58227 (610735), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Конституція 1815 р., що за зразками мала конституцію Варшавського Князівства, зв’язувало Королівство Польське з імперією особою короля, який міг бути лише російський імператор з династії Романових. Королівство мало власні уряд, сейм, військо, офіційну польську мову. [3.4] Громадянам гарантувалась особиста свобода, свобода друку, пересування, недоторканність власності. Стаття 29-та проголошувала, що адміністративні та військові посади можуть займати тільки поляки. Польський король (він же російський імператор) зберігав за собою усю повноту виконавчої влади, законодавчої ініціативи і право вето сеймових рішень. Він призначав намісника, міністрів, сенаторів і вищих урядників (голів воєводств). Виконавчу владу здійснював уряд - Адміністративна рада, яка складалася з намісника, п’яти міністрів та інших осіб, призначених королем. Замість міністрів діяли комісії: релігійних визнань і публічної освіти, юстиції, внутрішніх справ і поліції, війни, прибутків і фінансів. Комісії очолювалися міністрами. Територія Королівства поділялася на вісім воєводств, і за своїми розмірами й кількістю населення посідала перше місце серед інших польських земель. Конституція давала дозвіл на створення польського війська. Адміністративні й судові справи мали проводитись польською мовою. [3.18.; 346.] Законодавча влада належала двопалатному сейму, який приймав закони, бюджет і оцінював діяльність міністрів. Нижня палата - Польська ізба - складалася з 77 послів від шляхетських сеймиків і 51 посла, обраного гмінними зборами. Виборче право обмежувалося майновим і освітнім цензом.
Сенат складався з сенаторів, що призначалися з числа польських аристократів і вищих чиновників. Вищи та середні посади у адміністрації та уряді могли посідати тільки шляхтичі-землевласники. Уже це демонструвало прагнення зберегти станово-шляхтетські привілеї у створеній державі. [3.7.; 284.]
Конституція формально запроваджувала автономію королівства, державний устрій, політичні свободи, яких не існувало в абсолютській Росії. Тільки зовнішньополітична діяльність передавалася у руки царського уряду. Декларовані автономія і політичні свободи королівства яскраво суперечили самодержавній практиці управління. І рано чи пізно повинні були призвести до конфлікту між царським урядом та польським суспільством. Це стало очевидним вже в перші роки існування королівства, коли реальна влада опинилася в руках осіб, не передбачених конституцією. Командувача польської армії - брата царя, великого князя Констянтина Павловича і державного секретаря Миколи Новосільцева.
Разом з ними, більшість польських аристократів вітала утворення королівства, сподівалася на реалізацію обіцянок Олександра І щодо приєднання до нього литовсько-українських земель колишньої Речі Посполітої. Але вже перші призначення на посади охолодили голови прихільників співробітництва з царем. Всупереч сподіванням намісником було призначено не князя А. Чарторийського, а слабовольного кар’єриста генерала Юзефа Зайончека (1752 - 1826). [3.4.; 216] В минулому депутата Великого сейму, учасника повстання 1794 р., а на останньому його етапі - навіть заступника Т. Костюшка. Генерал Ю. Зайончек улаштовував і Варшаву і Петербург, оскільки був польським патріотом і водночас не виявляв особливої ворожості до Росії і всього російського. [3.18.; 347.]
Королівство Польське займало територію майже 129 тис. кв.км. з населенням 3,2 млн. осіб (у 1827 р. - 4,1 млн) з яких поляки становили 75%, євреї - 10%, литовці - 5%, русини-українці - 2,5%. [Додаток №1.] Переважна більшість людності жила за рахунок селянської праці. Тим часом зруйновані війнами і обтяжені боргами дворянські маєтки занепали.
