58181 (610715), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Західні держави, які перемогли у війні, здійснили переділ світу на Паризькій та Вашингтонській конференціях (1919; 1921 – 1922 рр.) Велика Британія отримала від Ліги Націй (утворена в 1920 р.) мандат на управління колишніми німецькими колоніями в Африці, Іраком і Палестиною, Франція – Сирією і Ліваном, США вимагали „відкритих дверей” у Китаї. Війна і події в Росії 1917 р. стимулювала ріст національно-визвольного руху на Сході. В міжвоєнний період відбулися такі події як кемалістська революція в Туреччині (1919 – 1923 рр.) і проголошення Турецької республіки, третя англо-афганська війна, де Афганістан відстояв свою незалежність, повстання в Єгипті 1919 – формально незалежне королівство з 1922 р., Ірак 1920 р. незалежний з 1922 р. формально, Сірії 1925 – 1927 рр., революція 1925 – 1927 рр. в Китаї відкрила нові перспективи перед цією країною, але окупація Японією 1931 р. Маньчжурії і початок японо-китайської війни в 1937 р. ускладнили цей процес.

Вихід на початку 30-х р. на політичну авансцену Німеччини, Італії і особливо Японії як суперників традиційних колоніальних держав (Великобританії, Франції, Голландії, США) вніс нові ускладнення в розстановку політичних сил на Сході. Держави „осі” Берлін-Рим-Токіо хотіли нового переділу світу. Їх пропаганда „сфери співпроцвітання Азії” (лідер Японія), „захисники ісламу” (Гітлер в Німеччині, Муссоліні в Італії).

Держави „осі” посилали свою агентуру майже у всі країни Сходу, підтримували зброєю, грошима, військовими і політичними інструкторами націоналістичні партії і групи, притягуючи їх вождів на свій бік. Не всюди вони давали позитивний ефект із-за жорстокостей загарбників на окупованих землях. Але певних результатів держави „осі” добилися – серед арабських лідерів півночі Африки, Іраку, із-за сіоністів у Палестині Італія захопила Ефіопію ще в 1936 р. В повній мірі військові дії розгорнулися після початку військових дій Італією влітку 1940 р. Бої в Сомалі, Судані, Ефіопії і Єгипті вже весною 1941 р. привели до розгрому італійських військ і втрати північно-східної Африки. Але перекинутий в Лівію німецький „Африканський корпус” генерала (фельдмаршала) Роммеля („Лисиця пустелі”) дозволив державам „осі” утримати її і розпочати наступ на Єгипет, а потім на Близький Схід, Іран, Афганістан. Але сил у Роммеля було недостатньо, англійці зупинили німців біля Олександрії, а в жовтні 1942 р. розгромили біля Ель-Аламейна. Німці залишили Єгипет, Лівію і в березні – травні 1943 р. капітулювали в Тунісі.

За угодою „Антикомінтернівський пакт” і військовий союз Німеччини і Японії 1940 р. про поділ сфер впливу в Азії по 70 меридіану Японія вступила у війну. Ще влітку 1941 р. вони окупували Індокитай, а в грудні (7.12.) 1941 р. під час нападу на американську військово-морську базу Перл Харбор нанесли удар по колоніям Великої Британії, Голландії і США – зайняли Малайю, Індонезію, Бірму, Філіппіни, Японія скористалася готовністю до війни, підтримка місцевого населення як „своїх”, формування Армії незалежності Бірми (з 4 до 50 тис. добровольців), „Індійської національної армії” (Аун Сан і Субхас Чандра Бос), в Індонезії – Сукарно. „Японія – лідер Азії, покровитель Азії, світоч Азії”. Коли стало ясно, що японці колонізатори, почався рух опору. В’єтнам (Хо Ші Мін), Філіппіни „Хукбалахап”, Малаї, Індонезія, Бірмі (Аун Сан). Японці в 1943 році оголосили Бірму та Філіппіни „незалежними”, але опір продовжувався.

Друга світова війна потрясла Схід. В боях брали участь велика кількість азіатів та африканців. Тільки в Індії було призвано в армію 2,5 млн. чол., у всій Африці – 1 млн. (ще 2 млн. обслуговували війська). В Китаї загинуло за роки війни 10 млн. чол., в Індонезії – 2 млн., на Філіппінах – ! млн.. Але поразка держав „осі” сприяла піднесенню національно-визвольної боротьби. З Азії почався розпад колоніальної системи. 17 березня 1945 р. проголошено Республіку Індонезію, 2 вересня – ДРВ, 1946 р. Філіппіни, 1947 – Індія і Пакистан. 1948 р. КНДР і Республіка Корея, 1946 р. – Сирія і Ліван, 1948 р. Ізраїль (немає Палестини) арабо-ізраїльська війна 1948 – 1949 рр., 1 жовтня 1949 р. утворено КНР і Китайську республіку (о. Тайвань).

Соціальні процеси на Сході. На протязі І половини ХХ ст. соціальна структура східного суспільства змінювалась поступово. Їх прискорили як перша так і друга світові війни. Заявила про себе повсюдно національна буржуазія від Сенегалу до Індонезії. Війна сприяла росту економіки на Сході і торгівлі. Військові позики Англії в Індії і отримала від неї „дари” на 100 млн. ф. ст. у 1917 р. і 45 млн. у 1918 р.

