58181 (610715), страница 3
Текст из файла (страница 3)
І під кінець слухачі виясняють ще одне питання – про основне протиріччя всередині країн, що розвиваються. Виявилось, що воно лежить не в дихотомії капіталізм – соціалізм, і не державний – приватний сектор, і не „ліві” – „праві” сили, а в протистоянні модернізаторських і традиціоналістських сил. Це можна сформулювати і по іншому: західництво – традиційність, секуляризм – релігійність (коммуналізм). Могутня хвиля традиціоналізму охопила Пакистан, Іран, Туреччину, деякі арабські країни, Індію. Це не просто відхід назад, реакція, це конвульсії традиційного суспільства, яке противиться модернізації. Всі свої фундаментальні ідеї традиціоналісти беруть з Заходу, використовують імпортовані інститути (наприклад, прихід до влади через вибори), але при цьому проголошують боротьбу зі всім західним, самостійність „опору на власні сили”, чуже, свадеші і т.д.
Історія після Другої світової війни виглядає як боротьба сліпих гігантів за якою зі сторони слідкує недруг, який „неприєднався” і чекає свого часу вдарити. Радянські і американські керівники вирощували по всьому світу реакційні сили, ворожі цивілізації і прогресу і в кінці кінців самі виявилися перед лицем смертельної загрози (небезпеки). Відповідальність падає на обидві сторони, хоча американці винні більше. Радянські керівники все таки були в полоні певної ідеології, „ідейними” борцями з капіталізмом і „імперіалізмом”. Вони були нападаючою стороною. „Ворог” був сильним, і, здавалося логічним використовувати всілякі методи боротьби в тому числі аморальні і незаконні. Будучи свідками проявів антикомунізму в усьому світі, радянські керівники з своєї точки зору і логічно розцінювали їх як прояв консервативності, „несвідомості” мас або як результат прошуків небезпечних „імперіалістичних” сил. А лідери західних країн тільки захищались. Вони захищали свій благополучний світ, який вже устоявся, ідеали демократії і прав людини. Звичайно, вони могли мати більш широкий погляд на світ і на процеси, які там відбуваються. Їм було відомо, що у світі широко поширені антизахідні і антиамериканські настрої, включаючи і самі західні країни. Але вони теж вірили в невідпорну притягувальність своїх ідей і на економічний прогрес, який повинен вирішити всі проблеми. До 11 вересня ніщо не змогло відкрити їм очі на серйозну небезпеку. Можна привести довгий список антирадянських і антикомуністичних рухів, в тому числі відкрито бандитських (таліби), які вони підтримували грошима і зброєю, не розуміючи, до чого це приведе їх самих. (Афганістан). Перегляд цілого ряду концепцій по новітній історії під таким кутом зору дуже важливий, якщо історія це наука і прагне до адекватного відображення дійсності. Ще важливіше це для майбутнього, якщо ми хочемо розуміти, що відбувається.
Ворогом цивілізації є не весь незахідний світ. Якщо б це було не так, уже зараз Захід був би приречений на поразку. Все таки економічний розвиток останніх десятиліть, в тому числі глобалізація відірвали від традиційного світу багато суспільств, країни і великі пласти населення у всіх країнах, які хочуть не протиставляти себе розвитку, а розвиватися як передові країни у світовій спільноті. Але існує серйозна небезпека знову неправильно визначити ворога: бачити його в ісламі; в мусульманській общині в цілому, або в інших суспільствах, наприклад в народах Тропічної Африки. Виділити у всіх країнах анти системні сили, які були придушені (бажано, звичайно, не воєнними методами, а економічно і ідеологічно), і ізолювати їх від мас, які хочуть спокійно жити – завдання не із легких, але іншого шляху немає. Поки що „боротьба з тероризмом” ведеться методами, які приводять до примноження сил терористів.
