58227 (610735), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Після Листопадового повстання Королівство Польське залишилося аграрним краєм в якому більшість земель належало великим землевласникам - поміщикам. В умовах суворого поліційно-бюрократичного режиму польські землевласники мали можливість спрямовувати свої зусилля на модернізацію сільського виробництва. [3.7.; 320.] Позитивні зміни відбувалися повільно, шляхом розширення фільворків за рахунок виселення селян. Ареал землі, що перебував у селянському користуванні, від початку ХІХ ст. до 1846 р. зменшився майже на 1 млн. Тільки незначна частина землевласників переводила селян на гратовий чинш, основна ж маса використовувала панщинну працю. [3.13.; 508.]
Селяни наділі перебували в залежності від пана, сплачували податки, відбували панщину і виконували чисельні інші повинності. Але селянські заворушення змусили російське самодержавство вдатися до кроків з метою заспокоювання селянства, а заодно й протиставлення йому шляхти.
У червні 1846 р. цар Микола І підписав указ про повинності в Королівстві Польському. Указ забороняв згін селян із землі за умови виконання ними повинностей, а також запровадження нових повинностей селян. [3.12.; 51.] Указ вводить інвентарні табелі для занесення до них круга і розмірів повинностей селян. Поміщики не мали право вимагати виконання сільських повинностей більш ніж занесених у табеля. Та так як складали табеля поміщики, то вони фактично мали широченні можливості для юридичного закріплення свого свавілля над селянами. Так указом 1846 р заборонявся згін лише тих селян, які мали більш ніж 3 морги землі, а згін більшості селян не тільки не припинився, але ще більше посилився. На початок повстання 1863 р. безземельних було 40% від земельної кількості селян. Приблизно стільки ж було малоземельних. Вони були основним джерелом найманої праці. [3.9.; 514.] Таким чином, основний устрій феодальної системи був вже підірваний. Але барщинські відношення продовжували ще залишатися в сільському господарстві і це було головною перешкодою подальшого розвитку економіки держави.
Російська влада королівства намагалася продовжувати програму індустріалізації, розпочату Ф.К. Друзьким-Любським. У 1833 р розвиток гірництва і металургії взяв під свій контроль Банк Польський. За допомогою нових інвестицій було побудовано нові металургійні підприємства, засновані на сучасних технологіях. Однак через махінації прибутки з цих підприємств йшли орендарям. Розвиток промисловості стримувався малопродуктивною працею панщинних селян з державних володінь. У 40-х роках криза охопила важку промисловість у зв’язку з недорозвиненістю внутрішнього ринку. Натомість успішно розвивалося гірництво і металургія, чому сприяла Кримська війна 1853-1856 рр. Видобуток вугілля у 1855-1864 рр. зріс з 70 до 225 тис. тон. Швидко розбудовувалися машинобудування, центром якого була Варшава. Тут діяло кілька фабрик з виробництва парових двигунів, устаткування цукроварень і сільськогосподарських машин. Новою галуззю промисловості, яка швидко розвивалася, було виробництво устаткування для цукроварень. Першу невелику цукроварню заснували в Гузові 1826 р. Через 20 років в Королівстві налічувалося вже 27 цукроварень, а в 1854 р. - 54. Майже всі цукрові заводи перейшли на використання парових двигунів. У 40-х роках почалося будівництво залізниць. Перша лінія Варшава - Відень була відкрита 1848 р. Тоді ж у Варшаві була заснована Спілка парового судноплавства. [3.3.; 128.]
Відразу після повстання 1830-1831 рр. царський уряд запровадив високі мита на експортовані товари і вироби з королівства до Росії. Найбільших втрат зазнали виробники сукна. Це призвело до швидкого перенесення значної кількості ткацьких вестатів до Білостоцького округа, який відносився до Росії. У короткий термін виникає новий Білостоцький текстильний округ. Ладзинсьі ткачі перебудувалися на виробництво більш дешевої бавовняної тканини. Ситуація поліпшилася, коли 1851 р. митний бар’єр між королівством і Росією було скасовано і текстильні вироби широкою рікою потекли на російський ринок. Ця подія збіглась з іншою: 1854 р. на текстильних фабриках Гейєра і Шайблєра в Лодзі вперше було зіпсовано механічні верстати. Вартість виробленої продукції за п’ять років зросла в тричі. [3.7.; 321.]
До середини ХІХ ст. текстильні підприємства королівства виробляли значно більше тканини, ніж усі інші землі колишньої Речі Посполітої. Чисельність робітників у промисловості Королівства збільшилася з 46 тис. у 1854 р. і при цьому провідною галуззю промисловості залишилася текстильна. Проте значне місце відводилося і ремеслу, в якому було зайнято у 1860 р.90 тис. осіб. [3.14.; 322.]
З розвитком процесів індустріалізації зросла роль міста. На середину століття у понад 400 містах королівства проживало 24% населення. Проте абсолютна більшість міст не мала більше 5 тис. мешканців. З більших міст Варшава мала понад 200 тис. населення. Лодзь - 30 тис. Вони були центром політичного, інтелектуального і культурного життя. [3.7.; 322.]