Крім того, витрати британської адміністрації в Індії в 1914 – 1918 рр. досягли 212 млн. ф. ст. Франція в ці ж роки заставила служити в Європі 545 тис. Солдат із колоній і нав’язала колоніям примусових позик на 600 млн. ф. ст. Одночасно по Алжиру, який вважався частиною Франції, було нав’язано таких позик на 1768 тис. франків. Метрополія мобілізувала в свою армію 173 тис. алжирців, із яких 50 тис. загинули, а 82 тис. поранені, а на оборонні роботи в метрополію було вивезено 119 тис. алжирців. Переводи алжирців (робітників у Франції) склали у 1914 р. 10 млн. фр., а в 1917 – 26 млн. фр.

За роки війни зростає в 1,5 – 2 рази кількість промислових підприємств у Індії і Китаї, росте кількість робітників. На початок 20-х рр.. ХХ ст. – 2 млн. чол. в Китаї, 1300 тис. чол. в Індії, 650 тис. в Єгипті, 500 тис. в Індонезії, 100 тис. чол. у Бірмі і т.д. , прошарок інтелігенції. Хоча оновлення на Сході проходило не так як у Європі. При цьому слід пам’ятати, що кількісно і за впливом у суспільстві буржуазія на Сході уступала бюрократії, офіцерству, службовцям і інтелігенції. Так само робітничий клас у більшості випадків не відділяв себе від широкої маси міських низів і виступали не за свої власні потреби, а в загальнонаціональних компаніях, демонстраціях і рухах. Феодально-патріархальні, патріархально-общинні і інші добуржуазні соціальні зв’язки практично всю першу половину ХХ ст. міцно тримали в орбіті своїх дій нові класи, які зароджувалися. А східне суспільство дуже повільно оновлювалося.

Всі виступи очолювали як представники буржуазії так і феодали, інтелігенція, духовенство. Домінували докапіталістичні класи – феодали = 70–90%. Селяни – община = виступи. Європейські плантатори і колоністи концентрували на собі увагу східного суспільства. Так же само інонаціональна буржуазія – китайці „хуацяо”, індійці в Бірмі та Малаї, араби ПСА і Близького Сходу, греки, вірмени, євреї. Вони займалися торгівлею, фінансами, посередницькими функціями. Їх тут дуже не любили.

Село ще тільки почало шукати нові форми і методи господарювання, говорять слухачі. Адже 70% це бідні селяни. За темпами урбанізації Азія і Африка уступала Європі. В 1950 р. із найкрупніших міст світу тільки три були на Сході (Токіо – 6,7 млн. чол., Шанхай – 5,3 млн., Калькутта – 4,4 млн.) Але у І половині ХХ ст. всі процеси на Сході концентруються в містах. Схід, його особливістю було і є класова, етнічна, конфесіональна, національна боротьба, єврейські общини, християнські общини, проблема сикхів у Індії, мусульман і тибетців у Китаї і т.д.

Східне суспільство у І половині ХХ ст. мало змінилося. Класи і соціальні кола сучасних укладів (капіталістичних, державного капіталізму складали на середину ХХ ст. 10 – 20% всього населення, в тому числі 2 – 5% підприємці всіх калібрів, 5 – 7% нові середні кола (інтелігенція, службовці, техніки)) і всього 5 – 7% сучасний пролетаріат. Більше 4/5 населення знаходилося і працювало в традиційних, докапіталістичних галузях. І реформи якщо і планувались, не знаходили підтримки традиційних кіл.

Підводячи підсумки розвитку Сходу в І половині ХХ ст. Можна сказати що:

1. Соціальні процеси носили на Сході суперечливий характер, протистояння старе-нове.

2. Модернізація на Сході поширилась на 10 – 20% населення, що заплутувало ситуацію ще більше.

3. Цьому сприяли етнічні, релігійні, кастові, племінні, релігійні бар’єри, традиційність суспільств.

4. Нові класи в такій ситуації були тісно зв’язані з цими умовами, залишалися слабкими.

5. Практично все східне суспільство попало під модернізацію і урбанізацію, місто ставало центром подій і змін вже у ІІ половині ХХ ст.

Література

1. Васильев Л.С. История Востока. – М., 1994, Т. 1,2.

2. Давидсон А., Филатов И. Англо-бурская война и Россия. //НиН ист. – 2000. – № 1.

3. Кошкин А. Первая мировая война и Восток // НиН ист. – 1998. – № 5.

4. Алаев Л.Б. К вопросу об основном противоречии нашей эпохи //Восток. – 2002. – № 4.

5. Медведко Л. История, геополитика, войны //АиАс. – 1996. – № 1.

6. Скляров Л. Иран. Почему провалилась советская попытка «экспорта» революция в Иран //АиАс. – 1997. – № 12.

7. Широков Г. Колониальная система //Восток. – 1995. – № 6.

8. Андреев А. Драма Закавказья 1918 – 1921 //АиАс. – 2001. – № 7.

Характеристики

Список файлов курсовой работы