Особливість сьогоднішнього етапу протистояння несистемним силам полягає в тому, що вони не сконцентровані в одному місці, яке можна було б оточити, ізолювати і знищити. Цивілізованим країнам на даний момент „повезло” з вибором мети – одіозний режим талібів викликав бурю незадоволення сам по собі і до того ж Афганістан став базою міжнародного терориста Бен Ладена. „Світове лихо” було персоніфіковано. Стало ясно куди кидати бомби. Але продовження цього сценарію – визначення інших „центрів зла” і акції проти країн (Ірак, північна Корея), а не проти реакційних сил в цих і інших країнах, в тому числі західних, – було б ще більшою помилкою, більшою ніж злодіяння.
2. Колоніальна система імперіалізму
На рубежі ХІХ–ХХ ст. світ Азії і Африки був поділений між великими, промислово-розвинутими державами Європи. Найбільше колоній мала Велика Британія, далі йшла Франція, Німеччина, Португалія, Бельгія, Голландія, Італія, колоніальною державою була і Росія, її окраїни входили до складу імперії. Управління колоніями було пряме (Індія), непряме – домініони (ПАС, Канада, Австралія, Нова Зеландія). У прямому управлінні влада метрополій здійснювалась або через свого представника (губернатор, генерал/губернатор, віце-король і т.д.) або через місцевих вождів, підконтрольних метрополії. Ряд держав Азії і Африки зберегли формальну незалежність, хоча були обплутані низкою нерівноправних договорів (Китай, Османська імперія, Сіам, Афганістан, Іран, Ефіопія, Ліберія). Їх іще називають напівколоніями.
Головною рисою промислового етапу колоніалізму був вивіз капіталу на відміну від вивозу товарів у період торгового етапу колоніалізму. Головна форма вивозу капіталу це надання позик з значними процентами. Для цього в колоніях формуються банки та страхові товариства (Індійський банк, Корейський банк, Національний банк в Єгипті, Османський банк, Шахіншакський банк (Іран), Палестинський банк, банк Ліонський кредит, Індокитайський банк). В 1904 р. тільки Англія мала 50 колоніальних банків, а в 1910 р. вже 72, а число відділень перевищило 5 тисяч. Банки управляли фінансами (гроші), економікою залежних країн, вони визначали і політику їх урядів. На початку століття колонії стають ринком збуту фабричних товарів та джерелом дешевої сировини. Монополії за безцінь скуповували землю і організовували плантації по вирощуванню технічних культур, навіть однієї = країни = монокультур = Ассам, Цейлон, Ява = чай, Бенгалія – джут, Ірак – ячмінь, Північна Африка – оливки, В’єтнам – рис, Уганда – бавовник, Єгипет теж бавовник. Ці країни частково позбавлялися власної продовольчої бази.
Капітал вкладався також у будівництво залізниць, портів, телеграфних ліній за рахунок дешевої робочої сили місцевого населення. = Багдадська залізниця (Німеччина). Тільки в ПАС, в бельгійській і французьких колоніях було прокладено більше 7 тис. миль залізниць. Побудовано Суецький канал, будувалися заводи і фабрики.
Важливим інструментом експлуатації народів Азії і Африки було надання монополіям різних концесій – Англо-іранська нафтова компанія (Іран), Роял Датч Шел (англо-голандська, Індонезія і т.ін.). Всі корисні копалини попадали в руки іноземних монополій, контролювалась внутрішня і зовнішня торгівля = вивіз сировина = ввіз готові фабричні вироби переважно з метрополій.
3. Аграрні структури в умовах колоніально-капіталістичної економіки
Як уже відомо головною ланкою господарства на Сході було землеробство. Завдання колонізаторів тут було переведення общинного господарства на вирощування технічних культур. = Створення плантацій. Вони були великі, з відповідною інфраструктурою – залізницями, шосе, складами, будівлями для робітників, а потім сучасними підприємствами по переробці сільськогосподарської сировини.