Втрата національної незалежності і поділ польських земель між сусідніми державами порушили економічну єдність Польщі, затримали розвиток нових буржуазних відносин. Політичні зрушення в економіці польських земель відбувалися після 1815 р, коли настав тривалий мирний період у розвитку Європи. В надрах старого феодального ладу поступово, але неухильно пробивали собі дорогу нові буржуазні відносини. Це насамперед стосується саме Королівства Польського, яке за розмірами території і кількістю населення посідало перше місце серед інших польських земель і користувалося порівняно широкою автономією. [3.3.; 127]
Королівство Польське було переважно аграрною країною. Поміщицьке господарство було майже безроздільне, землю обробляли лічно вільні крестьяні-барщинники. Поміщицьке землеволодіння після наполеоновських війн, упадка хлібної торгівлі та натуральних повинностей було сильно розорено, дворянство оповите боргом [3.9.; 507]
Ситуація в сільському господарстві була цілком складною. Експорт сільськогосподарських продуктів зменшився через перебування портів у руках Прусії і запровадження Англією високих ввізних мит. Ціни на продукти до 1824 р. постійно знижувалися. Відстала агротехніка не давала змоги отримувати високі врожаї. За ініціативою міністра фінансів Ф.К. Друзького-Любецького у 1825 р. було засноване Земельне кредитне товариство, яке почало надавати кредити землевласникам для перебудови господарства на засадах інтенсифікації. Вони відмовлялися від посівів зернових, перебудовуючи господарства на вирощування картоплі, що знаходила попит на створюваних горілчаних підприємствах. Іншою прибутковою справою стала відгодівля овець. Протягом 20 років їх поголів’я зросло з 900 тис. до 2,5 млн. Вовна йшла у текстильну промисловість. Наслідком цього стало захоплення шляхтою громадських пасовищ. Поміщики зганяли селян з землі, а звільнені ділянки використовували під пасовище. Це значно збільшило кількість безземельних селян. [3.10.; 551.] Біля 40% селян Королівства Польського були повністю безземельними, й значна частина залишилася на ніщенських наділах. Становище селян було настільки тяжким, що у ряді міст відбувалися селянські виступи, були масові випадки відмов від використання барщини. Але це були стихійно неорганізовані виступи, які швидко придушувалися поміщиками з допомогою влади.
Конституція 1815 р. зберегла особисту свободу селян, але залишила їх в економічній (від 1818 р) адміністративній залежності від землевласників. Не зменшувалися повинності селян на користь пана, включно з панщиною. Селяни на державних землях, яки становили четверту частину ареолу королівства, постійно скаржилися на грошові чинши. Однак скарги залишалися без відповіді і викликали серед селян невдоволення існуючими порядками. Від 1821 р. міністр фінансів князь Ф.К. Друцький-Любецький почав проводити активну державну політику з метою оздоровлення господарства. Він робив наголос на створення і розвиток промислового виробництва, яке б дозволяло зрівноважити витрати бюджету від спаду експорту сільськогосподарської продукції. Свою діяльність міністр розпочав з оздоровлення фінансової системи і нагромадження інвестиційних засобів. Сувора податкова політика, збільшення цін на монопольні товари (сіль, горілка, тютюн) дала йому змогу майже вдвічі збільшити наповнення бюджету (з 48 до 50 млн. золотих). Нагромадженні кошти він використав для підтримки великого землеволодіння (фільварків), а також розбудови промисловості. Міністр опрацював стратегію швидкої індустріалізації, яка спиралася на відкриття безмежного російського ринку для польських промислових виробів.
У 1822 р. за ініціативою Друцького-Любицького була укладена митна угода з імперією, яка сприяла вивозу польських товарів до Росії. У 1828 р. на державні кошти був заснований Банк Польський, який надавав кредити для створення державних і приватних фабрик, розвитку торгівлі. Така політика сприяла швидкому розвитку промисловості. У 1816 були ліквідовані масові обмеження, створені сприятливі умови лдя підприємницької ініціативи. [3.7.; 285.]
У 20-ті роки ХІХ ст. в Королівстві зростало велике мануфактурне виробництво, передусім суконне (Каліське й Мазовецьке воєводства), гірничодобувна промисловість і металургія (околиці Кельце і Домбровський басейн), помітно роширилося текстильне виробництво (передмістя Варшави, Лодзь), яке фінансувалося приватними підприємцями. У районі Александрува сформувався Лодзинський промисловий округ, що спеціалізувався на виробництві сукна, бавовняних тканин. [3.10.; 550.] У 1830 р. на текстильних мануфактурах з’явилися перші парові машини. Широко використовувалися механічні верстати.
Вчений і філософ С. Сташіц відкрив поклади вугілля, залізної руди і цинку на кордоні з Пруссією, де незабаром сформувався Домбровський басейн. Тут виникли шахти з видобутку вугілля і руди, майстерні з виплавки заліза, цинку тощо. Між Кєльцами і Сандомиром розбудовували Старопольський промисловий округ. Усі ці виробництва створювалися урядом королівства, який за десять років вклав у їх розвиток близько 20 млн. злотих.
Успіхи промисловості на польських землях, що перебували у складі Росії, визначалися насамперед формуванням і зростанням місткості внутрішнього ринку. Важливе значення, крім того, мали і великі ринки Російської імперії, куди було відкрито широкий доступ для промислових товарів з Королівства Польського. [3.3.; 127.]
З кінця 30-х у важливий центр промисловості перетворилася Варшава. Тут було кілька текстильних мануфактур, фабрики з виробництва парових двигунів. Населення столиці в 1830 р. зросло з 80 до 140 тис. Швидко збільшувалися міста, де виникали мануфактури: Лодзь перетворився з маленького села у 5-тисячне містечко, Люблін мав 13 тис. населення, Каліш - 12 тис., Плоцк - 9 тис. Наслідком промислового розвитку був початок формування нових соціальних верств - буржуазії і робітників. [3.7.; 286.]
