59151 (610991), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Відтак, тогочасна історія України йшла двома паралельними шляхами: один торували західні українці в Австрійській імперії, а другий — східні українці в Російській.

Висновки

Галичина була приєднана до складу Австрії в результаті І поділу Польщі 1772 р. з метою розширення території монархії, а Буковина – в результаті акту анексії 1774 р., який мав стратегічну мету зміцнення кордонів і поліпшення сполучення між провінціями.

Відтак обгрунтування австрійських прав щодо Галичини і Буковини, на нашу думку, були фікцією, оскільки не мали під собою жодних об’єктивних історичних та правових підстав. Землі, отримані Австрією внаслідок поділів Польщі, були штучно об’єднані в одну адміністративну одиницю – коронний край з центром у Львові. У 1786 р. до його складу (як 19 округ) увійшла Буковина.

Адміністративно-територіальний устрій Галичини і Буковини був організований на зразок існуючого у спадкових землях монархії, що давало австрійському урядові змогу здійснювати ефективне управління віддаленими від Відня володіннями.

Сутність австрійської урядової політики у Галичині полягала у зміцненні централізації управління краєм. Фактичним його керівником став губернатор, який забезпечував втілення в життя правових приписів імператора та уряду Австрії. Централізація державної влади виявлялася у тому, що низка установ і організацій безпосередньо підпорядковувалися губернаторові або навіть очолювалися ним.

Галицьке губернське правління і військова адміністрація Буковини (1774–1787 рр.) були основними органами, створеними для зміцнення позицій Австрії на приєднаних землях. Їхні методи управління повністю відповідали традиціям австрійського абсолютизму досліджуваного періоду.

Імператорським патентом від 13 червня 1775 р. Королівство Галичини і Лодомерії було включене до складу Станової організації австрійських провінцій, що було своєрідним актом формального підтвердження його належності до Австрії. У цьому документі йшлося про організацію Галицького станового сейму як представницького органу різних соціальних верств. Цей факт мав стати свідченням використання австрійською владою демократичних методів в управлінні Галичиною і Буковиною. Однак обмежені повноваження Галицького станового сейму, відсутність у ньому представників усіх верств населення не дали змоги йому стати виразником інтересів краю.

Невдачі Австрії у двох великих війнах (війна за Селезію з Пруссією та Семилітня війна проти Пруссії (1756—1763)) зробили для правлячих кіл очевидною невідкладність реформ. Ці реформи, здійснені в правління Марії-Терезії (1740 - 1780) і її сина Йосифа II (1780 - 1790), досить характерні для політики «освіченого абсолютизму».

Найбільш важливим із проведених заходів була військова реформа, необхідність якої відчувалася особливо гостро. Значно збільшувалася чисельність армії й вводилася однаковість у її комплектуванні.

Реформа армії носила класовий характер. Рекрути набиралися переважно з найбіднішого люду. Дворянство, духівництво, інтелігенція (учителі, лікарі, чиновники), а також купці й підприємці не підлягали рекрутському набору. Від військової повинності міг звільнитися й заможний селянин, якому надавалося право найняти замість себе «мисливця». До 80-х років ХVIII ст. чисельність австрійської армії була доведена до 278 тис. чоловік, тобто значно перевершувала чисельність прусської армії.

Уряд приділив також дуже велику увагу фінансовій реформі. Прагнучи збільшити податкові надходження, Марія-Терезія видала закон про загальний прибутковий податок, від якого не були звільнені дворянство й церква. Одночасно в тих же фіскальних цілях був проведений загальний перепис населення, покладений початок статистичному обліку земель, худоби й іншого рухомого н нерухомого майна. І Марія-Терезія і Йосиф II послідовно застосовували принцип меркантилізму, встановлюючи високі мита на іноземні промислові вироби й низькі на імпортну сировину. Вивіз за кордон таких видів промислової сировини, як льон, вовна, метали, був повністю заборонений.

Велике місце в заходах Марії-Терезії і Йосифа II займали судові реформи. Вони обмежили сеньйоральну сваволю відносно селян. Судові функції були оголошені винятковою прерогативою держави. Були розроблені нові карний і цивільний кодекси (1768 р.), скасовані судові катування (1776 р.), обмежене застосування страти. Ув'язнених у в'язниці злочинців примушували до роботи в ремісничих майстернях або мануфактурах.

Частково ще за правління Марії-Терезії, і особливо за правління Йосифа II, в імперії був проведений ряд заходів, що значно обмежили привілеї католицької церкви: закриті численні монастирі, проведена часткова секуляризація церковних земель, єзуїти вигнані з австрійських володінь. З іншого боку, були скасовані закони про переслідування протестантів (зокрема, «чеських братів» і ін.) і протестантські громади одержали волю релігійного культу.