Вирощування в залежних країнах експортних культур, які тут раніше не вирощувалися – чай (Індія), кофе і каучук (Індонезія), збільшилось вирощування місцевих культур – бавовник, джут, цукрова тростина, тютюн, кокосова і маслинична пальма, виноград, цитрусові і ін. Організовуються багатогалузеві господарства. Робітники через вербувальників привозились на великі плантації з менш розвинутих районів або країн, мізерна зарплата. Ішов процес становлення прогресивних форм капіталізму в колоніях зі всіма його недоліками.
Дрібне селянське господарство це не тільки зернові, а і садівництво, овочівництво і навіть підсобні промисли, відходництво. І на початку ХХ ст. у більшості країн Сходу в товарний обіг втягувалась все більша частина сільськогосподарської продукції. Селяни – фермери = як капіталістична форма господарювання. Купівля – продаж ставали звичним явищем на Сході – так з’являлась буржуазна форма приватної власності на землю.
Особливості становлення капіталізму у міській економіці. Злиття місцевого традиційного сектору економіки і сучасного, капіталістичного носило на Сході суперечливий характер. Руйнація ремісничого ручного виробництва. З’являлись місцеві текстильні фабрики (наприклад, в Індії де в 1911 р. фабрики, на яких працювало близько 8% загального числа зайнятих виробництвом бавовняно паперових тканин, давали більше половини продукції, яка вироблялась в країні).
В напівколоніях, де не було прямих інвестицій бачимо синтез східної ручної праці і європейського фабрично-заводського виробництва. Кустарна промисловість переважала (килими Ірану). В Китаї на 1911 р. ручне промислове виробництво поставляло на внутрішній ринок близько 80% необхідних населенню тканин. У В’єтнамі перед Другою світовою війною ремісники виробляли 84% шовкових і 75% бавовняно паперових тканин, які споживалися в країні, а на початку 30-х рр. доля фабрично-заводської і дрібної промисловості не перевищувала 6% вартості валового продукту. Поряд з колоніальним капіталом існувала місцева мануфактура та китайський капітал. Машини на Сході спочатку використовувались на транспорті.
Основна доля іноземних інвестицій на Сході в колоніальний період ХХ ст. направлялась в видобувну промисловість, сільське господарство, інфраструктуру, торгівлю, кредит і лише мала частина у промисловість. Це сприяло формуванню на Сході нових сучасних форм виробництва і зв’язків у промисловості, торгівлі, кредиті. Ці форми спочатку появились на транспорті, комунікаціях, на територіях іноземних концесій, в європейських поселеннях типу сеттльменів, в портових містах, в промисловому і цивільному будівництві, потім в гірничо видобувній, оброблювальній промисловості, а також в сільському господарстві. Якщо в кінці ХІХ ст. при безпосередній участі іноземного капіталу, науково-технічних кадрів і спеціалістів будувалися фабрики і заводи по переробці мінеральної сировини і сільськогосподарської продукції, підприємства по виробництву цукру, бавовняно паперових тканин і т.д., то з початку ХХ ст. з’являються електростанції, сталеплавильні, цементні та інші заводи. Іноді це були досить великі капіталістичні підприємства, але частіше всього невеликі фабрики, заводи, майстерні, або в традиційних галузях, або в нових, які виникли під впливом Заходу або попитом світового ринку. Традиційне і сучасне ніби переплелося на Сході.
4. Політичні та соціальні процеси на Сході
Політичні процеси на Сході. У політичних процесах на Сході ще чіткіше бачимо в І половині ХХ ст. переплетіння традиційного і сучасного. І все це проходило під впливом колоніальної політики держав Заходу, яка особливо активною стала на рубежі ХІХ – ХХ ст. Боротьба за поділ світу на 1900 р. закінчилась, різні країни як економічно, так і політично отримали різну частку колоніальних володінь. І почалася боротьба за переділ уже поділеного світу, почалися війни: – іспано-американська, англо-бурська і російсько-японська. Перша 1898 – 1901 – Куба, Пуерто Ріко та Філіпіни стали володіннями США; 1893 – Гавайські острови, 1899 групу островів Тихого океану – Самоа – між Німеччиною та США. Англо-бурська війна (буде розглянуто детально по історії Африки) 1899 – 1902 поразка бурів. Утворення в 1910 р. ПАС. Російсько-японська війна 1904 – 1905, поразка Росії, Портсмутський мир = Японії півострів Ляодун, південний Сахалін, Корею, росіяни вивели війська з Маньчжурії.
