59951 (611158), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Від 1205 р. до 1238 р. тривало боярське панування, що призвело до безладдя і політичного послаблення руської державності. Бояри прогнали малолітніх синів Романа – Данила і Василька і взяли владу у свої руки. Угорський король Андрій II посадив на галицький престол свого малолітнього сина Коломана, а польський князь Лешко Краківський заволодів Перемишлем і прагнув захопити й інші волинські землі. Щоб послабити позиції угорського короля, він, скориставшись незадоволенням галичан свавіллям угорців, запросив на галицький престол Новгородського князя Мстислава Удатного, який у 1219 р. вигнав угорський гарнізон з Галича.
Тим часом сини Романа Мстислава поступово утвердилися на землях Волині, які становили спадщину їхнього батька. Зосередивши в своїх руках економічну і воєнну міць волинського краю та реформувавши військо (зокрема, організували цілі полки з міщан і селян), почали наступ на Галичину. Двічі брати Романовичі здобували Галич (1230 р. і 1233 р.), але лише за третім разом у 1238 р., спираючись на підтримку міщан і духовенства, зуміли там закріпитися. Залишивши за собою Галичину, Данило віддав Волинь молодшому братові Василькові. Хоча, незважаючи на такий поділ, обидва князівства продовжували існувати як єдина держава під зверхністю Данила Романовича, прозваного Галицьким (1238-1264 р.).
Данило Галицький. Відновивши внутрішню єдність своїх земель Данило Галицький зумів Галицько-Волинське князівство перетворити у велику і міцну державу. У1239 р. Данило Романович знов приєднав до своїх володінь Київські землі, однак невдовзі вони були завойовані монголо-татарами, князь змушений був визнати залежність від Золотої Орди.
Столицю князівства Данило переніс із бунтівного Галича на Волинь, у місто Холм. У внутрішній політиці Данило прагнув забезпечити собі підтримку селян та міщан. Він дбав про розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі
На початку 1241 р. орди Батия вдерлися в Галичину і на Волинь. У той час Данила не було у князівстві. Він подався на Захід, щоб домовитися з правителями Угорщина і Польщі про спільні дії проти загарбників. Однак підтримки він не отримав.
Скориставшись відсутністю Данила, галицькі бояри запросили на престол представника чернігівської династії Ростислава Михайловича, який був зятем угорського короля. У 1245 р. Данило в битві під Ярославом на Сені розгромив Ростислава і його союзників – угорців і поляків. Ця перемога мала велике значення. По-перше, вона надовго зупинила агресію Угорщини і Польщі на українські землі. По-друге, було зламано опір боярської опозиції. По-третє, піднесла авторитет Галицько-Волинської держави. Угорський король змушений був налагодити дружні стосунки з Данилом і навіть одружив свою доньку із сином Данила Левом. На честь цього шлюбу Данило заснував Львів.
Данило прагнув створити антимонгольську коаліцію європейських держав, однак це йому не вдавалося. Тому, щоб уберегти свої землі від спустошення ординців, він поїхав на переговори з ханом Батиєм до Золотої Орди (1246р.), де добився підтвердження своїх прав на Волинь і Галичину. Політика Данила була спрямована на те, щоб дістати перепочинок і зібрати сили для вирішальної боротьби. Данило звернувся до Папи Римського Інокентія IV з проханням допомогти зібрати рицарів Європи на хрестовий похід проти монголо-татар, погоджуючись за це на перехід своїх земель під церковну юрисдикцію Риму. У 1253 р. він отримав від Інокентія IV королівську корону, але Папа не надав реальної допомоги Данилові у боротьбі проти Орди, і взаємини між Данилом Галицьким і Римом не переросли у стійкий союз.
Формальне визнання залежності від хана давало Данилу Мстиславовичу виграти час для зміцнення держави. За часів його правління велося інтенсивне будівництво, насамперед оборонне. Споруджуються перші муровані фортеці та потужні замки у Бересті, Кам’янці-Подільському, Хотині та інших містах. Загалом, за його правління було засновано близько 70 міст. Щоб підняти економіку держави Данило запрошував до міст ремісників та купців із сусідніх країн.