Керування католицькою церквою в габсбурзьких землях, зокрема використання церквою своїх доходів, було поставлено під контроль чиновників. Незважаючи на ці заходи щодо обмеження привілеїв католицької церкви як особливої корпорації, вона продовжувала залишатися в Австрійській монархії великою силою. Підкоряючи собі церкву, уряд прагнув як можна ширше використовувати у своїх інтересах її матеріальні ресурси і її ідеологічний вплив на маси.

Реформи Марії-Терезії і Йосифа II анітрошки не послабили національних протиріч Габсбурзької монархії. Навпаки, вони ще більше загострили їх, погіршуючи правове положення не німецьких національностей.

Примусове введення німецької мови в якості єдиної державної мови у всіх провінціях, перевага особам німецького походження при надходженні на військову й цивільну службу, скасування місцевих (провінційних) привілеїв і особливостей в області суду, керування й податків, заохочення росту німецького дворянського землеволодіння й німецького капіталу в залежних землях — все це змушувало українців і інших слов'ян, а також угорців, італійців та інші народності ще сильніше відчувати своє неповноправне положення. В остаточному підсумку політика централізації, що становила сутність реформ Марії-Терезії і Йосифа II, не тільки не змогла перебороти децентрализаторских тенденцій, обумовлених наявністю численних національностей, але навіть підсилювала відцентрові сили. Цьому сприяло й складання в Габсбурзькій монархії, в умовах переходного усієї країни від феодалізму до капіталізму, буржуазних націй з їх власними національними культурами. До кінця XVIII ст. національні протиріччя стали головним джерелом слабкості Австрійської держави.

Хоча реформи Габсбургів кінця XVIII ст. проводилися в усій імперії, особливо великий вплив вони справили в Галичині, котра найгостріше потребувала змін. Йосиф II був особливо заінтересований у цій провінції, вбачаючи в ній щось на зразок лабораторії, де можна було б експериментувати з різними засобами перебудови суспільства, зокрема із засобами розширення його виробничих можливостей. Спочатку Відень ставив щодо Галичини подвійну мету: по-перше, демонтувати стару систему управління, в якій панувала шляхта, й замінити її дисциплінованим і підпорядкованим центру чиновництвом, а по-друге — покращити соціально-економічне становище посполитого люду.

Адміністративна реорганізація в Галичині була проведена швидко та ефективно. До 1786 р. польські закони було замінено австрійськими, а шляхетські асамблеї розпущено. Щоб пом'якшити цей удар для старої знаті й дати їй голос у справах управління, Відень упроваджує Асамблею станів, що складалася із шляхти та духовенства. Але асамблея ця не мала права приймати власні ухвали, а лише могла звертатися з петиціями до імператора. Реальна влада зосереджувалася в руках імперських чиновників. Уся провінція поділялася на 18 регіонів (із приєднанням Буковини їхня кількість зросла до 19), очолюваних призначеними Віднем урядниками зі своєю німецькомовною канцелярією. На верхівці цієї бюрократичної драбини стояв губернатор, якого призначав сам імператор. Увесь цей чиновницький апарат перебував у Львові, або Лемберзі, як його називали австрійці, що став центром адміністрації та судочинства провінції.

Окружна влада була важливою ланкою в централізованій системі австрійського державного управління. Очолював округ староста, який забезпечував виконання приписів австрійського уряду і губернської влади та досить ефективне управління суспільно-політичним життям округу.

Структура і повноваження окружного апарату визначалися адміністративно-територіальними реформами краю. Особливістю місцевого адміністрування стало те, що австрійський уряд не створив на галицьких землях дієвої низової ланки управління на місцях. Політична влада у селах передавалася поміщикам (домініям), управлінські повноваження яких сприяли зміцненню феодальних порядків. Виконання розпоряджень поміщиків покладалося на мандаторів, які здійснювали адміністративно-поліційні функції. Свавілля мандаторів погіршувало і без того важке становище селян Галичини.

Значно обмежувалося міське самоврядування, що свідчило про авторитарний характер реформ австрійського уряду. Відтак значна кількість міст втратила колишні привілеї і потрапила у юридичну та економічну залежність від поміщиків. Зловживання владою з боку міської адміністрації, аморальна та брутальна поведінка чиновництва були характерними рисами австрійського бюрократизму в містах Галичини і Буковини.