Певним етапом у розвитку країн Азії був період названий Пробудженням Азії. Воно було викликано як внутрішніми, так і зовнішніми причинами, - ріст націоналізму, патріотизму, вплив Європи. Сприяли Пробудженню Азії так і зовнішні причини як російсько-японська війна і російська революція 1905 – 1907 рр. Під їх впливом і з урахуванням внутрішніх причин відбулися революція 1905 – 1911 рр. в Ірані, революційне піднесення 1905 – 1908 рр. в Індії, Молодотурецька революція 1908 р., Сіньхайська революція 1911 – 1913 рр. в Китаї. Вони так чи інакше мали вплив на подальший розвиток цих країн. Але посилення національних протиріч, шовінізм (молодотурок) послабили Османську імперію, що показали результати італо-турецької війни 1911 – 1912 рр. і Балканських війн 1912 – 1913 рр.
Перша світова війна мало що змінила в житті народів Азії і Африки. Активну участь у війні прийняла Османська імперія (молодотурки) на стороні четвертного союзу Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Османської імперії. Фронти – Кавказький, Месопотамський, Синайський та Балканський. Війна не принесла успіхів молодотуркам і перемир’я в Мудросі 30.10.1918 р. зафіксувало фактичний крах Османської імперії. Японія, яка оголосила війну Четвертному союзу ще в 1915 р. фактично не воювала, окупувала півострів Шаньдун в Китаї. Африканські колонії Німеччини були окуповані військами Франції і Англії.
Події в Росії 1917 р. привели до посилення націоналізму, автономізму на її окраїнах. Були поставлені вимоги автономії, тюрсько-татарських мусульман внутрішньої Росії і Сибіру, утворені „емірат Північного Кавказу” в травні 1917 р., імамат Дагестану і Чечні у серпні 1917 р. „Національна директорія в Криму”, автономія Башкурдистана і Кокандська автономія в Туркестані в листопаді 1917 р., автономія Алаш Орди в Казахстані в грудні 1917 р. На Закавказзі було проголошено незалежність Грузії, Вірменії та Азербайджану, в Середній Азії незалежними залишались Хіва, Бухара і Самарканд, а також Кокандське ханство. Більшовики утворили Туркестанську республіку. Переслідуючи свої геополітичні цілі по збереженню територій колишньої Російської імперії уряд В. Леніна опублікував „Звернення до всіх трудящих мусульман Росії і Сходу” (20.11.19917 р.) одночасно направивши війська на Кавказ і Середню Азію. Із-за внутрішніх чвар і зовнішньої радянської агресії Закавказькі республіки незалежні були ліквідовані як і Бухарський емірат, Хівинське, Кокандське та Самаркандське ханства. Частина населення, перш за все верхівка не сприймали радянську владу продовжувався рух повстанців (басмачів) аж до середини 30-х років. В кінці 20-х років радянський уряд провів розмежування в Середній Азії де було утворено союзні республіки Казахську, Узбекську, Туркменську, Таджикську і Киргизьку. Під час Великої Вітчизняної війни сюди вивозилося устаткування фабрик і заводів з окупованих територій СРСР. Народи Північного Кавказу – чеченці, осетини, інгуші, черкеси, карачаївці пережили ще одну трагедію – депортацію в Казахстан і Середню Азію ніби за співчуття нацистам (1944 рік). Рівень життя народів Середньої Азії зростав надзвичайно повільно за роки радянської влади тут було і розкуркулення 30-х років і голодомор. Позитивне – ліквідація неписемності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