Нова буржуазія добувала капітали шляхом оренди державних підприємств, викупу монопольних зборів і різноманітних податків. Більшість нових буржуа були німецького або європейського походження. Аристократія і шляхта з погордою ставилася до підприємництва. Робітництво формувалося повільно переважно з місцевих і прибулих ремісників. У гірництві, на металургії поступово склалися кадри фахових робітників, які походили з безземельних селян. Загальна кількість робітників мануфактури і підприємств не перевищувала 60 тис. осіб. При цьому у текстильній промисловості були зайняті, крім поляків, німці та євреї. Повсюдним явищем, а не тільки в текстильній промисловості, була праця жінок і дітей. Умови праці були ненормовані: робочий день тривав 12-16 годин. Мали місце розрізнені стихійні виступи робітників мануфактур проти майстрів, які стежили за дисципліною та якістю праці. [3.7.; 286.]
З кінця 30-х - на початку 40-х років на польських землях починається застосування парових машин, тобто здійснюється поступовий перехід від мануфактурного до фабричного виробництва. В 1839 р. розпочалося будівництво Варшавсько-Віденської залізниці. Розпочалося пароплавство на Віслі. Піднесення промислового виробництва сприяло зростанню міст і чисельності міського населення.
Особливе піклування про розвиток початкових і середніх шкіл у цей період виявила Урядова комісія народної освіти, очолювана членом патріотичної партії Великого сейму, великим знавцем мистецтва і меценатом Станіславом Костюшкою Потоцьким. Завдяки йому в 1820 р. в Королівстві створено понад 1200 початкових шкіл.1816 р. у Варшаві було засновано університет, ще через кілька років відкрилась консерваторія, Політехнічний і Агрономічний інститути. Усі охочі мали доступ до великих книжкових зібрань варшавського Товариства друзів науки, Плоцького наукового товариства. [3.18.; 348.] Ліберальні кроки в галузі освіти викликали опір консервативно-клерікальних кіл королівства, які змусили Олександра І усунути Потоцького з посади міністра освіти. На його місце призначили консерватора С. Грабовського, якого поза очі називали “міністром затемнення”. Він загальмував розвиток сільського шкільництва, підвищив платню за навчання у гімназіях, запровадив суворий контроль за учнями.
У політичному розвитку королівства незабаром з’явилися проблеми. В 1818 р. було проведено вибори до сейму, у березні 1818 Олександр І відкрив перше його засідання. На ньому з критикою діяльності уряду виступили посли від Каліського воєводства, які утворили ліберальну опозицію. Лідерами її були брати Бонавентура і Вінцетій Немойовські. Вони вказали на порушення Конституції 1815 р., яких припустився уряд у своїй діяльності. Після цього В. Немойковський видав власним коштом свою промову в сеймі, оскільки в урядовому виданні критичні моменти були випущені. Цей факт набув розголосу і послужив приводом для запровадження у травні 1819 р. цензури усіх друкованих видань, а також розбудови таємної поліції, яка повинна була стежити за настроями поляків. Опозиція добре підготувалася до другого засідання сейму у 1820 р., на якому посилила критику неконституційних дій уряду. Слідом за опозицією сейм відкинув усі урядові проекти законів. Олександр І не приховував свого роздратування діями опозиції і дозволив своєму брату Костянтину не рахуватися з конституцією в боротьбі з опозицією. Наступне засідання сейму відбулося лише в 1825 р. На нього не були допущені брати Немойовські. Цар також дописав до конституції новий пункт, який скасував відкритий характер засідань сейму. [3.7.; 287.]
Костянтин Павлович командував польською армією, в якій служили офіцери-поляки, що пройшли наполеонівську школу. Він запровадив в армії муштру і палочну дисципліну, а також тілесні покарання солдат і офіцерів. Комісія (міністерство) війни була ним перетворена в орган, незалежний від уряду і намісника. Для викриття змов в армії великий князь розбудував таємну поліцію.
Порушення Конституції формували неприхильну до режиму суспільну думку. Особливо опозиційно була налаштовано шляхтство і студенство. Дії царату в Королівстві Польському, переслідування патріотів, чисельні порушення Конституції 1815 р. посилювали опозиційні настрої серед поляків. Виникають різноманітні таємні організації спочатку просвітницькі, а потім революційні; розпочинається Листопадове повстання (1830-1831 р. р). Але царат жорстоко розправився з учасниками повстання і населенням. Царат залишає в руках великих землевласників маєтки і владу над кріпосним селянством, зберігає станові привілеї (звільнення від податків, служби в армії, участь у шляхтенських зборах).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