Отже, кінець XVIII - 60-і р. ХІХ ст. - важливий період в історії Королівства Польського. В цей час сталися значні зрушення в економічних та політичних відносинах. Поряд із відсутністю власної державності польський народ значною мірою зміг зберегти національну єдність. Королівству Польському, яке входило в склад Росії вдалося дістати на підставі відносно ліберальної конституції 1815 р. автономію, а його населення - -деякі демократичні свободи. Польща мала свій виборний сейм, власну армію і власний уряд на чолі з царським намісником. Але не зважаючи на це в Королівстві Польському почали поступово поширюватися самодержавно-кріпосницькі порядки Росії. В надрах старого феодального ладу поступово, але неухильно пробивали собі дорогу рові буржуазні відносини. Але кількість безземельних селян зростала. У масових масштабах зганяли селян із землі, розширювали посіви під технічні культури і пасовища для овець.
Значно швидше, ніж в сільському господарстві, розвивалися капіталістичні відносини в промисловості. Зростає велике мануфактурне виробництво. Помітно розширюється текстильне виробництво, ремесло. На основі цього піднялися міста. З кінця 30-х - на початку 40-х років на польських землях починають вже застосовувати парові машини, тобто здійснюється поступовий перехід від мануфактурного до фабричного виробництва. Починається будівництво залізниць.
Але підсумовуючи економічний розвиток ХІХ ст., слід зазначити, що польські землі, де розвиток буржуазних відносин відбувався порівнянно швидко, загалом відставали від передових країн Європи.
Спроби поширення самодержавно-кріпосницьких порядків з боку правлячих кіл Росії викликали широкий підйом національно-визвольного руху в Царстві Польському.
Розділ ІІ. Підйом Національно-визвольного руху в Царстві Польському
Розділена і поневолена Польща протягом більш як півстоліття (з кінця XVIII і до середини 60-х років ХІХ ст) була охоплена революційними настроями і великими національними повстаннями. Головною вимогою польського визвольного руху було відродження незалежності Польщі і об’єднання її розрізнених частин. Цей рух мав загально-національний характер, хоч і не всі верстви польського суспільства брали в ньому однакову участь. Особливість польського національно-визвольного руху полягала в тому, що основною рушійною силою, а водночас і його керівником була шляхта, а не буржуазія. В той час польська шляхта складалася з представників як панівних кіл, так і народних низів. Через це склад учасників і навіть керівників визвольного руху позначався неоднорідністю. [3.18.; 350.]
Виношуючи плани боротьби за незалежність Польщі, більшість шляхетських революціонерів не мали наміру здійснювати будь-які соціальні перетворення. Тому їхні вимоги не сягали далі відновлення конституції.3 травня 1791 р. Вперто добивалися відродження Польщі в кордонах 1772 р. Тим самим звужували соціальну основу польського визвольного руху.
У своєму розвитку національно-визвольна боротьба польського народу пройшла два етапи. Перший припадає на кінець XVIII і першу третину ХІХ ст. На цьому етапі визвольний рух мав суто шляхетський характер. На другому етапі, що тривав протягом другої третини ХІХ ст., відбувається повне полівіння позицій значної частини шляхти, дедалі більше зростає участь народних мас у визвольній боротьбі. На цій основі поряд з традиційними шляхетськими вимогами визріває і нова програма руху - програма буржуазних перетворень у Польщі.
Центром польського національно-визвольного руху після Віденського конгресу стало Королівство Польське. Дії царату у Королівстві, переслідування патріотів, чисельні порушення Конституції 1815 р. посилювали опозиційні настрої серед поляків. [3.12.; 50.] 1830 рік був позначений господарськими труднощами: неврожай призвів до зростання цін на продукти, зменшення експорту сукна від’ємно позначилося на бюджет Королівства Польського. Невдоволення міської бідноти посилювалося відкриттям зловживань кількох чиновників міської адміністрації Варшави. [3.7.; 290-291.] Всупереч конституції на Королівство Польське почали поступово поширюватися самодержавно-кріпосницькі порядки царської Росії.
Все це зумовило появу опозиційних настроїв, особливо серед шляхетської молоді. Поміж польських студентів Варшави, Вільно, Берлина виникають таємні організації. Їх метою було поширення ліберальних ідей і створення незалежної об’єднаної Польської держави; виховання молодого покоління поляків у дусі відданості батьківщині, служіння справі поступу Польщі і підготовки до майбутньої боротьби за незалежність. Ці ідеали члени таємного товариства Філоманів поширювали серед членів напівлегальних студенських організацій Союзу Друзів, Союзу Об’єднання Філаретів, Наукової спілки, Товариства Філадельфів та інших. Через деякий час Товариство Філоманів перетворилося у таємничий Патріотичний союз, який мав чітко окреслені політичні цілі: підготовка організаційних підстав майбутнього визвольного повстання для відбудови Польської держави в кордонах 1772 р., проведення земельної реформи і надання землі селянам.