Особливістю впровадження колоніальної політики Австрії в управлінські структури Галичини і Буковини було те, що формування адміністративного апарату там здійснювалося виключно силами австрійської влади. Підтвердженням цього було призначення на керівні посади людей, які не тільки належали до заможних верств, а й пройшли вишкіл у бюрократичному апараті власне Австрії, а не Польщі чи іншої держави; обмеження дії органів місцевого самоврядування; відсутність автономних форм управління, чому сприяла надмірна централізація влади; звуження представницьких можливостей українців у владних структурах усіх рівнів.

Список використаної літератури

1. Всемирная история. Энциклопедия. Том 5/ Издательство социально-экономической литературы. — М.: 1958;

2. Галанза П. Н. Феодальное государство и право. — М., 1963;

3. Герасименко М.П. Класи і соціальні групи в Галичині в кінці XVІІІ ст. – З історії західноукраїнських земель, 1957, — т. 2, — С. 78 – 107;

4. Драк М.М. Публікація джерел з історії адміністративно-територіального устрою Галичини та Буковини другої половини XVІІІ ст. — першої половини ХХ ст. — "Українська археографія: сучасний стан та перспективи розвитку". — К., 1988, — С. 136 – 139;

5. Історія України. /За ред. Зайцева Ю.А. — Львів: Світ, 2000. — 463с.;

6. Історія України. /За ред. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієнка. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. — 480 с.;

7. Инкин В.Ф. Особенности социальной борьбы королевских крестьян в Галичине в XVІІІ в. — ЕАИВЕ61, 1963 , — С. 271 – 278;

8. История государства и права зарубежных стран: Рабовладельческое и феодальное государство и право. / Под. ред. П. Н. Галанзы и Б. С. Громакова — М., 1980;

9. История средних веков. Т. 1. — М.: Госполитиздат, 1952;

10. Колодяжна І. Загарбання Австрією Галичини і перші заходи щодо створення колоніального державного апарату // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали III регіональної наукової конференції (лютий 1997 р.). – Львів, 1997. – С. 125–129;

11. Колодяжна І. Соціально-політичне становище Галичини в перші роки австрійського панування // Щорічник наукових праць молодих вчених "Держава і право" Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Випуск 2. – Київ, 1998–1999. – С. 49–56;

12. Краткая Всемирная история. Кн. 1. — М.: Наука, 1967;

13. Кревецький І. Галичина у другій половині XVІІІ ст.: огляд нових видань. – Записки наукового товариства ім.Шевченка, 1909, — т. 91, — С. 33 – 94;

14. Крип’якевич I. П. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму. Огляд публікацій. — К., 1962 ;

15. Настасяк І. Галицьке губернське правління: його структура та діяльність // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – Випуск 11. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 3–10;

16. Настасяк І. Галицький Становий Сейм: історія становлення та діяльності (1775–1845 рр.) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Випуск 36. – Львів, 2001. – С. 75–78;

17. Настасяк І. Історико-правовий аналіз входження Галичини до складу австрійської імперії // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Випуск 38. – Львів, 2003. – С. 84–90;

18. Настасяк І. Особливості правового становища шляхти в Галичині (кінець XVIII - початок XIX ст.) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Випуск 39. – Львів, 2004. – С. 117–121;

19. Настасяк І. Правовий статус міст Галичини в період австрійського панування // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. – Випуск 3. – Львів, 2003. – С. 291–299;

20. Настасяк І. Причини, перебіг та значення селянської реформи в Галичині (1772–1789 рр.) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Випуск 40. – Львів, 2004. – С. 113–120;

21. Настасяк І. Роль губернського правління у зміцненні державного ладу в Галичині // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали регіональної наукової конференції (лютий 2004 р.). – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2004. – С. 115–118;

22. Настасяк І. Роль судових органів Галичини в державному апараті австрійської імперії // Механізм правового регулювання в правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства: Матеріали науково-практичної конференції (квітень 2004 р.). – Львів: Львівський юридичний інститут. – 2004. – С. 57–59;

23. Настасяк І. Скасування кріпосного права в Галичині // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Випуск 34. – Львів, 1999. – С. 46–48;

24. Роздольський Р. Піддані і держава у Галичині: реформи за Марії-Терези та Йосипа-ІІ – Маїнз, 1992;

25. Чорновус В. Урбаністика Галичини та Поділля доби середньовіччя та нового часу в контексті історії Великого кордону. — МКУ2, історіографія українознавства, 1994 , — С. 195 – 198;

26. Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія. — К.: Вентурі, 1995. — С. 48-50.

16

Характеристики

Список файлов курсовой работы