" (офіційна реєстрація відбулася 10 листопада), яка стала ініціатором масових страйків на судноверфях у Гданську, підприємствах Щецина і Ельблонгу. На узбережжі страйкувало майже 2 тис. чол. Успіхи корабелів активізували шахтарів. Вже у серпні у Гданську і Щецині між представниками страйкових комітетів і керівництвом країни було підписано угоду про поступки уряду з питання заробітної плати та інше. Підвищення заробітної плати без підкріплення зростанням продуктивності праці, викликало появу значної грошової маси, різко підскочила інфляція, злотий знецінився. Країна знаходилась на межі економічного краху.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