У 1819 р. студенти Варшавського університету заснували нову таємну організацію під назвою Союз вільних поляків, яка також накреслила політичні цілі діяльності: здобуття незалежності Польщі в ході європейської революції і повалення “тиранії та деспотизму". Керівники союзу Віктор Гельтман, Тадеуш Кремповецький, Моуріци Моїноуський були прихильниками революційних методів. Свою організацію вони побудували за зразком масонських лож, створюючи серед гімназійної молоді гуртки (“кулка”) под декілька осіб.
Одночасно зі студенськими організаціями виникають таємні організації серед офіцерів польської армії. Ініціатором їх створення був майор Валеріан Лукасінський (1786 -1868 р. р). В 1819 він заснував у Варшаві таємне товариство “Національне масонство" [3.3.; 129.], яке об’єднало близько 200 патріотично налаштованих офіцерів і шляхти. Члени ложі ставили перед собою завдання “підтримувати національність” і об’єднати поділені землі колишньої Речі Посполитої. В 1821 р. Лукасінський після розпуску “Національного масонства" заснував “Патріотичне товариство", члени якого також ставили собі за мету відновити польську державу на основі конституції 3 травня 1791 р., не зачіпаючи при цьому основ феодального ладу. [3.8.; 535.]
У 1822 р. почалися масові репресії проти таємних організацій. Більшість з них була розгромлена. Групу керівників “Патріотичного товариства” на чолі з В. Лукасінським було заарештовано. Але в 1833 р. “Патріотичне товариство” відновило свою діяльність і під керівництвом С. Кшижановського приступило до підготовки повстання. В 1824-1825 рр. його представники вступили в переговори з Південним товариством декабристів. [3.9.; 509.] На переговорах у Києві на початку 1824 р. між представниками Патріотичного Товариства і Південного Товариства було досягнуто домовленості про взаємодію поляків і росіян під час повстання проти царя: поляки повинні були силою нейтралізувати спроби великого князя Костянтина Павловича прийти на допомогу Петербургу. У ході подальших переговорів виявилися значні розбіжності сторін. Поляки за взірець устрою брали Конституцію 3 травня 1791 р.; росіяни йшли далі, висовуючи вимогу демократичної республіки. Для польської сторони принциповим залишалася справа кордонів 1772 р.; російські декабристи визнавали право поляків на незалежність, але заперечували проти включення до складу Польщі земель України, Білорусі і Литви. Розбіжності, що виникали під час переговорів, породили взаємну недовіру і вичікування. [3.7.; 289.]
Між тим наприкінці 1825 р. раптом помер Олександр І. Російські змовники вирішили скористатися непевною ситуацією, що виникла у зв’язку зі спадкоємцем престолу. І в грудні 1825 р. спробували піднести повстання. Керівники польського “Патріотичного товариства” не були готові підтримати виступ декабристів. [3.10.; 551.]
Новий цар Микола І (1796-1855) силою придушив повстання і розпочав слідство в справі змовників. У ході слідчі вийшли на діяльність Патріотичного товариства і більшість його членів (126 осіб) заарештували. Спеціальна слідча комісія, очолена С. Займовським, звинуватила членів Патріотичного товариства у державній зраді. Таким чином і російська і польська революційні організації були розгромлені. Намісник царя в Королівстві Польському Костянтин посилив наступ на права польського населення. [3.3.; 130.]
Дії царату в Королівстві Польському, переслідування патріотів, чисельні порушення Конституції 1815 р. посилювали опозиційні настрої серед поляків. Микола І робив кроки, щоб зблизитися з польською аристократією. У травні 1829 р. він прибув до Варшави і тут коронувався польською короною, а потім оголосив про скликання наступного року 4-ї сесії сейму. Проте сейм, що зібрався у травні 1830 р., виявив ще більшу опозиційність до царату, ніж попередні. Сеймові косме піддали гострій критиці податкову систему, порушення Конституції. Розгніваний цар достроково закрив сесію. [3.7.; 290.]
Патріотичні настрої, що охопили нове покоління шляхетської і міщанської молоді спричинили відновлення таємних організацій. Ініціативу підготовки повстання взяла на себе нова таємна організація, заснована поручиком В. Висоцьким наприкінці 1828 р. в школі підхорунжих піхоти, розташованої неподалік від Варшави. Керівники організації встановили контакт з іншими польськими таємними товариствами. [3.18.; 351.]
Змовники ненавиділи царя за порушення Конституції, поривалися до активної боротьби на захист свободи Польщі. Однак від цієї ідеї довелося відмовитися. Організуючи союз, його члени склали присягу: не видавати своїх товаришів навіть під тортурами, присвятити усі сили, а якщо треба, то й життя захисту конституційних прав Польщі, обережно розширювати союз, “не приймаючи, ані пияків, ані шулерів, ані осіб скандального характеру”. [3.7.; 290.] Незалежно від Союзу В. Висоцького, у Варшаві гуртувалися молоді літератори і студенти, які також поривалися до активних дій.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