Ситуація значно ускладнилася наприкінці 50-х років XIII ст. У 1259 р. монголо-татари направили проти Данила величезне військо і змусили його остаточно визнати васалом Орди. За вимогою монгольського воєводи Бурундая були зриті всі укріплення навколо міст. Із тих пір галицько-волинські війська змушені були брати участь у військових походах монголо-татар на сусідні держави. У 1264 р. Данило Романович помер і був похований у Холмі.
За наступників Данила Галицького держава поступово втрачала свою велич, але залишалася єдиною ще майже століття.
Серед синів Данила найенергійнішим правителем виявився Лев Данилович (1264-1301 рр.) Він розширив батьківські володіння, приєднавши Люблінську землю, що належала Польщі й частину Закарпаття з містом Мукачеве. У 1272 р. переніс столицю до Львова, укріпив його фортеці. Налагодив інтенсивні дипломатичні відносини з Чехією, Угорщиною, Литвою.
Наступник Лева – його син Юрій І (1301-1308 рр.), скориставшись усобицями в Орді. Відсунув південні кордони своєї держави до нижньої течії Дніпра й Південного Бугу. Переніс столицю до Володимира – Волинського. У 1303 р. утворив окрему Галицьку церковну митрополію (Київський митрополит у 1299 р. переніс свою резиденцію на північ, до Владимира-на-Клязмі). Галицька митрополія безпосередньо підпорядковувалося Константинополю
Після смерті Юрія I Галицько-Волинська спадщина перейшла до його синів Андрія і Лева (1308-1323 рр.). Вони правили спільно. Активно боролися проти Орди. Підтримували дружні відносини з Тевтонським орденом, намагалися протидіяти Литві, натиск якої на північні окраїни Галицько-Волинської держави ставав усе відчутнішим. Брати одночасно загинули в бою з ординцями. Оскільки жоден з них не мав синів, то з їхньою смертю у 1323 р. династія, яку започаткував князь Роман Мстиславович, припинилася.
З припиненням династії Романовичів Галицько-Волинська держава поступово занепадає. Знову посилюються політичні впливи галицького боярства, зростає втручання у внутрішні справи іноземних країн, насамперед Польщі, Угорщини та Литви. Внаслідок цього Галицько-Волинський престол певний час залишався вакантним. Лише у 1325 р. внаслідок компромісу між місцевими боярами і правителями згаданих країн володарем (як виявилося останнім) Галицько-Волинської держави було обрано 14-річного сина мазовецького князя Тройдена та Марії, сестри попередніх правителів Андрія та Лева. Він прийняв православ’я та ім’я Юрія II Болеслава (1325-1340 рр.). Новий правитель проводив активну роботу по зміцненню своїх володінь. Сприяв розвитку міст, надаючи їм Магдебурзьке право. Прагнув обмежити владу боярської верхівки. Намагався налагодити добрі стосунки з Ордою, Литвою, Тевтонським орденом, однак напруженими залишалися стосунки з Польщею та Угорщиною.
Спроби обмежити боярські впливи і зміцнити князівську владу, викликали спротив у бояр. Вони звинуватили його у протегуванні чужинцям і в бажанні запровадити католицизм. Внаслідок боярської змови у 1340 р. його було отруєно на банкеті у Володимирі-Волинському. Одночасно у великих містах почалися виступи проти його прихильників та іноземних купців. Смерть князя Юрія II Болеслава стала переломним моментом в історії Галицько-Волинської держави. З цього часу починається тривала боротьба між її сусідами (Польщею, Угорщиною і Литвою) за українські землі. У другій половині XIV ст. Галицько-Волинська держава перестає існувати, її землі були захоплені Польщею, Угорщиною та Литвою.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
